ІНФРАСТРУКТУРА МІСТ
Місто - це антропогенна екосистема, що являє собою концентроване розміщення промислових і побутових споруд, та населення, яке знаходиться на його території. На відміну від сільських населених пунктів жителі міст зайняті трудовою діяльністю переважно у сфері промисловості, управління або культури.
Для міст характерна чисельність населення не менше 5-10 тисяч і багатоповерхова забудова. Міста відрізняються високою густотою заселення. У Лондоні, Нью-Йорку і Токіо вона дорівнює 10-12 тис. чол. на 1 км2. Ємність міського середовища залежить від інфраструктури міста і розвитку транспортних мереж.Процес розвитку населених пунктів типу міста називають урбанізацією. Способи виникнення міст в історії людства були різними. Міста виникали як сумісні поселення ремісників, що полегшувало їхню виробничу діяльність, як центри торгівлі, як воєнні укріплення (фортеці), що забезпечувало захист сконцентрованого в них населення від нападу ворога. Вплив міст на природне середовище поширюється за їх межі. Вони оточені більш чи менш протяжними зонами двох типів: сільськогосподарськими з виробництвом, що визначається потребами даного міста, та рекреаційними, які використовуються жителями міста для відпочинку.
Темпи урбанізації наприкінці XX століття дуже високі. У 1960 році в містах світу проживало 735 млн. людей, а в 1985 році - уже 2 млрд. Якщо в 1975 році у світі було 8 міст з населенням більше 10 млн. людей, із них 5-у розвинених країнах, то у 2000 році - 25, із них 20 у країнах, що розвиваються. У колишньому СРСР з 1913 до 1987 року міське населення зросло в 6,5 разів, тоді як чисельність населення країни збільшилася лише в 1,8 рази.
Урбанізація стала результатом промислової революції і одночасно стимулом та основою швидкого прогресу промислового
виробництва внаслідок концентрації виробництва та кадрів. Але урбанізація як соціальний процес має й негативні сторони:
а) скорочується сільське населення;
б) міста перевантажуються переробними виробництвами, у тому числі й сільськогосподарської продукції;
в) погіршуються умови життя населення не тільки в межах міста, але й у селі.
Проявився процес урбанізації і в Україні. До 1918 року країна була аграрною і в містах проживало тільки 18% населення. У 1940 році міське населення України становило 14 млн. чоловік (у 1950 - 12,8 млн. чол., тимчасове зниження як результат війни з фашистською Німеччиною), у 1970 - 25,7 млн., у 1990 - 35,1 млн.
Тільки за останні ЗО років частка міського населення в Україні зросла в 1,5 рази та складала у 1991 році 67,8% загальної чисельності населення. В Україні є 5 міст з населенням більше мільйона чоловік: Київ, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк і Харків.
В економічно розвинених країнах урбанізація в основному завершилася, у країнах, що розвиваються, вона тільки починається. До 1980 року в країнах, що розвиваються, було 118 міст з населенням більше 1 млн. чоловік, а в розвинених - 117. До 2000 року в містах, за прогнозами, буде проживати не менше 50% усього населення планети.
Для сучасного етапу розвитку цивілізації характерне стихійне зростання міст, незважаючи на відсутність вирішення інших територіальних проблем, наприклад, у ФРН площа міст становить 2,4% території країни, а площа заказників та заповідників - 1,2%.
XX століття позначається процесом злиття міст і утворенням мегаполісів. Прикладом може бути Бос-Ваш - злиті міста, розташовані на Атлантичному узбережжі Америки суцільною смугою довжиною 800 км і завширшки 100-150 км. На цій території (1,5% від загальної площі Америки) живе 19% усього населення країни.
Сучасне місто для своїх жителів створює багато переваг економічного, соціального і суб’єктивного характеру. На підприємствах заробітки кращі, ніж у сільському господарстві, у місті пом’якшуються особисті конфлікти - легше змінити місце роботи, переїхати з одного району в інший, що неможливо в селі. Але в будь-якій країні «утримання» жителя міста коштує дорожче, ніж селянина.
З погляду екології міста гетеротрофні. Харчування населення повністю забезпечується агроекосистемами і сільським господарством. Для забезпечення харчуванням сучасного міста з населенням 1 млн.
жителів і площею 280 км2 необхідно 8000 км2 сільськогосподарської території.Міста, розташовані на території країни, не тільки займають сільськогосподарські землі, але суттєво порушують природні біогеохімічні цикли, тому що речовини, необхідні для міських підприємств і будівництва, видобуваються в одному місці, а концентруються в іншому внаслідок транспортування їх у-великі та малі міста.
У результаті місто з населенням 0,5 млн. чоловік займає приблизно 100 км2 території. У неї входять власне житлові споруди, транспортні системи, виробничі об’єкти, парки й ін.
Природною потребою людей є повітря, зокрема кисень, необхідний для дихання і підтримання процесів горіння. Місто з населенням у 0,5 млн. чоловік споживає за рік 1,5 млн. т кисню. Кисень виробляється тільки зеленими рослинами, а оскільки виробників кисню в зоні міста недостатньо, виявляється, що для покриття потреб міста в кисні необхідна площа, вкрита зеленою рослинністю (ліс, луг, посіви) приблизно у 20 разів більше площі самого міста.
Одночасно таке місто витрачає до 250 млн. м3 води на рік. Основна частина цієї води повертається в природне середовище у вигляді міських стоків, але вже істотно забруднених промисловими і побутовими відходами.
Як гетеротрофна екосистема, місто потребує постачання харчових продуктів. У фізичній вазі один житель міста споживає до 2 кг їжі на день. Це вимагає завезення в міста великої кількості як готових продуктів, так і сировини (зерна, м'яса, молока), що переробляється для одержання потрібних продуктів (хліба, ковбас, сметани, кефіру і т.п.) у самому місті.
Необхідність переробити таку кількість продуктів, а також задовольнити інші потреби населення є причиною великого споживання енергії містами.
12.2.