4.1.1 Сутність орієнтування на місцевості без карти. Способи визначення сторін горизонту. Особливості орієнтування вночі

Сутність орієнтування на місцевості. Орієнтуватися на місцевості у бойових умовах – це означає визначити своє місцезнаходження і потрібний напрямок руху або дій стосовно сторін горизонту, оточуючих місцевих предметів і елементів рельєфу, а також стосовно розташування своїх військ і військ противника.

У бойовій діяльності військ орієнтування має дуже велике значення, особливо під час дій у лісі, вночі, у негоду і на незнайомій місцевості.

Сутність орієнтування складає три основних елементи:

а) розпізнання місцевості, на якій перебуваєш, за її характерними ознаками і орієнтирами;

б) визначення свого місцезнаходження, цілей, які спостерігаються, і інших об’єктів;

в) пошук і визначення напрямків на місцевості.

Важливою задачею орієнтування є знаходження і витримування потрібного напрямку руху за будь-яких умов – на полі бою, у розвідці, під час маневрування і здійснення маршів.

Задача орієнтування не обмежується лише пошуком і витримуванням напрямку руху. Вона органічно входить, як складовий і початковий елемент в обов’язки командира і його підлеглих з вивчення місцевості, розвідки противника, організації цілевказання, взаємодії і пересування на полі бою. Таким чином, орієнтування на місцевості – це не епізодичний захід, а безперервний процес, який повинен здійснюватися самим командиром підрозділу і особовим складом під його керівництвом протягом всього періоду підготовки до виконання отриманої бойової задачі і під час її виконання.

Орієнтування повинно бути безперервним як за часом, так і у просторі. Це означає, що в ході виконання бойової задачі його потрібно здійснювати систематично, у міру пересування підрозділу по місцевості і так, щоб за будь-яких умов, в будь-який момент часу і в будь-якому місці впевнено і точно знати своє місцеположення стосовно відомих орієнтирів, об’єктів, своїх дій, вихідного і кінцевого пунктів руху.

У бойовій обстановці відрізняють топографічне і тактичне орієнтування.

Під топографічним орієнтуванням необхідно розуміти визначення свого місцеположення (точки перебування) стосовно сторін горизонту (сторін світу), оточуючих місцевих предметів і рельєфу.

Під тактичним орієнтуванням розуміють швидке і правильне визначення свого місцеположення на полі бою стосовно розташування своїх військ і військ противника, знання даних щодо дій противника, а також бойової задачі – своєї і свого підрозділу.

Для орієнтування на місцевості потрібно вміти находити напрямки на сторони горизонту, визначати напрямки (вимірювати горизонтальні кути) на оточуючи місцеві предмети і деталі рельєфу і вимірювати відстані до них. Місцеві предмети і деталі рельєфу, стосовно яких визначається своє місцеположення, називають в цьому випадку орієнтирами.

Горизонтальні кути (напрямки) під час орієнтування вимірюють від будь-якого напрямку, що прийнятий за початковий, до напрямку на предмет (орієнтир). За початковий напрямок під час орієнтування стосовно сторін горизонту береться напрямок на північ, а під час орієнтування стосовно місцевих предметів – будь-яка уявна пряма лінія, що проведена на місцевості і проходить через точку знаходження та місцевий предмет (орієнтир), що добре спостерігається.

Топографічне орієнтування полягає в орієнтуванні підлеглих на місцевості. Воно сприяє швидкому усвідомленню підлеглими місцеположення орієнтирів, рубежів, цілей і своїх бойових задач. Топографічне орієнтування проводиться в ході рекогносціювання і є важливим етапом роботи командира підрозділу під час поставлення бойових задач підлеглим. Під час топографічного орієнтування спочатку вказують напрямок на одну із сторін горизонту, звичайно на північ, потім місце розташування підрозділу і положення оточуючих місцевих предметів, форми рельєфу і відстані до них. Наприклад, доповідь про результати орієнтування супроводжується діями та викладається у приблизно такій послідовності: „Увага, орієнтую! Південь – у напрямі узлісся „Чорний ліс”. Знаходжусь на висоті 300 м на схід від нас. пункту Березівка. 800 м ліворуч нас. пункт Трохіно, 1200 м прямо перед нами урочище „Гола долина”, 1,4 км позаду – водонапірна вежа”; (рис.4.1): «Північ – залізничний міст, знаходимось на висоті „Кругла”; праворуч 3 км – Іванівка; прямо 3 км – ріка Біжиця, далі 6 км – місто Каменськ; ліворуч 3 км – озеро „Широке”. Після цього командир вказує орієнтири і проводить тактичне орієнтування.

Рисунок 4.1 – Топографічне орієнтування на місцевості

Для тактичного орієнтування, крім перелічених вище заходів, необхідно:

O вибрати (призначити) орієнтири, надати їм номери і назви;

O зазначити стосовно місцевих предметів і вибраних орієнтирів розташування оборонних споруд, вогневих позицій, спостережних пунктів та інших об’єктів противника; повідомити (доповісти), що відомо про склад і дії противника;

O вказати на місцевості розташування свого підрозділу;

O повідомити (доповісти) задачу свого підрозділу і поставити завдання підлеглим.

Топографічне орієнтування може використовуватися під час доповіді засобами зв’язку про своє місце розташування в тих випадках, коли відсутня карта або втрачено орієнтування на місцевості. Наприклад: „Знаходжусь на кургані 2 км на північ – залізничний міст, 900 м на південний захід – ліс; 5 км на південь – зруйноване поселення”. За вказаними орієнтирами (місцевими предметами) старший начальник визначає місцеположення підрозділу на топографічній карті. Тому під час топографічного орієнтування вибирають найбільш характерні площадні і лінійні орієнтири, які легко і швидко можна відшукати на карті.

Орієнтування на місцевості може бути загальне і детальне.

Загальне орієнтування полягає у наближеному визначенні свого місцеположення, напрямку руху і часу, який потрібен для досягнення кінцевого пункту руху. Таке орієнтування найчастіше використовується на марші, коли екіпаж машини не має карти, а використовує лише заздалегідь складену схему або список населених пунктів та інших орієнтирів по маршруту. Для витримування напрямку руху у такому випадку необхідно постійно стежити за часом, пройденою відстанню, що визначається за спідометром машини, і контролювати за схемою (списком) проходження населених пунктів та інших орієнтирів.

Детальне орієнтування полягає у точному визначенні свого місцеположення і напрямку руху. Воно використовується під час орієнтування по карті, на аерознімках, приладах наземної навігації, під час пересування по азимуту, нанесенні на карту або схему розвіданих об’єктів і цілей, під час визначення досягнутих рубежів і в інших випадках.

Основними способами орієнтування на місцевості є орієнтування по карті, по компасу (за сторонами горизонту) і по орієнтирах. На практиці всі ці способи тісно взаємозв’язані між собою і доповнюють один одного.

Найбільш універсальним способом, який широко використовується всіма командирами, особливо під час першого початкового вивчення району майбутніх дій, здійснення маршів і переміщень на значні відстані, є орієнтування по топографічній карті. Воно полягає у визначенні по карті точки свого місцезнаходження, у розпізнаванні оточуючих місцевих предметів і подробиць рельєфу шляхом порівняння місцевості з її зображенням на карті, а також у встановленні стоствно розпізнаних пунктів і орієнтирів місцеположення цілей, які спостерігаються, і інших об’єктів.

Однак на закритій місцевості, на якій недостатньо орієнтирів, наприклад, у лісі, в пустелі, яка сильно зруйнована в результаті ядерних ударів, а також в умовах поганої видимості (вночі, в туман, снігову завірюху, під час задимлення і т.п.) порівняти карту з місцевістю і орієнтуватися по ній досить складно, а іноді зовсім неможливо. У таких випадках як доповнення до карти використовують компас і визначають напрямки за азимутами, тобто орієнтуються за сторонами горизонту. При таких способах задача орієнтування вирішується лише частково, оскільки дозволяє визначати на місцевості тільки напрямки. Місцеположення ж різних пунктів вздовж напрямків руху визначаються за відомими відстанями до них, які вимірюються по карті або будь-яким іншим способом.

Орієнтири і їх використання на полі бою

В основі будь-якого способу орієнтування лежить вміння вибирати на місцевості орієнтири і використовувати їх як маяки, що вказують потрібні напрямки, пункти і рубежі.

Як орієнтири можуть використовуватися будь-які місцеві предмети, елементи рельєфу і різні предмети, що спостерігаються на місцевості.

Вивчення і запам’ятовування незнайомої ділянки місцевості з метою кращого орієнтування на ній необхідно завжди починати з вибору навколо себе трьох-чотирьох найбільш характерних орієнтирів. Потрібно добре запам’ятати їх вигляд і взаємне розташування, щоб у подальшому можна було за ними у будь-якому пункті розпізнати місцевість і визначити своє місцеположення. Під час пересування орієнтири вибирають за напрямком шляху, послідовно намічаючи їх, у міру виходу у нові райони.

Особливо важливе значення орієнтири мають на полі бою. Вони полегшують вивчення місцевості і запам’ятовування взаємного положення на ній різних об’єктів і пунктів: за ними призначають і витримують напрямок наступу, вказують сектори спостереження і обстрілу, межі ділянок зосередженого вогню і т.п. Тому одним із обов’язків командирів підрозділів по організації бою є встановлення у районі наступних дій загальних орієнтирів.

Загальний порядок вибору і призначення орієнтирів на полі бою. Підпорядкованим і приданим підрозділам орієнтири вказуються командиром на місцевості під час доведення бойового наказу; вони використовуються для управління підрозділами, підрозділами, організації взаємодії і цілевказання під час ведення вогню.

У механізованих підрозділах призначається: у роті, взводі – два-три орієнтири, у відділенні – один-два; в обороні їх може бути і більше. Орієнтири вибирають більш-менш рівномірно по фронту і в глибину, щоб ними можна було користуватися у будь-якому місці для вказівки цілей, які з’являються, і витримування заданого напрямку руху. У наступі по мірі просування підрозділів призначають нові орієнтири, які забезпечують цілевказання, безперервність орієнтування і правильність витримування напрямку дій.

Орієнтири вказуються і нумеруються справа наліво і по рубежах – від себе у бік противника (рис.4.2). Для зручності запам’ятання і пошуку на місцевості орієнтирам, якщо потрібно, надають також умовні назви, що відображають їх характерні, явні ознаки, наприклад: „Темний кущ”, „Червоний дах”, висота „Кругла”.

Рисунок 4.2 – Схема спостереження

Якщо орієнтирів, призначених старшим начальником, недостатньо, командири підрозділів додатково вибирають і вказують підлеглим свої орієнтири, маючи на увазі, що номери і умовні назви орієнтирів, які вказані старшим начальником, не повинні змінюватися.

Під час взаємодії з підтримуючим підрозділом і сусідами, а також під час доповідей старшому начальнику використовуються тільки орієнтири, вказані цим начальником.

Особливості орієнтування вночі. Під час організації і ведення нічного бою загальний порядок призначення орієнтирів в основному той же, що і за умов дня. Однак вночі вибір і використання орієнтирів ускладнюється, оскільки багато об’єктів і подробиць місцевості, які добре помітні у денний час, стають мало примітними або зовсім не відрізняються не тільки у темряві, але і за умов штучного освітлення.

Таким чином, спостереження, цілевказання і орієнтування на полі бою у нічних умовах, незважаючи на застосування освітлювальних засобів і приладів нічного спостереження, значно ускладнюється, тому від командирів підрозділів вимагаються ретельність і увага під час вибору і призначення нічних орієнтирів. Але необхідно враховувати особливості нічного бачення і характер зміни виду місцевості залежності від способу спостереження.

Так, під час спостереження у темряві без застосування засобів і приладів нічного бачення більш-менш чітко буває видно лише загальні контури (силуети) деяких місцевих предметів і елементів рельєфу, але їх об’ємні форми і колір не розрізняються. Тому орієнтири, які добре видно вдень, якщо вони виділяються лише своїм коліром, вночі стають непридатними.

Під час штучного освітлення видимість і умови спостереження наближаються до денних, але відрізняються такими основними особливостями. Природний колір місцевості різко змінюється: предмети жовтого кольору здаються білими, світло-зеленого – жовтуватими і т.п. Внаслідок безперервного переміщення променів прожекторів і палаючих зірок, інших освітлювальних засобів освітленість різних ділянок місцевості стає нерівномірною і швидко змінюється; утворюються різкі рухомі тіні неприродно витягнутої форми, що хаотично пересуваються у різних напрямах з різною контрастністю і з різною швидкістю. Різка і швидка зміна контрастів світлотіней сильно викривлюють контури предметів, які спостерігаються, і створюють оманливу уяву щодо глибини і просторового розміру ділянок місцевості, які освітлюються по-різному: сильно освітлені предмети вважаються ближчими, а слабо – далекими.

Під час спостереження за допомогою приладів нічного бачення, рис.4.3, сприймається чорно-біле або зелено-чорне зображення, внаслідок чого природний колір місцевих предметів і оточуючої місцевості не відрізняється. Але предмети, що спостерігаються, можна розпізнати лише по силуетах за ступенем контрастності їх зображення.

Нічний бінокль БН-2 Нічний бінокль БН-1

Рисунок 4.3 – Прилади нічного бачення

Таким чином, із наведеного вище матеріалу можна зробити висновок, що як нічні орієнтири слід вибирати по можливості більш значні за висотою предмети місцевості, які відрізняються характерною формою своїх силуетів і контрастом на фоні неба або оточуючої місцевості (гребені висот, окремі будівлі, великі дерева, лісопосадки і т.п.). Вночі і за умов поганої видимості витримувати заданий напрям руху найзручніше вздовж лінійних орієнтирів (доріг, рік, лісових галявин і просік, рівчаків та інших нерівностей рельєфу), що простягаються у напрямку шляху.

Вибір орієнтирів під час організації нічних дій і їх вивчення особовим складом повинні проводитися по можливості вдень, а вночі – за умови штучного освітлення. Якщо орієнтири призначають вдень, потрібно по першій же можливості перевірити і показати особовому складу, як їх видно вночі – у темряві і під час штучного освітлення і як з настанням темряви змінюється вигляд місцевості, умови спостереження і орієнтування. Якщо орієнтири призначаються вночі, командир підрозділу показує їх своїм підлеглим, використовуючи освітлення місцевості, а якщо потрібно, то і прилади нічного бачення.

Штучне освітлення місцевості у поєднанні із застосуванням освітлювальних і світлосигнальних засобів використовується для встановлення світлових орієнтирів, позначення напряму дій підрозділів і бойових курсів танків, а також для вказівки цілей і позначення досягнутих підрозділами пунктів і рубежів. Це суттєво полегшує нічні дії військ, створюючи більш сприятливі умови для спостереження, цілевказання і орієнтування на полі бою.

Освітлення місцевості і використання освітлювальних засобів для встановлення світлових орієнтирів і виконання інших задач здійснюється за планом старших начальників. Для цієї мети використовуються прожектори, світлові авіабомби, освітлювальні снаряди, міни і патрони (ракети). Крім того, можуть використовуватися пожежі, що створюються у розташуванні противника за допомогою запалювальних снарядів і авіабомб. Як орієнтири можуть також застосовуватися, якщо дозволяє видимість, розриви димових артилерійських снарядів (димові орієнтири).

У механізованих і танкових підрозділах із засобів освітлення широко застосовуються освітлювальні патрони, які використовують за вказівкою старшого начальника. Як світлові сигнали розпізнавання і орієнтування широко використовуються трасуючі кулі, кишенькові електричні ліхтарі, задні габаритні вогні на танках і бронетранспортерах. Шляхи руху танків можуть позначатися віхами з ліхтарями, світло від яких спрямоване у бік наших військ.

Способи визначення сторін горизонту. На рис.4.4 показано взаємне розташування сторін горизонту, проміжних напрямків, що розташовані між ними, їх найменування і позначення. Проміжні напрямки необхідні для уточнення орієнтування, якщо напрямок на предмет не збігається з напрямком на одну із сторін горизонту. Наприклад, якщо предмет знаходиться між напрямками на північ і схід на 150 м від точки перебування, то під час вказівки напрямку на цей предмет і його місцеположення говорять: „сто п’ятдесят метрів на північний схід”; якщо предмет знаходиться між напрямками на північ і північний схід, то говорять: „північ-північ-схід”, і т.д.

Напрямки на сторони горизонту можна визначати за компасом, небесними світилами, за деякими ознаками місцевих предметів.

За небесними світилами напрямки на сторони горизонту визначають:

- щодо місцезнаходження сонця (чим вище сонце, тим менша точність);

- щодо Полярної зірки;

- щодо сонця та годинника;

- щодо місяця;

- щодо місяця та годинника.

Щодо місцезнаходження сонця – для середніх широт можна користуватися даними, вказаними у табл.4.1.

Рисунок 4.4 – Сторони горизонту, їх взаємне розташування

Щодо сонця та годинника, рис.4.5. Тримаючи перед собою годинник, повертати його у горизонтальній площині так, щоб годинникова стрілка була спрямована в те місце горизонту, над яким знаходиться сонце; тоді пряма, яка ділить навпіл кут між годинниковою стрілкою і цифрою 1 на циферблаті, покаже своїм кінцем напрямок на південь.

Рисунок 4.5 – Визначення сторін горизонту за сонцем і годинником:

а – до 13-ї години; б – після 13-ї години

Таблиця 4.1 – Положення сонця залежно від часу визначення

Положення сонця Лютий, березень, квітень, серпень, вересень, жовтень Травень, червень, липень Листопад, грудень, січень
На сході о 7-й годині о 8-й годині не видно
На півдні о 13-й годині о 13-й годині о 13-й годині
На заході о 19-й годині о 18-й годині не видно

Основа цього способу полягає у такому. Сонце свій уявний шлях навколо Землі здійснює протягом 24 годин, годинникова ж стрілка за цей час обходить весь циферблат двічі. Якщо опівдні, коли годинникова стрілка показує 13 годин, спрямувати її на сонце, то своїм кінцем вона покаже напрямок на південь; в наступному ж своєму русі вона буде весь час двічі випереджати сонце. Тому доводиться, як зазначалося раніше, ділити кут на циферблаті навпіл: якщо годинникова стрілка спрямована на сонце, бісектриса кута буде показувати напрямок, в якому світило повинно знаходитися опівдні, тобто напрямок на південь.

Очевидно, що до опівдня потрібно ділити ту дугу (кут) на циферблаті, яку годинникова стрілка повинна пройти до 13 годин, а після опівдня – ту дугу, яку вона пройшла після 13-ї години.

Цей спосіб дає менш точні результати весною і особливо влітку; у червні помилка може досягати 250. У південних широтах (наприклад, у Середній Азії) точність способу настільки знижується, особливо влітку, що його застосування стає недоцільним.

Для підвищення точності способу можна застосувати удосконалений прийом:

а) годиннику придають не горизонтальне, а нахилене положення, під кутом 40-500 до горизонту (для широти 50-400); у цьому разі годинник потрібно тримати великим і вказівним пальцями біля цифр 4 і 10, як показано на рис.121, цифрою 1 від себе;

Рисунок 4.6 – Визначення сторін горизонту за сонцем

і годинником з урахуванням широти місця

б) знайшовши на циферблаті середину дуги між годинниковою стрілкою і цифрою 1, прикладають до цієї точки сірник, як показано на рис. 4.6, тобто перпендикулярно до циферблата;

в) не змінюючи положення годинника, повертаються разом з ним стосовно до сонця так, щоб тінь від сірника проходила через центр циферблата.

У цей момент цифра 1 буде знаходитися у напрямку на південь.

Щодо Полярної зірки, рис.4.7. Вночі напрямок істинного меридіана можна визначити по Полярній зірці, яка завжди перебуває у напрямку на північ. Таким чином, якщо встати обличчям до полярної зірки, то прямо перед нами буде знаходитися північ.

Щоб знайти на небосхилі Полярну зірку, яка перебуває у сузір’ї Малої Ведмедиці, потрібно спочатку відшукати сузір’я Великої Ведмедиці; воно постає у вигляді величезного, добре помітного ковша із семи яскравих, широко розміщених зірок; потім уявно продовжити пряму, що проходить через дві крайні зірки Великої Ведмедиці, як показано на рис. 4.7, на відстань, що дорівнює п’ятикратній відстані між ними. У кінці цієї прямої легко знайти Полярну зірку, настільки ж яскраву, як і зірки α (альфа) і β (бета) Великої Ведмедиці. Точність визначення істинного меридіана цим способом становить 1-20.

Рисунок 4.7 – Відшукання Полярної зірки

Щодо місяця та годинника. При цьому способі необхідно:

а) окомірно розділити радіус диска місяця на 6 рівних частин і оцінити, скільки таких частин входить до складу поперечника видимого серпа місяця, рис.4.8;

б) якщо місяць прибуває (спостерігається права частина диска), то отримане число потрібно відняти із години спостереження, яку слід попередньо зазначити; якщо неповний місяць (видна ліва частина диска місяця) – вказане число додають до часу спостереження. Щоб не помилитися, коли використовувати суму, а коли різницю, можна користуватися мнемонічним правилом, показаним на рис.4.9.

Рисунок 4.8 – Визначення поправки до показання годинника

під час орієнтування за місяцем

Отримана сума або різниця вкаже годину, коли в тому напрямку, де спостерігається Місяць, буде перебувати сонце;

в) визначивши цей час і використовуючи місяць за сонце, знайти напрямок на південь, як це робиться під час орієнтування за сонцем і годинником. Спрямувати на місяць потрібно не годинну стрілку, а ту поділку на циферблаті годинника, яка відповідає обчисленому часу.

Приклад (рис.4.9). Час спостереження 5 г. 34 хв. Видима частина диска місяця у поперечнику за окомірною оцінкою становить десять шостих часток його радіуса. Місяць на убутті (оскільки спостерігається ліва частина диска). Як наслідок сонце на місці місяця буде о 15 г. 34 хв. (5 г. 34 хв. + 10 г.), тобто коли годинникова стрілка покаже на циферблаті відлік 3г.34хв.

Рисунок 4.9 – Орієнтування щодо місяця і годинника

Встановимо цю поділку на циферблаті у напрямку на місяць. Тоді пряма, що ділить навпіл кут між вказаною поділкою і цифрою 1 на циферблаті, покаже напрямок на південь.

При повному місяці, коли спостерігається весь диск місяця, сторони горизонту визначаються більш точно, на місяць слід наводити безпосередньо годинникову стрілку, оскільки в цей період місяць і сонце перебувають в одному напрямку. У табл. 20 наведені сторони горизонту, у яких місяць перебуває у різних фазах.

Щодо місяця сторони горизонту визначаються більш точно, коли спостерігається весь диск.

За ознаками місцевих предметів напрямки на сторони горизонту визначають:

- щодо крони дерев (стовбурів дерев);

- щодо пеньків;

- щодо хрестів на церквах;

- щодо мурашиних гірок;

- щодо моху на каменях;

- щодо схилів ярів та балок.

Таблиця 4.2 – Сторони горизонту відповідно до фаз місяцю

Фаза місяця Час
19.30 1.00 7.00
Перша чверть (видна права половина диска місяця Південь Захід -
Повний Місяць (спостерігається весь диск місяця) Схід Південь Захід
Остання чверть (видна ліва половина диска місяця) - Схід Південь

Визначення сторін горизонту за різними ознаками місцевих предметів менш надійне, ніж подані вище способи. Тому наведеними нижче ознаками потрібно користуватися обережно, перевіряючи результати орієнтування за іншими ознаками.

Мурашники майже завжди розміщені з південного боку дерева, пня або куща, рис.4.10. Південна сторона мурашника має більш пологий схил, ніж північна.

На північних околицях лісових прогалин і галявин, а також з південного боку окремих дерев, пеньків, великих каменів звичайно буває густішою.

Кора окремих дерев з північної сторони часто буває грубішою, іноді покрита мохом; якщо мох росте по всьому стовбуру, то на північній стороні його більше, особливо біля кореня, рис.4.10.

Мох покриває великі камені і скелі з північної сторони, рис.4.11.

Рисунок 4.10 – Визначення сторін горизонту по корі на деревах, пеньках, мурашниках, нижній перекладині хреста на куполі церкви Рисунок 4.11 – Визначення сторін горизонту по моху на камені

Олтарі православних церков і лютеранських кірок обернені на схід, дзвіниці – на захід; вищий кінець нижньої перекладини хреста на куполі церкви вказує на північ, рис.4.10; олтарі католицьких костьолів обернені (показують) на захід; кумирні своїм фасадом обернені на південь.

На південних схилах сніг тане швидше, ніж на північних.

<< | >>
Источник: Кривошеєв А.М., Приходько А.І., Петренко В.М., Сергієнко Р.В.. Військова топографія: Навчальний посібник. /А.М. Кривошеєв, А.І. Приходько, В.М. Петренко, Р.В.Сергієнко. – Суми: Видавництво СумДУ,2010. – 281 с.. 2010

Еще по теме 4.1.1 Сутність орієнтування на місцевості без карти. Способи визначення сторін горизонту. Особливості орієнтування вночі:

  1. 4.1 Сутність орієнтування на місцевості без карти
  2. РОЗДІЛ 4 ОРІЄНТУВАННЯ НА МІСЦЕВОСТІ ПО КАРТІ І БЕЗ КАРТИ
  3. 4.2.1 Підготовка карти до роботи: орієнтування карти, звіряння карти з місцевістю
  4. 4.2 Орієнтування на місцевості по карті
  5. ВИЗНАЧЕННЯ СТОРІН ГОРИЗОНТУ ЗА КОМПАСОМ
  6. 4.1.2 Призначення і будова артилерійського компасу. Визначення сторін горизонту, магнітних азимутів за допомогою компасів
  7. ОРІЄНТУВАННЯ ЗА СОНЦЕМ
  8. ОРІЄНТУВАННЯ ЗА МІСЯЦЕМ І ГОДИННИКОМ
  9. ОРІЄНТУВАННЯ ЗА МІСЦЕВИМИ ПРЕДМЕТАМИ
  10. ОРІЄНТУВАННЯ ЗА ПОЛЯРНОЮ ЗІРКОЮ
  11. 1.2.3 Способи вимірювання на топографічних картах прямих, кривих і ламаних ліній. Визначення і відкладення відстаней по карті різними способами
  12. Сутність та особливості комунального господарства
  13. Сутність житлово-експлуатаційного господарства та особливості прояву фінансових відносин