Словник логічних термінів А

Або А, або не-А істина - словесне формулювання за­кону виключеного третього, який говорить, що А і не-А не можуть бути істинними, а що істинне або А, або не-А.

Агностицизм — (грецьк.

Адаптація — (лат. adaptare — пристосування людини до навколишнього середовища) — в біології — процес присто­сування будови і функції організмів і їх органів до навко­лишнього середовища.

Адекватний — (лат. adaequatus — рівний, однаковий) — однаковий; який відповідає предмету, що досліджується; рів­ний.

Актуальність — (лат. actualis — діяльний) — це важ­ливість, сучасність значення; важливість чого-небудь в тепе­рішній час; щось, що потребує найшвидшого вирішення.

Алогізм — (від двох грецьк. сл.: а-не і logos — розум):

1) нелогічність, заперечення ролі логіки у пізнанні; роз­думи, які заперечують логіку;

2) кругозір, що намагається всупереч науці довести, ніби пізнання досягається не шляхом логічного мислення, а лише посередництвом віри, астрології, магії.

Алфавітна істина — це те, що елементарно просто, ясно, всім давно і добре відомо і не потребує додаткових доказів.

Альтернатива — (лат. alter — одне з двох) — кожна з двох або декількох можливостей, які виключаються, вибір між цими можливостями. Так, альтернативою є кожен з чле­нів окремого судження, складеного по формулах.

S є або P₁, або P₂ S є або P₁, або P₂, або P₃

Аналіз - (грецьк. analysis - розкладання, розчлену­вання, розбір) - логічний прийом, метод дослідження, по­лягає в тому, що вивчається предмет, який практично роз­кладають на елементи (ознаки, риси), кожен з яких потім досліджується окремо як частина членороздільного цілого.

Аналог — (грецьк. analogia — відповідність, схожість) - схожий предмет, схожа ідея.

Аналогічний — схожий, відповідний, який має однако­вий зміст.

Аналогія — (грецьк. analogia — відповідність, схожість) — подібність, схожість предметів в яких-небудь ознаках, рисах чи відношеннях, причому таких предметів, які в цілому різні. Умовивід за аналогією — це логічне судження, в результаті якого досягається знання про ознаки одного предмета на ос­нові знання того, що цей предмет має схожість з іншими предметами.

Анахронізм — (грецьк. ana — назад, chronos — час) — за­старіле, віджиле уявлення, судження, поняття, погляд, що не відповідають сучасному рівню розвитку знань, пережиток да­внини; в історії — це помилкове перенесення подій і рис з од­нієї епохи в іншу.

Аномалія — (грецьк. anomalia — відхилення від норми, від загальної закономірності) — неправильне, ненормальне, нереальне.

Антиподи — (грецьк. anti — проти, pus — нога) — люди, що дотримуються прямо протилежних поглядів, переконань; наділені різними характерами, прагненнями, потребами і цілями.

Антоніми — (грецьк. anti — приставка «проти», onoma — ім’я) — слова, що мають протилежні значення, і використо­вуються для характеристики контрасних предметів, явищ, наприклад: «твердий» — «м’який», «голосний» — «тихий» і т.д.

Апломб - (франц. aplomb - рівновага, вертикаль) - високомірна, надлишкова, підкреслена самовпевненість лю­дини в розмові, у зверненні, манерах триматися у суспільстві; фальшива самовпевненість.

Апогей — (грецьк. apogelos - віддалений від землі) - найвища точка, найвищий ступінь розвитку, піднесення чого- небудь; в прямому розумінні слова - точка місячної орбіти або орбіти штучного супутника Землі найбільше віддалена від нашої планети.

Апологетика — (грецьк. ароіоіа - захисна промова) - необ’єктивний захист кого-небудь або чого-небудь.

Апологія - (грецьк. apologia - захист) - заступництво, похвала; в літературі слово «апологія» частіше використову­ється як захист, надмірна похвала.

Апріорний - такий, що передує досвіду, незалежний від досвіду.

Аргумент — (лат.

Аргументувати — (лат. argumento - доводити, наводи­ти аргументи) - доводити на основі фактів або правдивих положень, перевірених на практиці.

Аспект — (лат. aspectus - вид) - 1) погляд, точка зору, на основі якої розглядається, аналізується предмет, який досліджу­ється, подія, поняття, масив документів і т.д.; 2) одна, яка- небудь форма зв’язку його з іншими предметами, явищами;

3) погляд на той чи інший об’єкт з точки зору певної науки.

Атавізм - (лат. atavi - предки) - поява в роздумах кого-небудь застарілих поглядів, ідей, які віджили; в прямо­му розумінні слова - поява в організмах ознак, що існували в далеких предків.

Атрибут - (лат. attriputum - призначене, наділене) - невід’ємна, суттєва, необхідна властивість, ознака предмета або явища, без якого предмет не може існувати, бути собою.

Афоризм - (грецьк. aphorismos - коротке висловлю­вання) - висловлювання, яке виражає яку-небудь думку чіт­ко, коротко і переконано, і яке відрізняється закінченням змі­сту і філігранною формою.

Аффект — (лат. affectus - душевне хвилювання, при­страсть) - бурхливе і відносно короткотривале нервово- психічне, емоційне хвилювання (гнів, злоба і т.д.), звичайно пов’язане із втратою вольового контролю.

Б

Багатомовність - серйозний недолік усного або письмового вираження думки, який полягає в тому, що ви­користовуються зайві слова, які не стосуються нашого предмета.

Банальність - (франц. banal - шаблонний) - банальний, брутальний.

Безглуздя - безладне нагромадження слів, як правило, позбавлених якого-небудь змісту, а тому вони не відповіда­ють дійсному стану речей.

Безкінечність - відсутність у матеріальному світі початку і кінця у часі й просторі. Безкінечність, різноманітність його форм, рис і якостей, закономірностей і незнищення світу і його рухів, невичерпність його пізнанням людини.

Безпосереднє знання - знання, набуте в результаті прямої дії предмета зовнішнього світу на органи чуття. Таке знання набувається в процесі відчуття сприйняття.

Безпосереднє протиріччя - (лат. contradictio in adiecto - логічне протиріччя) - зустрічається в поняттях і судженнях; полягає в тому, що розуміється ознака, яка заперечує його.

Буквальний - точне дотримання того, що записано бук­вами на папері, у постанові, в законі, що відповідає якому- небудь тексту; дослівний, прямий, непереносний зміст без метафор і алегорій.

Буття — безкінечний у просторі і об’єктивний у часі реальний світ, первинна природа, що існує незалежно від нашої свідомості; в людських, суспільних відносинах буттям є реальний процес матеріального життя людей, процес матеріа­льного виробництва.

В

Версія — (лат. versio — оберт, видозміна) - одне з кі­лькох можливих пояснень або тлумачень якого-небудь одно­го і того ж факту, явища, події, які відрізняються одне від одного.

Взаємодії — загальна форма зв’язку предметів, явищ, об’єктивної дійсності, а також зв’язки думок, що є відобра­женням предметів, явищ, їх зв’язків і відношень у свідомос­ті людини.

Взаємозв’язок — найбільш загальна закономірність об’єктивного світу, яка вказує на тісний зв’язок між предме­тами і явищами і зміни, які мають місце в них, є результа­том дії інших предметів, які існують в об’єктивній реаль­ності.

Видове поняття — це поняття, яке відображає суттєві ознаки класу предметів, що є видом якого-небудь роду.

Видове поняття — підкорінне поняття, що входить до складу іншого, більш загального, яке називається родо­вим.

Викладення — передача якої-небудь інформації, думки і т.д., виражених в усному чи письмовому вигляді.

Виключення — спосіб доведення якого-небудь положен­ня, яке полягає в тому, що шляхом перечисления всіх прива­тних випадків доводиться їх неможливість, за винятком одно­го, відносно якого ведеться доказ.

Випадкова ознака — ознака, яка може належати, а мо­же і не належати даному предмету, але предмет від цього не перстає бути даним предметом.

Випадкова подія — подія, яка може статися, а може і не статися.

Випадковість - те, що обумовлене впливом зовнішніх обставин.

Відволікання — виділення окремих ознак і рис конкрет­ного предмета чи явища з ряду інших ознак чи рис цього предмета.

Відчуття — психічний процес відображення мозком окремих рис предметів і явищ об’єктивної дійсності; чуттєвий образ окремих рис предметів і явищ, які виникають в резуль­таті дії предметів і явищ матеріального світу на органи від­чуття.

Візуальний — (лат. visialis — наочний) — той, що спо­стерігається наочно, безпосередньо оком, в тому числі і озброєним якими-небудь засобами (мікроскопом, теле­скопом).

Властивість — те, що притаманне предметам, що виді­ляє їх серед інших предметів або робить їх подібними до ін­ших предметів.

г

Гармонія - (грецьк. garmonia — стрункість, співрозмо- вність) — струнка, співрозмовна узгодженість цілого і частин, які входять до нього, компонентів.

Генезис — (грецьк. — genesis — дух, притаманний окре­мій людині) — найвищий ступінь виявлення творчої обдаро­ваності, мислення, здатність розумової і практичної діяльнос­ті. Геніальність відрізняється від талановитості тим, що геніа­льність виражається в створенні якісно нових, оригінальних творінь, у відкритті шляхів творчості.

Герменевтика — (грецьк. hermeneuo — пояснюю, тлу­мачу) — мистецтво тлумачення перекладу стародавніх літе­ратурних текстів, засноване на граматичному дослідженні мови, вивченні закономірностей і конкретних видів літера­турних творів, відповідних даному тексту історичних пам’яток.

Гіпербола — (грецьк. heperbole — перебільшення) — стилістична фігура або зворот мови, який полягає в тому, що співрозмовник, аби справити більше враження на слуха­ча, навмисно надмірно перебільшує знання про предмет, що розглядається, приписуючи йому такі ознаки, якими він не володіє.

Гіпотеза - (грецьк.

Гіпотико-дедуктивний метод - спосіб наукового дослі­дження, який полягає в тому, що спочатку висловлюється де­кілька гіпотез про причини предметів (явищ), що вивчаються, а потім дедуктивним шляхом з гіпотез виводяться висновки.

Глобальність - (франц. global - всезагальність) - ви­черпна повнота, охоплення чого-небудь.

Гносеологія - (грецьк. gnossis - знання, logos - вчення) - теорія пізнання, одна з складових частин філософії; її пред­мет - дослідження можливостей людини, пізнання діяльності, вивчення джерел, форм, методів пізнання, вияснення того, що вважають істиною і шляхом її знаходження.

Голос - сукупність звуків, які видає людина за допомо­гою коливань голосових зв’язок. Голосом людина передає іншим свої відчуття, сприйняття, уявлення, думку.

Гострий розум - здатність швидко проаналізувати пи­тання, що обговорюються, співставити речі і виразити висно­вок в точних, яскравих реченнях і виразах.

Гуманізм — (лат. humanus - людський) - світогляд, ос­новними принципами якого є любов до людей, повага до людської гідності, піклування про благо людей.

д

Двозначність - негативна якість судження, коли в одне і те саме поняття, що відноситься до одного і того са­мого часу, взяте в одному і тому самому відношенні, вкла­дається два різних змісти. Думка в такому випадку стає невизначеною.

Дедуктивний — такий, що базується на умовиводах від загального до часткового.

Дедуктивний доказ — в традиційній логіці — одна з форм доказу, коли теза, що є яким-небудь одиноким або час­тковим судженням, підводиться під загальне правило.

Дедуктивний умовивід — це висновок, який забезпечу­ється при правдивості тверджень і дотриманні правил логіки та істинності заключения. В таких випадках дедуктивний умовивід розглядається як простий випадок доказу або де­який крок доказу.

Дезінформація — (англ. misinformation) — заздалегідь невірні відомості про ті чи інші події, які мають на меті ввес­ти кого-небудь в оману і тим самим завадити йому правильно розібратися в ситуації, що склалася; втрата правильних уяв­лень про час і простір.

Декларативний — (лат. declaratio — заява, оголошен­ня) — такий, що має одні загальні положення, що не супрово­джуються якими-небудь аргументами, які обумовлені цими загальними положеннями.

Демагогія — один з найбільш жахливих прийомів дії на почуття людей, коли хочуть ввести народні маси в оману з до­помогою перекручення фактів, щоб досягти тієї чи іншої мети. Демагогія — один з основних прийомів політиків сучасності.

Демонстрація — (лат. demonstratio — доказ) — логічний роздум, в процесі якого з аргументів виводиться істинність чи неправдивість твердження.

Де-факто — (лат. de facto) — щось, що реально існує насправді, в дійсності, на ділі, фактично; протиставляється терміну «де-юре».

Де-юре — (лат. de jure) — юридичне, за правом, за зако­ном, формально; протиставляється терміну «де-факто».

Дидактика — (грецьк. didaktikos — верховенство) — вер­ховна, головна ідея; основна, головна ознака чого-небудь.

Дилема — (грецьк. dilem — подвійна пропозиція) — судження, в якому предмету приписується дві суперечні ознаки, які виключають можливість третьої.

Дисидент - (лат. dissident - незгідний, суперечний) - інакомислячий.

Дискримінація - (лат. discriminate - розділення, розрі­зняння) - властивість організму сприймати тонкі якісні різ­ниці між зовнішніми подразниками.

Дискусія - (лат. discussio - розгляд, розбір) - обгово­рення компетентними особами якої-небудь суперечливої про­блеми з метою встановлення шляхів до її достовірного вирі­шення.

Дисперсійний аналіз - (лат. dispersus - розсіяний, розси­паний) - такий аналіз, який має на меті визначити вплив окре­мих факторів на досліджувану ознаку в ході даного експериме­нту і встановити ступінь дії на ознаку кожного з факторів.

Диспропорція - (лат. dis - приставка, означає запере­чення, співрозмірність, певне відношення частин між собою) - неспіврозмовність, порушення пропорційності, несподіваність частин в якому-небудь об’єкті.

Дистантне логічне протиріччя - (лат. distantia - від­стань) - так в логічній літературі іноді називають логічне протиріччя між двома протилежними судженнями (А і не-А).

Диференціація - (лат. differentia - різне) - розчлену­вання, розділення цілого на частини, різні ступені.

Дифірамб - (грецьк. dithyrambos) - надмірно пере­більшена похвала, похвальна промова, як правило близька до підлабузництва.

Дихотом - назва одного із зенонівських парадоксів, в якому робилась спроба довести неможливість досягнення істинного знання шляхом чуттєвого сприйняття.

Діалект - (грецьк. - розмова, говір) - місцева або соціаль­на мова, яка є гілкою від літературної загальнонародної мови.

Діалектика - (грецьк. dialektike - мистецтво вести бе­сіду) - наука про найбільш загальні закони розвитку приро­ди, суспільства і мислення.

Діалог - (грецьк. dialogos - бесіда) - вид мови у формі розмови між безпосередньо двома або декількома особами, що спілкуються.

Дійсність — матерія, природне і суспільне буття. Об’єктивний світ у всій різноманітності його зв’язків, сторін у своїй конкретності.

Дійство — явище, яке слідує за іншим явищем і викли­кається останнім.

Ділене поняття — (лат. totum dividendum) — поняття, об’єм якого підлягає діленню.

Доведеність — логічна примусовість розуму, яка обумо­влена тезами, аргументами; важлива властивість правильного умовиводу.

Доведення — логічна дія, в процесі якої істинність якої-небудь думки обгрунтовується з допомогою інших думок.

Довести до абсурду — (лат. absurdus — безпутний) — довести що-небудь до крайності, до невідповідності, до без­глуздя.

Довід — складова частина всякого доказу, під якою ро­зуміється думка, правдивість якої перевірена і доведена, і то­му може бути приведена в основу істинності або хибності сказаного.

Догма — (грецьк. dogma — думка, вчення) — положен­ня, яке приймається без критичної перевірки за правдиву іс­тину, сліпо на віру.

Догматизм — характерна риса застарілих теорій, які спи­раються не на знання закономірностей дійсності, що розвиваєть­ся, а на положення, що приймаються сліпо, на віру.

Доказ — у широкому, змістовному плані — логічна дія, в процесі якої правдивість думки закладається за допомогою інших думок.

Докази речові — один з видів судових доказів у кримі­нальному і громадському процесах.

Докази судові — докази, що мають на меті відшукати іс­тину, тобто отримати такі висновки у справі, які правильно відображають те, що сталося насправді.

Доказове право — сукупність норм, встановлених видів судових доказів.

Доказ за аналогією - такий доказ, коли закладається подібність двох предметів за якими-небудь ознаками на осно­ві того, що ці предмети мають ряд інших ознак.

Документ - (лат. documentum - основа доказу) - ма­теріально виражена і зафіксована у вигляді листа, малюнка, символа, фотографії інформація про яку-небудь подію.

Домінанта - (лат. dominatio - верховенство) - верхо­вна, головна ідея; основна ознака чого-небудь.

До публіки - (лат. ad populum) - такий спосіб переко­нання, коли, замість істини або несправедливості тези, з до­помогою об’єктивних правдивих аргументів головним завдан­ням є тільки подіяти на почуття людей.

Досвід - сукупність нагромаджених знань і практики людей, які мають справу з незалежною від свідомості людини природою.

Дослідження - процес наукового вивчення якого-небудь об’єкта (предмета, явища) з метою виявлення закономірнос­тей його виникнення, розвитку.

Достовірне судження - судження, в якому випливає тверде встановлене знання про що-небудь (істина або не­правда).

Достовірність - правильне, точне, яке не викликає сумнівів, відображення думкою предметів і явищ оточуючого світу, перевірене практикою знання.

Дуалізм - (dualis - подвійний) - подвійність.

Думка - результат (продукт) процесу мислення.

E

Евристика — мистецтво сперечатися, вести полеміку, користуючись при цьому всіма прийомами, розрахованими на перемогу.

Езопова мова - замасковане вираження думок з допо­могою умовних позначень, метафор.

Ейлерові кола - спосіб моделювання просторової уяви у відношенні між об’ємами за допомогою кіл, висунутий мате­матиком Л. Ейлером.

Еквівалентний - рівносильний, рівноправний.

Еклектик — людина, яка безпринципно сполучає в сво­їх поглядах несумісні точки зору.

Еклектика — безпринципне поєднання різних поглядів, це різновид метафізичної думки.

Експеримент — перевірка, науково поставлений дослід, цілеспрямоване вивчення визначеного явища в точно визна­чених умовах за допомогою різних приладів.

Екстраполяція — розповсюдження висновків, зробле­них в результаті вивчення частини явища на іншу частину цього явища, знаходження у ряді даних значень функції ін­ших її значень, що виходять із цього ряду.

Емоція — почуття радості, страху, гніву, переживання, що виникають у людини.

Емпірія — (грецьк. empeiria — досвід) — людський до­свід в області досліджень об’єктивної дійсності в суттєвих умовах органами чуттів.

Ерудиція — (лат. eruditio — пізнання) — характеристика людини, яка має глибокі знання, широку свідомість в галузі науки і культури.

З

Закон — внутрішній і необхідний, загальний і суттєвий зв’язок предметів і явищ об’єктивної дійсності.

Закони мислення — (лат. logos — думка, мислення, ро­зум) — закони людського мислення. Логічні закони не можуть виникнути, якщо нема природи і органа думки — людського мозку. Науці здавна відомі чотири логічні закони. До IV ст. до н.е. Аристотель відкрив три логічні закони — тотожності, про­тиріччя, виключення третього. В XVII ст. н.е. Лейбніц відкрив закон достатньої підстави.

«Замкнутий круг (коло)» — (лат. irkulusivitisus) — ло­гічна помилка у доведенні, яка викликана порушенням зако­ну достатньої підстави в процесі доведення.

Запам’ятовування — утворення тимчасових зв’язків між групами нервових клітин головного мозку.

Заперечення - логічна операція, яка полягає в тому, що істинному судженню протиставляється неістинне або навпаки.

Запрограмовувати - (лат. programma - оголошення) - скласти точне запрограмування ЕОМ на штучній мові.

Захист - (лат. defensio) - доказ на основі документів.

Зв’язок - коронна властивість, що притаманна матерії, полягає в тому, що всі предмети об’єктивної дійсності знахо­дяться в залежності, у різних відношеннях один з одним.

Здогадка - думка, в якій на основі знання різних фак­тів, висловлюється така пропозиція, яка необгрунтована до­статніми даними.

Здоровий глузд — складена під впливом повсякденної, практичної діяльності і життєвого досвіду, сукупність погля­дів на життя, на оточуючий світ.

Зміна - процес переходу предмета, явища з одного ста­ну в інший, поява у предмета, явища нових функцій, власти­востей, сторін.

Зміст - порядок знакового вираження; думка, закла­дена в словах (знаках, виразах); ціль якої-небудь дії, вчинку.

Знак - матеріальний, чуттєвий об’єкт, який символіч­но, умовно означає і дає посилання до позначеного ним пред­мета.

Знання - цілісна і систематизована сукупність наукових понять про закономірності природи, суспільства і мислення.

Значення - те, чим об’єкт є для людей, які знаходяться в процесі життєвої, естетичної, наукової, виробничої та іншої діяльності.

І

Ідеальне - характеристика образів, які виникають у мо­зку людини в результаті дії на нього предметів внутрішнього світу, органів чуття.

Ідентичний - (грецьк. ideim - той самий) - однаковий, рівнозначний, подібність предметів, явищ і понять; точно від­повідний іншому.

Ідеологія — (грецьк. idea — вид, образ, logos — вчення) - сукупність, система ідей у різних поглядах.

Ідея — (грецьк. idea — вид, образ) — вища форма відо­браження пізнання об’єктивної дійсності, притаманна тільки людському розуму.

Ідея Фікс — (лат. fixus — сильний) — нав’язлива ідея.

Ієрогліф — (грецьк. hieroglyphoi — священні письменності) — умовний письмовий фігурний знак, який використовується в деяких видах ідеографічного письма.

Ілюзія — (лат. illusio — обман, омана) — неправильне, поверхневе сприйняття предметів реальної дійсності.

Ім’я — мовне вираження (слово чи сполучення), яке безпосередньо означає назву певного об’єкта чи об’єктів. На­приклад, предмети, явища, процеси.

Інваріантність — (лат. invariants — той, що не зміню­ється) — незмінність, незалежність від якихось умов.

Індетерменізм — (лат. in — не, deteminare — визначити) — антинауковий погляд, який заперечує закономірну обумов­леність подій і явищ об’єктивного світу і стверджує ніби в природі і суспільстві верховодить безпричинна випадковість.

Індивідуальне поняття — так в деяких підручниках з логіки називається одиничне поняття.

Індуктивна логіка — розділ логіки, в якому досліджу­ються умовиводи, в яких розвивається думка від знання оди­ночного до знання загального.

Індуктивне доведення — одна з форм доведення, коли теза, яка є будь-яким загальним судженням, заснована за до­помогою одиничних суджень.

Інстинкт — (лат. instinstus) — сукупність вроджених від­повідних реакцій (актів вроджених проявлень зовнішньої акти­вності) організму на дію зовнішніх чи внутрішніх подразнень.

Інтеграція — (лат. integer — повний, цілий) — об’єд­нання в ціле, в одиницю яких-небудь елементів; встановлення якої-небудь одиниці.

Інтелект — (лат. intellektus — розуміння) — розум, зда­тність людини пізнавати, мислити.

Інтерв’ю - (англ. intervien) - призначена для опублі­кування, для передачі по радіо і телебаченню бесіда журна­ліста.

Інтерес — такий стан людини, коли виникає підвищена потреба пізнати щось глибше.

Інтуїція — (лат. intuitio — прискіпливе, уважне спо­стереження) — властивість безпосередньо, немов би «рапто­во», не користуючись «розгорнутим логічним умовиводом», знаходити, відкривати істину; внутрішнє висвітлення думки.

Інфантильний — (лат. intantius — дитячий) — той, що зна­ходиться на дитячій стадії розумового і фізичного розвитку.

Інформатика — (лат. informatio — пояснення, викладан­ня) — наукова дисципліна, яка вивчає закономірності отриман­ня, зберігання і передачі інформації в різній діяльності людей.

Інформаційна мова — штучна мова, складена з метою кращої реакції функцій мови — комунікативної передачі інфо­рмації.

Інформація — (лат. information) — одна з властивостей предметів, явищ, процесів, об’єктивної дійсності, яка полягає у властивості сприймати внутрішній стан і дію навколишнього середовища, зберігати певний час його результат.

Інцидент — (лат. incident, incidentic — випадковий) — випадок, подія.

Ірраціональний — (лат. irrationalis — нерозумний) — не досягнений логічним шляхом, розумом, мисленням.

Істина — відображення у свідомості людини предметів і явищ, закономірностей об’єктивної дійсності такими, якими вони існують незалежно від суб’єкта.

Історизм — такий метод дослідження і оцінки предме­тів, процесів природи і суспільства, коли об’єкт, який вивча­ється, розглядається в процесі його розвитку, зміни в часі виникнення, в зв’язках з іншими предметами.

Й

Ймовірність — ступінь можливостей появи будь-якої певної події в ланцюжку подій в тих чи інших умовах.

к

Казуїстика - (лат. casus) - спритність у суперечках, в доведені неправдивих або сумнівних положень.

Каламбур — гра слів, заснована на гумористичному вико­ристанні їх звукової подібності при їх різному значенні.

Категоричний силогізм — силогізм, в якому висновок отримується з двох категоричних тверджень.

Категоричне твердження — твердження, в якому ви­ражене знання про приналежність або неналежність ознаки предмету, незалежно від будь-яких умов. Наприклад, «кити не належать до класу риб».

Категорія — (грецьк. kategoria — твердження) — широ­ке поняття, в якому відображені найбільш загальні та істотні властивості, ознаки предметів, явищ об’єктивного світу. На­приклад, філософські категорії — матерія, рух, простір, час, якість.

Каузальний — (лат. causa) — причинний.

Кібернетика — (грецьк. kybernetirt — мистецтво управ­ління) — наука про закономірності управління складними процесами в техніці, живих організмах і суспільних організа­ціях, побудована на фундаменті математики і логіки із засто­суванням методів автоматики, електронно-обчислювальної техніки.

Кількість — сукупність властивостей, які вказують на величину речі, її розмір; об’єктивне означення предмета, вна­слідок якого його можна розділити на однорідні частини.

Клас — (лат. classis — група) — сукупність об’єктів, які мають одну або кілька загальних характерних ознак.

Класифікація — (лат. classis — розряд, facio — роблю) — розподіл предметів будь-якого роду на класи, згідно з най­більш характерними ознаками, притаманними предметам да­ного роду. Кожен клас займає в системі певне постійне місце і ділиться на підкласи.

Класична логіка — один із напрямів математичної логіки, який слідом за традиційною логікою кожному висловлюванню приписує лише одне з двох значень: істину або неправду.

Класичне визначення істини - так в літературі з логіки іноді називають аристотелівське визначення істини, як твер­дження про те, що є в дійсності.

Комбінація — поєднання, розміщення у визначеному порядку цифр, букв, предметів або частин якого-небудь об’єкта.

Коментарій — пояснення якого-небудь тексту в книзі.

Компетентність — характеристика людини, що має всесто­ронне знання в якій-небудь галузі і думка якої є авторитетною.

Комунікація — словесне повідомлення, передача інфор­мації мовою чи за допомогою різних знакових систем.

Констатація — результат знайомства з об’єктом, що фіксує існування чого-небудь, стверджує дійсність.

Конструкція — будівля, взаємне розміщення яких- небудь частин.

Контрадикція — (лат. contra — проти, dictio — вислов­лювання) — логічно протирічне висловлювання, яке порушує формально-логічний закон протиріччя.

Контраст - різко виражена протилежність.

Конфіденційно — довіра; те, що не підлягає розголосу і має бути в секреті.

Конфлікт — зіткнення протилежних сторін, поглядів, думок, інтересів і т. д.

Конформізм — згладжування відмінностей у поглядах людей. Конфронтація — протидія ідейно-політичних поглядів.

Красномовність — здібність говорити гарно, впевнено, мати ораторський талант.

Критерій істини — (грец. kriterion — засіб переконан­ня) — логічна помилка в доказі, яка полягає в тому, що іс­тинність якого-небудь положення (тези), яку треба довести, засновується через те ж саме положення, яке ще повинно бу­ти доведене, але виражене в іншій формі.

Круг (коло) в доказі — (лат. circulus in demonstrando) — мірило для визначення достовірності, тобто відповідності наших знань предметами, явищами об’єктивної дійсності.

Кругозір — широта і глибина знань, уміння підійти до аналізу складної ситуації.

Л

Логічний ступінь пізнання — вищий ступінь пізнання людиною матеріального світу, що виникає на основі даних внаслідок живого споглядання, на основі даних, отриманих на почуттєвому ступені пізнання.

«Логічний квадрат» — наглядна система, що полегшує запам’ятовування характеру відношення між деякими видами тверджень. «Логічний квадрат» запропонував в XI ст. візан­тійський логік М. Пселл. Схема:

Логічне протиріччя — логічна помилка, пов’язана із порушенням закону, яка означає, що в умові допускаються дві думки, що заперечують одна одну, про один і той же предмет, а дві такі думки не можуть бути істинними, тобто одна з них — хибна. Наприклад, неможливо одночасно ви­знати два твердження: «Гора Ельбрус висока» і «Гора Ель­брус низька».

Логічне та історичне — філософські категорії, які виража­ють відношення між конкретною, реальною історією досліджува­ного предмета, явища, процесів свідомості людини.

Логічний — послідовний, заснований на законах логіки, правильний.

M

Математична логіка — новий ступінь у розвитку фор­мальної логіки, це формальна логіка із застосуванням мате­матичних методів і спеціального апарату символів із застосу­ванням обчислень.

Метафора - (грецьк. metaphora - перенос) - перенос­ний зміст слова.

Метод - (грецьк. methodos - шлях, спосіб дослідження) - прийом дослідження, спосіб досягнення мети.

Мислення — вищий продукт особливим чином організова­ної матерії, активний процес відображення об’єктивного світу в людському мозку у формі тверджень, понять, умовиводів.

Міра — філософська категорія, що виражає єдність кі­лькісних і якісних характеристик предмета, явища.

Містика - (грецьк. mystima - таємничі обряди) - віра в надприродні сили, в можливість таємничого спілкування з Божеством.

Мова — вид специфічної людської діяльності, яка забез­печує спілкування людей.

Моделювання — (лат. modus, фр. modeic - зразок) - до­слідження будь-яких об’єктів (конкретних і абстрактних) на моделях, тобто на умовних зразках, схемах або фізичних конструкціях, аналогічних досліджуваному об’єкту.

Модель — (лат. modulus - міра, фр. modele - зразок) - штучно створений об’єкт у вигляді схеми, креслення, фізичної конструкції, який подібний до досліджуваного, але в зменшеному вигляді, тим самим полегшується процес вивчення. Досліджува­ний об’єкт називається оригіналом.

Монізм - філософське вчення - в основі всього існуючого лежить один початок, одне джерело. Матеріалісти таким нача­лом вважають матерію, ідеалісти - дух, ідею, розум.

Мотив — (фр. motif) - причина, привід до дії, аргу­мент у доказ будь-чого.

Мотивація - сукупність аргументів (доказів), що об­грунтовують будь-яке положення.

H

Наведення — зустрічається в логічній літературі як назва індукції, форми розумової здатності, в ході якої думка наводить­ся на яке-небудь загальне правило, положення, що належить до визначених предметів чи групи предметів.

Навідні запитання — один із педагогічних прийомів, що може зіграти велику роль у вихованні логічного мислення учнів.

Наукова індукція — такий умовивід, в якому загальний висновок про всі предмети якого-небудь класу робиться на основі знання необхідних ознак цього класу або необхідного зв’язку частини предметів цього класу.

Невірний доказ — доказ, побудований з порушенням законів і правил логіки.

Наглядний образ — образ, що виникає в формі відчуття і виховання на основі прямого сприйняття предметів, погля­дів і спостережень.

Неістотна ознака — ознака, яка може належати, а при деяких умовах може і не належати предмету, але без неї даний предмет не перестає існувати. Наприклад, не можна робити ви­сновки про автомобіль за кольором, в який він пофарбований. Колір можна змінити, але це не вплине на основні якості ав­томобіля — швидкість, прохідність, вантажопідйомність.

Нелогічний — який порушує закони правильного мис­лення, непослідовний, суперечливий.

Нелогічність — порушення (свідоме або несвідоме) за­конів правильного мислення, внаслідок чого отримується не­вірний висновок.

Необхідність — внутрішня об’єктивна закономірність виникнення, існування і розвитку предметів і явищ матеріа­льного світу, яка повинна проявитися в певних умовах.

Непослідовність — типовий приклад нелогічного мис­лення, коли оратор, доповідач або учасник суперечки висло­влює якесь положення, а потім заперечує його.

Неправильний умовивід — умовивід, в якому остаточне твердження не відповідає дійсності.

Неправильні поняття — поняття, які не мають най­ближчого загальнородового поняття. Наприклад, «хороб­рість» і «трикутник».

Непротиріччя — якість правильного логічного мислен­ня, яка свідчить про те, що в доведенні теорії нема логічно протилежних думок про один і той же предмет, взятий в один і той же час, в одному і тому ж відношенні.

O

Об’єкт — (лат. objectum — предмет) - те, що існує поза нами і незалежне від нашої свідомості (зовнішній світ, дійс­ність) і є предметом пізнання, практичної дії.

Об’єктивна істина — такий зміст наших знань, який від­повідає дійсності, об’єктивному світу і не залежить від волі і бажань, від суб’єкта, який пізнає світ. Наприклад, об’єктивним є твердження науки, що земля існувала до людства.

Обман — неправдиве визначення чого-небудь, неправи­льна думка, помилка, неправда.

Образ — (гносеологічний) — результат відображення об’єкта в свідомості людини.

Одиничний — тільки один, окремий.

Одіозний — гідний ненависті, вкрай неприємний, проти­вний.

Ознака — все, в чому явища, предмети подібні і чим відрізняються; показникова сторона явища, предмета.

Омана — невідповідне, неправильне відображення предметів, явищ у свідомості людини.

Оптимальний — найкращий; такий, що важко знайти; найбільш сприятливий з варіантів, проектів.

Особистість — член людського товариства, що має зда­тність мислити, спостерігати, пов’язаний із оточуючим сере­довищем, бере участь у громадсько-корисній діяльності з ви­робництва матеріальних і духовних благ.

П

Пам’ять — здібність об’єкта зберігати і закріпляти отриману інформацію і видавати її на вимогу. Фізіологічна основа пам’яті — утворення нервових зв’язків в корі головно­го мозку внаслідок дії об’єктів на органи чуття. Є чотири ви­ди пам’яті: рухома, образна, словесна і емоційна.

Панегірик — похвальна промова на святах, зібраннях.

Парадокс — (грецьк. para — проти, doxa — думка) — не­сподіване, дивне висловлювання, яке різко відрізняється від загальноприйнятого, формально-логічно воно правильне.

Паралогізм — (грецьк. paralodicmos — неправильне, не­вірне висловлювання) — логічна ненавмисна помилка в умо­виводі, яка є порушенням законів і правил логіки.

Перипетія — несподіваний поворот подій, раптова зміна.

Передбачення — наукове припущення в ході розвитку того чи іншого явища, подія в майбутньому, заснована на знанні об’єктивних закономірностей і тенденцій розвитку да­ного явища і подій.

Періодичність — регулярна (через певний період часу) поява, повторення одних і тих же явищ.

Перманентний - постійний, безперервно продовжу­ваний.

Привід — обставина, подія, випадок, який можна вико­ристати як поштовх для розв’язання будь-яких подій, що мають більш глибокі причини.

Підлеглість поняття — таке відношення між поняття­ми, коли об’єм одного поняття (підлеглого) входить в об’єм другого поняття. Наприклад, поняття «наука» і «кіберне­тика» знаходяться в підлеглості.

Пізнай самого себе — (грецьк. gnothi seauton) — напис на храмі Аполона в Дельфах.

Пізнання — процес отримання під час практичної діяль­ності істинних знань про об’єктивний світ.

Повний силогізм — силогізм, в якому є обидва засновки і висновок.

Полеміка — (грецьк. polemikas — ворожий, войовничий) — суперечка на зборах, дискусії, в пресі при обговоренні якої- небудь проблеми.

Полеміст — учасник суперечки.

Помилка в умовиводі за аналогією — головне джерело помилки; можна не звернути увагу на ті властивості порів­нюваних предметів, якими вони відрізняються один від од­ного. В таких випадках аналогії ведуть до помилкових ви­сновків.

Помилка невірної послідовності - (лат. fallasia-fictae necessitatis) помилка полягає в індуктивному умовиводі. Суть її в тому, що послідовність двох подій в часі приймається як причинний зв’язок, який нібито існує між ними.

Поняття — один з основних логічних прийомів пізнан­ня внутрішнього світу і духовних цінностей.

Порівняння — сукупність думок, в яких стверджується про відмінні риси, ознаки досліджуваного об’єкта. Ядром є думка про найбільш загальні ознаки даного об’єкта.

Посилка — (в традиційній логіці) - твердження, яке є основою для висновку і є необхідною частиною будь-якого заключения.

Послідовність - якість правильного логічного мислен­ня, яке свідчить, що немає внутрішніх протиріч по одному і тому ж питанню, взятому в один і той же час і в одному і то­му ж відношенні.

Почуттєвий ступінь пізнання - пізнання людиною ма­теріального світу за допомогою зору, слуху, сприйняття, від­чуття і смаку.

Пояснення — сукупність прийомів, що допомагають встановити достовірність тверджень відносно якої-небудь за­плутаної, незрозумілої справи.

Правила доведення - правила, які забезпечують виве­дення істинності аргументів.

Правильність та істина - безперечні якості обгово­рення; перша - як відповідність законам і правилам форма­льної логіки, друга - як відповідність об’єктивній дійсності.

Практика — основа існування людського суспільства, активна взаємодія суб’єктів і об’єктів.

Преамбула — вступна частина якого-небудь документа, в якій виражаються мотиви (причини) появи даного доку­мента.

Превалювати - бути сильнішим, мати переваги, домі­нувати.

Превентивний - попереджувальний, випереджувальний.

Предикат - (лат. predicatum - сказане) - те, що ви­словлюється в судженні про суб’єкт. Предикат відображає наявність чи відсутність якихось ознак у предмета.

Предмет — всяка матеріальна річ, об’єкт пізнання. Предмет існує незалежно від пізнання і сприйняття наших органів чуттів.

Презентація — показ чогось чи когось комусь.

Презумпція — (лат. praesumo — передбачаю) — перед­бачення або судження, прийняте за вірогідне.

Прерогатива — виняткове право, привілеї, що засновані на важливості особи, групи, організації.

Приклад — факт, конкретний випадок, що наводиться з метою пояснення або у ролі доказу під час доказовості істин­ності тези (положення).

Принцип — (лат. principium — основоположний поча­ток) — основне положення, початковий пункт.

Причина — (лат. causa) — те, що передує іншому і ви­кликає його в ролі слідства.

Проблема — (грецьк. problema — задача, завдання) — теоретичне чи практичне питання, яке необхідно вивчити і вирішити.

Проблематичний — спірний, дискусійний, той, що зна­ходиться під питанням, невирішений.

Прогноз — сукупність думок, заснованих на знаннях за­конів природи і суспільства, властивості людського мозку на передбачення, відображення дійсності.

Прогнозування — процес передбачення тенденцій, перс­пектив подальшого розвитку тих чи інших об’єктів, їх майбу­тнього стану на основі знання закономірностей розвитку їх в минулий і теперішній час.

Програмування — (грецьк. programma — оголошення) — розчленування завдання на прості операції і підготовка плану дії, записаного умовним кодом для обчислювальних машин.

Прогрес — рух вперед; розвиток від нижчого до вищого, перехід на більш високий ступінь розвитку.

Проста аналогія — аналогія, в якій на основі подібності двох предметів в одних ознаках робиться висновок про поді­бність цих предметів в інших ознаках.

Просте поняття — поняття, визначення якого містить тільки одну видову ознаку.

Просте судження — судження, в якому є один суб’єкт і один предикат. В простому судженні стверджується або запе­речується наявність у предмета якоїсь ознаки.

Протилежність — (як філософська категорія) — кате­горія, яка виражає одну з сторін діалектичного протиріччя.

Протиріччя — (як філософська категорія) — категорія, яка виражає внутрішнє джерело всякого руху, розвитку, зміни.

Профанація — перекручування думок, неправдиве тлу­мачення, наклеп, перекручування вчення через заздрощі та зло.

Процес — (лат. processus — хід, проходження, рух) — закономірна, послідовна, неперервна зміна послідовності мо­ментів розвитку чого-небудь.

Пряма доведеність — доведеність, що ґрунтується на якому-небудь початку, з якої безпосередньо виводиться іс­тинність тези.

P

Раціоналізм — напрямок в теорії пізнання, що признає розум єдиним джерелом істинного знання і відкидає ірраціо­нальну містику і теологію.

Резон — розумна основа, зміст, висновок.

Ретроспективний — (лат. retrospecto — дивитись назад) — повернений до минулого.

Риторика — (грецьк. rhetorike) — наука про ораторсь­ке мистецтво; вживається для характеристики гарних, але малозмістовних виразів, пустих фраз.

Річ — цілісна і відносно стійка частина матеріального світу, яка існує об’єктивно, тобто поза нами і незалежно від нас.

«Річ для нас» — філософський термін, який означає, що в ході практичної діяльності людина пізнає речі, що немає непізнаних речей, а є речі ще непізнані, які стануть «речами дня нас».

Робоча гіпотеза — передбачуваність, якою користують­ся у ролі відомого припущення, досить орієнтованого, що приймається за дійсність лише умовно.

Родове поняття — поняття, яке виражає існуючі ознаки класу предметів, які є родом яких-небудь видів.

Розвиток — невід’ємний, важливий атрибут матерії, процес руху, зміни, переходу від нижчого до вищого, від простого до складного.

«Розводити антинонїі» — вираз, яким засуджують пус­ті балачки.

Роздум — ланцюг розумових висновків на яку-небудь тему, викладених в логічно послідовній формі.

Розумово здоровий висновок — висновок, зроблений на основі даних тлумачень, понять і чисто логічних правил, поєднання цих думок і понять в формі розумових висновків без попереднього звернення до досвіду, експерименту, прак­тики.

Розчленування — розкладання цілого на суму складових частин (в думках).

C

Самопізнання — здатність людини визначити своє місце в оточуючому середовищі, своє відношення до інших людей, до природи, оцінювати свої почуття, бажання, думки, інтереси і на цій основі реалізовувати свої завдання і плани.

Саморушення — рух, який має джерело, причину в самій рухомій речі, в самому рухомому процесі, а не поза рухомою річчю.

Свідомість — властивість високоорганізованої матерії — людського мозку — відображати у формі ідеальних образів зовнішній світ.

Світосприйняття — система поглядів на оточуючий світ, що включає сукупність філософських, наукових, полі­тичних, економічних, правових, естетичних, етичних погля­дів, переконань і т. д.

Силогізм — (грецьк. syllogismos — міркую, роблю висновок) - кінцева думка, в якій із двох понять, зв’язаних загальним середнім терміном, виходить третя думка або висновок.

Символ — (грецьк. symbol — умовний знак) — умовний, чуттєво сприйнятливий об’єкт, письмовий або звуковий знак, яким людина позначає якесь поняття.

Символіка — (грецьк. symbolon — підрахунок) — система знаків, яка служить для позначення, вираження об’єктів, ідей, думок та почуттів.

Сенсуалізм — (лат. sensus — почуття) — філософське вчен­ня, що визначає відчуття (сприйняття) єдиним джерелом знання.

Синонім — слово, що відрізняється від іншого слова звуковою формою, але близьке за значенням.

Синтез — поєднання частин предмета, поділеного в процесі аналізу в думках, встановлення взаємодії і зв’язку частин і пізнання цього предмета як єдиного цілого. Синтез пов’язаний з аналізом, який є початком вивчення предмета.

Синхронний — одночасний; такий, що точно співпадає з часом.

Система — сукупність, об’єднання взаємозв’язаних і роз­міщених у відповідному порядку елементів якого-небудь утво­рення, сукупність принципів, що лежать в якій-небудь теорії.

Скептик — людина, що сумнівається у можливості пі­знати реальні речі, яка відноситься до всього із критикою і недовірою.

Складне поняття — поняття, визначення якого містить декілька видових ознак.

Слідство — те, що логічно, з необхідністю випливає з чогось іншого як зі своєї основи; це та частина умовної дум­ки, суть якої визначається умовою і другою частиною цієї ду­мки, що називається основою.

Слово — звукова матеріальна оболонка, в якій мова за­кріплює результати роботи думки, робить можливими обмін думками в людському суспільстві.

Софізм — хитрість, логічна пастка, помилковість думки, яка видається за істину.

Софіст — людина, яка свідомо приходить до різного роду логічних хитрощів, замаскованих правильністю.

Софістика — свідоме використання у суперечках, в до­веденні фальшивих положень, аргументів.

Співати Дифірамби — гімн на честь бога виноробства Вакха, що супроводжується танцями і музикою; говорити промови на честь когось.

«Співпадаючі поняття» — поняття, об’єми яких спів­падають повністю або частково.

Спостереження - (лат. observatio) — метод вивчення предметів і явищ об’єктивної дійсності в тому вигляді і за та­ких умов, в яких вони існують у природі і суспільстві та є доступними для сприйняття людиною.

Стереотип — стійка система зв’язків, що існують між періодами гальмування і збудження в корі головного мозку людини і тварини.

Стрес — стан гострої емоційної напруги, що виникла в результаті дії на організм несприятливих факторів зовнішньо­го чи внутрішнього середовища.

Стрибок — філософська категорія, що виражає докорінні, якісні зміни предметів чи явищ в той період, коли в результаті кількісних змін стара якість перетворюється у нову.

Строга аналогія — ґрунтована на значеннях того, що ознаки порівнюваних предметів знаходяться в залежності.

Структура — відносно стійкий зв’язок (відношення) і взаємодія елементів, сторін, частин предмета, процесу як єдиного цілого.

Субординація — підпорядкування понять одне одному.

Сумнів — стан невпевненості, коли необхідно вирішити пи­тання про суть того чи іншого, про який-небудь предмет чи явище.

Сутність — сукупність всіх необхідних сторін і зв’язків властивих предмету, взятих у їх дійсній взаємозалежності в житті, на відміну від явища, яке є сутністю через властивості і відношення, що доступні почуттям.

Суттєва ознака - ознака, що належить предмету у будь-яких умовах, без якої даний предмет не може існувати, яка виражає корінну природу предмета, тим самим відрізняє його від інших предметів, родів.

Схематизм — мислення за готовими зразками, які не враховують специфіку і сутність об’єкта, що є предметом роз­гляду.

T

Тавтологія — вираз в іншій словесній формі, що повто­рює раніше сказане.

Талмудист — буквоїд, знавець релігійно-етнічних творів і правових положень, законів іудаїзму в III ст. до н.е.

Теза — думка або зміст, суть якої необхідно довести.

Текст — складений в письмовій формі, логічно побудо­ваний і грамотно правильний твір чи вислів автора, а також офіційні документи чи акти.

Тенденція — спрямованість, чітка орієнтація тверджень, поглядів в боротьбі за ідеали і цілі; основна ідея якого-небудь вчення чи теорії.

Теорія — (грец. theoria — спостереження, розгляд, до­слідження) — сукупність понять, тверджень, спостережень, що утворюють цілісну єдину систему.

Терміни силогізму — три компоненти силогізму: вели­кий, менший і середній. Великий термін (думки у великому засновку), менший термін (думки в меншому засновку), се­редній термін — це той термін, який є загальним для обох за­сновків — рівність предмету, явища із самим собою, збере­ження протягом всього існування предмета, явища ознак і тих самих стійких рис.

Тест — метод дослідження властивостей людини щодо виконання тієї чи іншої роботи, з’ясування професійних здіб­ностей за допомогою стандартних схем і форм.

Типове — узагальнююче, що є зразком для групи пред­метів, явищ, що увібрали в себе все дійсне, закономірне для даної групи, класу об’єктів.

Трансцендентальний — термін кантівської логіки, який означає те, що не є в здобутому досвіді, а приналежне людсь­ким думкам, створюючи досвід і випереджуючи його.

«Третього не потрібно» — вираз, яким характеризуєть­ся така ситуація, коли необхідно вибрати одне із двох проти­лежних рішень.

Тріада — гегелівський термін, що виражає триступене­вий процес розвитку, в тому числі і розвитку ідеї і поняття.

У

Узагальнення — вираження яких-небудь властивостей в думках, що належать деякому класу предметів.

Універсум — всесвіт; в математичній логіці і в теорії множин — множинність, що містить всі елементи якої-небудь області матеріального чи духовного світу.

Унітарний — одне ціле; єдиний, що утворює одне ціле.

Уніфікація — приведення чого-небудь до єдиної форми.

Усвідомлення — це розуміння людиною існуючого світу, свого існування, свого відношення до зовнішнього світу, від­ношення предметів між собою. Усвідомлення виникає і роз­вивається тільки під час громадсько-практичної діяльності людей і тому є громадським продуктом.

ф

Факт — дійсне, реальне, існуюче чи видумане явище, подія чи те, що дійсно відбулося.

Фальсифікація — підміна справжнього, дійсного брех­нею; спеціально створена дійсність.

Фантазія — творчі роздуми, що існують і поєднують рі­зні сприйняття і надумані образи.

Фантасмагорія — створені, фантастичні уявлення про що-небудь; щось нереальне.

Фантастика — щось видумане, фантастичні образи ан­тичної міфології.

Фанфаронство — надзвичайна хвалькуватість.

Фарисейство - лицемірство, нещирість, показне при- творне благочестя.

Фаталізм — віра в долю людини, визначену при її на­родженні.

Фаталіст — людина, яка сліпо вірить у «визначену» до­лю для неї.

Фатальний - призначений, визначений, невідступ­ний, безвихідний.

Фікція — фальшивка, видумка, що видається за реа­льність.

X

Хаотичний - те, що залишено від послідовності, по­рядку, організованості, будови, системи.

Химера - міфічне чудовисько з головою лева, торсом ко­зи і хвостом дракона; гра фантазії, нереальні плани та наміри.

ц

Цифра - знак для позначення числа.

Ціль — те, що уявляється в розумі і очікується в ре­зультаті цілеспрямованих дій.

Ч

«Частина і ціле» — філософські категорії, що вира­жають одну із форм загального об’єктивного зв’язку предметів і явищ матеріального світу.

«Четвертого не потрібно» — вираз, що характеризує ситуацію, коли необхідно вибрати одну з трьох альтерна­тивних можливостей, коли четвертої немає.

«Чорна скринька» — ідеалізована система на зразок закритої скриньки з вхідними і вихідними пристроями; внутрішній пристрій якої-небудь системи, невідомий зов­нішньому спостерігачеві, коли доступні тільки вхідні і ви­хідні величини.

Чуттєвий ступінь пізнання - вихідний ступінь пі­знання людиною матеріального світу, що виступає у ви­гляді живого спостереження предметів і явищ.

ш

Шаблон - стара, позбавлена індивідуальності (надо­кучлива) форма вираження вислову чи вимоги.

Штампи - вибита форма виразу, що використову­ється без роздумів, часто із заздрощів.

Штучний розум - термін, яким в зарубіжній філо­софській і логічній літературі називають евристичне про­грамування, моделюючи різні сторони психічної діяльності людини.

я

Якість - сукупність властивостей, що вказують на предмет; об’єктивна визначеність предмета.

Якщо і тільки якщо - сполучення, що пов’язує два вислови в нове, яке дійсне лише тоді, коли обидва є пра­вильні або хибні.

Якщо є В, то є його основа А - схематичний вираз формально-логічного закону.

Ясність визначення - якість будь-якого вивчення, що визначається і виражається відомими словами і понят­тями без слів, що мають подвійне значення чи зміст.