Утворення Союзу РСР. Зміни в державному статусі уСРР

Внаслідок більшовицького перевороту 1917 р. на території колишньої Російської імперії утворилися радянські республіки, владу в яких монополізувала партія комуністів. Як зазначає І. Ісаєв, з 1918 до 1921 р.

на території колишньої Російської імперії утворилася конфедерація республік єдиного радянського типу. Домінантне становище у цьому радянському комплексі займала РСФРР.

Об'єднання національних республік, уніфікацію їхніх державних структур більшовики вважали необхідною умовою перемоги світової пролетарської революції. Це намагання швидко переводилося у практичну площину. Так, 12 грудня 1917 р. І Всеукраїнський з'їзд Рад визнав "Українську республіку як федеративну частину Російської республіки", 1 червня 1919 р. Всеросійський ЦВК прийняв декрет про військовий союз радянських республік Росії, України, Латвії, Литви, Білорусії. 27 січня 1920 р. постановою Все- укрревкому на територію України поширювалася дія декретів РСФРР, що стосувалися військової, народногосподарської, продовольчої, фінансової сфер, функціонування органів влади.

Важливим кроком на шляху об'єднання став укладений 28 грудня 1920 р. "Союзний робітничо-селянський договір між Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою і Українською Соціалістичною Радянською Республікою", змістом якого був "військовий і господарський союз" (ст. 1). Відповідно до ст. 2 договору відбувалося об'єднання Вищих рад народного господарства, наркоматів військових і морських сил, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів сполучень, пошти та телеграфу. Об'єднані наркомати увійшли до складу Раднаркому РСФРР і мали у Раднаркомі УСРР своїх уповноважених (ст. 4). Керівництво об'єднаними наркоматами здійснювалося Всеросійськими з'їздами Рад та Всеросійським ЦВК, до яких входили й представники УСРР. Отже, за умовами договору керівництво найважливішими сферами української економіки й обороною республіки фактично покладалося на органи державної влади РСФРР. Такі договори РСФРР уклала й з іншими радянськими республіками (Хорезмом, Азербайджаном, Білорусією, Бухарою, Грузією, Вірменією).

Процес "знеособлення УСРР" набував подальшого розвитку. Декретом ВУЦВК від 28 березня 1922 р. громадянам РСФРР та інших радянських республік надавались рівні з українськими громадянами права і обов'язки, тобто фактично визнавалось єдине спільне громадянство. З ініціативи української делегації у жовтні 1922 р. V сесія Всеросійського ЦВК поширила дію Цивільного, Земельного кодексів та інших правових актів РСФРР на всі радянські республіки.

Водночас українське керівництво на чолі з Х. Раковським, намагаючись зберегти за собою вплив на події у республіці, наполягало на усуненні тенденції обмеження суверенітету УСРР. ЦК КП(б)У 11 березня 1922 р. прийняв постанову про необхідність конкретизувати відносини між РСФРР і УСРР. По суті це рішення дало поштовх для розробки правових засад майбутнього об'єднання радянських республік у союзну державу.

У серпні 1922 р. в Москві була створена спеціальна комісія для вироблення основ об'єднання. Невдовзі вона прийняла запропонований Й. Сталіним проект, який передбачав входження радянських республік у Російську Федерацію на автономних правах. Цей проект викликав вибух обурення в національних республіках. Центральний комітет Компартії Грузії на знак протесту подав у відставку. М. Скрипник та інші українські більшовики кваліфікували цей проект як "погано прихований російський шовінізм". Зрештою, проти проекту автономізації виступив В. Ленін, який раніше не втручався у роботу комісії, бо був тяжко хворий. Він запропонував покласти в основу державного союзу принцип федералізації, створити "федерацію рівноправних республік".

Договір про утворення Союзу РСР був підписаний у Москві на І з'їзді рад СРСР 30 грудня 1922 р. членами делегацій Російської СФРР, Української СРр, Закавказької СФРР, Білоруської СРР. З'їзд затвердив також Декларацію про утворення Союзу РСР. Проте на з'їзді виявилися істотні розбіжності стосовно повноважень загальносоюзних і республіканських органів управління.

Зважаючи на це, Декларацію й Договір після узгоджень і доопрацювання мав остаточно затвердити ІІ Всесоюзний з'їзд Рад. Український варіант поправок до союзного договору, схвалений на спільному засіданні Президії ВУЦВК і РНК УСРР 23 травня 1923 р., передбачав розширення прав союзних республік. Зокрема, з відання союзних органів пропонувалося вилучити питання народної освіти та охорони здоров'я; з питань судоустрою й судочинства, правової системи республіки мали право видавати власні законодавчі акти, які не суперечили б законодавству СРСР. Кожна з республік повинна була здійснювати державну владу самостійно, території республік не могли бути змінені без їх згоди. Більшість з українських пропозицій не знайшла розуміння на союзному рівні.

Завершення юридичного оформлення союзу відбулося на ІІ Всесоюзному з'їзді Рад із прийняттям 31 січня 1924 р. Конституції СРСР. Ії основу становили Декларація про утворення СРСР і Договір про утворення СРСР. Напередодні Конституцію СРСР ратифікували з'їзди Рад союзних республік, зокрема 19 січня 1924 р. — ѴІІІ Всеукраїнський з'їзд Рад. Проте у цьому документі було вилучено важливі норми, які забезпечували суверенітет республік (їх право на укладення договорів з іншими державами, дипломатичні відносини, врегулювання кордонів між собою, встановлення внутрішніх позик та ін.).

Новоутворена федеративна держава — СРСР мала свої органи: верховний орган влади — З'їзд Рад, вищий орган влади у періоди між з'їздами — Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК), вищий орган влади у періоди між сесіями ЦВК — Президію ЦВК. Вищим виконавчим органом держави стала Рада Народних Комісарів (РНК), головними сферами державного життя керували союзні Народні комісаріати. Засновувався Верховний суд СРСР із функціями верховного судового контролю. При РНК СРСР створювалося об'єднане ДПУ (ОДПУ) — наступник сумнозвісної НК. Рішення загальносоюзних органів влади вважались обов'язковими для всіх республік. Проте розпорядження окремих союзних народних комісарів у разі їх невідповідності нормативно-правовим актам Союзу могли бути припинені вищими органами влади республік із негайним повідомленням про це союзного центру.

До компетенції вищих органів влади СРСР належали: зовнішні зносини; оголошення війни та укладення миру; кордони; збройні сили; планування та встановлення основ народного господарства; транспорт; зв'язок; бюджет; грошова та кредитна системи; встановлення засад землекористування та землеустрою, судоустрою й судочинства, законодавства про працю; визначення загальних принципів народної освіти, охорони здоров'я тощо.

Бюджети республік були складовими загальносоюзного бюджету і затверджувалися ЦВК СРСР. Для громадян союзних республік встановлювалось єдине союзне громадянство.

За союзними республіками зберігалося право вільного виходу з Союзу РСР, але через відсутність правового механізму його реалізації воно просто зводилось нанівець. Монополістичне становище жорстко централізованої більшовицької партії призвело до того, що "федерація республік" дедалі більше функціонувала за унітарною схемою.

У соціально-політичній, історичній та юридичній літературі пострадянського періоду утворення СРСР та входження до нього України оцінюється негативно. Звичайно, тоталітарно-репресивна система, що виникла в союзній державі, стала трагедією для українського народу, як і для інших народів СРСР. Проте, як наголошує канадський професор українського походження О. Субтельний, "неправильно було б казати, що радянський федералістський устрій залишив українців та інші неросійські народи з порожніми руками. За царів українська мова, культура, національна самобутність жорстко переслідувалися. Не мали чіткого визначення кордони України, а саму країну називали такими невиразними поняттями, як "Юго-Запад" чи "Малороссия". За радянської ж влади Українська Радянська Соціалістична Республіка стала чітко окресленим національним і територіальним цілим, із власним адміністративним центром і апаратом".

<< | >>
Источник: Іванов В.М.. Історія держави і права України: Підручник. — К. : МАУП,2007. — 552 с.. 2007

Еще по теме Утворення Союзу РСР. Зміни в державному статусі уСРР:

  1. Перебудова. Зміни у державному статусі української РСР
  2. Постанова ЦВК i PHK CPCP «Про утворення Головного управління робітничо-селянської міліції при ОДПУ Союзу РСР» (27 грудня 1932р.)
  3. Договір про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (30 грудня 1922 p.)
  4. Стаття 175. Порядок встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень
  5. Стаття 110-2. Фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України
  6. Державний устрій УСРР у 20-30-ті роки
  7. Декларація про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (30 грудня 1922 р.)
  8. Закон Союзу PCP «Про передачу Кримської області Із складу РРФСР до складу Української РСР» (26 квітня 1954р.)
  9. УТВОРЕННЯ СРСР ТА ЗМІНИ / СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ УКРАЇНИ
  10. Проблеми державного об’єднання радянських республік. Україна в Союзі РСР.
  11. § 8. Порядок зміни, припинення, скасування актів державного управління
  12. 4.3. Виконавчі структури державних утвореннь 1917 – 1921 рр.
  13. Утворення Центральної Ради. Державне будівництво уНР
  14. ЗМІНИ В ДЕРЖАВНОМУ АПАРАТІ ТА ПРАВІ УКРАЇНИ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ