Особливості суспільного ладу та державного устрою

Галицько-Волинське князівство значною мірою зберігало риси суспільного й державного устрою, властиві для Давньоруської держави. Водночас суспільна та державна організація князівства, внаслідок впливу сусідніх держав середньовічної Європи, мала свої особливості.

Могутню економічну й політичну основу феодального класу на Галичині становила велика група боярської аристократії ("мужі галицькі"), яка володіла великими земельними латифундіями, значною кількістю сіл і міст. Бояри істотно впливали на внутрішню й зовнішню політику держави. "Мужі галицькі" підтримували князівську владу тією мірою, якою вона відповідала інтересам феодальної верхівки. Вони активно протидіяли спробам обмежити їхні повноваження на користь великого князя чи зростаючих міст.

До панівного класу належали також служилі феодали, які перебували в економічній і політичній залежності від великого князя чи впливових бояр. Землеволодіння вони отримували як князівські пожалування за військову службу, хоча не гребували й можливістю самочинно захопити общинні землі. Галицьке боярство також роздавало їм власні землі, аби завоювати прихильність дрібних феодалів і використати їх як опору у протистоянні князеві.

До класу феодалів примикала верхівка духовенства. Церква, як і за часів Київської Русі, була великим землевласником і мала неабиякий вплив на соціально-політичне життя суспільства.

Селяни становили основну масу населення. Переважна більшість із них (смерди) були особисто вільними, мали власне господарство. Холопство в Галицько-Волинському князівстві не дуже поширилося. Вигідніше було садовити невільників на землю; відтак поступово холопи злилися із селянством. На користь великого князя селяни сплачували податки й несли військову повинність. Зростання боярського землеволодіння призводило до посилення залежності селян від феодалів. За користування землею вони мали сплачувати ренту землевласникові і виконувати різні повинності.

Серед важливих особливостей соціально-політичного розвитку Галицько-Волинської землі потрібно назвати наявність тісних економічних і торговельних зв'язків з європейськими державами, що сприяло бурхливому розвиткові міст. Міста, яких налічувалося понад вісімдесят, були адміністративними, торговельно-ремісничими і культурно-релігійними центрами. Жителям міст належала важлива роль у політичному житті держави. Соціальний склад міського населення був неоднорідним. Ремісницька й купецька верхівка міст ("мужі градські") була опорою влади князя, сприяла її зміцненню, натомість влада надавала всілякі пільги й привілеї заможним городянам. Верхівці міст належали торговельні ("гречни- ки", "чудинці" та ін.) і ремісничі ("ряди", "братчини" та ін.) об'єднання. Мешканці міст — робітні люди, підмайстри, обслуга та інші "люди менші", хоча й були особисто вільними, підпорядковувалися міському патриціату.

У Галицько-Волинському князівстві значною мірою зберігалися характерні для Давньоруської держави риси державного устрою. Верховна політико-адміністративна та судова влада належала Великому князю. Князь здійснював центральне управління, очолював військову організацію, керував збиранням податків. Прерогативою великокнязівської влади була також зовнішньополітична діяльність держави. За згодою великого князя призначалися єпископи.

Атрибутами великокнязівської влади були "вінець" (корона), герб, печатка й прапор. Проте галицько-волинські князі не мали сильної соціально-економічної опори й фактично залежали від боярської аристократії, оскільки для здійснення тих чи інших заходів потребували військової та фінансової підтримки. Князівська влада часто-густо мала обмежений характер: без згоди бояр не відбувалася жодна політична акція. Тобто за формою правління це була феодальна монархія, обмежена впливом боярської олігархії.

Особливістю державного управління на Галицько-Волинській землі було застосування дуумвірату — спільного правління двох найвищих посадових осіб. Так, Великий князь Данило Галицький з 1245 року і до смерті правив спільно з братом Васильком, який "тримав" більшу частину Волині.

Помітну роль у політичному житті Галицько-Волинського князівства відігравала боярська рада. Вона являла собою різновид олігархічної форми правління, що протистояла єдиновладдю князя. До складу боярської ради входили найвпливовіші бояри-зем- левласники, галицький єпископ, найвищі державні посадовці. Боярська рада не залежала від князя й скликалася переважно з ініціативи самого боярства. В окремі періоди, коли відбувалося послаблення великокнязівської влади, роль боярської олігархії значно посилювалася. Так, після смерті князя Романа бояри не дозволили вдові правити від імені малолітнього сина Данила і за згодою боярської ради "вокняжився" боярин Володислав Кор- мильчич. За князювання Юрія ІІ — Болеслава найважливіші документи підписувалися великим князем спільно з боярською радою.

Серед органів державної влади Галицько-Волинського князівства можна назвати також і снеми (князівські з'їзди). Але їхні рішення мали переважно консультативно-рекомендаційний характер. На снемах могли також укладатися різні угоди як внутрішньополітичного, так і зовнішньополітичного характеру.

У Галицько-Волинських містах, як і на інших давньоруських землях, скликалися віче. Однак тут віче не відігравало значної політичної ролі, як, наприклад, у Новгороді чи Пскові. Інколи воно скликалося з ініціативи князя. Так, Данило Галицький у 1213 та в 1235 р. намагався спертися на людність Галича у протистоянні боярській опозиції, але реальної допомоги не отримав. У разі зовнішньої небезпеки чи невдоволення міського населення діями посадових осіб віче могло збиратися стихійно.

Характерною особливістю центрального та місцевого управління в Галицько-Волинському князівстві було прискорене переростання десятинної системи управління у двірсько-вотчинну. Двірсько- вотчинні слуги виконували двірські обов'язки і здійснювали функції управління в усій державі.

Центральною фігурою був двірський, який стояв на чолі апарату управління князівським доменом, супроводжував князя й забезпечував його охорону під час воєнних дій та виїздів за межі князівства.

Важливі функції державного управління покладалися на канцлера. Він був хранителем державної печатки, організовував підготовку державних документів та їх зберігання, виконував зовнішньополітичні та інші доручення князя.

Своєчасне надходження доходів із князівських володінь мав забезпечувати стольник. Серед інших чинів літопис згадує про збройника, який відав справами озброєння князівського війська, отроків, дитячих, які супроводжували й охороняли князя.

Місцеве управління здійснювали посадовці, яких призначав князь. У межах своєї компетенції вони мали адміністративні, військові та судові повноваження, а також збирали данину, податки й мито з населення та приїжджих купців на користь князя. Містами управляли тисяцькі та посадники, воєводствами — воєводи, волостями — волостелі. Посадовці на містах мали у своєму розпорядженні допоміжний адміністративний персонал. Утримання системи місцевого управління здійснювалося за принципом "кормління", що робило ці посади досить прибутковими. Управлінські функції у селах покладалися на виборних старост, підконтрольних місцевій адміністрації.

Судова система Галицько-Волинської держави не відокремлювалася від князівської адміністрації. Вищою судовою інстанцією був князь, а в окремі періоди — боярська рада. Від імені князя нерідко суд здійснював двірський, який був "суддею князівського двору". Певні функції щодо забезпечення князівського судочинства належали також княжим тіунам, вірникам, мечникам, отрокам.

Право суду належало й посадовцям місцевого рівня: тисяцьким, посадникам, воєводам, волостелям, а також великим землевласникам — вони судили залежних від них селян. Значною була роль церковного суду, до юрисдикції якого належали справи про порушення церковних законів, шлюбно-сімейні справи й деякі цивільні справи, що стосувалися церковного майна.

Судовий процес мав такі ж елементи, як і в Київській Русі, і мав змагальний характер.

<< | >>
Источник: Іванов В.М.. Історія держави і права України: Підручник. — К. : МАУП,2007. — 552 с.. 2007

Еще по теме Особливості суспільного ладу та державного устрою:

  1. §4. Особливості криміналістичноїхарактеристики і розслідування ишхрайств, що вчиняються у сфері функціонування державних та інших суспільних інститутів
  2. §9. Форми державного устрою: поняття, види.
  3. 81. Державне регулювання суспільного відтворення та його форми.*
  4. 68 Поняття та особливості державного (муніципального) кредиту.
  5. 88. Захоплення державних або громадських будівель чи споруд та його відмінність від дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади.
  6. 90. Особливості правового становища державних сільськогосподарських підприємств.
  7. Стаття 110-2. Фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України
  8. 110. Державна закупівля сільськогосподарської продукції. Державний контракт, комерційне і державне замовлення на сільськогосподарську продукцію, стимулювання його виконання.
  9. 10 Повноваження державних органів спеціальної компетенції (Міністерство фінансів України. Державне казначейство України, Державна податкова адміністрації України, Рахункова палата Верховної Ради України, Національний банк України, Державний комітет фінансового моніторингу України) у фінансовій сфері.
  10. Трансформація соціального устрою запорозької громади
  11. 5. ЛІКВІДАЦІЯ АВТОНОМНОГО УСТРОЮ УКРАЇНИ
  12. Правовий статус державних службовців, державних органів та їх апарату,
  13. 2. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади.
  14. Питання 4. Стандарти державного фінансового контролю за використанням бюджетних коштів, державного і комунального майна
  15. Еволюція політичного устрою Давньоруської держави.