Звернення делегації УНР до Паризької мирної конференції з приводуїї рішення про передачу Буковини до Румунії (17 травня 1918 p.)

Його Ексцеленції

Панові Президентові Конференції Миру в Парижі.

Ексцеленціє,

Ми щойно зробили заходи 9-го травня в справі Угорської України, як часописи занотували чутку, на підставі якої вся Буковина мала б бути віддана Румунії.

Ми не можемо вірити в правдивість цього, але, гадаючи, що йдеться про імперіялістичні заміри наших сусідів, ми дозволяємо собі з натиском прохати, спираючись на попередні послання від 25-го лютого і 18-го березня, не виносити рішення в цій справі без того, щоб нас не вислухати.

Для цього ми прохаємо визначити спеціяльну Міжсоюзну Комісію із завданням перевірити наші ревендикації відносно українсько-румунської границі на Буковині і ми бажали б, щоб думка цієї Комісії послужила для рішення, що буде винесене в цій справі.

Щоб обґрунтувати наше прохання, додаємо наступні факти:

1. Буковина охоплює територію в 10000 км.2, з чого 4500 творять компактну територію, приналежну цілковито до української території Галичини. B1910 p. начислялося 800000 мешканців, з яких українці становили 38,4%, а румуни 34,4%, отже українці мали релятивну більшість. Буковина була поділена на 28 судових повітів (дивись залучену мапу), з яких сім (під числами 1, 2, 3,4, 5, 6, 7, 8) були (без жидів, розпорошених по всьому краю, і деяких малочисельних німецьких та угорських колоній) виключно українськими; один (ч. 6) майже увесь український, один (ч. 9) з українською більшістю, три (чч. 10,11, 12) із сильною українською меншістю (понад 20% населення) і тільки два (чч. 21,22) з населенням під 1%. B той час румуни творили тільки в одному повіті (ч. 22) більш як три чверти населення і в семи (чч. 1,5,7 і 8) менше як 1%;

2. Ніхто не ставив під сумнів український характер Буковини північної і західньої; румуни сами це визнають;

Що більше, Висока Міжнародня Команда в Букарешті, генерал Бер- тело, під час зустрічі з надзвичайною місією Уряду Західньої України 7-го квітня, визнала український характер Буковини північної і західньої як незаперечний, в наслідок чого зобов'язалася переслати український меморіял відносно питання Буковини до Урядів Союзних Потуг;

3. Історичні мотиви, якими користуються румуни в своїх імперіялі- стичних вимогах, спираються виключно на факті, що цей край від 1400 до 1774-го p. становив частину князівства Молдавії. Другий факт, також історично незаперечний, це те, що не тільки Буковина, а й сама північна Румунія входили до складу УкраїнськохТалицько-Волинської Держави. Цей факт вони промовчують;

4. Ніяка підстава географічного порядку не підтверджує румунських вимог, навпаки, правий берег Черемоша і простір між Прутом і Дністром становить природнє продовження Галичини вже самим своїм положенням;

5.

Договір, заключений між Румунією і Союзниками 17-го серпня 1916 p., визнає український характер Буковини і як границю майбутньої Румунії — Прут, а не Дністер;

6. Українське населення Буковини, хоча й малочисельне, становило в інтелектуальному і політичному житті України дуже значний чинник; тому приєднання її до України єнеобхідним. Релятивний добробут, високі фізичні і моральні прикмети населення, його патріотизм і його політична зрілість, використані для розбудови Української Держави, є неоцінимими не тільки з особливої точки погляду українців, але і з погляду загального інтересу всього цивілізованого світу. Було б непростимим залишити розпорошеними ці вітальні сили в непродуктивній боротьбі проти національного ворога;

7. Ніхто не робить собі ілюзій: ця боротьба стане невідкличною, якщо імперіялістичні мрії румунів знайдуть своє здійснення.

Українці Буковини, які протягом понад півсторіччя відігравали значну ролю в національному й інтелектуальному житті; які мали великий вплив на громадські інституції, які створили велике число економічних підприємств, як також виховання і мистецтва; яким визнано права на університет, шість середніх шкіл на утриманні держави, сотні народніх шкіл, професійних тощо на кошти краю, — не зможуть розвиватися під чужинним пануванням. Навпаки, вони зударяться з непереступни- ми перешкодами, що зможуть навіть зламати їхнє національне життя. Національна боротьба розпочнеться ще завзятіша ніж це було за Австрії і в цій боротьбі українське населення знайде опору не тільки в своїх братах у Бесарабії, яких число сягає до мільйона, але і в не-румунів нової імперії (Великої Румунії).

Чи ж це піде на користь світовому мирові? Румунія має вже досить внутрішніх і зовнішніх ворогів, щоб собі шукати нових.

Мотивів, які ми навели, незаперечно вистачає на те, щоб дозволити включення північної і західньої Буковини до України, щонайменше по лінію Кирлибаба — Сторожинець — Чернівці — Хотин.

Отже, ми вважаємо за потрібне визначити міжсоюзну комісію, на підставі нашого вище висловленого прохання, яка:

1. визначила б на Буковині границю між Румунією і Україною;

2. і яка, до часу, доки праці будуть закінчені, визначить демаркаційну лінію між цими двома державами після евакуації румунських частин з окупованої української частини, — віддасть владу урядові західньої України.

Д-р Панейко

Віцепрезидент

Г. Сидоренко

Президент делегації Української Республіки»

Буковина. ЇЇ минуле і сучасне. — Париж, 1956. — C. 325—326.

13.2.

<< | >>
Источник: A. C. Чайковський (кер.), О. Л. Копиленко, В. M. Кривоніс, В. В. Свистунов, Г. I. Трофанчук. Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посіб. / Упоряд.: A. C. Чайковський (кер.), О. Л. Копиленко, В. M. Кривоніс, В. В. Свистунов, Г. I. Трофанчук. — K.,2003. - 656 c.. 2003

Еще по теме Звернення делегації УНР до Паризької мирної конференції з приводуїї рішення про передачу Буковини до Румунії (17 травня 1918 p.):

  1. Лист Генерального Секретаря Паризької мирної конференції до міністра закордонних справ Чехословаччини Бертгетота (23 травня 1919р.)
  2. Протокол про передачу владних повноважень президентом краю О. Ерцдорфом представникам української та румунської громад Буковини (6 листопада 1918 p.)
  3. Конституція Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вольності УНР) (29 квітня 1918 p.)
  4. Закон «Про випуск державних кредитових білетів УНР» (6 січня 1918 p.)
  5. Наказ Делегації Центральної Ради до Тимчасового Уряду (11 травня 1917 p.)
  6. Про включення Української PCPI Білоруської PCP в число первісних членів Міжнародної Організації. Резолюція конференції Об'єднаних націй у Сан-Франціско, одноголосно прийнята другим пленарним засіданням конференції (27 квітня 1945 p.)
  7. Маніфест делегації Української Національної Ради в Чернівцях до населення Буковини1 (5 листопада 1918 p.)
  8. Про нараду Брюховецького зі своєю старшиною, як вигнати з Малої Росії воєвод; про виконання того рішення і про воєвод, що втримались у деяких містах; про полтавську вірність; про благовіщенське свято і про сніг на нього; про монарший гнів на Малу Росію за зраду і про мстиву війну за те Ромодановського; про вихід Брюховецького на оборону вітчизни і про з'єднання його зі своїми полками на Сербинському полі; про прибуття д
  9. Про запрошення Української PCP ї Білоруської PCP на конференцію Об’єднаних націй у Сан-Франціско. Резолюція конференції Об’єднаних націй у Сан-Франціско, одноголосно прийнята на засіданні Виконавчого Комітету конференції (30 квІтня 1945 p.)
  10. В. Вимоги «повної довіри і зарахування»Стаття Конституції про принцип «повної довіри і зарахування» вимагає, щоб штати надавали рішенням у справах, ухвалених в інших штатах, такого ж ефекту, як і рішенням власних судів.1. Виконання та ефект рішень, ухвалених в інших штатах
  11. 5.9. Рішення про випуск облігацій
  12. Указ Петра I про утворення Малоросійської колегії (16 травня 1722 p.)