Підсумки

1. Практична функція макроекономіки зумовлюється існуван­ням головної суперечності в житті суспільства, яка полягає в то­му, що матеріальні потреби людей безмежні, а економічні ресур­си, необхідні для їх задоволення, — обмежені.

2. Об’єктом макроекономіки є економічна система, що являє собою сукупність економічних суб’єктів, діяльність яких спира­ється на історично визначені форми виробничих відносин та аде­кватні їм механізми регулювання економічної діяльності. Окремі економічні системи різняться між собою формами власності на засоби виробництва та механізмами регулювання економіки. За цими ознаками економічні системи поділяють на три типи: рин­кова економіка (чистий ринок), командно-адміністративна еко­номіка (планова економіка), змішана економіка. Проміжним варіан­том економічної системи є перехідна економіка.

3. Макроекономіка вивчає не окремі економічні одиниці чи явища, а їх сукупності, тобто агрегати. Так, усі суб’єкти економі­ки групуються в макроекономіці у чотири агрегати: домашні гос­подарства, підприємства, держава, решта світу. Економічні суб’єк­ти здійснюють свою діяльність переважно за допомогою ринків. Тому вся сукупність ринків теж структуризується в окремі агре­гати: товарний ринок, ринок праці, грошовий ринок, валютний ринок тощо. І нарешті, макроекономіка має справу з такими агре- гованими показниками, які характеризують загальні умови та су­купні результати економічної діяльності людей. Серед них голов­ними є такі: сукупний попит, сукупна пропозиція, валовий внут­рішній продукт, безробіття, інфляція.

4. Предметом макроекономіки є причинно-наслідковий меха­нізм функціонування та розвитку національної економіки, який являє собою сукупність зв’язків між окремими макроекономіч- ними процесами та явищами. Макроекономіка повинна, з одного боку, визначати систему функцій, які відтворюють причинно- наслідкові зв’язки в економіці, з іншого — розкривати можливо­сті людей впливати на причини з метою коригування тих наслід­ків, які вони викликають в економіці. Отже, макроекономіка ви­конує як пізнавальну, так і прикладну функцію. Макроекономіку, що виконує пізнавальну функцію, називають позитивною, а таку, що виконує прикладну функцію, — нормативною.

5. В основі методології макроекономіки лежить метод схо­дження від абстрактного до конкретного. Згідно з цим методом процес пізнання причинно-наслідкового механізму функціону­вання та розвитку національної економіки можна розкласти на два етапи: перший — використання фактів економічної практики для обґрунтування теоретичних положень; другий — викорис­тання теоретичних положень для цілеспрямованого впливу на економічну практику. Основним методом узагальнення фактів і продукування теоретичних положень у макроекономіці є моде­лювання. Застосовуються графічні, математичні та інші моделі, які описують зв’язки між ендогенними (залежними) змінними та екзогенними (незалежними) змінними. Для побудови моделей широко використовуються припущення, які дають змогу абстра­гуватися від зв’язків, що не є предметом дослідження, і зосере­джувати увагу лише на зв’язках, які досліджуються.

6. Результати макроекономічного моделювання значною мі­рою залежать від періоду, який охоплюється моделлю. В макро- економіці розрізняють два періоди: короткостроковий і довго­строковий. Короткостроковий період відображує проміжок часу, протягом якого ринкові регулятори не володіють здатністю адек­ватно відреагувати на збурення в економіці і відновлювати повну зайнятість. Довгостроковий період — це проміжок часу, протя­гом якого ринкові регулятори спроможні повною мірою відреа­гувати на збурення в економіці й завдяки цьому відновлювати повну зайнятість.

7. Макроекономіка належить до наймолодших економічних наук. Її перші положення були сформульовані в 16 ст. Протягом наступних періодів макроекономіка поступово нагромаджувала свій науковий капітал за рахунок теорії меркантилізму, класичної теорії, кейнсіанської теорії, монетаристської теорії тощо. Своєї зрілості вона досягла у 30-ті роки XX ст., коли набула здатності впливати на економічну практику. Сучасна макроекономіка та­кож не стоїть на місці, а продовжує інтенсивно розвиватися. Цей розвиток відбувається за двома напрямами. По-перше, в макро- економіці, як і в будь-якій науці, постійно виникають нові теоре­тичні положення, які витискають застарілі, що не витримали пе­ревірки практикою. По-друге, причинно-наслідковий механізм функціонування економіки також постійно розвивається, що по­роджує нові питання, які потребують відповідей.