ГЛОСАРІЙ

АБСОЛЮТНА ВИСОТА − висота точки місцевості над середнім рівнем Балтійського моря. Підписи А.в. на карті називаються відмітками (відм. 96,2), а на випадок, коли підписана вершина гори, – висотами (вис. 143,8). Підписи висот рівнів води називаються урізами води.

АЕРОФОТОГРАММЕТРІЯ − розділ фотограмметрії, що вивчає способи визначення об’єктів, їх форм, розмірів і положення щодо їх зображення на аерофотознімках. А. ґрунтується на законах проекції і перспективи. Для фотограмметричних робіт в артилерійських підрозділах застосовуються спеціальні прилади: фототрансформатори, діапроектори, стерео- і монокомпаратори, стереопроектори, стереографи та ін.

АЕРОФОТОЗНІМАННЯ (повітряне фотографування) − фотографування місцевості і об’єктів за допомогою ЛА. Призначається для аерофоторозвідки, складання фотодокументів, визначення координат об’єктів (цілей), складання і поновлення карт та в інших випадках. Розрізняють А.: денне і нічне (за часом доби); кадрове, цільове, панорамне (за типом АФА); поодиноке, маршрутне, площинне (за способом виконання); чорно-біле, кольорове. Спектрозональне (за кольором фотозображення); літнє, зимове, перехідного періоду (за порою року).

АЕРОФОТОЗНІМОК − фотографічне зображення місцевості і окремих об’єктів.

А. плановий − аерофотознімок, отриманий під час планового аерофотознімання. Він виконується за такого положення АФА, коли його оптична вісь у момент фотографування збігається з прямовисною лінією або відхиляється від неї на певний кут – не більше 3°. Плановий А. на рівнинній або пагорбкуватій ділянці становить фотографічний план місцевості, що легко ототожнюється з картою. Він має постійний масштаб і дозволяє визначити порівняно точно місцезнаходження, конфігурацію і дійсні розміри об’єктів, а також може бути використаний для вимірювання відстаней, кутів і площ.

А. перспективний − виконується при нахиленому положенні оптичної осі АФА. Маштаб перспективного знімка змінний: передній план – великий, а потім він поступово зменшується до заднього плану. А.п. застосовується під час розвідки цілей, ретельно прикритих засобами ППО, вивчення водних перешкод і гідротехнічних споруд, гірських перевалів та в інших випадках.

АЕРОФОТОРОЗВІДКА − один із основних способів повітряної розвідки, що полягає у добуванні відомостей про противника і місцевість за допомогою технічних засобів фотографування, установлених на пілотованих і безпілотних ЛА.

АЗИМУТ − кут між початковим напрямом і напрямом на орієнтир (об’єкт). Початковий напрям − напрям географічного (геодезичного, астрономічного) меридіана або магнітного меридіана. Залежно від того, який напрям взятий за початковий, розрізняють географічний (геодезичний, астрономічний) азимут А і магнітний азимут Аm.

Географічний (геодезичний, астрономічний) А. − двогранний кут між площиною меридіана даної точки і вертикальною площиною, що проходить у даному напрямку, який відраховується від напряму на північ за ходом годинникової стрілки.

Геодезичний А. − двогранний кут між площиною геодезичного меридіана у даній точці і площиною, що проходить через нормаль до неї і містить цей напрям.

Астрономічний А. − двогранний кут між площиною астрономічного меридіана даної точки і вертикальною площиною, що проходить у даному напрямі.

Різниця між геодезичним і астрономічним азимутом незначна (одиниці кутових секунд), тому в ракетно-артилерійській практиці використовують один термін – геодезичний А.

Магнітний азимут Аm − горизонтальний кут, що відраховується від північного напрямку магнітного меридіана за ходом годинникової стрілки до заданого напрямку.

Перехід від магнітного азимута Аm до дирекційного кута визначається формулою

,

де − поправка бусолі;

α − дирекційний кут;

γ − зближення меридіанів;


δ − магнітне схилення.

АЗИМУТАЛЬНА НАСАДКА (АНБ-1) − оптичний прилад, що входить до комплекту бусолі ПАБ-2А. АНБ-1 призначена для визначення істинних азимутів орієнтирних напрямків щодо спостереження зірок α (Полярна зірка) і β (сузір’я Малої Ведмедиці), а також проведення спостережень світил за будь-якими кутами нахилу. АНБ-1 складається із візира для спостереження світил, кронштейна для закріплення насадки на патрубок монокуляра бусолі і рівня для надання осі обертання горизонтального положення.

АЛГОРИТМ − система правил (приписів), що визначає послідовність логічних і обчислювальних операцій для розв’язання задач в усіх можливих варіантах.

АНЕМОРУМБОМЕТР (ВІТРОМІР) − прилад для вимірювання швидкості і напрямку вітру. Швидкість вітру визначається за тиском вітру на рухому частину приладу – анемометричну вертушку, напрям – за поворотом флюгера. Вітромір входить до комплекту приладів артилерійських метеорологічних станцій.

АПАРАТУРА ТОПОПРИВ’ЯЗУВАННЯ − комплект приладів, що встановлюється на топоприв’язниках, бойових і спеціальних машинах. Призначена для визначення координат точок стояння і орієнтування. А.т. включає: датчик шляху для вимірювання приросту шляху та усього шляху; гірокурсовказівник – для безперервного визначення і передачі у координатор значення дирекційного кута напряму руху машини; курсопрокладник, або лічильно-розв’язувальний прилад – для автоматичного вироблення поточних прямокутних координат положення топоприв’язувача (машини) і дирекційного кута напряму руху машини; візирний пристрій (візир) – для вимірювання кута між поздовжньою віссю машини і орієнтирним напрямком; синхронна передача – для передавання у курсопрокладник кутів повороту машини, виміряних гірокурсовказівником; джерела живлення та перетворювачі електричного струму.

АРТИЛЕРІЙСЬКА ЗВУКОВА РОЗВІДКА (АЗР) − добування відомостей про батареї (гармати, міномети, РСЗВ) противника, що стріляють, за звуком їх пострілів за допомогою звукометричних станцій, що перебувають на озброєнні підрозділів і частин артилерійської розвідки. Складова частина артилерійської розвідки. Ведеться батареями і взводами звукової розвідки за допомогою звукометричних комплексів. Завданнями АЗР є також забезпечення стрільби своєї артилерії (визначення відхилень розривів снарядів (мін) від цілі, координат створюваних звукових реперів, контроль стрільби артилерією на ураження). АЗР не залежить від умов видимості, може виконувати завдання у будь-який час року, з великими зусиллями виявляється розвідкою противника.

АРТИЛЕРІЙСЬКА ІНСТРУМЕНТАЛЬНА РОЗВІДКА (АІР) − складова частина артилерійської розвідки, ведеться за допомогою різних технічних засобів (приладів, інструментів) виявлення та вимірювання. Визначає координати об’єктів (цілей) у розташуванні противника і обслуговує стрільбу своєї артилерії, а також здійснює фотограмметричні роботи. Залежно від технічних засобів, що застосовуються, поділяється на оптичну, звукову, радіолокаційну, радіотехнічну розвідку. Відповідно називаються і підрозділи, що ведуть АІР. Крім того, до АІР належать також підрозділи топогеодезичного прив’язування і метеорологічного забезпечення стрільби.

АРТИЛЕРІЙСЬКА МЕТЕОРОЛОГІЯ − розділ військової метеорології. А.м. включає вивчення питань впливу метеорологічних умов на бойове застосування РВ і А, особливо на стрільбу артилерії і пуск ракет, а також розроблення методів визначення і урахування цих умов під час підготовки стрільби і пусків, дослідження фізичних закономірностей мінливості метеорологічних величин у просторі і часі, дослідження принципів і методів організації гідрометеорологічного забезпечення РВ і А.

АРТИЛЕРІЙСЬКА ОПТИЧНА РОЗВІДКА − добування артилерійськими підрозділами відомостей про об’єкти (цілі) противника за допомогою оптико-електронних засобів розвідки. Завдання А.о.р.: виявлення і визначення координат тактичних засобів ядерного нападу противника, його артилерійських і мінометних батарей (взводів), протитанкових та інших вогневих засобів, танків, бронетранспортерів, спостережних пунктів, радіоелектронних засобів, оборонних споруд та інших цілей, визначення переднього краю противника, розташування і дій його передових частин (підрозділів), обслуговування стрільби своєї артилерії.

АРТИЛЕРІЙСЬКА РАДІОЛОКАЦІЙНА РОЗВІДКА − добування відомостей про цілі (об’єкти) противника засобами артилерійських радіолокаційних підрозділів. Призначається для визначення координат цілей (об’єктів) противника, параметрів їх руху на полі бою, може засікати епіцентри ядерних вибухів.

АРТИЛЕРІЙСЬКА РАДІОТЕХНІЧНА РОЗВІДКА − добування відомостей про типи, призначення і місцеположення працюючих РЕЗ противника (радіолокаційних, радіонавігаційних, радіотелекерування), складова частина радіоелектронної розвідки. Ведеться за допомогою спеціальних радіотехнічних станцій. Виявлення РЕЗ противника, визначення їх типу і призначення здійснюється за параметрами сигналів, що ними випромінюються. Місцеположення РЕЗ визначається тріангуляційним (кутомірним) методом, що грунтується на пеленгації об’єктів з двох-трьох і більше пеленгаційних станцій та іншими способами.

АРТИЛЕРІЙСЬКА РОЗВІДКА − добування відомостей про об’єкти (цілі) противника засобами артилерійської розвідки в інтересах підготовки і ведення вогню артилерією, завдання ракетних ударів. Найважливіший вид бойового забезпечення, складова частина тактичної розвідки. Завдання А.р.: виявлення і визначення координат засобів ядерного нападу противника, елементів високоточної зброї, артилерії, мінометів, РСЗВ, танків, протитанкових засобів, пунктів управління, засобів РЕБ та інших об’єктів (цілей); дорозвідка об’єктів (цілей), призначених для ураження; збирання (уточнення) відомостей про місцевість і метеоумови; контроль результатів стрільби своєї артилерії (мінометів, РСЗВ) та ракетних ударів; видача даних для коригування вогню. Для ведення А.р. розгортається мережа артилерійських спостережних, командно-спостережних і рухомих розвідувальних пунктів, постів (позицій) технічних засобів розвідки (звукової, радіолокаційної, радіотехнічної і т.ін.), а також висилаються артилерійські розвідувальні групи.

АРТИЛЕРІЙСЬКА ТОПОГЕОДЕЗИЧНА МЕРЕЖА (АТГМ) − сукупність закріплених (позначених) на місцевості точок (орієнтирів), координати яких визначені з серединною помилкою Еx,yБСП застосовується при веденні військами бойових дій у гірських районах.

БОЛОТОВА СПОСІБ − графічний спосіб визначення місцеположення на карті свого стояння по трьох точках, що знаходяться на ній. Для визначення на карті положення точки свого стояння аркуш прозорого паперу кладуть на тверду основу (планшет, польову сумку, картон) і закріплюють його. У центрі аркуша намічають точку і від неї візують на три орієнтири, прокреслюючи напрямки від себе. Потім накладають кальку на карту так, щоб кожен накреслений на ній напрям проходив через умовний знак того орієнтира, на який він прокреслений і, з'єднавши всі напрями з відповідними умовними знаками орієнтирів, переносять на карту точку стояння. Вихідні три точки потрібно вибирати так, щоб кути між прокресленими на карті напрямами були не менше 60°, калька під час візування повинна зберігати незмінне положення.

БУСОЛЬ (ПЕРИСКОПІЧНА АРТИЛЕРІЙСЬКА) − артилерійський прилад керування вогнем, що становить поєднання оптичного і кутомірного приладів з орієнтир-бусоллю (коробкою з магнітною стрілкою). Призначається для орієнтування гармат і приладів у напрямі, заданому дирекційним кутом або бусоллю, визначення дирекцій них кутів або бусолей напрямів на місцевості, вимірювання горизонтальних та вертикальних кутів і відстаней під час топогеодезичного прив’язування позицій і пунктів.

ВЗВОД УПРАВЛІННЯ − підрозділ забезпечення, призначений для ведення розвідки, здійснення топогеодезичного прив’язування бойових порядків, обслуговування стрільби та забезпечення управління підрозділами.

ВИВЧЕННЯ МІСЦЕВОСТІ − вивчення характерних особливостей місцевих предметів та рельєфу, встановлення наявності перешкод, оцінка захисних властивостей та прохідності місцевості, визначення умов виконання бойового завдання, ведення артилерійського вогню, орієнтування, маскування і т.ін. Здійснюється по топографічних картах, аерознімках і безпосереднім оглядом місцевості.

ВИСОТА АБСОЛЮТНА −див. Абсолютна висота.

ВИСОТА ВІДНОСНА − перевищення однієї точки стосовно іншої точки (поверхні). В.в. точки визначається різницею абсолютних висот точок або числом проміжків між горизонталями, помноженим на висоту перетину. Застосовується у ході топогеодезичного прив’язування елементів бойового порядку.

ВИСОТА КОМАНДНА − висота (не обов’язково найвища), з якої відкривається найкращий огляд навколишньої місцевості з великою дальністю і широким сектором огляду, підписується більшим шрифтом (цифрами), ніж інші висоти.

ВІДМІТКА ВИСОТИ − підпис на карті абсолютної висоти точки місцевості. В.в., що знаходяться на топографічних картах, не завжди є вершинами висот. Вони можуть бути на схилах, навіть на річках і озерах.

ВІЗУАЛЬНЕ СПОСТЕРЕЖЕННЯ − один із способів ведення артилерійської розвідки, який забезпечує безпосереднє спостереження за полем бою, противником, своїми військами, місцевістю та погодою. В.с. здійсню­ється неозброєним оком або за допомогою оптико-електронних засобів розві­дки.

ВІЗУВАННЯ − суміщення візирної лінії (оптичної осі) астрономічного, геодезичного, кутомірного та іншого інструменту з напрямом на вибрану спостерігачем віддалену точку або небесне світило.

ВІЙСЬКОВА ТОПОГРАФІЯ − галузь військової науки, що вивчає місцевість, способи її вивчення та оцінки, орієнтування на ній, використання топографічних і спеціальних карт, аерофотознімків місцевості, здійснення вимірів за картою і на місцевості, порядок складання схем місцевості і бойових графічних документів, а також способи ведення розвідки місцевості та рекогносціювання. В.т. тісно пов'язана з теорією і практикою топогеодезичного забезпечення РВ і А.

ВІТЕР − переміщення повітряних мас стосовно земної поверхні. Характеризується швидкістю, що виражається у метрах за секунду (м/с), і напрямом (звідки віє вітер), що визначається в поділках кутоміра або в градусах кута.

ВІТРОМІР − прилад для визначення напряму і швидкості вітру (див. Анеморумбометр).

ВІХА − штучний орієнтир, знак у вигляді одноколірної (розфарбованої) жердини або спеціального пристрою, на якому можуть бути закріплені різнокольорові геометричні фігури (конус, куля, хрест і т.ін.) або прапорці (лампи). В. використовуються як орієнтири для військ (маршрути руху, межі районів зараження і т. ін.), а також під час наведення ракет, гармат, мінометів.

ГЕОГРАФІЧНА (КАРТОГРАФІЧНА, ГРАДУСНА) СІТКА − зображення на карті ліній паралелей і меридіанів. Використовується для визначення географічних (геодезичних) координат точок і цілевказання. На топографічних картах лінії паралелей і меридіанів є внутрішніми рамками аркушів, їхні широта і довгота підписуються в кутах кожного аркуша карти.

ГЕОГРАФІЧНІ КООРДИНАТИ − кутові величини (широта і довгота), що визначають положення об’єктів на земній поверхні та на карті. Вони поділяються на астрономічні, що отримані з астрономічних спостережень, і геодезичні, що отримані за допомогою геодезичних вимірювань на земній поверхні.

Під час визначення астрономічних координат точка проектується на поверхню геоїда, а під час визначення геодезичних координат – нормаллю на поверхню земного еліпсоїда. Внаслідок нерівномірного розподілу маси Землі і відхилення поверхні геоїда від поверхні земного еліпсоїда прямовисна лінія у загальному випадку не збігається з нормаллю. Кут відхилення прямовисної лінії на території України не перевищує 3-4", або в лінійних величинах близько ±100 м.

ГЕОДЕЗИЧНА ЗАДАЧА ОБЕРНЕНА − задача, в якій за даними координатами двох точок потрібно знайти відстань між ними і взаємні напрями. Г.з.о. розв'язується на площині, сфері та еліпсоїді. Розв'язання на площині і сфері виконують за формулами відповідно до плоскої і сферичної три­гонометрії. Для розв'язання задачі на земному еліпсоїді поверхню останнього заздалегідь зображають в тій чи іншій проекції на сфері або на площині, потім розв'язують задачу на цих, більш простих поверхнях, після чого вносять у результати поправки як похибки проекції.

Математична сутність задачі полягає у перетворенні плоских і прямокутних або географічних координат у полярні.

ГЕОДЕЗИЧНА ЗАДАЧА ПРЯМА − задача, в якій за заданими координатами однієї точки, азимутом або дирекційним кутом напряму з неї на другу точку і за відстанню між ними потрібно знайти координати другої точки і напрям з неї на першу.

ГЕОДЕЗИЧНИЙ ПУНКТ − точка, міцно закріплена на місцевості підземним знаком (монолітом, трубою і т. ін.) і наземною спорудою у вигляді сигналу, піраміди і т. ін., координати якої визначені з високою точністю відповідно до її класу. Г.п. використовуються для визначення координат елементів бойового порядку ракетних військ і артилерії під час прив'язування на геодезичній основі та створення топографічних карт, а також для інших точних вимірювань. Координати Г.п. систематизуються у вигляді каталогів, які видаються і надходять до військ.

ГЕОДЕЗИЧНА ЛІНІЯ − лінія найкоротшої відстані між двома точками на будь-якій поверхні. На поверхні кулі Г.л. – дуга великого круга, на бічній поверхні циліндра – гвинтова лінія, на поверхні еліпсоїда – крива подвійної кривизни, в кожній точці якої стична площина проходить через нормаль до поверхні у тій самій точці.

Довжина геодезичної лінії між двома точками визначається за координатами цих точок.

ГЕОДЕЗИЧНА МЕРЕЖА − сукупність геодезичних пунктів, визначених на місцевості з заданою точністю координат і дирекційних кутів. Під час створення державної геодезичної мережі (ДГМ) і спеціальних геодезичних мереж (СГМ) визначають прямокутні координати і абсолютні висоти пунктів, дирекційні кути сторін мережі і напрямків на орієнтирні пункти.

Для кожного пункту ДГМ і СГМ встановлюють два орієнтирних пункти на відстані 200-1000 м від нього. Пункти ДГМ і СГМ на місцевості закріплені центрами і позначені геодезичними знаками. Орієнтирні пункти закріплені центрами і позначені стовпами. ДГМ залежно від точності визначення вихідних даних поділяється на чотири класи. СГМ – на три види. СГМ створюють зі щільністю не менше одного пункту на 20 кв. км, що забезпечує топо-прив'язування елементів бойового порядку ракетних і артилерійських підрозділів на геодезичній основі.

ГІРОГОРИЗОНТ − гіроскопічний прилад для забезпечення стабілізації кута тангажу ракети і задання його програмного значення, вимірювання відхилень кута від заданого і перетворення відхилення в електричний сигнал.

ГІРОКОМПАС (ГІРОТЕОДОЛІТ) − геодезичний прилад з гіроскопічним чутливим елементом, призначений для автономного визначення істинних азимутів орієнтирних напрямів.

ГІРОПРЯМОВИС − гіроскопічний прилад, призначений для вимірювання кутів крену і кутів відхилення з метою вироблення керуючих сигналів під час обертання ракети навколо поздовжньої осі і її відхилення від площини пуску.

ГІРОСКОП − симетричне, тверде, швидкообертове тіло (ротор), вісь обертання якого може змінювати свій напрям у просторі. Основні властивості гіроскопа: 1) вісь зрівноваженого гіроскопа зберігає в інерціальному просторі незмінний напрям, тобто такий, що був їй наданий у початковий момент обертання ротора (під час пуску); 2) під впливом зовнішньої сили, прикладеної до осі обертання зрівноваженого Г., його вісь здійснює прецесійний рух, пересуваючись не за напрямом прикладеної сили, а у перпендикулярному напряму.

ГІРОСКОПІЧНЕ ОРІЄНТУВАННЯ − спосіб визначення істинних азимутів орієнтирних напрямів, під час якого вимірювання здійснюються гірокомпасом. Найбільш значного поширення на даний час набули гірокомпаси, чутливим елементом яких є маятниковий гірокомпас. Реагуючи на добове обертання площини горизонту, маятниковий гіроскоп здійснює азимутальні гармонічні коливання стосовно площини істинного меридіана точки стояння приладу. Для визначення відліку номера положення динамічної рівноваги чутливого елемента, який відповідає відліку перетину горизонтального круга площиною істинного меридіана, фіксують по горизонтальному кругу гірокомпаса крайні точки азимутальних коливань чутливого елемента (точки реверсій), в яких відбувається зміна напряму його видимого руху. Прийнята методика Г.о. передбачає визначення відліку номера за спостереженням у процесі пуску (прийому вимірювання азимута гірокомпасом) від двох до чотирьох послідовних реверсій Пі, п2, Пз, іІ4 чутливого елемента. Визначення істинних азимутів мілодом Г.о. автономне. Воно не залежить від умов погоди, пори року і часу доби, магнітних аномалій, радіоперешкод і фізико-географічних особливостей району робіт.

ГОРИЗОНТАЛЬ − лінія на карті, що з'єднує точки рельєфу з однаковою висотою над рівнем моря. Розрізняють такі Г.: основні (суцільні) – що відповідають висоті перерізу рельєфу, зображуються на карті суцільною тонкою лінією коричневого кольору; потовщені – кожна п'ята основна горизонталь, служать для полегшення рахунку висот і зручності в читанні рельєфу; додаткові (напівгоризонталі) та допоміжні (чверті) горизонталі служать для відображення важливих подробиць рельєфу, що не виражаються основними горизонталями, і проводяться через половину та чверть висоти перерізу. Зображуються на картах переривчастими та короткими переривчастими лініями.

ГОРИЗОНТАЛЬНА ДАЛЬНІСТЬ − відстань від точки вильоту до точки перетину траєкторії з горизонтом гармати.

ГОРИЗОНТАЛЬНА НАВОДКА − надання стволу гармати потрібного напряму у горизонтальній площині за допомогою прицільних пристроїв і механізму горизонтального наведення.

ГРАД − одиниця десяткової міри кутів, що дорівнює 1/100 прямого кута, позначається літерою g. Г. поділяється на 100° (градових хвилин), а 1° на 100°° (градових секунд). Іg = 0,9° = 54' = 3240".

ГРАДІЄНТ МАГНІТНОГО СХИЛЕННЯ − міра зміни магнітного схилення під час переміщення на місцевості. У практиці ракетних військ і артилерії Г.м.с. визначається штабами, коли оцінюється магнітометричний стан місцевості в районах розгортання РВ і А для величини переміщення на 10 км. Якщо Г.м.с. не перевищує 0-10 на 10 км, то допускається орієнтування іа допомогою магнітної стрілки бусолі.

Під час визначення Г.м.с. використовуються карти масштабів 1:500 000 і 1:1 000 000, на яких нанесені ізогони – лінії однакового магнітного схилення.

Г.м.с. визначається для прогнозування точності вимірювання магнітного азимута за допомогою магнітної стрілки бусолі і накладення обмежень на її застосування під час визначення дирекційних кутів орієнтирних напрямів.

ГРАДУС ( °) − одиниця міри кутів, 1/360 частина кола, центральний кут, що спирається на дугу в 1°. Градус поділяється на 60 хвилин, хвилина – на 60 секунд. Позначається градус знаком „ ° ”, хвилина - знаком „ ' ”, секунда – „ " ”.

ГРАФІЧНА ТОЧНІСТЬ − точність вимірювання відстаней між двома точками на папері (карті) за допомогою циркуля і масштабної лінійки. Дослідом встановлено, що такі вимірювання не можуть бути виконані точніше, ніж 0,1 мм, тому у разі графічних вимірювань і побудов величина 0,1 мм вважається граничною Г.т.

ДАЛЬНІСТЬ ВИДИМОСТІ − максимальна відстань, з якої розпізнаються об’єкти на оточуючому їх фоні.

ДАЛЬНІСТЬ ВИЯВЛЕННЯ − максимальна відстань, на якій за допомогою різних засобів розвідки можна виявити ціль і визначити її координати з потрібною точністю.

ДАЛЬНІСТЬ СПОСТЕРЕЖЕННЯ − найбільша відстань, на якій виявляється об’єкт (ціль). Д.с. залежить від того, як ведеться спостереження: неозброєним оком або за допомогою оптичних приладів. Д.с. неозброєним оком залежить від розмірів об’єкта (цілі), часу доби, стану атмосфери і висоти пункту, з якого ведеться спостереження, а Д.с. – з використанням приладів, крім того, залежить від якості і характеристик приладів, що застосовуються. Для спостереження вночі застосовуються прилади нічного бачення.

ДЕМАСКУВАЛЬНІ ОЗНАКИ − характерні ознаки, притаманні діяльності військ та різним військовим об’єктам, за якими може розкриватися наявність військ, їх угрупування, система вогню і т.ін.

ДИШИФРУВАННЯ АЕРОФОТОЗНІМКІВ − виявлення, пізнавання і визначення за зображеннями на аерофотознімках кількісних та якісних характеристик об’єктів, що використовуються під час застосування РВ і А. Для їх розпізнавання використовуються прямі і непрямі демаскувальні ознаки. Д.а. завершується складанням розвідувального донесення або нанесення отриманих даних на фотосхему, великомасштабну топографічну карту (схему) або складанням списку об’єктів з їх координатами.

ДИРЕКЦІЙНИЙ КУТ − кут між північним напрямом вертикальної лінії координатної сітки і напрямом на пункт, що визначається і вимірюється на карті за ходом годинникової стрілки від 0 до 360° (від 0-00 до 60-00). Позначається літерою α з індексами початку і кінця напряму. Дирекційні кути вимірюються за картою, а також визначаються по вимірюваними на місцевості магнітними або істинними азимутами.

ДІАМЕТР ВИХІДНОЇ ЗІНИЦІ − діаметр зображення вхідної зіниці в окулярі, важлива характеристика, від якої залежить світлосила оптичних артилерійських приладів. У вихідній зіниці перетинаються всі промені, що виходять із окуляра, тому під час спостереження у прилад зіниця ока має бути суміщеною з вихідною зіницею.

ДІАМЕТР ВХІДНОЇ ЗІНИЦІ − діаметр вільного отвору об'єктива, що дорівнює внутрішньому діаметру оправи, в яку вставлений об'єктив, або діаметру діафрагми. Д.в.з. визначає збільшення оптичних приладів при інших незмінних характеристиках.

ДІОПТР − 1) пристрій для візування, що використовується в деяких типах бусолей; 2) частина прицільного пристрою в стрілецькій зброї (диск з отвором, спостерігаючи через який стрілець суміщає мушку з ціллю).

ДІОПТРИЧНА ШКАЛА − поділки, нанесені на зовнішню оправу окуляра оптичного приладу (бінокля, бусолі, стереотруби і т.ін.). Призначена для установки чіткості зображення предмета, що розглядається, залежно від стану зору спостерігача.

Одиниця оптичної сили лінз та інших осесиметричних оптичних систем. Позначається ДІД, дорівнює оптичній силі лінзи або сферичного дзеркала з головною фокусною відстанню 1 м. Оптична сила, виражена у Д, обернена головній фокусній відстані, вираженій у метрах. Оптична сила лінз, що збирають промені, вважається позитивною, а тих лінз, що розсіюють промені, – негативною.

ДОВГОТА − одна із географічних координат. Довгота точки – двогранний кут між площиною початкового (Грінвіцького) меридіана і площиною меридіана даної точки. Може бути східною (додатною) чи західною (від'ємною) від 0 до 180°. Відлік довготи ведеться по дузі екватора або паралелі в обидва боки від початкового меридіана (від 0 до 180°). Відлік довготи може вестися і в один бік із заходу на схід від початкового меридіана (від 0 до 360°).

ДОНЕСЕННЯ − бойовий або службовий звітно-інформаційний документ, призначений для повідомлення визначених відомостей вищому командирові (начальникові), штабу. У бойовій обстановці розробляються Д. бойові розвідувальні, щодо зв'язку, тилу та ін. У мирний час Д. можуть складатися з мобілізаційних питань, служби військ, військової дисципліни, а також щодо забезпечення озброєнням, боєприпасами, бойовою технікою та іншими видами постачання військ (сил). За термінами подання Д. можуть бути терміновими (визначеними табелем термінових донесень) і позатерміновими, що подаються за необхідності відповідно до умов обстановки. Бойове Д., у якому викладається рішення, підписується командиром і начальником штабу, а решта – начальником штабу і начальником служби.

ДОПОМІЖНИЙ ПУНКТ УПРАВЛІННЯ (ДПУ) − пункт управління, що створюється в об'єднаннях на визначений час для управління угрупованням військ, що діють на ізольованому або віддаленому напрямі (районі), якщо керування з КП неможливе. До складу ДПУ додаються: оперативна група, сили і засоби для надійного управління військами. Керує ним посадова особа, призначена командувачем.

ЗАПАСНИЙ КОМАНДНИЙ ПУНКТ (ЗКП) − пункт управління, підготовлений на будь-який випадок виходу з ладу командного пункту (КП) або неможливості управління з нього військами (силами). Створюється у з’єднанні сухопутних військ. ЗКП підтримує безперервний зв’язок з КП, пунктами управління підлеглих і взаємодіючих військ (сил). Із ЗКП здійснюється управління під час переміщення КП, а також виконуються окремі завдання управління військами. Для роботи ЗКП виділяються відповідні сили і засоби зі складу штабу, інших органів управління, підрозділів зв’язку і обслуговування. Наявність ЗКП підвищує стійкість, надійність і безперервність управління.

ЗАСІЧКИ − спосіб визначення координат точок, що прив’язуються, в умовах відкритої та напівзакритої місцевості. Розрізняють пряму, зворотну і комбіновану засічки. У прямій засічці координати точок визначають проведенням вимірювань на вихідних пунктах. Залежно від приладів, що застосовуються, умов видимості і наявності вихідних пунктів розрізняють прямі засічки, виконані орієнтованим приладом, по виміряних кутах та полярні. У разі зворотної засічки координати точок визначають вимірюваннями, виконаними на точці, що прив'язується. На практиці топогеодезичлих робіт застосовують зворотні засічки, виконані з орієнтованим приладом, по вимірюваних кутах і по виміряному куту і відстанях.

ЗАСОБИ ПОВІТРЯНОЇ АРТИЛЕРІЙСЬКОЇ РОЗВІДКИ − екіпажі розвідувально-коректувальних вертольотів, здатні вести розвідку візуально і за допомогою приладів.

ЗБІЛЬШЕННЯ ОПТИЧНОГО ПРИЛАДУ (КРАТНІСТЬ) − відношення розмірів зображення спостережного в оптичний прилад предмета до розмірів того ж предмета, що розглядається неозброєним оком, або відношення діаметрів вхідної і вихідної зіниць оптичного приладу, оскільки воно дорівнює відношенню фокусних відстаней об'єктива і окуляра приладу.

ЗБЛИЖЕННЯ МЕРИДІАНІВ − кут, створений зображенням меридіана точки в проекції Гаусса і прямою, паралельною осі абсцис (X) на площині. Позначається літерою γ. Кут для точок, розташованих на схід від осьового меридіана, додатний, а кут для точок, розташованих на захід від осьового меридіана, − від'ємний. У функції геодезичної широти В і довготи L, яка відраховується від осьового меридіана, кут у виражається формулою

,

де L і В – геодезичні довгота і широта даної точки;

Lо – довгота осьового меридіана зони, в якій розташована ця точка.

.

ЗВУКОВА АРТИЛЕРІЙСЬКА РОЗВІДКА − добування відомостей про не спостережувані артилерійські батареї, що стріляють, (гармати, міномети, РСЗВ) противника за звуком їх пострілів за допомогою артилерійських звукометричних станцій. З.а.р. є складовою частиною артилерійської інструментальної розвідки. Завданням З.а.р. є також обслуговування стрільби своєї артилерії (визначення відхилень розривів снарядів (мін), координат звукових реперів, контроль стрільби на ураження). З.а.р. не залежить від умов видимості, успішно діє в будь-яку пору року, важко виявляється розвідкою противника.

ЗВУКОВИЙ ПОСТ − група військовослужбовців та місце, на якому розміщується для роботи звукоприймач та інші прилади; елемент бойового порядку підрозділу звукової артилерійської розвідки.

ЗВУКОМАСКУВАННЯ − комплекс заходів, спрямований на зниження рівня демаскувальних шумів, а також створення шумів, які утруднюють противнику ведення звукової розвідки; вид тактичного маскування. Здійснюється для приховання від противника перегрупування, зміни і маневру РВіА, підготовки їх до бойових дій.

ЗВУКОМЕТРИЧНА СТАНЦІЯ − система акустичних, електричних і електронних приладів для визначення місцеположення джерела звуку методами звукометрії. З.с. застосовується для засічки гармат (мінометів) противника за звуком їх пострілів, а також для коригування вогню своєї артилерії за звуком розривів снарядів і мін. Середні дальності дії З.с. під час засічки: стріляючих гармат – 8-15 км, мінометів – 3-5 км, розривів снарядів (мін) – 8-12 км.

ЗВУКОМЕТРІЯ − визначення місцеположення (координат) джерела звуку шляхом її одночасної засічки з декількох пунктів. Ґрунтується на тому, що за різницею часу надходження звуку до двох постів, рознесених у просторі (акустичній базі), можна визначити напрям на джерело звуку. За напрямами, одержаними одночасно з декількох акустичних баз, обчислюють координати джерела звуку (цілі). Прилади звукометричної розвідки перебувають на озброєнні артилерійських підрозділів.

ЗМІСТ ВІЙСЬКОВОГО УПРАВЛІННЯ − завдання, що вирішують з органами військового управління (збір і аналіз даних обстановки, прийняття рішення щодо застосування підлеглих сил і засобів і т. ін.).

ЗМІСТ РАДІОЕЛЕКТРОННОЇ БОРОТЬБИ − сукупність організаційно-технічних заходів щодо підготовки та застосування радіоелектронних засобів (РЕЗ) в операції (бою), які впроваджуються з метою одержання переваги (або недопущення переваги противника) у визначених просторових і тимчасових масштабах шляхом дезорганізації функціонування РЕЗ, систем та угрупувань РЕЗ противника, обмеження та сковування, захисту своїх РЕЗ та систем від аналогічних дій противника.

ЗНАК ГЕОДЕЗИЧНИЙ − дерев'яна або металева споруда у вигляді піраміди над центром геодезичного пункту. Служить об'єктом візування під час топогеодезичного прив'язування елементів бойового порядку ракетних і артилерійських підрозділів на геодезичній основі.

ЗОНА РОЗВІДКИ Й УРАЖЕННЯ − наземних (надводних) цілей засобами РВ і А – район місцевості (акваторії), в межах якого (якої) забезпечується розкриття об'єктів (цілей) противника з необхідною точністю та їх ураження із заданою втратою.

З'ЯСУВАННЯ ЗАВДАННЯ − початковий етап роботи командувача (командира) щодо прийняття рішення на операцію (бій). У процесі З.з. командувач (командир) повинен зрозуміти мету майбутньої операції (бою); задум старшого начальника і зміст одержаного завдання; роль свого об'єднання (з'єднання, частини, підрозділу) у виконанні завдання вищої інстанції та його місце в оперативній побудові (бойовому порядку); завдання сусідів та умови взаємодії з ними; особливості одержаного завдання і терміни готовності до його виконання. У результаті З.з. визначається, які попередні розпорядження, кому і коли віддати, як організувати подальшу роботу щодо прийняття рішення і підготовки операції (бою).

ІМІТАЦІЯ − 1) відтворення на тактичних навчаннях і маневрах дій різних об’єктів (цілей) противника; 2) відтворення фальшивих об’єктів для введення противника в оману щодо істинного їх положення (спосіб маскування), проводиться у поєднанні з іншими способами маскування.

КАРТА − зменшене і узагальнене зображення поверхні земної кулі або окремих її частин, яке виконане на площині за певним математичним законом і показує розміщення, поєднання та зв'язки природних і суспільних явищ. Суттєвими особливостями карти є її наочність, вимірність і висока інформативність. К. відрізняються за змістом та оформленням. Зміст К. повинен бути повним, вірогідним, сучасним і точним.

КАРТА РОБОЧА − топографічна (спеціальна) карта, на якій командир (начальник, офіцер) за допомогою графічних умовних знаків і прийнятих скорочень відображає тактичну (спеціальну) обстановку та її зміни в ході операції (бою); бойовий документ, застосовується під час управління військами. На К.р. наносяться тільки дані обстановки, необхідні службовій особі за родом її діяльності. К.р. використовується для з'ясування завдання, оцінки обстановки, прийняття рішення, постановки бойових завдань, організації взаємодії і т. ін.

КАРТИ ОГЛЯДОВО-ГЕОГРАФІЧНІ − загальногеографічні карти масштабів менше 1:1 000 000. Призначаються для вивчення місцевості театрів воєнних дій, окремих районів та операційних напрямів.

КАРТИ СПЕЦІАЛЬНІ − карти, на яких детально відображені окремі елементи місцевості або нанесені спеціальні дані. К.с., що використовуються в штабах і військах, створюються завчасно у мирний час, під час підготовки і у ході бойових дій. До них належать карти бланкові, шляхів сполучення, водних рубежів, рельєфні та ін. Призначаються для вивчення місцевості та її окремих елементів.

КАРТИ ТОПОГРАФІЧНІ − загальногеографічні карти масштабів 1:1 000 000 і більше. К.т. відображають найбільш повно елементи і деталі місцевості, що впливають на бойові дії військ і є основним джерелом інформації про місцевість, а також основою бойових документів і спеціальних карт. Використовуються для вивчення місцевості, з'ясування завдання, оцінки обстановки, прийняття рішення, постановки завдань підлеглим військам і організації взаємодії військ, а також орієнтування на місцевості (карти масштабів 1:50 000 – 1:200 000), визначення координат цілей і для прив’язування елементів бойових порядків військ (карти масштабів 1:25 000 – 1:100 000).

К.т., що використовуються у військах, поділяються на великомасштабні (1:25 000, 1:50 000), середньомасштабні (1:100 000, 1:200 000) і дрібномасштабні (1:500 000, 1:1 000 000).

КАРТИ ЦИФРОВІ − формалізована модель місцевості, зображена у вигляді закодованих у цифровій формі просторових координат точок місцевості і їх характеристик, що записані на магнітній стрічці або іншому носії. К.ц. можуть автоматично утворитися під час обробки аерофотознімків або карт і використовуватися в ЕОМ та іншому програмно-керованому пристрої. У Збройних Силах передових країн світу цифрова картографічна інформація використовується у навігації, тактичному керуванні операціями, розвідці, топографічному аналізі місцевості, стратегічному плануванні операції і т. ін.

КАРТКА ТОПОГЕОДЕЗИЧНОГО ПРИВ’ЯЗУВАННЯ − документ, в якому відображаються результати топоприв'язування позиції, пунктів і постів. У К.т.п. зазначаються координати точок, їх абсолютні висоти, дирекційні кути орієнтирних напрямів і способи їх визначення.

За необхідності у К.т.п. розміщають координати точок, що прив’язуються, у сусідній зоні і значення поправки у дирекційний кут за перехід із зони в зону, а також значення широти і зближення меридіанів точки, що прив'язується. У К.т.п. креслиться схема взаємного розташування вихідних точок і точок, що прив'язуються, показуються дирекційні кути на орієнтирні точки.

К.т.п. підписується командиром підрозділу, який виконує топоприв'язування. У картці контролю топоприв'язування, крім того, міститься номер підрозділу, що контролює способи контролю координат і дирекційних кутів і розбіжність між визначеними і контрольними даними.

КАТАЛОГ КООРДИНАТ ГЕОДЕЗИЧНИХ ПУНКТІВ − систематизований список пунктів, розташованих на площі аркуша карти масштабу Г.200 000 або на ділянці району топогеодезичних робіт, в якому містяться: назви і клас пунктів, прямокутні координати, абсолютні висоти центрів, відстані і дирекційні кути напрямів на сусідні пункти або на спеціальні орієнтирні пункти. Пункти в К.К.Г.П. звичайно розташовуються у порядку зменшення їх абсцис. К.К.Г.П. супроводжуються схемою геодезичної мережі, описом центрів та іншими відомостями, необхідними під час подальшого використання геодезичної мережі.

КОДОВАНА КАРТА − топографічна карта району бойових дій із вписаними (вдрукованими) умовними найменуваннями або умовними номерами ділянок місцевості і об'єктів. Кодування топографічної карти може здійснюватися з використанням відповідної інструкції або за наказом відповідного органу управління.

КОДОГРАМА − повідомлення, закодоване і оформлене відповідно до встановлених технічних правил для пересилання технічними засобами зв'язку.

КОДУВАННЯ − 1) перетворення за допомогою кодів відкритого тексту в умовний, щоб приховати від противника зміст інформації, яка пересилається по каналах зв'язку. Здійснюється з використанням технічних засобів або ручним способом; 2) процес переведення інформації із однієї знакової системи в іншу.

КОМАНДИРСЬКА МАШИНА − машина з колісною або гусеничною базою (БМП, БТР, танк), оснащена засобами зв'язку для управління підлеглими підрозділами в бою.

КОМАНДНО-СПОСТЕРЕЖНИЙ ПУНКТ (КСП) − пункт управління підрозділом в бою. Створюється у батальйоні, артилерійському дивізіоні, роті, батареї, взводі. Розташовується в укритті або на машині (БМП, БТР, танку), у місці, що забезпечує управління підрозділами в бою.

КОМПАС МАГНІТНИЙ − прилад для визначення сторін горизонту і вимірювання на місцевості магнітних азимутів.

КООРДИНАТИ − кутові або лінійні числові величини, що визнача­ють положення цілі (об'єкта) на будь-якій поверхні (земній, на карті) або у просторі. К. можуть бути географічні й плоскі прямокутні.

КООРДИНАТИ ГЕОГРАФІЧНІ − кутові величини – географічна широта і довгота, що визначають положення точок на земній поверхні стосовно екватора і меридіана, взятих як початкові. Географічна широта відраховується по дузі меридіана в обидва боки від екватора від 0 до ± 90° (знака­ми „плюс” позначають північні, „мінус” – південні широти). Відлік географічних довгот ведеться по дузі паралелі в обидва боки від початкового меридіана від 0 до ± 180°. Довгота до сходу від початкового меридіана позначається знаком „плюс”, до заходу – знаком „мінус”. Північними і південними рамками топографічних карт є паралелі, східними і західними – меридіани. На внутрішній частині кожної рамки нанесені поділки через 1 хв. або через Юс. К.г. користуються під час визначення взаємного положення точок, віддалених одна від одної на надто великі відстані. В артилерійських підрозді­лах (частинах) застосовуються прямокутні координати.

КООРДИНАТИ БІПОЛЯРНІ − дві кутові або лінійні числові величини, що визначають положення точки на площині, сфері або еліпсоїді стосовно двох вихідних точок полюсів. Даними величинами можуть бути: відстані (дистанції) від полюсів до точок, що визначають внутрішні кути між напрямами з однієї вихідної точки на іншу і напрямами з вихідних точок на точку, що визначається; дирекційні кути або азимути напрямів з вихідних точок на точку, що визначається.

КООРДИНАТИ ПОВНІ − прямокутні координати, зазначені повністю, без будь-яких скорочень.

КООРДИНАТИ ПОЛЯРНІ − величини, що визначають положення точки на карті стосовно вихідної точки, яку беруть за полюс. Такими величинами є: кут положення, який відраховується від напряму полярної осі, і відстань (дальність) від полюса до точки, що визначається.

Полярною віссю може бути напрям на орієнтир, лінія меридіана (істинного або магнітного) або вертикальна лінія координатної сітки. У цьому випадку кутами положення будуть істинні або магнітні азимути і дирекційні кути.

КООРДИНАТИ ПРЯМОКУТНІ (ПЛОСКІ) − лінійні величини (абсциса х і ордината у), що визначають положення точки на площині (карті) стосовно двох взаємно перпендикулярних осей X та У, точка перетину цих осей є початком координат. Абсциса х і ордината у точки А - відстань від початку координат до основи перпендикулярів, опущених із точки А на відповідні осі.

На топографічних картах прямокутні координати (Гаусса) застосовуються по координатних зонах.

Усі топографічні карти у межах однієї зони мають загальну систему прямокутних координат. Початком координат у кожній зоні служить точка перетину середнього (осьового) меридіана зони з екватором, середній меридіан зони відповідає осі абсцис (X), а екватор – осі ординат (У). Щоб прискорити цілевказання за топографічною картою, початок координат у кожній точці умовно перенесений на 500 км вліво вздовж осі ординат У. Для однозначного визначення положення точки по прямокутних координатах на земній кулі до значення координати у зліва приписується номер зони (однозначне або двозначне число).

КООРДИНАТИ СКОРОЧЕНІ − умовне скорочення прямокутних координат Застосовуються для прискорення цілевказання за топографічною картою. У цьому випадку вказують тільки десятки і одиниці кілометрів і метрів, напр.: x = 50 450; у = 20 840. Скорочені координати не можна застосовувати, коли район дій охоплює простір протяжністю більше 100 км по широті або довготі, а також під час дій на стику координатних зон.

КООРДИНАТНА (КІЛОМЕТРОВА) СІТКА − система плоских прямокутних координат на топографічній карті у вигляді сітки взаємно перпендикулярних ліній. Горизонтальні лінії цієї сітки проведені паралельно екватору, а вертикальні – паралельно осьовому меридіану зони. Лінії цієї сітки на картах проводяться на однакових відстанях одна від одної і утворюють сітку квадратів, сторони яких (відстані між лініями) дорівнюють цілому числу кілометрів у масштабі карти. Так, на картах масштабу 1:25 000 – через 4 см (1 км на місцевості), 1:50 000, 1:100 000 і 1:200 000 – через 2 см (1, 2 та 4 км на місцевості відповідно). На карті масштабу 1:500 000 К.с. не наноситься, подаються лише виходи ліній сітки через 2 см на внутрішній рамці кожного аркуша карти.

К.(к.)с. (кілометрова) призначена для цілевказання, визначення прямокутних координат, зображених на карті об'єктів (цілей), а також для нанесення на карту об’єктів (цілей), орієнтирів, СП ракет, ВП артилерії і т.ін. за їх прямокутними координатами. Підписи біля горизонтальних ліній (за західною і східною рамками) означають відстань у кілометрах від екватора і служать для відліку координат х, а підписи біля вертикальних ліній (за північною і південною рамками) – для відліку координат.

КООРДИНАТОМІР − прилад наземної навігації, призначений для точного визначення прямокутних координат об’єктів за координатною (кілометровою) сіткою топографічної карти.

КРОКИ − креслення найважливіших елементів ділянки місцевості, виконане з використанням способів окомірної зйомки. Відомості, які не можуть бути відображені графічно, розміщуються в легенді на полях або на зворотному боці креслення.

КУРВІМЕТР − прилад для вимірювання відстаней на топографічних картах (планах) різного масштабу.

КУТОМІР − 1) пристрій кутомірних приладів і прицільних пристроїв артилерійських гармат, мінометів, бойових машин, використовується для їх наведення у горизонтальній площині під час стрільби із закритих вогневих позицій; 2) горизонтальний кут у точці стояння гармати, який відраховується проти ходу годинникової стрілки між зворотними напрямом ствола наведеної гармати і напрямом на точку наводки.

ЛЕГЕНДА − стисле текстове пояснення до графічного документа. Міститься на полях або зворотному боці графічного документа. У разі великого розміру тексту Л. може додаватися до документа у вигляді пояснювальної записки. Включає відомості, що не можна висловити графічно, та пояснення до умовних знаків, прийнятих в документі.

ЛІМБ − круг, поділений (по краю) на градуси (і його частки) або поділки кутоміра (і його частки), за яким на кутомірних приладах відраховується величина вимірюваних кутів. Л. застосовується у деяких артилерійських оптичних приладах (далекомір і т. ін.).

ЛІНЗА – прозоре оптичне скло, обмежене переважно сферичними поверхнями. Л., що у середині товщі, ніж по краях, перетворюючи паралельний пучок променів у збіжний, називаються збірними, або позитивними; Л., що перетворюють паралельний пучок променів у розбіжний, називаються розсіювальними лінзами або негативними. Л. є найважливішою частиною оптичних приладів (гарматної панорами, теодоліту, бусолі і т. ін.).

ЛІНІЯ СПОСТЕРЕЖЕННЯ − пряма лінія, що з'єднує прилад спостереження з ціллю.

ЛІНІЯ ЦІЛІ − пряма, що з’єднує точку вильоту і точку, в якій знаходиться ЦІЛЬ.

ЛОКАТОР − пристрій для локації (визначення місцеположення). Сучасні локатори, окрім визначення положення об'єкта у заданій системі координат, вирішують також інші завдання (визначення параметрів руху, розпізнавання, супроводження, наведення ракет та інших літальних апаратів). Залежно від фізичної природи коливань, що використовуються, розрізняють радіолокатори, оптичні локатори, гідролокатори і т. ін.

МАГНІТНА АНОМАЛІЯ − різке відхилення величини магнітного схилення в різних районах поверхні Землі від її середніх значень, які повинні були б бути у цих районах у разі відсутності аномалій. М.а. пояснюється заляганням порід, що містять залізні руди. Розрізняють площеві і точкові М.а. На топографічних картах вони позначаються спеціальними умовними знаками. У районах М.а. застосування магнітної стрілки бусолі для визначення дирекційних кутів забороняється, а користування магнітним компасом призведе до можливої втрати орієнтування.

МАГНІТНЕ СХИЛЕННЯ (схилення магнітної стрілки) − горизонтальний кут між географічним (істинним) і магнітним меридіанами в даній точці земної поверхні. Воно зумовлене розбіжністю магнітного та географічного полюсів Землі та може бути східним (додатним) або західним (від'ємним). Враховується під час підготовки даних для стрільби артилерією, орієнтування та руху на місцевості та в інших необхідних випадках. Величина М.с. і його річна зміна вказані на кожному аркуші топографічної карти на рік видання карти.

МАГНІТНИЙ МЕРИДІАН − уявна лінія на поверхні землі − проекція силової лінії земного магнітного поля.

МАСШТАБ АЕРОФОТОЗНІМКА − відношення довжини лінії на аерознімку до довжини горизонтального прокладення відповідної лінії на місцевості. Як і масштаб карти, він може бути виражений у вигляді дробу, напр., 1:3600, або числом метрів, що містяться в одному сантиметрі на аерофотознімку, напр., в 1 см міститься 36 м.

МАСШТАБ КАРТИ − ступінь зменшення на карті проекції довжини відповідної лінії місцевості або відношення довжини лінії на карті відповідній довжині лінії на місцевості. Масштаб може бути виражений у числовій формі (чисельний масштаб) або в графічній (лінійний, поперечний масштаби) у вигляді графіка.

М. чисельний відношення двох чисел; чисельник – одиниця, а знаменник число, яке показує, у скільки разів зменшена кожна лінія місцевості при зображенні її на карті (підписується по південній рамці). За допомогою чисельного масштабу можна визначити відстань за картою, для чого необхідно знати величину масштабу.

М. лінійний – графічне вираження чисельного масштабу у вигляді прямої лінії. Для побудови лінійного масштабу проводять пряму лінію і ділять на відрізки; кожному із цих відрізків повинно відповідати кругле число метрів або кілометрів на місцевості. Найменша, оцифрована в кілометрах поділка лінійного масштабу називається основою лінійного масштабу.

М. поперечний – спеціальний графік на металевій лінійці для вимірювання і відкладання відстаней на карті з граничною графічною точністю (0,1мм). Застосовується під час виконання найточніших вимірювань довжини ліній на карті і плані.

МЕРИДІАН ГЕОГРАФІЧНИЙ (ЗЕМНИЙ) − загальне найменування астрономічного (істинного) і геодезичного меридіанів. Лінії астрономічного і тієї ж довготи геодезичного меридіана не збігаються через відхилення прямовисних ліній від нормалей до референц-еліпсоїда.

МЕРИДІАН ГЕОДЕЗИЧНИЙ − лінія на земній поверхні, всі точки якої мають однакову геодезичну довготу. На поверхні референц-еліпсоїда геодезичний М. – лінія перетину референц-еліпсоїда площиною, що проходить через нормаль до його поверхні у даній точці і його малу вісь.

МЕРИДІАН ІСТИННИЙ (АСТРОНОМІЧНИЙ) − лінія на земній поверхні, всі точки якої мають однакову астрономічну довготу. Площиною істинного меридіана точки земної поверхні називається площина, що проходить через напрям прямовисної лінії в цій точці і паралельна осі обертання Землі.

МЕРТВА ЗОНА РАДІОЛОКАЦІЙНОЇ СТАНЦІЇ − частина простору, у межах якої неможливе вирішення завдань виявлення і вимірювання координат цілей.

Характеризується мінімальною дальністю РЛС. Наявність М.з. властива РЛС, що працюють в імпульсному режимі. Розміри М.з. визначаються тривалістю імпульсу, що випромінюється, та часом відновлення чутливості приймача.

МЕРТВИЙ ПРОСТІР − простір у межах дальності стрільби (пуску), в якому ціль не може бути уражена під час стрільби (пуску) з даної вогневої (стартової) позиції. Величина М.п. залежить від рельєфу місцевості, розмірів укриття та його віддалення від вогневої (стартової) позиції, а також від виду траєкторії снаряда.

МЕТОДИКА − сукупність прийомів (способів), що застосовуються у визначеній логічній послідовності для проведення розрахунків, досліджень.

МЕТОД − прийом (спосіб) наукового пізнання того чи іншого явища (об'єкта, процесу).

МІРА ТОЧНОСТІ (h) − одна із числових характеристик розсіву випадкових величин, що підпорядковується нормальному закону. М.т. обернено пропорційна середньому квадратичному відхиленню. Виражається формулою

,

де Е2 - середньоквадратична помилка.

Застосовується для порівняльної оцінки артилерійських приладів і різних методів розрахунків.

МІСЦЕВІ ПРЕДМЕТИ (військ.) − штучні і натуральні об'єкти на земній поверхні, що використовуються у військовій справі для вивчення місцевості, орієнтування, цілевказання і управління військами в бою і операції. До М.п. належать всі об'єкти місцевості, створені природою чи працею лю­дини (грунтово-рослинний покрив, гідрографія, мережа доріг, населені пункти, окремі місцеві предмети - орієнтири тощо). На картах М.п. зображуються у вигляді умовних знаків.

НАПРЯМ ВІТРУ − напрям, що характеризується кутом, відрахованим від напряму на північ за ходом годинникової стрілки до напряму на точку горизонту, звідки віє вітер; виражається у поділках кутоміра (градусах кута).

НЕБЕСНА СФЕРА − допоміжна математична сфера довільного радіуса, центр якої суміщений з точкою спостереження і на поверхні якої умовно розташовані усі небесні світила. Н.с. використовується у сферичній астрономії (під час астрономічного орієнтування) для визначення взаємного розташування небесних світил, при цьому мають справу тільки з кутовими величинами (координатами), що визначають положення світила на Н.с. В ракетно-артилерійській практиці під час визначення дирекційного кута орієнтирного напряму астрономічним способом використовують такі сферичні (небесні) координати: азимут, висоту, схилення та годинниковий кут світила.

НЕВ’ЯЗКА − помилка математичного співвідношення (умови) між виміряними величинами, яка виникає внаслідок помилок результатів вимірювань цих величин. Під час топогеодезичного прив’язування ВП (СП) ходом визначається кутова та лінійна нев’язка.

НЕСПОСТЕРЕЖУВАНА ЦІЛЬ (ОБ'ЄКТ) − ціль, неспостережувана зі спостережних пунктів і постів, літальних апаратів, пунктів управління, а в ВМФ - з кораблів і берегових постів. Добування відомостей про такі цілі здійснюється фотографуванням, перехопленням випромінювань і пеленгуванням радіоелектронних засобів, допитом полонених, вивченням захоплених у противника документів, пошуком і допитом місцевих жителів і т. ін.

НОМЕНКЛАТУРА ТОПОГРАФІЧНИХ КАРТ − система позначення окремих аркушів карт. За основу Н.т.к. України взята карта масштабу 1:1 000 000. Уся поверхня Землі поділяється паралелями через 4° на ряди (пояси), а меридіанами – через 6° на колони. Сторони створених трапецій служать межами аркушів карти масштабу 1:1 000 000. Ряди (пояси) познача­ються літерами латинського алфавіту від А до V, починаючи від екватора до полюсів, а колони - арабськими цифрами від 1 до 60, починаючи від мериді­ана 180° із заходу на схід. Номенклатура аркуша карти складається із літери ряду та номера колони. Наприклад, аркуш карти з позначенням м. Києва позначається як М-36. Номенклатура кожного аркуша карти масштабу 1:500 000, 1:200 000 та 1:100 000 складається із номенклатури аркуша карти 1:1 000 000 з додатком відповідної літери або цифри. Один аркуш мільйонної карти складають:

4 аркуші карти масштабу 1:500 000, які позначаються великими літерами А, Б, В, Г;

36 аркушів карти масштабу 1:200 000, які позначаються римськими цифрами від І до XXXVI;

144 аркуші карти масштабу 1:100 000, які позначаються арабськими цифрами від 1 до 144.

Номенклатура карт масштабу 1:50 000 складається із номенклатури карти масштабу 1:100 000 з додатком літери (А,Б,В,Г). Номенклатура карт масштабу 1:25 000 складається із номенклатури карти масштабу 1:50 000 з додатком літери алфавіту (а, б, в, г).

НОРМАТИВИ − 1) оперативно-тактичні усереднені числові величини, що характеризують просторові і тимчасові показники оперативних (тактичних) завдань військ і районів їх бойових дій: глибину бойових завдань, розміри смуг (ділянок, районів) бойових дій, величину переходу, темпи наступу, терміни виконання завдань, середні швидкості руху колон і т. ін.; 2) тимчасові, кількісні і якісні показники виконання військовослужбовцями або підрозділами завдань, прийомів і дій, пов'язаних із застосуванням зброї і техніки у ході бойової підготовки.

ОКУЛЯР − лінза або система лінз оптичного прицілу (приладу), за допомогою яких розглядають зображення об’єкта, побудованого об’єктивом, під великим кутом зору, тобто у збільшеному вигляді.

ОПТИКА − розділ фізики, що вивчає властивість світла та його взаємодію з речовиною. О. досліджує закони випромінювання, поширення, відбиття і поглинання світла, його тепловий, електричний, механічний і хімічний вплив на навколишнє середовище.

ОПТИКО-ЕЛЕКТРОННІ ЗАСОБИ РОЗВІДКИ (ОЕЗР) − прилади для приймання і подальшого перетворення власного або відбитого від об'єктів оптичного випромінювання з метою виявлення і розпізнавання об'єктів, а в деяких випадках і визначення їх координат. До ОЕЗР належать оптичні засоби розвідки (біноклі, розвідувальні теодоліти, оптичні далекоміри, артилерійські стереотруби, бусолі), прилади нічного бачення, лазерні далекоміри, телевізійні засоби розвідки і т. ін.

ОПТИЧНИЙ ЛОКАТОР − пристрій для виявлення, визначення координат, розпізнавання об'єктів (цілей) і вирішення інших завдань за допомогою електромагнітної енергії оптичного діапазону. Як джерело енергії в О.л. використовується лазер.

ОПТИЧНИЙ ПРИЛАД − пристрій, що складається із корпусу, системи лінз і призначений для розгляду зображень предметів у збільшеному вигляді. О.п. використовуються в прицілах, приладах розвідки (далекомірах, стереотрубах) і топоприв'язування (бусолях, теодолітах і т. ін.).

ОПТИЧНИЙ ПРИЦІЛ − приціл, в якому під час введення прицільних кутів переміщаються деталі, що входять до оптичної частини прицілу. Деталлю, що переміщається в оптичній частині, є плоскопаралельна пластинка з нанесеними на ній прицільними шкалами і знаками. О.п. бувають телескопічними, панорамними, шарнірними і з дзеркальною головкою. О.п. застосовуються під час стрільби прямою наводкою.

ОПТИЧНИЙ ФІЛЬТР − 1) пристрій в електронно-оптичних прицілах, призначений для поліпшення роботи в різних атмосферних умовах; 2) пристрій в оптичних (інфрачервоних) головках самонаведення (координаторах цілі) для перепускання електромагнітних хвиль певної частоти, що виключають попадання завадотвірних сигналів.

ОПТИЧНИЙ ЦЕНТРИР − пристрій до теодоліту для центрування інструмента над заданою точкою. Під час центрування на О.ц. теодоліт зазда­легідь нівелюють і потім переміщають на головці штатива так, щоб перехрестя ниток О.ц. збігалося із зображенням точки центрування.

ОРІЄНТИР – місцевий предмет або елемент рельєфу, що чітко виділяється на фоні місцевості, стосовно якого визначається місцезнаходження, розташування об'єктів і цілей, напрям руху, цілевказання, керування вогнем, ударами і управління підрозділами в бою.

ОРІЄНТУВАННЯ (військ.) − інформація про обстановку, наступні бойові завдання та інші дані, що пересилається вищим командуванням (штабом), щоб допомогти підлеглим правильно з'ясувати обстановку і своєчасно підготуватися до виконання бойового завдання.

ОРІЄНТУВАННЯ (ТОПОГРАФІЧНЕ) − визначення свого місцеположення стосовно сторін горизонту і оточуючих об'єктів місцевості. Під час топографічного орієнтування спочатку вказують напрям на північ за будь-яким предметом і ОМС місцезнаходження стосовно найближчого орієнтира, що добре виділяється, потім вказують необхідні орієнтири та інші об'єкти місцевості, а також напрями на них та приблизні відстані. Напрями на орієнтири вказують стосовно свого положення (прямо, ліворуч, праворуч) або по сторонах горизонту.

ОРІЄНТУВАННЯ ПРИЛАДІВ СПОСТЕРЕЖЕННЯ − надання оптичній осі приладів визначеного фіксованого напряму, що задається дирекційним кутом. Необхідне для ведення розвідки, цілевказання, засічки цілей (орієнтирів, реперів) і керування вогнем. О.п.с. здійснюють за дирекційним кутом орієнтирного напряму або основного напряму стрільби, взаємним візуванням, за загальним орієнтиром і т. ін.

ОСВІТЛЕННЯ МІСЦЕВОСТІ − застосування освітлювальних засобів для освітлення місцевості, створення сприятливих умов військам (силам) під час ведення бойових дій вночі; елемент світлового забезпечення бою. Ом. здійснюється для виявлення об'єктів (цілей) противника і підвищення ефективності своїх вогневих засобів, для орієнтування своїх військ, а також осліплення противника. О.м. може бути безперервним або періодичним, місцевим і загальним.

ОСНОВНИЙ НАПРЯМ − єдиний напрям, в якому орієнтуються гар­мати і прилади розвідки декількох артилерійських підрозділів (частин), об’єднаних загальним керуванням. О.н. задається дирекційним кутом з точністю до 1-00.

ОСНОВНИЙ СПОСТЕРЕЖНИЙ ПУНКТ − основне місце, призначене для спостереження за діями противника, своїх військ, місцевістю і керування вогнем артилерійського підрозділу, частини, групи.

ОЦІНКА МІСЦЕВОСТІ − визначення можливого впливу властивостей даної місцевості і окремих її елементів на вирішення поставленого бойового завдання.

ОЦІНКА ОБСТАНОВКИ − вивчення й аналіз факторів та умов, що впливають на виконання завдань у досягненні мети операції (бою). Здійснюється командувачами (командирами) особисто, за допомогою штабів, командувачів (начальників) родів військ (спеціальних військ і служб) під час розроблення рішення на операцію (бій) і управління військами у ході бойових дій. Включає: вивчення й аналіз даних про противника, свої війська (сили), район бойових дій, метеорологічні і кліматичні умови, час та інші елементи обстановки. Під час оцінки обстановки використовують розрахунки, довідки, схеми та інші матеріали, що готуються офіцерами штабу.

ОЦІНКА РАЙОНУ БОЙОВИХ ДІЙ − вивчення місцевості, характеру природних перешкод (річок, каналів, гірських масивів), об'єктів атомної промисловості, гідротехнічних споруд з метою зменшення негативного впливу умов на ведення бойових дій військ і використання військами сприятливих даних району в операції (бою).

ПАРАЛЕЛЬ − будь-яка лінія (плоска, крива) на земній поверхні (поверхні референц-еліпсоїда), усі точки якої мають однакову географічну широту (рівновіддалені від екватора).

ПЕРЕВИЩЕННЯ ЦІЛІ − різниця висот цілі і вогневої позиції батареї. Під час визначення установок для стрільби враховують поправку на пе­ревищення цілі як суму кута місця цілі і поправки кута прицілювання на кут місця цілі.

ПЕРЕДОВИЙ СПОСТЕРЕЖНИЙ ПУНКТ − пункт, призначений для розвідки противника, перегляду близьких підступів до переднього краю своїх військ, зв’язку з мотопіхотою, а також для коригування вогню по цілях, не спостережуваних з основного СП.

ПЕРЕТВОРЮВАЧ ДАНИХ − функційний пристрій, дані в якому перетворюються з одного подання в інше, еквівалентне.

ПЕРИСКОП − оптичний прилад, головні осі об'єктива і окуляра якого розміщені у різних за рівнем горизонтальних площинах. Призначений для спостереження із-за укриття.

ПЕРИСКОПІЧНИЙ ВІЗИР ПРИЦІЛУ − оптичний візир прицілу гармати з об'єктивом і окуляром, головні оптичні осі яких розміщені в різних площинах.

ПЕРИСКОПІЧНІ ПРИЛАДИ − оптичні прилади, в конструкції яких використаний принцип перископа. В артилерії П.п. – це стереотруби, розвід-теодоліти, перископічні насадки для бусолі, деякі далекоміри.

ПІДНІМАННЯ КАРТИ − посилення контурних ліній і підфарбування умовних знаків на карті для більш чіткого виділення окремих елементів місцевості, що можуть суттєво вплинути на бойові дії підрозділу, частини, з'єднання. Елементи місцевості розфарбовують кольоровими олівцями, збільшують умовні знаки, підкреслюють назви або збільшують підписи назв. Підписи ліній сітки координат (на кожному аркуші карти у дев'яти місцях) піднімають жовтим кольором легким тушуванням.

ПЛАНОВИЙ АЕРОФОТОЗНІМОК − аерофотознімок, отриманий внаслідок планового фотографування місцевості і розташованих на ній об'єктів. Планове фотографування здійснюється у будь-який час доби. Масштаб аерофотознімків залежить від висоти фотографування і величини фокусної відстані об’єктива фотоапарата. Масштаб аерофотознімків (2000-6000) дозволяє визначати координати важливих об'єктів з точністю, що задовольняє вимоги ведення вогню та завдання ударів.

ПЛАСТИЧНІСТЬ ОПТИЧНОГО ПРИЛАДУ − величина, що показує, у скільки разів база оптичного приладу (відстань між осями об'єктивів бінокулярних оптичних приладів) більша за базу очей (питома П.о.п.). Повна П.о.п. визначається добутком питомої пластичності на збільшення оптичного прилад. Вона показує, у скільки разів радіус стереоскопічного зору (відстань, на якій зберігається здатність очей відчувати взаємне розташування предметів за глибиною) під час спостереження у прилад більше радіуса стереоскопічного зору під час спостереження без приладу.

ПЛОЩИНА СПОСТЕРЕЖЕННЯ − вертикальна площина, що проходить через лінію спостереження і перпендикулярна до площини спостереження.

ПОВІТРЯНА АРТИЛЕРІЙСЬКА РОЗВІДКА − складова частина повітряної розвідки як виду. Ведеться підрозділами розвідувальної авіації (вертольотами, літаками), безпілотними літальними апаратами з метою отримання даних про об'єкти (цілі) противника для успішного завдання ракетних ударів і ведення вогню.

ПОГОДА − стан атмосфери у місці, що розглядається, у визначений момент або за обмежений проміжок часу (добу, місяць, рік). П. характеризують метеорологічні величини: тиск, температура, вологість повітря, напрям і швидкість вітру, опади, хмарність та інші атмосферні явища.

ПОДІЛКА КУТОМІРА − артилерійська кутомірна міра. П.к. − центральний кут, який стягується дугою, що дорівнює 1/6000 частині довжини кола. Довжина дуги в одну поділку кутоміра приблизно дорівнює 0,001 радіуса, звідси наша тисячна. Кути у поділках кутоміра записують через риску (дефіс) і читають роздільно (напр., 12-45 – дванадцять сорок п'ять). Поділки кутоміра, записані до риски, інколи називають великими поділками кутоміра, а записані після риски – малими, одна велика поділка кутоміра дорівнює 100 малим поділкам.

ПОЛЕ ЗОРУ (оптичного приладу, оптичного прицілу) − частина простору, видима у прилад без його переміщення. Вимірюється кутом, під яким промені йдуть до країв окуляра.

ПОЛОЖЕННЯ ЦІЛІ СТОСОВНО ОРІЄНТИРА − віддалення цілі стосовно орієнтира за напрямом, дальністю і висотою. Може вказуватися полярними або прямокутними координатами (приростами координат).

ПОЛЯРНІ КООРДИНАТИ ЦІЛІ − числові величини, що визначають положення цілі на площині або у просторі. За полярні координати цілі беруть дирекційний кут, дальність до цілі і кут місця цілі.

ПОМИЛКА ВИМІРЮВАНЬ (СЕРЕДИННА, СЕРЕДНЯ, СЕРЕДНЯ КВАДРАТИЧНА, АБСОЛЮТНА, ВІДНОСНА) − різниця між отриманим значенням вимірюваної величини та її істинним значенням. Помилками вимірювань є:

1) абсолютна помилка – різниця між отриманим і істинним значеннями вимірюваної величини;

2) відносна помилка – відношення абсолютної помилки до істинного значення вимірюваної величини;

3) середня помилка, яка визначається як середнє арифметичне із помилок вимірювань. Середня помилка є випадковою. Чим більша кількість вимірювань, тим ближче середня помилка до істинного значення вимірюваної величини;

4) серединна помилка– числова характеристика нормального закону розподілу випадкових помилок, що характеризує розкид випадкових помилок навколо центру розсіву;

5) середня квадратична помилка – числова характеристика будь-якого закону розподілу випадкових помилок, що характеризує розкид випадкових помилок навколо центра розсіву. Середня квадратична помилка дорівнює додатному значенню квадратного кореня із дисперсії.

ПОМИЛКА ІНСТРУМЕНТАЛЬНА − помилка вимірювань системи керування, що викликається неточністю орієнтування, регулювання і роботи самих приладів (напр., неточністю орієнтування приладів, юстування антенних пристроїв, градуювання приладів і т. ін.).

ПОНОВЛЕННЯ ТОПОГРАФІЧНИХ КАРТ − приведення змісту застарілих топографічних карт згідно із сучасним станом місцевості. Здійснюється з використанням аерофотознімків. Нові об'єкти, що виникли на місцевості, наносяться на карту, а ті, що зникли, − вилучаються.

ПОПРАВКА НА ОБЕРТАННЯ ЗЕМЛІ − поправки дальності і напряму, викликані дією прискорення Коріоліса. П.н.о.З. залежить від дальності і напряму стрільби. Як правило, ця поправка розраховується під час стрільби (пуску) на великі дальності.

ПОРЯДОК ЦІЛЕВКАЗАННЯ − встановлене правило (спосіб) для швидкого і точного указання місця цілі (об'єкта) на полі бою іншій особі. Способи цілевказання: від орієнтирів, за азимутом і відстанню до цілі, наведенням гармати на ціль, розривом артилерійського снаряда і т. ін. Цілевказання може проводитися як безпосередньо на місцевості, так і за картою чи аерофотознімком. Установлюється командирами, штабами, органами розвідки.

ПОСТ ПЕРЕДАЧІОРІЄНТУВАННЯ − створене топовідділення обслуги для передачі орієнтування одночасним відмічанням за небесним світилом. До складу поста входять один-два топогеодезисти з теодолітом або бусоллю і радіотелефоніст з радіостанцією. П.п.о. протягом певного часу безперервно передає дирекційний кут на світило.

ПРАВИЛА СТРІЛЬБИ І УПРАВЛІННЯ ВОГНЕМ − основні положення і рекомендації щодо підготовки стрільби і керування вогнем артилерії, стрільби на ураження різних цілей, керування вогнем артилерійських підрозділів у різних умовах бойових дій.

ПРИЛАДИ НІЧНОГО БАЧЕННЯ − електронно-оптичні прилади для спостереження вночі. П.н.б. працюють за рахунок використання невиди­мих для людського ока інфрачервоних або ультрафіолетових променів.

ПРИЛАДИ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ТА РОЗВІДКИ (ПСР) − прилади, що служать для виявлення і розпізнавання різних наземних, морських та ін­ших цілей, спостереження за діями противника і своїх військ, розвідки місцевості, цілевказання і коригування стрільби. В ракетних і артилерійських частинах, підрозділах застосовуються такі ПСР: біноклі, стереотруби, розві­дувальні теодоліти, бусолі, прилади нічного бачення.

ПРИЛАДИ КЕРУВАННЯ ВОГНЕМ АРТИЛЕРІЇ − прилади, що використовуються під час визначення установок для стрільби і керування вогнем артилерійських і мінометних підрозділів, під час ураження різних цілей. П.к.в.а. включає прилади визначення топографічних даних і обчислених установок для стрільби по цілі, прилади розрахунку сумарних поправок на балістичні і метеорологічні умови стрільби; прилади розрахунку коректур під час пристрілювання цілі і реперів різними способами.

ПРИРІСТ КООРДИНАТ − різниця координат точки прив'язування та вихідної точки.

ПРИСТРІЙ ОБРОБКИ ДАНИХ − функціональна частина обчислюваль­ної системи, що призначена для виконання функцій введення, виведення, обробки та керування даними.

ПРОЕКЦІЯ ТОПОГРАФІЧНИХ КАРТ − (масштабів 1:25000 -1:500 000) — рівнокутна поперечно-циліндрична проекція Гаусса, обчислена для шестиградусної зони по елементах еліпсоїда Красовського. Земна поверхня поділяється за довготою на шістдесят шестиградусних зон, відлік яких ведеться від нульового (Грінвіцького) меридіана. Кожна зона послідовно проектується на циліндр, а циліндр потім розгортається в площину. Осьовий меридіан та екватор кожної зони зображаються прямими лініями, перпендикулярними між собою. Усі осьові меридіани зон зображаються без похибок і зберігають масштаб по всій своїй довжині.

Інші меридіани в кожній зоні зображаються в проекції кривими лініями (тому вони довші за осьовий меридіан), тобто з похибками. Усі паралелі зображаються кривими лініями з деякою похибкою. Похибки довжин ліній збільшуються з віддаленням від осьового меридіана на схід або на захід і на краях зони стають найбільшими, досягаючи величини порядку 0,001 довжини лінії, виміряної за картою.

Завдяки єдиній проекції всі топографічні карти пов’язані із системою плоских прямокутних координат, в якій визначається місцезнаходження геодезичних пунктів, а це дозволяє отримувати координати точок в одній системі як за картою, так і під час вимірювання на місцевості.

Проекція карти 1:1 000 000 - видозмінена поліконічна міжнародна. Частини земної поверхні, обмежена за широтою на 4°, а за довготою на 6°, проектуються кожна на свій конус. Паралелі зображуються дугами кола, а меридіани – прямими лініями. Похибки в довжинах становлять до 0,14%, у кутах - до 7', у площах - до 0,08%.

ПРЯМОВИСНА ЛІНІЯ − напрям сили ваги в даній точці земної поверхні. П.л. не зберігає абсолютно незмінного напряму стосовно нерухомих предметів і внаслідок збурень гравітаційного поля від Місяця і Сонця здійснює добові коливання порядку 0,02".

ПУНКТ АСТРОНОМІЧНИЙ − точка земної поверхні, географічні координати якої і азимут орієнтирного напряму визначені астрономічним шляхом (із спостережень небесних світил). На місцевості П.а. відмічається цегляним або бетонним стовпом. Якщо П.а. суміщений з пунктом геодезичним, астрономічні і геодезичні координати і азимути на такому пункті будуть розрізнятися між собою внаслідок відхилення прямовисної лінії від нормалі до поверхні рефернц-еліпсоїда.

ПУНКТ ГЕОДЕЗИЧНИЙ − пункт геодезичної мережі, відмічений на місцевості, закладеним у землю центром та спорудженим над ним знаком, обкопаним канавою. Координати центра пункту (абсциса, ордината і абсолютна висота), а також дирекційні кути напрямів на орієнтирні пункти вказуються в геодезичних каталогах. Орієнтирні пункти відмічаються на місцевості закладеним у землю центром і установленим на ньому дерев'яним або бетонним стовпом, обкопаним круглою канавою.

ПУНКТ УПРАВЛІННЯ − спеціально обладнане і оснащене технічними засобами місце, з якого командувач (командир) з офіцерами штабу здійснює управління військами (силами, засобами) під час підготовки і ве­дення бойових дій або під час несення засобами бойового чергування. Створюються командні, передові командні, запасні, тилові і допоміжні П.у. П.у. можуть бути рухомими і стаціонарними.

РАДІОДАЛЕКОМІР − далекомір, в якому для вимірювання відстані використовуються радіохвилі сантиметрового і міліметрового діапазонів. Р. можуть бути активного і пасивного типу, а за видом сигналів, що випромінюються, − з імпульсним і безперервним випромінюванням. Принцип дії імпульсних Р. ґрунтується на вимірюванні часу затримання сигналу між моментами випромінювання і приймання відбитого сигналу, фазових (під час безперервного випромінювання) – на визначенні різниці фаз хвиль, що випромінюються і приймаються. Р. застосовується в радіолокації та інших галузях.

РАДІОЛОКАЦІЙНА РОЗВІДКА (РЛР) − добування, аналіз, узагальнення відомостей про об’єкти (цілі) противника, у тому числі визначення їх координат або параметрів руху за допомогою радіолокаційних станцій; складова частина радіоелектронної розвідки та радіолокаційного забезпечення. РЛР дозволяє виявляти об'єкти (цілі) на землі, в повітрі, на воді за будь-яких метеорологічних умов, вдень і вночі, визначати вид та інтенсивність ра­діолокаційних перешкод противника, засікати епіцентри ядерних вибухів.

РАДІОЛОКАЦІЙНА СТАНЦІЯ (РЛС) − пристрій для виявлення, вимірювання координат і розпізнавання об'єктів (цілей), а також для вирішення інших завдань методами радіолокації. РЛС складається із потужного радіопередавача, що працює у метровому, дециметровому, сантиметровому і міліметровому діапазонах хвиль; спрямованої антени; радіоприймача, що працює на тій же довжині хвилі, що й радіопередавач; синхронізатора, індикаторного пристрою і допоміжного обладнання. Розрізняють РЛС за їх призначенням: для виявлення або повітряних, або наземних, або надводних об'єктів, гарматної наводки, наведення літаків і ракет, прицільного бомбометання і т. ін.

РАДІОЛОКАЦІЙНЕ Ц1ЛЕВКАЗАННЯ − радіолокаційна інформація про місцезнаходження об'єктів (наземних, повітряних, надводних) з точністю і періодичністю, достатніми для використання її на пунктах управління.

РАДІОЛОКАЦІЙНИЙ ІНДИКАТОР − пристрій на РЛС для візуального спостереження сигналів. Основу Р.і. складає електронно-променева трубка (ЕПТ). За видом розгортки, що створюється на екрані, розрізняють індикатори з діаметральною (лінійною), кільцевою, растровою, круговою та іншими видами розгорток. Додатково РЛС можуть обладнуватися звуковими індикаторами.

РАДІОЛОКАЦІЙНИЙ КОМПЛЕКС − сукупність РЛС та інших пристроїв, об'єднаних для сумісної роботи.

РАДІОЛОКАЦІЙНИЙ ОГЛЯД − послідовний огляд навколишнього простору променем антени радіолокатора з метою виявлення і визначення місцеположення об'єктів. Поширені круговий і секторний види Р.о.

РАДІОЛОКАЦІЙНИЙ ПРИЦІЛ − комплекс приладів для ведення прицільної стрільби в умовах відсутності оптичної видимості. Р.п. включає: РЛС, що вирішує завдання пошуку, виявлення, захоплення, автосупроводження, вимірювання координат і параметрів руху цілі; лічильно-розв’язувальний прилад, що забезпечує за даними РЛС, а також з урахуванням метеорологічних, балістичних та інших факторів визначення установки для стрільби.

РАДІОЛОКАЦІЯ − галузь науки й техніки, предметом якої є спостереження різних об'єктів (цілей) радіотехнічними методами: виявлення, визначення координат, розпізнавання та отримання іншої інформації. Під Р. розуміють також сам процес радіолокаційного спостереження об'єктів за допомогою РЛС, що використовують активні або пасивні методи.

РАДІОНАВІГАЦІЯ − розділ навігації, що вивчає та розробляє теоретичні питання і практичні прийоми водіння наземних рухомих та інших об'єктів за допомогою радіотехнічних засобів і пристроїв.

РАДІОХВИЛІ − електромагнітні хвилі, довжина яких більше 0,1 мм.

РАЙОН ОСОБЛИВОЇ УВАГИ − ділянка місцевості, у межах якої найбільш імовірне розташування важливих цілей (об’єктів) противника (засобів ядерного нападу, танків, артилерії і т. ін.). Р.о.у. є підвищене спостереження (розвідка), призначаються ракетні і артилерійські підрозділи (частини) для ураження цілей (об’єктів), що розкриваються в Р.о.у.

РОЗВІДКА МІСЦЕВОСТІ − добування, збір та вивчення відомостей про місцевість та її окремі елементи в районі (смузі) таких бойових дій військ: про рельєф, гідрографію, населені пункти, мережу доріг, грунтово-рослинний покрив тощо.

РОЗВІДКА СПОСТЕРЕЖЕННЯМ − добування розвідувальних даних про об'єкти (цілі) противника шляхом спостереження. Спостереження ведеться зі спостережних пунктів, літальних апаратів, кораблів. Для спостереження застосовуються різні прилади розвідки.

РОЗВІДУВАЛЬНІ ВІДОМОСТІ − відомості про противника, одержані різними засобами розвідки. Після обробки Р.в. визначаються розвідувальні дані, що використовуються під час прийняття рішень, планування операції (бою), управління військами, планування вогню і ударів.

РОЗПОРЯДЖЕННЯ − бойовий документ з управління військами; бойові Р. підлеглим об'єднанням, з'єднанням, частинам і підрозділам, що віддаються замість бойового наказу і стисло відображають його зміст; бойові Р. безпосередньо підлеглим з'єднанням, групам, частинам, підрозділам родів військ, спеціальних військ; Р. щодо видів забезпечення, зв'язку, ПУВ та ін. У разі обмежених термінів підготовки операції (бою) після відпрацювання командувачем (командиром) задуму можуть віддаватися попередні бойові Р., в яких зазначається орієнтовне завдання, до виконання якого треба бути готовим.

СВІТЛОВИЙ ОРІЄНТИР − група розривів освітлювальних снарядів у розташуванні військ противника для орієнтування військ, що ведуть бойові дії. С.о. позначають залпами або серіями методичного вогню через кожні 3-5 хв.

СВІТЛОСИЛА ОПТИЧНОГО ПРИЛАДУ (СОП) − характеристика, що визначає кількість світлової енергії, що проходить через оптичну систему приладу. Від СОП залежить освітленість і, отже, яскравість зображення на сітківці ока під час спостереження за допомогою приладу. СОП умовно характеризують квадратом діаметра вихідної зіниці, але при цьому не враховується втрата світла під час проходження через оптичний прилад, яка в біноклях та стереотрубах сягає 25-30%.

СВІТЛОФІЛЬТРИ − прозоре середовище, що змінює спектр світлових променів і величину світлового потоку, що проходить крізь неї. С. – це пластинка дзеркального скла, пофарбована у червоний, жовтий, помаранчевий, димчастий або інший колір, або оптичний пристрій. Застосовується в артилерійських оптичних приладах (приціли, стереотруби, далекоміри і т. ін.).

СЕКТОР СПОСТЕРЕЖЕННЯ − ділянка місцевості, обмежена справа наліво двома орієнтирами, у межах якої ведеться спостереження.

СИСТЕМА КООРДИНАТ − сукупність точок, ліній і поверхонь, стосовно яких визначається положення будь-яких об'єктів на поверхні або у просторі. Лінійні і кутові величини, що визначають положення об'єкта на будь-якій поверхні або у просторі, називаються його координатами. У військовій справі використовуються: система плоских прямокутних координат, система плоских полярних і біполярних координат, географічна система координат, система астрономічних координат; прямокутна система координат у просторі.

СИСТЕМА СПОСТЕРЕЖЕННЯ − сполучення спостережних пунктів і постів, командних пунктів родів військ і спеціальних військ, розміщених на місцевості, у літальних апаратах, на кораблях з метою найкращого перегляду місцевості та розкриття об'єктів противника.

СМУГА РОЗВІДКИ − смуга місцевості у розташуванні противника, обмежена справа і зліва розмежувальними лініями, в якій повинна вестись розвідка силами і засобами об’єднання (з’єднання, частини). С.р., як правило, призначається ширше смуги бойових дій об’єднання (з’єднання, частини), а за глибиною – не менше глибини його бойового завдання.

СПОСОБИ ВИЗНАЧЕННЯ КООРДИНАТ ЦІЛІ − порядок застосування засобів розвідки і прийоми обробки результатів засічки для визначення полярних і прямокутних координат цілі. Координати визначають використанням результатів засічки цілі з одного пункту (далекоміром, радіолокаційною станцією), з двох пунктів (поєднаним спостереженням, за допомогою підрозділів звукової розвідки) або фотографуванням з літака.

СПОСТЕРЕЖНИЙ ПУНКТ (СП) − місце для спостереження за діями противника, своїх військ і за місцевістю (акваторією). Артилерійські СП організовуються в артилерійських підрозділах, частинах, артилерійських групах для розвідки противника, засічки цілей і коригування вогню. Артилерійські СП можуть бути основними і допоміжними (передовими і боковими). Вони є елементом бойового порядку артилерійського підрозділу.

СПОСТЕРЕЖУВАНА ЦІЛЬ (ОБ'ЄКТ) – ціль, спостережувана неозброєним оком з використанням оптичних приладів, у тому числі приладів нічного бачення (інших технічних засобів), зі спостережних пунктів і постів, літальних апаратів, пунктів управління, а у ВМФ – з кораблів та берегових постів.

СПРЯЖЕНЕ СПОСТЕРЕЖЕННЯ − спостереження, що ведеться одночасно з двох-трьох пунктів, що становлять єдину систему. Застосовується в артилерії для визначення координат цілей (орієнтирів, реперів), засічки розривів снарядів своєї артилерії.

СТАНЦІЇ НАЗЕМНОЇ АРТИЛЕРІЙСЬКОЇ РОЗВІДКИ (СНАР) − радіолокаційна станцій для розвідки рухомих наземних (надводних) цілей. Служить для виявлення і визначення координат танків, БТР, БМП, автомобілів, кораблів тощо і забезпечення стрільби артилерії по них.

СТАНЦІЯ РОЗВІДКИ ВОГНЕВИХ ПОЗИЦІЙ − радіолокаційна станція для виявлення і визначення координат вогневих позицій гармат, мінометів, гаубиць і т. ін. і контролю точності стрільби. Під час розвідки С.р в.п. визначає координати ВП за даними супроводу балістичного об'єкта (БО) на висхідній гілці траєкторії з подальшою її екстраполяцією до точки вильоту лічильно-обчислювальним приладом (ЛОП). Під час контролю точності стрільби відхилення точок падіння БО визначається ЛОП за даними супроводу БО на низхідній гілці траєкторії.

СТАНЦІЯ РАДІОТЕХНІЧНОЇ РОЗВІДКИ − пристрій для одержання даних про місцезнаходження, параметри, тип і призначення радіоелектронних засобів (РЕЗ) противника, що розвідуються шляхом прийому і аналізу їх радіовипромінювань Розрізняють наземні, корабельні і авіаційні С.р.р. Застосовуються для керування засобами радіопротидії під час заглушення РЕЗ противника радіозаводами та видачі вихідних даних для ураження РЕЗ вогневими засобами.

СТЕРЕОСКОП − оптичний прилад, що служить для аналізу розвідувальних фотознімків, відбору і тренування далекомірників - стереоскопістів.

СТЕРЕОСКОПІЧНИЙ ДАЛЕКОМІР − оптико-механічний прилад, що складається із різних лінз, відбивних призм, дзеркал та інших деталей. С.д. служить для вимірювання відстаней до цілі (репера, місцевого предмета) розриву снаряда.

СТЕРЕОСКОПІЧНІСТЬ ЗОРУ − здатність очей сприймати глибину простору під час спостереження двома очима і розрізняти взаємне розташування предметів за глибиною у просторі (віддалення один від одного). Найбільша відстань, на якій неозброєне око людини розрізняє взаємне розташування предметів за глибиною, називається радіусом стереоскопічного зору. У середньому радіус С.з. людини дорівнює 1 350 м.

СТЕРЕОТРУБА − бінокулярний перископічний прилад для спостереження із-за укриттів, вивчення місцевості, виявлення цілей, вимірювання кутів і відстаней, спостереження за результатами стрільби. Складається із двох шарнірно з'єднаних зорових труб з окулярами, тримача, лімба і механізму для вимірювання вертикальних кутів. Збільшення С. 10-кратне (з оптичною насадкою 20-кратне). Точність вимірювання вертикальних і горизонтальних кутів – 1,8'.

СТРАТОСФЕРА − шар атмосфери, що розташований над тропопаузою до висот 45-55 км і відрізняється розподілом температури, близьким до ізотермічного у нижній частині і підвищенням температури з висотою – у верхній. Положення нижньої межі С. – тропопаузи залежно від широти, пори року і розвитку атмосферних процесів може коливатися у межах декількох кілометрів (над полярними областями вона знаходиться на висоті 8-10 км, над помірними широтами - на висоті 10-12 км, над екватором – на висоті 16-18 км). Середні температури на нижній межі С. – від -45°С до -75°С залежно від широти і пори року, на верхній межі С. - від -20°С до +20°С.

СХЕМА ОРІЄНТИРІВ − графічний бойовий документ із зображенням на ньому місцевих предметів, взятих як орієнтири. Орієнтири нумеруються справа наліво і по рубежах – від себе у бік противника. Кожному орієнтиру надається своє найменування і вказується відстань до нього. С.о. полегшує постановку завдань підрозділам, організацію взаємодії, цілевказання, ведення вогню.

СХИЛЕННЯ МАГНІТНОЇ СТРІЛКИ − горизонтальний кут між істинним (астрономічним) меридіаном і напрямом магнітної стрілки (магнітним меридіаном) у даній точці поверхні Землі. Величина схилення магнітної стрілки піддається добовим, річним та віковим коливанням, а також збуренням під виливом магнітних бурь. У разі відхилення магнітної стрілки на схід схилений вважається східним (додатним), у разі відхилення на захід −західним (від'ємним). Величина С.м.с. і його річна зміна вказані на кожному аркуші топографічної карти на рік видання карти. Лінії, що з'єднують точки з однаковим магнітним схиленням, називаються ізогонами. Вони вказуються на картах масштабів 1:300 000 і 1:1 000 000. На цих картах показують також (міниш магнітних аномалій із зазначенням амплітуди коливань магнітного схилення).

СХИЛЕННЯ СВІТИЛА − сферична відстань світила від небесного екватора, відраховується від екватора: від 0 до 90° − до північного і до -90° − до південного полюса світу, позначається звичайно літерою δ. С.с. не змінюється через добове обертання Землі і є координатою, що наводиться в каталогах координат небесних світил (у збірниках астрономічних таблиць) і використовується під час визначення азимута орієнтирного напряму астрономічним способом.

ТАБЛИЦЯ СТРІЛЬБИ − збірник обчислених даних, необхідних для визначення установок для стрільби по визначеній цілі залежно від дальності до неї та інших умов стосовно будь-яких боєприпасів конкретного зразка зброї.

ТЕОДОЛІТ − переносний геодезичнийдля вимірювання горизонтальних і вертикальних кутів під час геодезичних робіт топографічного знімання, топогеодезичної підготовки стрільби. Основні робочі частини Т. – горизонтальні і вертикальні круги з відліковими пристроями. Т. поділяються на високоточні (середня квадратична похибка їх 0,5-1"), точні (2-5") та технічні (15-30").

ТИЛОВИЙ ПУНКТ УПРАВЛІННЯ (ТПУ) − пункт управління, з якого здійснюється керівництво підрозділами, частинами і технічне забезпечення у ході підготовки і ведення бойових дій. Створюється у частинах, з'єднаннях Сухопутних військ.

На ТПУ розміщаються офіцери органів управління тиловим і технічним забезпеченням, а також офіцери управління, які не увійшли до складу КП. Час і місце розгортання ТПУ визначає командир (командувач), а пересування− начальник штабу.

ТОПОГЕОДЕЗИЧНА ПІДГОТОВКА − частина топогеодезичного забезпечення. Т.п. включає: доведення до частин і підрозділів вихідних топогеодезичних даних, необхідних для завдання ударів, ведення вогню і розвідки противника, впровадження заходів, що забезпечують своєчасне і якісне виконання топогеодезичного прив'язування (планування і організацію топоприв’язування, організацію взаємодії з підрозділами ВТС, створеній АТГМ, підготовку маршрутів пересування у топогеодезичному відношенні, обчислення таблиць дирекційних кутів світил, організацію роботи поста передачі орієнтування, вивірення топоприладів і апаратури), а також топогеодезичне прив'язування позицій, пунктів і постів, контроль топогеодезичного прив'язування.

ТОПОГЕОДЕЗИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ − один із основних видів бойового забезпечення військ. Це цілий комплекс заходів із підготовки та доведення до штабів і військ топогеодезичних даних, необхідних для успішного вирішення поставлених бойових завдань. Т.з. організовується і здійснюється з метою вивчення та оцінки місцевості під час підготовки та ведення бою, а також для більш ефективного використання зброї і бойової техніки.

ТОПОГЕОДЕЗИЧНЕ ПРИВ'ЯЗУВАННЯ (ПОЗИЦІЙ, ПУНКТІВ, ПОСТІВ) − частина топогеодезичної підготовки. Т.п. включає визначення плоских прямокутних координат і абсолютних висот точок, що прив'язуються; визначення дирекційних кутів орієнтирних напрямів, необхідних для наведення ракет, гармат і приладів у заданому напрямі. За необхідності координати точок перетворюють із однієї зони в іншу і визначають поправку до дирекційного кута за перехід із зони в зону.

ТОПОГЕОДЕЗИЧНЕ ПРИВ'ЯЗУВАННЯ НА ГЕОДЕЗИЧНІЙ ОСНОВІ − вид топоприв'язування, під час якого координати точок, що існують, визначають за допомогою приладів стосовно пунктів ДГМ, СГМ або точок АТГМ. Дирекційні кути орієнтирних напрямів визначають гіроскопічним, астрономічним або геодезичним способом. Абсолютні висоти точок, що прив'язуються, визначають на рівнинній і пагорбкуватій місцевості за картою, у гірській – за допомогою приладів стосовно пунктів геодезичних мереж, а також від контурних точок з відмітками висоти.

ТОПОГРАФІЧНА РОЗВІДКА − добування відомостей, необхідних для вирішення завдань топогеодезичного забезпечення. Головні завдання Т.р.: виявлення відповідності змісту топогеографічних карт дійсному стану місцевості; виявлення цілісності зовнішніх знаків і центрів геодезичних пунктів; виявлення організації, оснащеності і характеру дій частин (підрозділів) топографічної служби противника; визначення можливості використання штабами топографічних і спеціальних карт противника, його фотодокументів та інших даних. Результати Т.р. використовуються під час поновлення топографічних карт, складання спеціальних карт, фотодокументів, описів та довідок про місцевість.

ТОПОГРАФІЧНЕ ОРІЄНТУВАННЯ − вивчення характеру місцевості і місцевих предметів у розташуванні противника і своїх військ для подальшого використання даних під час планування бойового застосування РВ і А і управління ними в бою (операції).

ТОПОГРАФІЧНЕ ПРИВ'ЯЗУВАННЯ ЗА КАРТОЮ (АЕРО-ФОТОЗНІМКОМ) − вид топоприв'язування, під час якого координати точок, що прив'язуються, визначають за допомогою приладів або топоприв’язувача (апаратури топоприв'язування) стосовно контурних точок карти (аерофотознімка). Дирекційні кути орієнтирних напрямів визначають: гіроскопічним, астрономічним, геодезичним способами за допомогою магнітної стрілки бусолі; передачею дирекційного кута одночасним відмічанням за небесним світилом, за допомогою гірокурсовказівника апаратури топоприв'язування, кутовим ходом. Висоти точок, що прив'язуються, визначають за картою.

ТОПОПРИВ'ЯЗУВАЧ − колісна або гусенична машина, обладнана приладами навігаційної апаратури. Т. призначений для вирішення таких завдань: визначення координат ВП (СП), а також позицій, постів і пунктів підрозділів артилерійської розвідки; водіння колон військ, особливо на місцевості, збіднений на орієнтири і у темний час доби, для нанесення на карту не позна­чених на ній доріг і колонних шляхів; передачі дирекційних кутів орієнтирних напрямів на точки, що прив'язуються. Робота навігаційної апаратури Т. щодо визначення координат точок, що прив'язуються, ґрунтується на безперервному послідовному розв'язанні прямої геодезичної задачі.

ТРОПОСФЕРА − нижня, основна частина атмосфери, що характеризується зменшенням температури з висотою із середнім вертикальним градієнтом близько 0,65°С/100 м і з можливими відхиленнями його значення до 0,3 °С/100 м у той або інший бік. Т. простягається від поверхні землі до висоти 10-12 км у помірних широтах, до 8-10 км – у полярних і до 16-18 км у тропіках. Найнижчі десятки метрів у Т. створюють приземний шар, нижні 1 -2 км - шар тертя. У Т. спостерігається найбільша зміна метеорологічних величин як за вертикаллю, так і за горизонталлю, в ній сильно розвинута турбулентність, часто зустрічаються інверсії, утворюються основні види хмар, формуються повітряні маси та атмосферні фронти, метеорологічні явища (опади, тумани, завірюхи та ін.), циклони та антициклони.

УМОВНІ ЗНАКИ − символічні штриховані і фонові позначення об’єктів місцевості, бойової і метеорологічної обстановки, застосовані на географічних картах і географічних документах. Залежно від призначення розрізняють топогеографічні, тактичні і метеорологічні У.з. Вони можуть бути масштабними, позамасштабними, лінійними та пояснювальними.

УПРАВЛІННЯ ПІДРОЗДІЛАМИ − цілеспрямована діяльність загальновійськових і артилерійських командирів і штабів щодо підтримки постійної бойової готовності ракетних і артилерійських підрозділів, підготовки їх до бойових дій і управління ними під час виконання поставлених завдань у бою.

ФОРМА УПРАВЛІННЯ − один із можливих проявів його змісту. Вона виражає зміст управлінської діяльності і головним чином її організаційну сторону. Ф.у. залежить від рівня та складу управлінської ланки: необхідності поєднання централізації та децентралізації, розподілу конкретних завдань між органами управління та посадовими особами всередині них; рівня підготовленості офіцерів та злагодженості у роботі.

ФОРМАЛІЗОВАНІ ДОКУМЕНТИ − документи, виконані шляхом формалізації. Застосовуються для пересилання типових розпоряджень, зведень, даних про забезпеченість військ, а інколи про їх дії. Ф.д мають бути придатними для пересилання з використанням АСУ та машинної обробки. Ф.д. містять постійну та змінну інформацію. Перша заздалегідь заноситься у відповідні графи спеціальних бланків у вигляді індексів, друга записується під час складання Ф.д. Під час пересилання по технічних засобах зв'язку називаються індекси елементів постійної інформації та зміст змінної інформації.

ФОТОГРАММЕТРИЧНА РОЗВІДКА − ведеться в інтересах забезпечення штабів РВ і А розвідувальними даними, одержаними внаслідок обробки фотографічних (фототелевізійних), радіолокаційних, теплових та інших зображень поверхні землі і об'єктів. Результати Ф.р. використовуються під час створення спеціальних карт, фотодокументів, під час визначення координат цілей і бойових порядків військ по фотознімках, для отримання роз­мірів і положення військових об'єктів, визначення деформації інженерних споруд, а також для вирішення інших завдань, пов'язаних з точними вимірюваннями по фотознімках.

ФОТОГРАММЕТРІЯ − наука, що вивчає геометричні властивостіфотографічного зображення на фотознімках і методи вимірювання сфотографованих об'єктів, тобто методи визначення їх просторового положення, розмірів і характеру. Для фотограмметричних робіт в артилерійських підрозділах застосовуються спеціальні прилади: фототрансформатори, діапроектори, стерео- і монокомпаратори, стереопроектори та ін.

ФОТОДОКУМЕНТИ (військ.) − фотографічне зображення ділянки місцевості, що доповнене топографічними, картографічними і розвідувальними даними, оформленими відповідними умовними знаками. Виготовляються за матеріалами повітряного або наземного фотографування. Призначені для детального вивчення противника, місцевості, визначення координат об'єктів (цілей), цілевказання і орієнтування. До Ф. належать аерофотознімки, фотосхеми, фотоплани та фотокарти.

ФОТОЕЛЕМЕНТ − фотоелектричний прилад, в якому під час опромінювання поверхні металевого або напівпровідникового електрода (фотокатода) виникає фотоефект. Розрізняють Ф. із зовнішнім фотоефектом, коли дія світла спричиняє емісію електронів з поверхні електрода у навколишній простір, і з внутрішнім фотоефектом, коли дія світла створює у напівпровідниковому матеріалі значне число рухомих носіїв заряду – електронів і дірок, що призводить до різкого збільшення його електричної провідності. До першого типу Ф. належать вакуумні ти іонні, а до другого – фоторезистори.

ФОТОКАРТА − фотодокумент, де топографічними умовними знаками накреслені основні елементи місцевості та їх характеристики, а також рельєф. Виготовляється у масштабі 1:25 000 – 1:50 000 на важливі для дій військ райони (рубежі), не забезпечені топографічним картами цих масштабів.

ФОТОПЛАН − вимірювальний документ (якщо нанесені дані про противника – розвідувальний фотодокумент), виготовлений із трансформованих фотовідбитків у масштабі 1:10 000 - 1:50 000 на окремі найбільш важливі райони, не забезпечені великомасштабними топографічними картами. На Ф. наносять координатну сітку і підписують назви населених пунктів, рі­чок та інших об'єктів місцевості. Точність вимірювання на Ф. така ж, як і на карті.

ФОТОСХЕМА − розвідувальний фотодокумент, змонтований з дешифрованих аерофотознімків за загальними контурами у смузі сфотографованої місцевості. Ф. виготовляють на окремі райони (рубежі) розташування противника, аеродроми, залізничні вузли та інші об'єкти великих розмірів, а також на райони, що зазнали ядерних ударів. Ф. використовується головним чином для вивчення противника і місцевості.

ХАРАКТЕРИСТИКИ ОПТИЧНИХ ПРИЛАДІВ − параметри, що визначають якісні показники оптичних приладів. Основні Х.о.п. – збільшення, поле зору, діаметри входу і виходу, світлосила, пластичність і перископічність.

ЦЕНТР ГЕОДЕЗИЧНОГО ПУНКТУ − точне положення пункту на місцевості. Складається із закладених у землю бетонних монолітів. Точне положення центра позначається чавунними марками, замурованими у грані монолітів, розташованих на одній прямовисній лінії. На верхній моноліт встановлюється розпізнавальний стовп, який трохи виступає над землею. Ц.г.п. використовується під час проведення топогеодезичних робіт.

ЦІЛЕРОЗПОДІЛ − розподіл цілей між артилерійськими підрозділами (частинами, групами), що залучаються для їх ураження. Здійснюється командувачем (командиром), штабом для найбільш ефективного вирішення завдань.

ЦІЛЕВКАЗАННЯ − повідомлення даних про характер, місцезнаходження і дії цілі. Здійснюється командирами, штабами, органами розвідки і спостереження. Цілевказання може виконуватися від орієнтирів (місцевих предметів), наведенням на ціль приладу або зброї, в полярних, прямокутних або географічних координатах, за картою, аерофотознімком, розривами ар­тилерійських снарядів і т. ін.

ЦІЛЕВКАЗАННЯ ВІД ОРІЄНТИРА − спосіб повідомлення про місцезнаходження цілі іншій особі шляхом передачі величини кута між орієнтиром і ціллю, дальності стосовно орієнтира (більше, менше) і перевищення цілі. Розрізняють випадки, коли той, хто передає, і той, хто приймає Ц.в.о., знаходяться на одному СП або на різних СП. У другому випадку той, хто передає Ц.в.о., трансформує дані тому, хто приймає цілевказання.

ЦІЛЕВКАЗАННЯ ЗА ВІДЛІКОМ ПРИЛАДУ − спосіб повідомлення про місцезнаходження цілі іншій особі шляхом передачі величин відліку, знятих з приладу (кут, дальність і перевищення). Прилади того, хто дає, і того, хто приймає, повинні бути зорієнтовані на основний напрям.

ЦІЛЕВКАЗАННЯ ПОЛЯРНИМИ КООРДИНАТАМИ − спосіб повідомлення про місцезнаходження цілі (об'єкта) шляхом передачі кута (дирекційного кута, геодезичного азимута), дальності і кута місця (перевищення) цілі. Даний спосіб застосовується артилерійськими командирами і розвідувальними підрозділами.

ЦІЛЕВКАЗАННЯ ПРЯМОКУТНИМИ КООРДИНАТАМИ − спосіб повідомлення про місцезнаходження цілі (об'єкта) шляхом передачі тому, хто приймає цілевказання, значень х, у і висоти цілі.

ЦІЛЬ − об'єкт противника, намічений для ураження. Ц. розділяють: за розташуванням у просторі – на наземні, підземні, повітряні, надводні і т. ін.; за складом – поодинокі (танк, корабель, літак і т. ін). групові і складні; за розмірами – на точкові, площинні, лінійні; за характером діяльності – наактивні, пасивні, рухомі, у тому числі маневрові, нерухомі і на такі, що з'являються; за ступенем захищеності – на відкриті, укриті, броньовані; за умовами спостереження – на спостережувані і неспостережувані; за специфічними відмітними ознаками, напр., за оптичною, тепловою, радіолокаційною контрастністю. Ц. можуть поділятися за важливістю, швидкістю руху (маневровістю) та іншими ознаками.

ШВИДКІСТЬ СВІТЛА − у вільному просторі (вакуумі) – швидкість поширення будь-яких електромагнітних хвиль (у тому числі світлових). Ш.с. у вакуумі дорівнює 299792±0,4 км/с.

ШИРОТА − одна із географічних координат. Широта точки – кут між площиною екватора і нормаллю – лінією, що проходить через дану точку під кутом 90° до поверхні земного еліпсоїда. Може бути в межах від 0 до 90° північною чи південною.

ШТАБНА КУЛЬТУРА офіцера − сукупність якостей, необхідних для успішної управлінської діяльності. Полягає у високій організованості, оперативності та ініціативній ретельності, здатності у найбільш доцільний послідовності і якісно виконувати великий обсяг різноманітних завдань, грамотно, стисло і чітко оформляти всі штабні документи; в умілому застосуванні математичних моделей операцій і методики, наукової організації штабної роботи.

<< | >>
Источник: Кривошеєв А.М., Приходько А.І., Петренко В.М., Сергієнко Р.В.. Військова топографія: Навчальний посібник. /А.М. Кривошеєв, А.І. Приходько, В.М. Петренко, Р.В.Сергієнко. – Суми: Видавництво СумДУ,2010. – 281 с.. 2010

Еще по теме ГЛОСАРІЙ:

  1. Глосарій
  2. Кармазин Ю.А., Стрельцов Е.Л. и др.. УГОЛОВНЫЙ КОДЕКС УКРАИНЫ. КОММЕНТАРИЙ. Харьков-Одиссей, 2001
  3. ПРЕДИСЛОВИЕ
  4. РЕДАКТОРСКАЯ СТАТЬЯ
  5. ОБЩАЯ ЧАСТЬ
  6. Раздел I
  7. ОБЩИЕ ПОЛОЖЕНИЯ
  8. Статья 1. Задачи Уголовного кодекса Украины
  9. Статья 2. Основание уголовной ответственности
  10. Раздел II ЗАКОН ОБ УГОЛОВНОЙ ОТВЕТСТВЕННОСТИ
  11. Статья 3. Законодательство Украины об уголовной ответственности
  12. Статья 4. Действие закона об уголовной ответственности во времени
  13. Статья 7. Действие закона об уголовной ответственности в отношении преступлений, совершенных гражданами Украины и лицами без гражданства за пределами Украины
  14. Статья 8. Действие закона об уголовной ответственности в отношении преступлений, совершенных иностранцами и лицами без гражданства вне пределов Украины
  15. Статья 9. Правовые последствия осуждения лица за пределами Украины