1.4.3 Вивчення умов спостереження і маскування

Умови спостереження і маскування визначаються глибиною і ступенем спостереження навколишньої місцевості з найбільш вигідних для цього точок земної поверхні. Ступінь спостереження місцевості може бути виражена як співвідношення площин ділянок, що спостерігаються і не спостерігаються.

Умови спостереження і маскування залежать від характеру рельєфу і місцевих предметів: чим більш пересічений рельєф, чим більше різного роду рівчаків, балок, рослинності з деревини і кущів, різного роду будівель, тим менш сприятливі умови спостереження і більш сприятливі умови маскування.

На умови спостереження і маскування впливають пора року, час доби і стан погоди.

Завдання і порядок вивчення умов спостереження і маскування. Командири підрозділів вивчають умови спостереження і маскування перш за все по карті. По ній встановлюють:

O точки і висоти, найбільш сприятливі для спостереження за противником;

O видимість різних об’єктів і ділянок місцевості у розташуванні противника на напрямках наступних дій;

O поля невидимості у цьому районі;

O природне маскування і складки місцевості для приховування живої сили і техніки від наземного і повітряного спостереження; приховані шляхи пересування у своєму розташуванні.

Умови спостереження і маскування оцінюються по карті у тому ж порядку і „за противника”.

У подальшому робота ведеться безпосередньо на вибраному пункті спостереження, з якого повинні бути найкращі умови огляду місцевості перед переднім краєм і у розташуванні противника. Спостережний пункт не слід розміщувати на гребні висоти, що проектується на фоні неба, на насипах доріг, в окремо розташованих будівлях, поблизу об’єктів, які різко виділяються.

Під час бойових дій у лісі спостережний пункт повинен забезпечувати добрий огляд просік і доріг. Під час спостереження із лісу рекомендується спостережний пункт розміщати у глибині лісу, не ближче 150-200 м від опушки.

У населених пунктах спостережні пункти розміщують у руїнах будівель, у садах і парках, на горищах і верхніх поверхах кутових будинків, на дзвіницях і т. п.

У горах спостережні пункти обирають у місцях, звідки добре спостерігаються долини, дороги, стежки, перевали й інші доступні для дій військ ділянки і напрямки.

На спостережному пункті командир підрозділу, звіряючи карту з місцевістю, визначає дальність спостереження, умови спостереження об’єктів і ділянок місцевості у розташуванні противника і відстані до них, уточнює поля невидимості, виявляє наявність прихованих підходів з боку противнику до нашого переднього краю.

В обороні рекомендується оцінювати умови спостереження і маскування спочатку „за противника”, а потім вже „за себе”.

Під час здійснення маршу умови спостереження і маскування оцінюють по карті у смузі всього маршруту. Перш за все оцінюють природні маски і складки місцевості, які можуть бути використані для маскування від повітряного спостереження, особливо у пунктах привалів, днівок і ночовок.

Під час вивчення умов спостереження і маскування по карті командирам підрозділів необхідно визначати взаємну видимість точок і поля невидимості. Нижче розглядається порядок і техніка цієї роботи.

Визначення по карті взаємної видимості точок

Взаємна видимість точок визначається під час вибору спостережених пунктів, вогневих позицій, прихованих підступів, а також у випадках, коли необхідно встановити поля невидимості у секторі спостереження або виявити, як спостерігається місцевість у своєму розташуванні з ймовірних спостережних пунктів противника.

Розглянемо основні способи визначення взаємної видимості точок по карті. Під час визначення взаємної видимості точок по карті необхідно враховувати не тільки позначки висот над рівнем моря, але і висоту місцевих предметів (лісу, кущів, будівель і т.п.) над рівнем землі. Такі дані беруть або з самої карти (з надписів), або за даними розвідки місцевості.

Взаємну видимість точок визначають по карті одним із таких способів.

Спосіб зіставлення висот точок. Визначення по карті взаємної видимості зводиться до того, що, не перебуваючи на місцевості, встановити наявність перешкод (топографічних елементів місцевості) у напрямку між точкою спостереження і об’єктом (ціллю). Користуючись горизонталями, розглядають по карті рельєф місцевості вздовж напрямку, за яким передбачається вести спостереження, і встановлюють, які нерівності або місцеві предмети можуть закривати видимість. Потім визначають по горизонталях абсолютні висоти спостережного пункту, можливого укриття і цілі.

Для визначення взаємної видимості доцільно використовувати такі загальні правила:

O якщо між спостерігачем (СП) і ціллю (Ц) немає пагорбів або місцевих предметів (укриття), які мають позначки, що перевищують величину позначок (СП) і (Ц), то видимість між цими двома точками є, рис.1.54;

Рисунок 1.54 – Укриття нижче спостерігача (СП) і цілі (Ц)

O якщо між спостерігачем (СП) і ціллю (Ц) є укриття (У), яке має більшу за величиною позначку, ніж відмітка СП) і Ц, то видимість між СП) і (Ц) відсутня, рис.1.55;

Рисунок 1.55 – Укриття вище спостерігача (СП) і цілі (Ц)

O якщо між спостерігачем (СП)) і ціллю (Ц) є укриття (У), яке нижче СП), але вище (Ц), то видимості між спостерігачем і ціллю може і не бути, рис.1.56; у цьому випадку наявність видимості залежить від віддалення укриття (У) від цілі (Ц); чим ближче таке укриття (У1) до цілі, тим більше воно буде закривати видимість цілі, і навпаки;

Рисунок 1.56 – Укриття нижче спостерігача (СП), але не вище цілі (Ц)

O якщо точки знаходяться на одному схилі, то видимість між ними буде залежати від форми цього схилу, рис.1.57, на рівному і вигнутому схилах всі точки звичайно спостерігаються, якщо не перешкоджає рослинність або місцеві предмети, а на випуклому і хвилястому схилах такої видимості може і не бути.

Рисунок 1.57 – Наявність взаємної видимості точок

на одному схилі залежно від форми схилу

У багатьох випадках взаємну видимість точок можна визначити без особливих зусиль, без використання будь-яких обчислень або графічних креслень. Це можливо за умови, що між спостерігачем і ціллю немає будь-яких пагорбів і місцевих предметів, які закривають видимість.

Наприклад, без будь-яких креслень і обчислень можна сказати, що з СП (НП), рис.1.58, який розташований на висоті 211,5 (1454), є видимість на висоту 191,2 (1453), тому що між цими точками відсутні будь-які пагорби і місцеві предмети, що заважають видимості.

Однак на практиці не завжди буває можливим визначити взаємну видимість так, як у наведеному вище прикладі. Стосовно до окремих пагорбів і місцевих предметів може виникнути сумнів щодо їх перешкоджання взаємній видимості. У таких випадках питання про наявність взаємної видимості необхідно вирішувати шляхом графічних креслень, застосовуючи спосіб побудови трикутника або побудови скороченого профілю. Розглянемо ці способи на прикладах.

У випадку коли висота укриття більше висоти спостережного пункту, але менше висоти цілі, або навпаки, видимість цілі може бути встановлена побудовою трикутника або обчисленням.

Визначення видимості точок побудовою трикутника виконується повністю на карті у такому порядку, рис.1.58, 1.59:

а)з’єднавши на карті точки СП і Ц прямою лінією, позначають на ній точку У, яка, зважаючи на карту, може заважати спостереженню. На рис.1.58 таким укриттям може бути висота з горизонталлю 180;

б) визначивши, яка з цих трьох точок (СП, У, Ц ) найнижча, ставлять біля неї нуль, а у решти точок підписують їх перевищення відносно до цієї нульової точки. У нашому прикладі ціль є нульовою точкою, укриття вище її на 15 м, а спостерігач – на 25 м;

Рисунок 1.58 – Визначення взаємної видимості точок побудовою трикутника

в) із точок, які мають перевищення над нульовою точкою, відновлюють (креслять) перпендикуляри до лінії СП(НП) – Ц і відкладають на них у вільному масштабі значення перевищень. На рис.1.59, на перпендикулярі і СП(НП) відкладено п’ять довільних, але рівних між собою відрізків. Кожен з них вважається умовно за 5 м. На перпендикулярі ж із точки У таких відрізків відкладено три, оскільки ця точка вище цілі на 15 м;

Рисунок 1.59 – Визначення видимості точок побудовою трикутника

г) прикладають лінійку до отриманих на перпендикулярах точок і проводять пряму лінію (промінь зору). Якщо ця пряма пройде вище нульової точки, то останню ми не будемо бачити. У нашому прикладі ціль не бачимо;

д) приклавши лінійку до нульової точки і до кінця перпендикуляра у точці У, прокреслюють напрямок другого променя зору, на рис.1.59 – пунктирна лінія, і визначають, наскільки потрібно піднятися спостерігачу, щоб бачити ціль. У нашому прикладі спостерігач повинен піднятися вище приблизно на 5-6 м.

Приклад. Необхідно визначити видимість між точками СП і Ц, рис.1.59. Для цього з’єднаємо точки СП і Ц прямою лінією і, вивчаючи у її напрямку рельєф, визначаємо, що видимість може бути закрита висотою з позначкою 191,2, на якій розташований окремий камінь. Щоб вияснити це питання, діємо таким чином.

Визначимо по карті позначки точок СП (211,5 м), У (191,2 м) і Ц (177 м). Найнижчу з них (Ц) беремо за нуль, а у решти – підпишемо їх перевищення відносно цієї нульової точки: у СП(НП) підпишемо + 34 м, біля точки У підпишемо + 14 м (десяті частки метра можна відкинути).

Із точок СП(НП) і У накреслимо перпендикуляри у прямій, яка з’єднує всі три точки, і на цих перпендикулярах відкладемо підписані перевищення у вільному, але однаковому масштабі.

У нашому прикладі встановимо, що 1 см буде відповідати 10 м. Тоді довжина перпендикуляра у СП(НП) буде 3,4 см, а у точці У – 1,4 м.

Кінець перпендикуляра, накресленого з точки СП(НП), з’єднуємо прямою лінією з точкою Ц (променем зору).

Якщо промінь зору пройде вище перпендикуляра, накресленого з точки У, то видимість є, а якщо промінь зору пересікає його, то видимість між СП(НП) і Ц відсутня. У нашому прикладі ціль з СП(НП) спостерігається, і висота 191,2 і не закриває цілі.

Видимість точок розрахунку обчислюється таким чином:

а)з’єднують на карті прямою лінією точки СП(НП) і Ц і виявляють можливе укриття на цій лінії;

б) визначають по горизонталях перевищення між цими точками і перевищення укриття над найнижчою з них, а також вимірюють по карті у сантиметрах відстань СП(НП)-Ц і відстань укриття – найнижча точка (СП(НП) або Ц);

в) складають два відношення: відношення перевищення СП(НП) – Ц до перевищення укриття – найнижча точка (СП(НП) або Ц) і відношення відстані від спостерігача до цілі до відстані від укриття до найнижчої із цих точок;

г) порівнюють між собою величини цих відношень. Якщо відношення перевищень більше відношення відстаней, ціль видима, якщо ж менше, то ціль не спостерігається.

На рис.1.59 СП(НП) вище Ц на 25 м, У (укриття) вище цілі на 15 м, відношення перевищень 25 : 15 = 1,6, відстань СП(НП)-Ц дорівнює 7,9 см, відстань У – Ц дорівнює 4,1 см. Відношення відстаней 7,9 : 4,1 = 1,9 см. Перше відношення менше другого, отже, ціль невидима.

Видимість точок можна визначити розрахунком променя зору. Цей розрахунок ґрунтується на тому, що промінь зору, що проходить від ока спостерігача через вершину укриття, знижується або підвищується пропорційно віддаленню від спостерігача. Порядок розв’язання задачі розглянемо на тому ж прикладі, рис.1.59:

а) промінь зору зі спостережного пункту (абсолютна висота 190 м), проходячи через вершину укриття (абсолютна висота 180 м), знизився на 10 м (190 – 180 = 10 м), відстань від спостерігача до укриття на карті дорівнює 3,8 см, тобто з кожним сантиметром у масштабі карти промінь зору знижується на 2,6 м (10 : 3,8 = 2,6 м);

б) відстань на карті від укриття до цілі дорівнює 4,1 см, внаслідок чого промінь зору у цілі знизиться ще на 11 м (2,6 4,1 = 11 м) і буде проходити на висоті 169 м (180 – 11 = 169 м);

в) таким чином, промінь зору у цілі, яка має абсолютну висоту 165 м, проходячи на висоті 169 м, буде вище цілі на 4 м (169 – 165 = 4 м). Через це ціль зі спостережного пункту не буде видима.

Визначення і нанесення на карту полів невидимості. Полями невидимості називають закриті ділянки місцевості, яких не видно з пунктів спостереження. Залежно від наявності часу їх визначають приблизно (без графічних креслень) або способом побудови профілів місцевості. Ця задача зводиться до знаходження кордонів полів невидимості.

Наближене визначення полів невидимості полягає у такому. Спочатку по карті визначають і виявляють у напрямку спостереження ті об’єкти місцевості, які можуть заважати огляду. Потім окомірно визначають і проводять на карті найближчі до спостерігача межі полів невидимості. Ці межі звичайно збігаються з лініями вододілів, узліссям лісів, околицями населених пунктів. У подальшому також окомірно встановлюють дальні межі невидимості за цими укриттями, тобто встановлюють положення точок місцевості по висоті відносно променя зору, який проходить від спостерігача через верх укриттів. У необхідних випадках для визначення дальніх меж полів невидимості використовують спосіб побудови трикутника або спосіб обчислення (розрахунку).

Поля невидимості, визначені по карті, уточнюють потім на місцевості.

Спосіб побудови профілів місцевості дозволяє найточніше нанести на карту поля невидимості. Профілем називається креслення, яке зображує переріз місцевості вертикальною площиною. Напрямок на карті, вздовж якого будується профіль, називається профільною лінією. Побудова профілю робиться на міліметровому або розграфленому папері.

Нехай потрібно побудувати профіль за напрямком пункт тріангуляції – сарай, рис.1.60. З’єднавши на карті ці точки прямою лінією, будують профіль у такій послідовності, рис.1.61.

Рисунок 1.60 – Профільна лінія, що накреслена на карті

а) прикладають до профільної лінії міліметровий або розграфлений папір і переносять на його край короткими вертикальними рисками всі горизонталі, які пересікають профільну лінію. Одночасно підписують навколо кожної риски абсолютну відмітку горизонталі. Якщо позначка горизонталі виражається тризначним числом, то можна підписувати тільки останні дві цифри, щоб не закривати креслення;

Рисунок 1.61 – Побудова повного профілю

б) знімають папір з карти і підписують збоку, на горизонтальних паралельних лініях розграфлення відповідні позначки горизонталей. Проміжок між двома такими сусідніми лініями умовно вважається за висоту перерізу на карті;

в) від всіх рисок креслять перпендикуляри до пересічення їх з паралельними лініями, які відповідні позначкам. Місця пересічення позначають точками;

г) отримані точки пересічення з’єднують від руки плавною лінією і відтіняють її, злегка штрихуючи. Проводячи цю лінію, потрібно звернути увагу на те, щоб суміжні точки з однаковою висотою з’єднувалися злегка закругленою кривою, яка вимальовує дану форму рельєфу.

Побудований таким чином профіль називається повним, оскільки з карти були перенесені всі горизонталі; у той самий час цей профіль умовний, оскільки відстані між паралельними лініями на папері не відповідають висоті перерізу у масштабі карти.

Як правило, під час побудови профілю вертикальний масштаб беруть більший від горизонтального у 10 разів і більше. Такий профіль наочно показує лише відносну крутизну їх схилів, а також характер нерівностей, взаємне розташування і видимість точок.

Велика кількість горизонталей і їх густе розташування (наприклад, під час роботи на карті гірського району) ускладнює побудову повного профілю. У цих випадках будують скорочений профіль. Для його побудови необхідно перенести на аркуш розграфленого паперу тільки ті горизонталі, які позначають межі підйомів і спусків, а також місця різких перерізів схилів, пропустивши всі проміжкові, і тим самим скоротивши кількість точок для побудови профілю. Подальша побудова, по суті, нічим не відрізняється від побудови повного профілю.

Для нанесення на карту полів невидимості побудовою профілів діють таким чином:

O у секторі спостереження від спостережного пункту через найбільш значні укриття проводять профільні лінії і нумерують їх, починаючи з правої або лівої межі сектора; на рис.1.63 їх проведено п’ять;

O по всіх проведених лініях будують профілі, і на кожному з них із точки спостереження проводять напрямки променів зору через всі перешкоди, рис.1.63. Побудову профілів найкраще виконувати на окремому аркуші паперу. Побудувавши перший профіль, потрібно підігнути папір і побудувати другий і т.д.;

O отримані на профілях ділянки, що не спостерігаються, переносять на відповідні профільні лінії на карті і злегка заштриховуються, рис.1.62;

O проводять на карті межі полів невидимості, з’єднавши плавними кривими відповідно до рельєфу місцевості всі отримані на профільних лінях межі окремих невидимих ділянок;

O заштриховують поля невидимості, рис.1.62.

Якщо побудувати на карті поля невидимості у секторах спостереження з кількох спостережних пунктів, то отримаємо загальну картину полів невидимості у даній смузі місцевості, ділянки, які не видимі ні з одного спостережного пункту, рекомендується зафарбувати кольоровим олівцем: червоним – у розташуванні противника, синім – у нашому розташуванні.

Рисунок 1.62 – Визначення і нанесення полів невидимості на карту

Визначення дальності видимого горизонту. Відстань від спостерігача до видимої лінії горизонту називається дальністю видимості, або дальністю видимого горизонту.

Дальність видимого горизонту залежить від висоти розташування спостерігача над навколишньою місцевістю. Чим вище точка спостерігача, тим більше дальність видимості.

Для рівнинних і слабопагорбкуватих районів, а також під час спостереження у бік моря у приморських районах дальність видимого горизонту, км, визначають за такою наближеній формулою:

,

де Д – дальність видимого горизонту;

h – висота спостерігача над навколишньою місцевістю (у приморському районі – над рівнем моря у метрах).

Рисунок 1.63 – Побудова профілів для визначення на карті полів невидимості

Приклад. Визначити дальність видимого горизонту у степовій місцевості, беручі h такою, що дорівнює 1,7 м (зріст людини), отримаємо

= 5 км.

Приклад. Визначити дальність видимого горизонту у бік моря з вершини, абсолютна висота якої дорівнює 50 м,

= 28 км.

Об’єкти, які підвищуються над поверхнею землі (моря), виявляються на більшій відстані, ніж дальність видимого горизонту. У цьому випадку дальність видимості об’єктів на горизонті, визначають за формулою

,

де H – висота об’єкта, що спостерігається.

Приклад. Яка дальність до корабля, якщо спостерігач, який перебуває на 50 м вище рівня моря, побачив його корму (висота корми 5 м)?

Підставляючи ці дані у формулу, отримаємо

≈ 37 км.

<< | >>
Источник: Кривошеєв А.М., Приходько А.І., Петренко В.М., Сергієнко Р.В.. Військова топографія: Навчальний посібник. /А.М. Кривошеєв, А.І. Приходько, В.М. Петренко, Р.В.Сергієнко. – Суми: Видавництво СумДУ,2010. – 281 с.. 2010

Еще по теме 1.4.3 Вивчення умов спостереження і маскування:

  1. 1.4.4 Вивчення умов ведення вогню
  2. 1.4.6 Вивчення умов прохідності місцевості
  3. 57. «Утечка умов»
  4. 50. Зміна істотних умов праці.
  5. 23. Участь профспілок у встановленні умов праці.
  6. Облік громадян, що потребують покращання житлових умов
  7. 1.4.2 Вивчення місцевості по карті
  8. Недотримання особою обов'язкових умов щодо приватизації державного, комунального майна або підприємств та їх подальшого використання
  9. 3. Основні вимоги до вивчення дисципліни
  10. Д. Порушення умов контрактів та засоби захисту 1. Порушення та анулювання
  11. 2.6.1. Методичні поради до вивчення теми
  12. 2.3.1. Методичні поради до вивчення теми
  13. 2.2.1. Методичні поради до вивчення теми.
  14. 2.12.1. Методичні поради до вивчення теми
  15. 2.14.1. Методичні поради до вивчення теми.
  16. 2.9.1. Методичні поради до вивчення теми
  17. 3. Теоретичні передумови вивчення глобальних проблем сучасності
  18. 1.1.1. Методичні поради до вивчення теми.
  19. 2.4.1.Методичні поради до вивчення теми
  20. 2.5.1.Методичні поради до вивчення теми