ОХОРОНА ЕКОСИСТЕМ. НАЦІОНАЛЬНІ ПАРКИ, ЗАПОВІДНИКИ, ЗАКАЗНИКИ, ПАМ’ЯТНИКИ ПРИРОДИ, ЕКОЛОГІЧНІ СТЕЖКИ

Охорону екосистем, включаючи всі їхні живі компоненти, покликані здійснювати так звані охоронні території. За даними Дж. Раулі, на 1992 рік у світі під різного виду охороною знаходилося приблизно 5% площі суходолу.

Чітка класифікація категорій охоронних природних об'єктів у світі відсутня. Так, у Канаді під національним парком розуміють територію, що достатньо велика для підтримки існування цілих екосистем; там заборонений рух будь-яких видів транспорту і є зони, повністю закриті для відвідування. А у Великобританії національний парк визначають як ландшафт, що охороняється і виділяється своєю красою та має охоронні об'єкти природи або історичні архітектурні пам'ятники; він вільний для відвідування населенням і частково використовується для сільськогосподарських потреб.

Розподіл за категоріями охоронних природних об'єктів і територій розроблений у Законі України «Про природно-заповідний фонд». Ці об'єкти поділяються на природні та біосферні заповідники, національні природні парки, заказники, заповідні урочища, пам'ятники природи та ін.

Природний заповідник - це територія, яка виділяється для охорони в природному стані типових або унікальних для даної

ландшафтної зони природних комплексів з усіма її компонентами. Статус природного заповідника передбачає повну заборону на його території господарської діяльності. У світі є понад 2 тисячі природних заповідників.

Біосферний заповідник - це територія міжнародного значення, що виділяється для збереження в природному стані ділянок біосфери, проведення фонового моніторингу і вивчення природного навколишнього середовища. Господарська діяльність у біо-сферних заповідниках не дозволяється.

Національні природні парки створюються з природоохоронною, рекреаційною, культурно- просвітницькою та науково-дослідницькою метою для охорони й вивчення природних комплексів особливого значення в місцях, які мають природну, оздоровчу, культурну або естетичну цінність. У них виключена господарська діяльність. Концепція національного парку була вперше сформульована в 1872 році при організації в США Йеллоустонсько-го національного парку.

Національний парк - це завжди велика територія, на якій охороняються ландшафти або їх ділянки разом з усіма природними компонентами. У природних національних парках поєднується охорона природи із завданням відпочинку людей та їх екологічного виховання. Для цього в них створюються системи спеціальних доріг і стежок. До початку XX століття в шести країнах світу вже було 19 національних парків загальною площею 4,6 млн. га.

Регіональні ландшафтні парки створюються з природоохоронною та рекреаційною метою в місцях з унікальним або типовим ландшафтом. При організації таких парків господарська діяльність у межах їх кордонів не припиняється, їхнє завдання -зберегти ландшафт як комплекс екосистем. У світі налічується зараз близько 300 ландшафтних парків.

Заказник - це природна територія або акваторія, що виділена для збереження окремого природного комплексу або навіть окремого його компоненту. У них дозволяється господарська діяльність, що не завдає шкоди об'єкту, який охороняється. Заказники служать для охорони й відновлення чисельності окремих видів рослин або тварин. Залежно від об'єкту охорони, заказники поділяють на ландшафтні, геологічні, гідрологічні, ботанічні, зоологічні, палеонтологічні.

Пам'ятки природи - це окремі унікальні природні ділянки, які мають особливе наукове, естетичне або пізнавальне значення. Пам'ятниками природи можуть бути об'єкти живої або неживої природи: окремі водойми, скелі, печери, дерева і т.п.

Заповідні урочища - це ділянки лісу, болота, луків, степу та іншої рослинності, які мають наукове або естетичне значення та охороняються для збереження їх природного стану.

Ботанічні сади організують для вирощування, акліматизації та вивчення рослин у спеціально створених умовах. В Європі налічується 540 ботанічних садів, а у світі 1600.

Дендрологічні парки служать для охорони і вивчення в спеціально створених умовах деревно- чагарникової рослинності з метою використання їх композиції для наукового, господарського та естетичного використання.

Зоологічний парк - це місце, де утримуються рідкісні, іноземні та місцеві види фауни з метою охорони їх генофонду та для організації наукової і просвітницької діяльності.

Пам'ятники садово-паркового мистецтва являють собою ділянки, що мають природну, естетичну або історичну цінність. В Україні прикладами пам'ятників садово-паркового мистецтва є «Софіівка» в м. Умань та «Олександрія» в м. Біла Церква.

Сучасна класифікація природно-заповідного фонду України відповідає міжнародним концепціям організації заповідної справи. За класифікацією МСОП виділяється 6 категорій захищених територій: І - природний резерват, що суворо охороняється; II - національний парк; III - пам'ятка природи; IV - резерват збереження природи; V - захищений ландшафт або захищена морська акваторія; VI - захищена територія як територія збалансованого використання природних екосистем (захищені території для менеджменту природних ресурсів з метою забезпечення сталого розвитку використання природних екосистем).

Із зазначених вище міжнародних категорій МСОП за функціональним значенням відповідають територіям і об'єктам природно-заповідного фонду України I-V категорії.

I категорія - природні резервати. До неї належать 16 заповідників, заповідні зони 4-х біосферних заповідників.

II категорія - національні парки. Сюди належать 11 національних природних парків, понад ЗО регіональних ландшафтних парків.

ПІ категорія - пам'ятки природи. Сюди належать пам'ятки природи загальнодержавного та місцевого значення.

IV категорія - об'єкти охорони біотопів і видів. їй відповідають дві категорії - заказники і заповідні урочища.

V категорія - об'єкти охорони ландшафтів. Сюди можуть біти віднесені ландшафтні заказники - одна з груп заказників України. В Україні немає такої категорії, як область охоронного ландшафту, екологічний коридор іа ін.

Згідно з Ю.М. Грищенко (2000), оцінку значущості мережі природно-заповідного фонду можна проводити за допомогою визначення комплексу критеріїв, серед яких можуть бути:

1. Загальна кількість природно-заповідних територій і об'єктів певної території (N_mi) (адміністративних, фізико-географічних, геоботанічних областей, районів та інших одиниць адміністративного і природного районування).

2. Загальна площа природно-заповідного фонду певної території, (S_Mt), га.

3. Відсоток заповідності території, тобто відношення площі природно-заповідного фонду певної території (S ) до її загальної площі (S_3at):

4. Відсоток суворої заповідності (s_cJ), тобто відношення площ природно-заповідного фонду певної території з суворим режимом першої категорії Міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів (МСОП) (S) до загальної площі регіону (5_Л(М):

або площі природно-заповідних територій регіону (S_ni0):

5. Ступінь розчленованості (інсуляризованості) природно- заповідних територій (І), який складається з двох компонентів (І_Т і I_n). Компонент І_т визначається як відношення площі (S_t) відносно нестійких природно- заповідних територій (площа яких менша 50 га) до загальної площі природно-заповідного фонду певної території (S):

Значення І_т лежать у межах від 0 (інсуляризованість повністю відсутня) до 1 (інсуляризованість максимальна, і загальна територія під охороною складається з найдрібніших ділянок).

Компонент I_n визначається як відношення кількості нестійких природно-заповідних об'єктів (JV,) до загальної кількості природно-заповідних об'єктів у даному регіон (N)

У цілому індекс інсуляризованості території (/) буде дорівнювати

Чим вищим є значення І, тим більш значну роль у загальній території, що охороняється, відіграють дрібні ділянки, які не мають екологічної стабільності; їх роль у збереженні генофонду незначна.

6. Рівномірність розподілу природно-заповідного фонду по певній території. Вона оцінюється за бальною шкалою: 1 бал -нерівномірний розподіл; 2 бали - відносно рівномірний розподіл; 3 бали - рівномірний розподіл.

7. Ландшафтна репрезентативність, тобто представленість у мережі природно-заповідних територій основних елементів ландшафту певної території. Оцінюється за п'ятибальною шкалою: 1 бал - низька, 2 бали - задовільна, 3 бали - достатня, 4 бали - висока, 5 балів - дуже висока.

8. Характеристика якісного складу природно-заповідного фонду певної території проводиться за шкалою, визначеною в Україні, і за шкалою МСОП.

9. Ботанічна значущість території оцінюється за такими критеріями:

а) флористична репрезентативність (типовість) та унікальність оцінюється охопленням мережею природно-заповідних територій флори регіону в цілому та рідкісних видів флори зокрема, а саме: 1) кількістю видів, занесених до Міжнародних червоних списків; 2) кількістю видів, занесених до Червоної книги України; 3) кількістю видів, охоплених місцевою охороною; 4) кількістю ендемічних і реліктових видів; 5) кількістю видів, що знаходяться на межі ареалу. Оцінюється за п'ятибальною шкалою (низька, задовільна, достатня, висока, дуже висока);

193

б) генетична репрезентативність та унікальність оцінюється представленістю в регіональній мережі типових і рідкісних рослинних угруповань (за Зеленою книгою України).

10. Фауністична репрезентативність та унікальність території може оцінюватись за: а) кількістю видів, занесених до Червоної книги України; б) кількістю регіонально рідкісних видів фауни. Оцінюється за п’ятибальною шкалою.

Крім того, фауністична цінність природно-заповідної території визначається: а) біорізноманіттям її тваринного світу; б) як місце гніздування та розмноження птахів; в) як місце нересту цінних порід риб тощо.

11. Гідрологічна цінність території оцінюється за такими критеріями:

а) водоресурсністю, яка визначається такими параметрами:

- об’ємом водних ресурсів високоякісного складу;

- водоохоронним значенням території;

- водорегулюючим значенням території;

б) типовістю (репрезентативністю) гідрологічних об’єктів, яка визначається такими параметрами:

- часткою площі гідрологічно-заповідних об’єктів до однотипної площі даного регіону або області:

де Sj - площа гідрологічно-заповідної території (болота, озера), га; S₂ - площа однотипної території (боліт, озер) регіону або області, га.

- часткою об’єму водних ресурсів, які охороняються на гідрологічно-заповідній території:

де F_ra - об’єм водних ресурсів гідрологічно-заповідної території м³; V - об’єм водних ресурсів у даному

регіоні або області, м³;

в) рідкісністю та унікальністю гідрологічних явищ, які пов’язані з їх походженням, азональністю, наявністю джерел води з високими смаковими або лікувальними властивостями, водоспадів, виходу ґрунтових вод на поверхню тощо.

г) наявністю водно-болотних угідь загальнодержавного і міжнародного значення.

12. Народногосподарська цінність території визначається запасами високоякісної питної води, лікарських рослин, ділової деревини, харчових продуктів, мінеральної води, лікувальної ропи і мулу, а також рекреаційними ресурсами. Згодом ці основні параметри оцінки природно-заповідних мереж можуть бути доповнені іншими показниками, наприклад, охопленістю охороною основних типів ґрунтів, ландшафтів тощо.

На планеті зараз налічується близько 20 тисяч різноманітних охоронних природних територій, у тому числі 1200 великих заповідних територій. Одним із найбільших у світі є національний парк Етоша, що знаходиться в Африці на території Намібії. Його площа становить 22 тис. м². Парк розташований у зоні напівпустель, у ньому багато антилоп, слонів, жирафів, багата там і орнітофауна. В Африці, крім Етоша є Центральнокалахарсь-кий резерват у Ботсвані. Гренландський національний⁴парк займає площу у 7 млн. га.

З метою зниження антропогенного впливу на охоронні території та ділянки природних екосистем для ознайомлення з ними населення створюються екологічні стежки. Ці стежки являють собою системи пішохідних доріжок, прокладених таким чином, щоб вони надавали можливість гарного огляду місцевості та цікавих природних об’єктів і знижували б неспокій, що завдають туристи. Екологічні стежки різко знижують витоптування та інше пошкодження рослинності. Прикладом добре продуманої екологічної стежки може служити стежка у Клавдієвському лісі (Київська область), яка розроблена ТЛ. Андрієнко, О.І. Прядко та Л А. Якушиною в 1993 році.

З 1990 року розпочалася розробка стратегії заповідної справи в незалежній Україні. Суттєвий внесок у справу охорони природи в Україні був зроблений учасниками семінару, що відбувся в 1992 році. На ньому був прийнятий важливий документ «Соціально-екологічні та економічно-правові аспекти розвитку заповідної справи в Україні». З ініціативи уряду України здійснюється розширення її заповідного фонду: за останні роки він зріс на 42%. Створені нові заповідники та національні парки, розширена площа вже існуючих заповідників. До 1992 року заповідний фонд України включав 5602 території та об’єкти і мав загальну площу в 1 млн. 255 тис. га.

До кінця 2001 року він складався вже з 6939 об’єктів із загальною площею в 2 млн. 500 тис. га. Частка природних охоронних територій становить уже 4,16%, що наближається до європейських стандартів (табл. 14.1).

Таблиця 14.1. Структура природно-заповідного фонду України за станом на 2001 рік

Ряд охоронних територій України має високе наукове та екологічне значення. До них у першу чергу належать:

Сіверськодонецький національний природний парк, що має площу у 25 тис. га. Він розташований у межах заплави і борової тераси р. Сіверський Донець. Важливу роль в охороні природи відіграють національні парки Карпатський (площа 50,3 тис. га) і Шацький (площа 32 тис. га).

Поліський заповідник розташований на північному заході Житомирської області. Він заснований у 1968 році й зараз має площу у 20,1 тис. га.

Чорноморський природний біосферний заповідник покликаний зберегти унікальні причорноморські ландшафти та біоми. У ньому зареєстровано 22 види птахів, що занесені до Червоної книги України.

Степові угруповання охороняються в системі Українського природного степового заповідника. Він складається з чотирьох відділів: Хомутовський степ, Кам'яні могили, Михайлівський степ, Крейдяна флора (заснований у 1988 році). Загальна площа цього комплексу складає 2756,1 га. У Хомутовському степу налічується 588 видів рослин 73 родин.

Практика виділення охоронних територій недосконала, найчастіше під заповідники і заказники вилучаються ділянки, непридатні для господарського використання. Науковий підхід виділення охоронних територій був витриманий тільки в країнах Західної та Центральної Європи, що входять до складу Європейського співтовариства. Тут за ініціативою ЮНЄСКО було виділено 11 біомів і складена карта їх територіального розміщення. Лише потім створювалися біосферні заповідники або національні парки з урахуванням того, щоб кожен біом охоронявся б принаймні в одному заповіднику.

14.6.