РОЗРИВИ ПРОМЕЖИНИ

Розрив промежини виникає під час прорізування голівки або при виведенні плічок. Ушкодженню промежини, зазвичай, передують ознаки загрози її розриву:

• ціаноз тканин, який виникає внаслідок розтягнення промежини го­лівкою і порушення венозного відтоку;

• набряк тканин, промежина стає блискучою;

• блідість шкіри.

Шкіра, позбавлена кровопостачання, не може протидіяти подальшому розтягуванню, на ній виникають дрібні тріщини, після чого відбувається розрив.

У випадку загрози розриву промежини слід зробити розтин її (перинео- або епізіотомію), тому що краї різаної рани загоюються краще, ніж краї рваної.

Рис. 18.1. Розрив промежини

І ступеня:

а — передня стінка піхви;

б — задня стінка піхви;

в — задня спайка, краї розриву; г — шкіра промежини

Розрізняють три ступені розриву про­межини.

І ступінь — розрив задньої спайки, невели­кої ділянки шкіри промежини (не більше 2 см), м’язи промежини лишаються цілими, (рис. 18.1).

IIступінь — ушкодження шкіри промежини, стінок піхви та м’язів промежини. Сфінктер та пряма кишка залишаються цілими, (рис. 18.2).

III ступінь — крім розривів шкіри та м’язів промежини відбувається розрив зовнішнього сфінктера прямої кишки (неповний розрив III ступеня), у разі розриву слизової оболонки пря­мої кишки - повний розрив III ступеня, (рис. 18.3).

Іноді зустрічається так званий центральний розрив промежини, при якому задня спайка за­лишається цілою, а плід народжується не через піхву, а через отвір, що утворився в результаті розриву в центрі промежини.

Рис. 18.2. Розрив промежини II ступеня: а — передня стінка піхви;

б — задня стінка піхви;

в — задня спайка;

г — шкіра промежини;

' — верхній край розриву;

д — м’язи промежини

Рис.

б — задня стінка піхви; в — задня спайка; г — шкіра промежини; ' — верхній край розриву; д — м’язи промежини;

е — стінка прямої кишки; є — сфінктер прямої кишки; ж — анус

Лікування розривів промежини полягає у пошаровому відновленні цілості тканин. Розриви І та II ступенів зашивають під місцевим знебо­люванням, III — під загальним наркозом.

Для правильного відновлення тканин при зашиванні розриву на бічні кути рани в ділянці переходу слизової вагіни в шкіру промежини накладають затискачі — тут надалі буде сформована задня спайка. Потім накладають кетгутовий (дексоновий або вікриловий) шов на верхній край рани дещо ви­ще від краю розриву і через кожні 1-1,5 см — наступний шов, стежачи за тим, щоб захоплювати дно рани. Дійшовши до місця, де накладені затискачі, накладають останній кетгутовий шов. Далі повторно обробляють шкіру про­межини дезінфектантом і накладають шовкові чи лавсанові шви на шкіру, захоплюючи дно рани. Якщо не дотримуватись цього правила, між дном ра­ни та швами буде накопичуватись кров, що перешкоджатиме загоєнню рани.

Зашивання розриву промежини II ступеня розпочинають так само, як першого. Якщо краї рани нерівні, їх підрівнюють ножицями. Після накла­дання шва дещо вище верхнього кута рани, його підтягують догори і накла­дають шви на м’язи промежини, слідкуючи за тим, щоб не проколоти ні слизової, ні шкіри промежини. Далі зашивають стінку піхви, накладаючи шви нижче від першого з проміжками 1-1,5 см. Дійшовши до затискачів, що були накладені на бокові кути рани, зав’язують кетгутовий шов, формуючи задню спайку. На шкіру промежини накладають шовкові або лавсанові шви.

Розрив промежини III ступеня може зашивати лише висококваліфі­кований лікар. Слід пам’ятати, що розрив промежини III ступеня є важкою травмою, якій немає місця в сучасній акушерській практиці. Наслідки погано відновленого розриву призводять до глибокої інвалідизації жінки — нетри­мання газів та калових мас — і роблять її існування нестерпним, тому якщо вже таке пошкодження трапилося, цілість м’яких тканин повинна бути від­новлена з максимальним збереженням анатомічних співвідношень тканин.

Розрив III ступеня зашивають у такій послідовності:

• зашивають стінку прямої кишки. Зашивання розпочинають з верхнього кута розриву кишки. Перший ряд швів накладають на стінку прямої кишки, вколюючи голку з боку м’язового шару. Зав’язують шви так, щоб вузли виходили у просвіт прямої кишки;

• відшукують і зашивають краї розірваного сфінктера прямої кишки. Ці­лість сфінктера відновлюють, використовуючи хромований кетгут, дек­сон, вікрил;

• проводять зміну інструментів, повторну обробку рук хірурга;

• зашивають м’язи промежини;

• зашивають слизову піхви і шкіру промежини.

У разі центрального розриву промежини ножицями розтинають шкіру в ділянці задньої спайки, перетворюючи його у розрив II ступеня, а потім зашивають за загальними правилами.

Догляд за швами полягає у тому, що стежать, щоб промежина була су­хою, шви обробляють 1% розчином йоду або 1% розчином діамантового зеленого під час ранкового та вечірнього туалету, а також після сечовипус­кання та дефекації. На 4-й день роблять очисну клізму, на 5-й — знімають шви. Після цього дозволяють ходити. Звертають увагу жінки на те, щоб вона вставала з положення на боці чи на животі. Сідати дозволяють через 2-3 тижні після пологів. При розривах III ступеня породілля повинна одержувати таку їжу, щоб 6 діб не було випорожнення і не формувалися тверді калові маси. На 6-й день ставлять клізму чи дають послаблювальні засоби, домагаються спорожнення кишечника. На 7-й день знімають шви. Загальний догляд за раною такий же, як і при І та II ступенях розривів.

Профілактика розривів промежини полягає у раціональному веденні пологів, правильному використанні прийомів захисту промежини. При появі ознак загрози розриву промежини слід своєчасно виконати епізіо- чи перінеотомію, оскільки рівні краї різаної рани загоюються значно краще, ніж краї рваної.