1.3.4 Зображення на картах об’єктів місцевості

Населені пункти зображуються на картах зі збереженням їх зовнішнього обліку і характеру планування, рис.1.41, 1.42.

Рисунок 1.41 – Зображення населених пунктів на картах різних масштабів

У населених пунктах показують всі вулиці, площі, сади, ріки і канали, промислові підприємства, будинки, які мають значення орієнтирів. Ширина вулиць, провулків і проїздів може бути зображена або у масштабі карти, або показана умовним знаком поза масштабом. Магістральні проїзди відрізняються за своєю шириною від другорядних; на великомасштабних картах, наприклад, магістральні вулиці і проїзди подаються шириною 0,8 мм, а решта – 0,5 мм.

Рисунок 1.42 – Умовні знаки населених пунктів

Будівлі об’єднують всередині населеного пункту у квартали. Квартали, що мають більш 60% вогнестійких (кам’яних, цегляних, бетонних) будівель, покриваються подвійною штриховкою, а квартали з перевагою не вогнестійких будівель – одинарною штриховкою. Зруйновані і напівзруйновані квартали заповнюються всередині точками чорного кольору.

Чорні прямокутники всередині кварталів на картах великого масштабу означають: у містах – видимі будинки, а в населених пунктах селищного типу – житлові будівлі (або нежитлові, якщо вони розташовані поза кварталами). Контури зруйнованих будівель показують пунктиром.

Видимі будови і споруди, які мають значення орієнтирів, а також окремі будівлі поза кварталами наносять на карти з великою точністю у порівнянні з іншими, місцеположення яких всередині кварталів може подаватися приблизно.

Поряд з населеним пунктом на карті підписується його назва, під назвою населених пунктів селищного типу (за наявності даних) підписується кількість домівок. Крім того, поряд з кількістю будинків можуть розміщатися скорочені підписи СР, РР, МТС, МТМ. Вони вказують на наявність у даному населеному пункті селищної або районної ради депутатів, машинно-тракторної станції або майстерні.

Міста і селища дачного типу відрізняються від забудов селищного типу характером і розміром шрифтів, якими підписуються їх власні назви. Корисно запам’ятати, що підписи міст селищ міського типу друкуються великим шрифтом (великими буквами), а підписи назв населених пунктів селищного типу – малими буквами і більш дрібним за розміром шрифтом. Чим крупніше підпис, тим значніший даний населений пункт за своїм адміністративним значенням або за кількістю жителів у ньому, рис.1.43.

Рисунок 1.43 – Зразки підписів назв населених пунктів

Геодезичні пункти і окремі місцеві предмети – орієнтири (рис.1.44).

Геодезичними пунктами називаються точки земної поверхні, положення яких (координати і висоти над рівнем моря) точно визначено і міцно закріплено (позначено) на місцевості. Залежно від способу визначення їх положення відрізняють пункти тригонометричні (або пункти тріангуляції), полігонометричні, астрономічні, нівелірні. Всі ці точки закріплюються на місцевості звичайно у вигляді різного роду дерев’яних вишок – геодезичних сигналів, пірамід або стовпів, під якими закладаються у землю спеціальні бетонні або кам’яні кладки, які називають центрами.

Геодезичні пункти мають дуже важливе значення: вони служать вихідними точками для проведення зйомок і інших точних вимірювальних робіт на місцевості. Пункти тріангуляції і полігонометрії широко використовуються ракетними і артилерійськими частинами, підрозділами під час проведення топогеодезичної підготовки стрільби як основа для точної прив’язки (визначення координат) своїх стартових і вогневих позицій, спостережних пунктів, орієнтирів, реперів і цілей.

Рисунок 1.44 – Геодезичні пункти і окремі місцеві предмети – орієнтири

Геодезичні пункти наносять на карту з максимальною точністю; навколо їх умовних знаків ставлять позначки, що показують висоту місцеположення пункту в метрах над рівнем моря.

З особливою ретельністю на картах зображуються також орієнтири, до яких відносять місцеві предмети, що ідентифікуються на місцевості. Орієнтири поділяють на дві групи:

O видимі місцеві предмети, які спостерігаються здалеку (високі будівлі і споруди баштового типу, труби заводів і фабрик, радіощогли, терикони, пам’ятники, кургани, скелі-останці, окремі дерева, посадки і т.п.);

O контурні точки і предмети, які не підвищуються над поверхнею землі, але зберігаються тривалий час і добре помітні (перехрестя і розвилки доріг, різко позначені кути контурів рік і струмків, перехрестя головних вулиць у населених пунктах і т.п.).

Залежно від характеру місцевості орієнтирами можуть служити й інші місцеві предмети: у лісовій місцевості – будинок лісника, окрема галявина, перехрестя просік; у районах добування корисних копалин – шахти, рудник; у населених пунктах – вокзали, поштові й телеграфні станції, школи, станції метрополітену і т.п.

Більшість з перелічених місцевих предметів, що мають значення орієнтирів, за своїми розмірами (площею) не може бути виражено у масштабі карти і зображується на ній позамасштабними умовними знаками, а під час окомірної зйомки – перспективними зарисовками на полях аркуша паперу, на якому проводиться зйомка.

За орієнтири можуть бути і характерні форми рельєфу, що розглядалися вище.

Найбільш видимі на місцевості довгочасові орієнтири, що спостерігаються здалеку, під час зйомки наносять на карту як і геодезичні пункти звичайно за координатами, тобто найточніше з помилкою, що не перевищує 0,2 мм у масштабі карти (це відповідає на місцевості 5 м у масштабі карти 1 : 25 000 і 10 м для карти 1 : 50 000). Тому їх найбільш доцільно використовувати як вихідні точки, для більш точної прив’язки своїх вогневих позицій, спостережних пунктів, для засічки цілей та інших вимірювальних робіт. Помилки у нанесенні решти точок контурів і місцевих предметів (доріг, струмків, меж угідь і т.п.) під час зйомки можуть досягати 1 мм.

Дорожня мережа. На топографічних картах зображуються всі залізничні і автогужові дороги. У пустельних і малонаселених житлових районах на картах показують також стежки, караванні шляхи і тимчасові (зимові, літні) дороги.

Дорожня мережа на топографічних картах зображується позамасштабними умовними знаками, тому ширину дороги неможливо визначити по карті шляхом вимірювання умовного знака дороги. Дані щодо ширини дороги, яка зображується у дві лінії (шосе, ґрунтові удосконалені дороги), підписуються цифрами всередині умовного знака дороги.

Дороги є основними шляхами пересування і хорошими орієнтирами. Тому дороги, мости, переправи і дорожні споруди зображуються на топографічних картах з великою деталізацією, особливо на картах великого масштабу.

Залізничні дороги зображуються виходячи з поділу їх за кількістю колій на трьох-, двох- і одноколійні дороги, рис.1.45.

Рисунок 1.45 – Умовні знаки залізничних доріг

Кількість колій дороги позначають рисками всередині білих проміжків (не замальованих чорним кольором прямокутників) умовного знака дороги: три риски – триколійна, дві риски – двоколійна залізнична дорога. Одноколійні дороги з полотном на один путь відображаються без рисок, а з полотном на два путі – з однією рискою.

Власні назви станцій підписуються поряд з умовним знаком станції. Якщо станція залізної дороги розташована у однойменному населеному пункті або поблизу від нього, назва її може не підписуватися. У цьому випадку підпис населеного пункту, який має однакову зі станцією назву, підкреслюється тонкою чорною лінією, а у знака станції розміщується скорочена підпис „ст.”.

Чорний прямокутник всередині умовного знака станції вказує на розташування вокзалу (головного станційного корпусу) відносно колій; якщо прямокутник розміщений посередині –тоді колії проходять з обох боків вокзалу.

Скорочені підписи розміщують у таких споруд, як платформа (пл.), блокпост (бл.п.), шляховий пост (шлях.п.), будка (Б), тунель (тун.), казарма (каз.).

Особливими умовними знаками зображуються електрифіковані, вузькоколійні, підвісні і дороги, що будуються, трамвайні колії.

Автогужові дороги під час зображення їх на картах поділяють на автостради і автомагістралі, шосе, удосконалені ґрунтові і ґрунтові дороги, польові і лісові дороги, стежки. Крім того, на картах виділяють фашинні ділянки доріг, гаті і греблі, рис. 1.46.

Рисунок 1.46 – Умовні знаки дорожньої мережі

Автостради і автомагістралі мають міцне капітальне покриття з асфальтобетону або бетону. Вони допускають швидкісний рух автотранспорту будь-якого тоннажу і бойової техніки на механічній тязі. Автостради мають ширину проїзної частини не менше 14 м, пересікаються з іншими дорогами на різних рівнях і мають велику пропускну спроможність. Автостради і автомагістралі легко відрізняються на карті від інших доріг. вони зображуються чотирма лініями (дві тонкі і дві товсті лінії), всередині яких через рівні проміжки є чорні точки.

Шосе мають покриття з асфальту, бетону, каменя, щебеня, гравію або інших матеріалів, які дозволяють рухатися автотранспорту у будь-яку пору року. Удосконалені шосе відрізняються більш міцною основою, що допускає посилений рух автотранспорту і бойової техніки.

Шосе зображується умовним знаком у дві риски (лінії), але умовний знак удосконаленого шосе небагато ширший, ніж у неудосконаленого шосе, і має всередині три чорні риски як у автострад і автомагістралей. У певних місцях протягом тієї чи іншої ділянки шосе всередині умовного знака цифрами показують ширину одягнутої частини (перша цифра) і ширину всієї дороги в метрах (друга цифра у дужках). Крім того, за наявності даних, отриманих під час зйомки місцевості, поряд з цифровим позначенням зазначають і матеріал покриття дороги: А – асфальтобетон, Г – гравій і т.п.

Лінії зв’язку, які протягнуті вздовж автострад і шосе в смузі відчуження (поряд з дорогою), на картах не показують.

Автостради і автомагістралі, шосе з метою кращого розпізнавання зафарбовуються на картах червоною фарбою.

Удосконалені ґрунтові дороги (профільовані) не мають міцної основи; ґрунт проїзної частини буває додатково покращеним гравієм, щебенем, піском і т.п. З обох боків ґрунтових удосконалених доріг звичайно є канави. Протягом більшої частини року ці дороги придатні для руху автотранспорту середнього тоннажу (2-3 т).

Покращені ґрунтові дороги показують двома лініями (товстою і тонкою) і зафарбовують на картах жовтою фарбою.

Ґрунтові (селищні) дороги не мають спеціального покриття, їх прохідність для автотранспорту залежить від якості ґрунту і стану погоди. Окремі ділянки доріг можуть мати по боках канави осушення. Ґрунтові дороги зображуються на картах одинарною лінією чорного кольору товщиною 0,4-0,2 мм.

Польові і лісові дороги являють собою тимчасові ґрунтові дороги, по яких рух автогужового транспорту можливий не у всі пори року, а сезонно, звичайно під час польових робіт, вивозу лісу і т.п. Такі дороги зображуються чорними переривистими лінями товщиною до 0,2 мм.

Стежки служать шляхами для в’ючного транспорту і пішоходів і зображуються на картах переривистими лініями чорного кольору, але ланцюжки умовного знака дрібніше, ніж у польових доріг.

Ділянки доріг, що проходять через заболочені місця, які вислані по дерев’яних лежаках зв’язками хмизу (фашинами) і засипані потім шаром землі або піску, мають назву фашинних ділянок доріг. Вони позначаються рисками, що накреслені перпендикулярно до умовного знака дороги. Таким самим умовним знаком зображуються гаті (ділянки доріг, що вислані настилом з колод або жердин) і греблі (ділянки доріг через болота, які прокладені по насипах із землі, каменів та інших матеріалів). Зображення фашинних ділянок доріг, гатей і гребель показано на рис.1.47.

На залізничних і автогужових дорогах показують мости, переїзди, труби, насипи, виїмки, насадження з дерев. Крім того, на залізницях показують деякі семафори (світлофори), рис.1.47, а на автогужових – кілометрові стовпи і покажчики доріг, які можуть служити орієнтирами.

Рисунок 1.47 – Мости на залізницях і шосейних дорогах

Мости через незначні перешкоди, довжиною до 10 м, на топографічних картах великого масштабу відображаються без цифрових позначень; у мостів довжиною більше 10 м підписується довжина у метрах (чисельник) і вантажопідйомність у тоннах (знаменник).

Мости під час зображення на картах поділяють за матеріалом будови: на металеві, кам’яні, залізобетонні, дерев’яні, за типом – на судах, понтонах і плотах.

Води і споруди біля них. На топографічних картах зображуються моря, озера, ріки, струмки, канали, канави, колодязі й інші водоймища, а також і основні споруди біля них – мости, греблі, шлюзи і т.п., рис.1.48, 1.49.

Рисунок 1.48 – Умовні знаки берегів морів, рік і каналів

Берегові лінії морів, озер, рік і каналів, а також колодязі зображують на картах синім кольором, а площі водоймищ – блакитною (бірюзовою) фарбою. Підписи власних назв морів і рік, умовні знаки переправ і споруди друкуються чорним кольором.

На картах масштабів 1 : 25 000 і 1 : 50 000 ріки зображують у дві лінії, якщо вони ширше 5 м, а на картах масштабу 1 : 100 000 – якщо вони ширше 10 м. Однією рискою (лінією) зображуються канали і канави шириною до 3 м, сухі канави на відміну від канав, що заповнені водою, зображуються на картах тонкими чорними лініями.

Ширина і глибина рік (каналів) у метрах підписується у місцях проміру у вигляді дробу: у чисельнику – ширина ріки, а в знаменнику – глибина. Швидкість течії рік (у метрах за секунду) показується в середині стрілки, що вказує напрямок течії, рис.1.49. На ріках і озерах підписуються також висоти рівня води в межень відносно рівня моря (відмітки урізань води).

У бродів підписують: в чисельнику – глибина броду в метрах, у знаменнику – якість ґрунту дна (Т – тверді, П – піщані, В – в’язкі, К – кам’янисті). Наприклад, підпис бр. означає, що глибина броду 1,2 м, дно – каменисте. Скороченими підписами позначають також умовні знаки перевозів (пер.), паромів (пар.), порогів (пор.), водоспадів (вдп.).

Під час вивчення карт слід звертати увагу на пояснювальні підписи, що показують якість води: „г.-сол.” - гірко-солона і „сол.” - солона вода. Такі підписи можуть траплятися поряд із зображенням озер, колодязів та інших водоймищ у південних степових, напівпустельних і пустельних районах, рис.1.50. Ці обставини слід враховувати під час вивчення по карті маршруту руху, під час розвідки джерел водопостачання і т.п. Якщо своєчасно не звернути увагу на підпис, який вказує на якість води у водоймищі, то після прибуття до нього підрозділ може залишитися без води, придатної для пиття, що ускладнить виконання бойового завдання.

Для полегшення пошуку і вибору по карті джерел водопостачання головні колодязі у степових і пустельних районах виділяють від другорядних особливим, більш великим за розміром умовним знаком. Крім того, за наявності даних поряд з умовним знаком колодязя дається пояснювальний підпис: у чисельнику – відмітка висоти земної поверхні біля колодязя, в знаменнику – глибина колодязя у метрах. Поряд, у дужках, може бути зазначена якість води або стан колодязя („сух.” – сухий, „засип”. – засипаний ). Наприклад, підпис поряд з умовним знаком колодязя (сол.) означає, що абсолютна висота землі біля колодязя 125,7 м над рівнем моря, глибина колодязя 5 м, вода – солона.

Рисунок 1.49 – Умовні знаки мостів, переправ і гідротехнічних споруд

Рисунок 1.50 – Зразки підписів назв рік і каналів, колодязів і джерел води

Ґрунтово-рослинне покриття зображується на картах звичайно масштабними умовними знаками. До них відносять умовні знаки лісу, кущів, садів, парків, лугів, боліт, солончаків, а також умовні знаки, що зображують характер ґрунтового покриття, – піски, кам’яниста поверхня, галечники.

Умовні знаки ґрунтово-рослинного покриття застосовуються на картах у поєднанні одного з одним. Наприклад, для того щоб показати заболочений луг з кущами, контур цієї ділянки заповнюється знаками болота, луговини і кущів. Тому для того щоб читати карту, потрібно знати не тільки відомі знаки, але і їх значення у поєднанні одного з одним.

Контури (межи) ділянок місцевості, що покриті лісом, кущами, а також болота або луговини позначаються пунктиром у вигляді точок. Якщо контуром (межею) лісу, саду або інших угідь служать канави, просіки, шляхи, то в цьому випадку умовний знак паркану, шляху або іншого місцевого предмета замінює собою пунктир.

Площі лісу всередині контуру зафарбовують зеленою фарбою. Порода лісу показується значком листяного, хвойного або змішаного лісу, а за наявності даних про породу лісу і його характеристики зазначаються пояснювальними підписами і цифрами, рис.1.51.

Площі, що покриті поросллю лісу (висотою до 4 м), лісними розсадниками, суцільними кущами, виноградниками й іншими ягідними кущами, всередині контуру заповнюються відповідними умовними знаками і зафарбовуються блідо-зеленим кольором. За наявності даних на ділянках суцільних кущів значками показується порода кущів і підписується середня висота кущів у метрах.

Рисунок 1.51 – Умовні знаки лісів і кущів

Болота зображуються з поділом їх за ступенем прохідності для механізованих підрозділів (у пішому строю) на прохідні, важкопрохідні і непрохідні. Прохідні болота прийнято вважати за глибиною (до твердого ґрунту) не більше 0,3 – 0,4 м; глибину їх на картах звичайно не підписують. Глибина важкопрохідних і непрохідних боліт підписується поряд з вертикальною стрілкою, яка вказує місце проміру. На всіх болотах відповідними умовними знаками показується їх покриття (трав’яне, мохове і тростинне), а також наявність лісу і кущів, рис.1.52.

Рисунок 1.52 – Умовні знаки боліт

Ґрунтове покриття, як відомо, суттєво впливає на умови прохідності і умови маскування. По кам’яній поверхні ускладнюється пересування колісного і гусеничного транспорту. У той самий час окремі великі камені і групи каміння створюють природні укриття від вогню стрілецької зброї. За каменями можна приховатися під час перебігання і маскуватися від наземного спостереження. Для зображення на картах кам’яної поверхні і накопичення каміння застосовується відповідний умовний знак, рис.1.53.

Бугристі піски за своїми тактичними властивостями відрізняються від рівних пісків тим, що окремі бугри можуть бути використані для маскування при перебіжках і як укриття від вогню. Тому на карті бугристі піски виділяються особливим умовним знаком, рис.54.

У південних степових і напівстепових районах трапляються ділянки місцевості з ґрунтом, дуже насиченим сіллю. Такі ділянки з бідною рослинністю і покриті кіркою або відкладанням солей називаються солончаками.

Солончаки бувають мокрі і сухі. Мокрі солончаки – „шори” – являють собою в’язкий вологий пісочно-глиняний ґрунт з рідкою рослинністю і є перешкодою для руху колісного транспорту. На картах солончаки показують вертикальними штрихами синього кольору з поділом на прохідні і непрохідні. Зображення солончаків, пісків, боліт і ґрунтово-рослинного покриття показано на рис.1.53.

Рисунок 1.53 – Умовні знаки лугів, степів і пустель


<< | >>
Источник: Кривошеєв А.М., Приходько А.І., Петренко В.М., Сергієнко Р.В.. Військова топографія: Навчальний посібник. /А.М. Кривошеєв, А.І. Приходько, В.М. Петренко, Р.В.Сергієнко. – Суми: Видавництво СумДУ,2010. – 281 с.. 2010

Еще по теме 1.3.4 Зображення на картах об’єктів місцевості:

  1. 1.3.1 Суть зображення рельєфу місцевості на картах горизонталями. Зображення типових форм рельєфу горизонталями та умовними знаками
  2. 1.1.1 Геометрична сутність картографічного зображення поверхні Землі на картах і планах
  3. 1.3 Зображення рельєфу і місцевих предметів на топографічних картах
  4. 72. Засвідчення факту тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці
  5. 1.4.2 Вивчення місцевості по карті
  6. 4.2. Применение условных обозначений на картах
  7. 1.4.5 Вивчення захисних властивостей місцевості
  8. 1.4.6 Вивчення умов прохідності місцевості
  9. 1.3.3 Класифікація місцевих предметів, що зображуються на топографічних картах. Види умовних позначень та їх характеристика. Головні точки позамасштабних умовних знаків
  10. 4.8. Изображение на картах водных объектов