22) Психоаналітична філософія (З. Фрейд, К. Юнг, Е. Фромм).
1. Яклікар-психіатр, ЗіґмундФройд (1856-1939) досліджувавпричиниіметодилікуванняневрозів, психічнихрозладів, длячогойрозробивметодпсихоаналізу. Однак зрештою цей метод привів його до досить широких філософських узагальнень.
3. Фройд першим в історії західної філософії обґрунтував учення про те, що людська свідомість, яка доти вважалася цілісною єдністю, що панує над усіма іншими людськими якостями, насправді є складним, багаторівневим явищем, де власне свідомості відводиться далеко не перше місце.
Згідно з фройдівською концепцією, у структурі особистості виділяються три елементи: —Воно — неусвідомлена («передсвідома») сфера психіки; —Я — її свідомий рівень; —над-Я — внутрішній «цензор», який формується під впливом вимог суспільства до людини (ці вимоги обмежують або забороняють її інстинктивні потяги та бажання). Латинськими відповідниками цих термінів є і id (Воно), еgо (Я), sирег-еgо (над-Я). Головним і визначальним інстинктивним потягом людини Фройд вважав сексуальний (лібідо). Пізніше дослідник розвинув учення про два протилежні потяги — до життя (Ерос) і до смерті (Танатос). Ерос спонукає нас до творення, Танатос — до руйнування. Однак під дією вимог і заборон з боку над-Ябільшість цих потягів не допускаються у свідомість, а витісняються у сферу несвідомого (це називається механізмом витіснення). Проте вони не зникають, а «заміщуються» — проявляють себе у сновидіннях, несвідомих діях (обмовки, помилки у письмі тощо), а також стають причиною неврозів, спричиняючи реальні психологічні проблеми. На думку Фройда, існують два способи врегулювати конфлікт між Я та Воно: 1) сублімація — перенесення негативної енергії нереалізованого бажання, на більш прийнятні різновиди діяльності. Найчастіше таким «порятунком» стає творчість. Цей механізм діє в людській свідомості автоматично. Наприклад, Леонардо да Вінчі, який у дитинстві був позбавлений рідної матері, свою тугу виразив у посмішціДжоконди; 2) психоаналіз.
Під час психоаналітичного сеансу пацієнт, зручно вмостившись на ліжку, провадив невимушені розмови з лікарем-психо-аналітиком. Завдання останнього полягало у тому, щоб у тих образах, до яких у своїй оповіді вдавався пацієнт, розпізнати його нереалізоване бажання і потім дати пацієнтові усвідомити неприйнятність цього потягу з суспільної точки зори, себто, sирег-еgо (над-Я). Свої погляди 3. Фройд з успіхом застосовував для пояснення соціальної психології і культурно-історичних явищ. Як різновид колективного неврозу він розглядав релігію. Його послідовники — фройдисти і неофройдисти К. Ґ. Юнг, А. Адяер, 0. Ранк, В. Райх, Е. Фромм, К. Хорні, Г. Салліван, Г. Маркузе — вносили істотні корективи до теорії свого вчителя. Карл Ґустав Юнґ (1875-1961) розробив учення про колективне несвідоме, яке становить глибший рівень психіки, ніж індивідуальне несвідоме. У колективному несвідомому зберігаються архетипи — першообрази, які склалися ще в архаїчний період становлення людської культури. Еріх Фромм (1900 -1980) досліджував взаємодію між психічними та соціальними чинниками, пропонував методи «соціальної терапії» для оздоровлення суспільства. Як у самого З. Фройда, так і в його послідовників спостерігається тенденція до психологізації людської сутності і відповідне трактування співвідношення психологічного та соціального. Може здатися, що Фройд пробачив людству більше гріхів, аніж усі релігії разом узяті за всю їх історію. Однак сам 3. Фройд справедливо вважав свою діяльність ошляхетненням людства: «Там, де було Воно, мусить постати Я». Основні роботи 3. Фройда — «Тлумачення сновидінь», «Лекції з психоаналізу», «Тотем і табу», «Я і Воно».