БІОЛОГІЧНЕ РІЗНОМАНІТТЯ - ОСНОВА СТІЙКОГО ІСНУВАННЯ ЕКОСИСТЕМ

Екологічною рівновагою називається такий стан екосистеми, при якому склад і біологічна продуктивність усіх її компонентів відповідають умовам середовища існування, зберігаються постійними протягом досить тривалого часу і повертаються до вихідного стану при випадкових відхиленнях від нього.

Однією з найважливіших умов екологічної рівноваги є наявність в екосистемі досить високого біологічного різноманіття. Усім екосистемам властиве біологічне різноманіття. За БМ. Мір-(1991), під біологічним різноманіттям розуміють «кількість видів в екосистемі (чи в співтоваристві) і кількісне співвідношення між цими видами». Р. Уїттекер (1980) розрізняв три категорії біологічного різноманіття:

а - різноманіття - видове різноманіття всередині окремої екосистеми. Воно обчислюється за кількістю видів живих організмів у ній.

β - різноманіття - різноманіття набору екосистем в якомусь певному районі. Воно залежить від гетерогенності та строкатості місцеіснувань.

у - різноманіття - різноманіття ландшафтів.

Сучасний підхід до біорізноманіття значно глибший. Основними категоріями біорізноманіття слід вважати: а) різноманіття видів живих організмів, чи, точніше, різноманіття генотипів, б) різноманіття популяцій, якими представлений кожен вид, в) різноманіття особин усередині кожного виду, г) різноманіття індивідуальних організмів за віком, життєвим станом, статтю тощо, д) різноманіття синтаксонів у межах екосистем того чи іншого типу. Загальна схема класифікації категорій біологічного різноманіття наведена на рис. 8.1.

Рис. 8.1. Схема ієрархічних рівней біологічного та ландшафтного різноманіття (за Шеляг-Сосонко та Ємельяновим, 1997)

Особливу категорію різноманіття складають тимчасові ряди динаміки тієї чи іншої екосистеми. Так, процес поступового заростання ставка являє собою серію послідовних змін характеру цієї екосистеми, що теж є однією з форм біологічного різноманіття в природі.

Біорізноманіття залежить від неоднорідності території, на якій розміщена екосистема. На одноманітних рівнинах воно завжди невисоке, у гірських системах, завдяки поєднанню різних топографічних елементів, біорізноманіття найбагатше. Дуже високим є біорізноманіття також у тропічних лісах.

Установлено, що в трофічних ланцюгах спостерігається закономірність: чим більше автотрофних видів організмів, тим більше видів гетеротрофів, тобто біорізноманіття породжує біорізноманіття. З іншого боку, знищення одного автотрофного виду в співтоваристві веде до загибелі не менш ЗО видів різних гетеротрофних тварин, що були поєднані з цим видом харчовими зв'язками.

Таким чином, величина біологічного різноманіття виявляється гарним індикатором загального стану екосистем.

Біологічне різноманіття є універсальною формою мінливості живої матерії, формою її існування. Біорізноманіття - одна з об'єктивних цінностей природного середовища, це невідновний

ресурс біосфери і тому потребує активних заходів для збереження і підтримання.

У 1992 році була прийнята Міжнародна конвенція про збереження біологічного різноманіття на нашій планеті.

Труднощі практичних дій по збереженню біорізноманіття значною мірою випливають з того, що воно начебто не має комерційної вартості. Цінність природи, однаковою мірою не можуть визначити ні централізовано планована, ні ринкова економіка. Тільки в останні роки (С.Н. Бобилєв та ін., 1999) почато розробку концепції загальної комерційної цінності природи і в тому числі біорізноманіття. У цій концепції наголос робиться на врахування непрямих, регулюючих функцій біорізноманіття і його етичних і естетичних властивостей. Неокласична теорія економіки добробуту розглядає біорізноманіття в цьому випадку, по-перше, як об'єкт неспоживчої вартості, а по-друге, як відкладену альтернативу, яку розуміють як біологічний ресурс, що не має цінності в даний час, але набуде її в майбутньому. Можна оцінювати біорізноманіття і з погляду вартості існування, яке цілком можна оцінити експертним шляхом через готовність платити. Тоді загальна економічна вартість біорізноманіття (TEV) може розглядатися як сума прямої вартості використання (Dl/V), непрямої вартості використання (IUV) і вартості існування (EV), тобто

TEV - DUV + IUV + EV.

8.2.