ЕКОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА. ОХОРОНА ПРИРОДИ НА ДЕРЖАВНОМУ І МІЖДЕРЖАВНОМУ РІВНЯХ
Екологія в другій половині XX століття поставила перед політикою такі гострі проблеми, як регулювання чисельності населення, екологічну конверсію виробництва, екологічну безпеку населення.
Природа екологічних проблем загальнопланетар-на, і їх неможливо вирішити окремо в тій чи іншій державі. Виникло нове явище в розвитку цивілізації - екологічна політика. У сучасному суспільстві екологічна політика стала самостійною сферою в політичній діяльності держав. Формування екологічної політики розпочалося з 1970-х років, коли проявилася швидка деградація природного середовища в різних країнах світу. Вона призвела до того, що зараз у більш ніж 100 країнах світу створені міністерства або відомства, що спеціально займаються охороною навколишнього середовища. Практично одночасно в усіх країнах світу почалася розробка нормативів якості середовища життя, право людини на користування природним середовищем стало включатися до конституцій держав, розвивається природоохоронне законодавство. Поняття екологічного суверенітету почали вважати одним з державних пріоритетів. Світова громадськість усвідомила, що людство має загально
ні глобальні інтереси, без вирішення яких неможливий стійкий розвиток жодної держави.
Способи політичного забезпечення охорони навколишнього середовища в різних країнах неоднакові. Лідером у формуванні принципів екологічної політики та її проведення, безумовно, э країни Західної Європи. У сучасній Європі, за французьким вченим Т. Лаво (1991), виділяються чотири великі регіони, що відрізняються екологічною політикою, яку вони проводять. Перший регіон - країни півдня Європи, найменш екологічно розвинені, з аграрною спрямованістю виробництва. Вони мають багато складних екологічних проблем і покладаються в їх вирішенні на фінансову допомогу з боку Європейського співтовариства. Другий регіон - північна Європа, держави якої відрізняються найбільш гармонійним розвитком і раціональним використанням природних ресурсів.
Вони успішно розв’язують екологічні проблеми, спираючись на традиційно екологізований світогляд широких верств населення. Третій регіон - країни північно-західної Європи, що відрізняються високим промисловим потенціалом і сильно забрудненим природним середовищем. Країни цього регіону мають достатньо засобів та коштів і з кінця 1980-х років почали проводити енергійну екологічну політику. Четверта група - країни східної 203Європи, які відрізняються дуже високим рівнем забруднення середовища й не мають економічних і фінансових засобів для оперативного і стратегічного вирішення екологічних проблем.
Після утворення Європейського Економічного Співтовариства в 1987 року набула поширення ініціатива Франції в галузі спільної міждержавної охорони природи. Вона стала поштовхом для створення багатьох видів міждержавних структур. ЄЕС, а потім Європейська Рада (ЄР) з 1973 року послідовно розробили і реалізували чотири програми з охорони довкілля. Прийнята практика підготовки в цій галузі спеціальних директив, обов’язкових для країн ЄР. Зараз у галузі екології діють 120 таких директив.
У 1993 році ЄР прийняла новий стандарт (BS 7750) щодо широкого кола продуктів промислового і сільськогосподарського виробництва та діяльності підприємств, відповідно до якого більш жорстко регламентуються забруднення навколишнього середовища, витрати енергії на виробництво і створення шумового забруднення. Продукція, яка витримує цей стандарт, отримує знак «Зеленого голуба», який дає переваги на ринку товарів.
Україна як європейська держава приєдналася до процесу державного і правового регулювання збереження якості природного середовища. У 1991 році було створене Міністерство охорони навколишнього природного середовища України. За його ініціативою в 1991 році було прийнято Закон «Про охорону
навколишнього природного середовища» і розпочато розробку пакету законів і законодавчих актів з екологічних проблем, включаючи охорону атмосфери, води, рослинного й тваринного світу.
У 2001 році набув чинності Кримінальний кодекс України, який в розділі VIII містить ряд статей, що передбачають систему достатньо жорстких покарань за порушення правил екологічної безпеки, приховування чи викривлення інформації про стан природного середовища, за забруднення ґрунтів, води й атмосфери, за свідоме завдання шкоди природним охоронним територіям та ін.
Суверенна Україна як учасниця Конференції 1992 року в Ріо-де-Жанейро внесла пропозицію про екологічну конверсію виробництв, взяла на себе зобов’язання забезпечувати екологіза-цію економіки і розв’язання екологічних проблем як першочергове завдання господарської та державної політики. Україна бере участь в роботі програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП). Тільки за період з 1980 року до 1991 року Україна взяла участь у 10 міжнародних актах з охорони природи.
Протягом останніх десятиріч намітилася чітка тенденція вирішення багатьох питань екологічної безпеки на міждержавному рівні. Стимулюючим поштовхом до міжнародного співробітництва на рівні держав з питань екології та охорони природи стала Стокгольмська конференція 1972 року. Стокгольмська декларація закріпила фундаментальне право людей не тільки на свободу і рівність, але й на адекватні умови життя в навколишньому середовищі тієї якості, яке забезпечує їх гідність і добробут. Але саме по собі міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища розпочалося ще наприкінці XIX століття, воно здійснювалося каналами громадських організацій - Міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів (МСОП), Всесвітнього фонду дикої природи і Наукового комітету з проблем навколишнього середовища (СКОПЕ). Об’єктивна необхідність міжнародного співробітництва в галузі охорони природи на міждержавному рівні випливає з глобального характеру екологічної кризи й неможливості іншими засобами забезпечити охорону популяцій мігруючих тварин.
Ідеї Стокгольмської конференції набули розвитку в рішеннях Віденської конференції захисту озонового шару (1985), у Женевській конвенції про трансграничне забруднення повітря (1979-1983 pp.), Монреальському протоколі про обмеження використання хлорфторвуглеводнів (1987) із поправками 1990 року (у цих документах виробництво фреонів планується скоротити на першому етапі на 20% і до 2Oθ0 року повністю припинити їх виробництво). У 1982 році ООН прийняла «Всесвітню хартію природи», в якій уперше на міжнародному рівні була проголошена відповідальність людства за стан природи. Велику роль
зіграли Форум із міжнародного права в галузі охорони довкілля, проведений в Італії у 1990 році, доповідь комісії Брутланда, Московська декларація Глобального форуму з навколишнього середовища 1990 року, яку ухвалили 83 держави світу, Конференція 1992 року в Ріо-де-Жанейро, в якій взяли участь 100 держав і представники від 50 держав, та ряд інших ініціатив.
На конференції в Ріо-де-Жанейро був прийнятий програмний документ «Порядок денний на XXI століття», який містить план міжнародних дій щодо навколишнього середовища на межі XX та XXI століть. Реалізується програма «Людство і глобальні зміни», метою якої є вивчення взаємозв’язку в системі «людина - середовище життя».З екологічної точки зору як позитивні слід оцінити міжнародні угоди, що обмежують як звичайне, так і ядерне озброєння. Особливо важливу роль відіграли й відіграють надалі Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1970 року і Договір про заборону ядерних випробувань. Відповідно до останнього договору була створена глобальна система моніторингу, яка ефективно відстежує можливі порушення цього договору (рис. 14.2).
Важливу роль покликані зіграти міжнародні угоди в галузі запобігання потепління клімату. Перша міжнародна комісія в цій галузі була створена ще в 1988 році на базі Програми ООН по природному середовищу і Всесвітньої метеорологічної організації. У 1992 році була розроблена Рамкова конвенція ООН «Про зміну клімату». її підписали 154 держави, а тепер її дотримуються вже 186 держав. В основу Рамкової конвенції
А Сейсмологічний • Радіонуклідний ★ Гідроакустичний ♦ Інфразвуковий
Рис. 14.2. Глобальна система моніторингу в рамках договору про заборону ядерних випробувань
покладені принципи справедливості, необхідності вживання запобіжних заходів, економічної ефективності й стійкого розвитку світової цивілізації. У 1997 році ці заходи доповнив Кіотсь-кий Протокол про зміни клімату, що ввів цілу серію кількісних параметрів і право міжнародної торгівлі викидами парникових газів в атмосферу. Згідно з прийнятими зобов’язаннями порівняно з рівнем 1990 року повинні знизити викиди парникових газів до 2008-2012 років: країни Європейського Союзу на 8%, США - на 7%, Канада - на 6%. Україна і Росія мають не перевищити за цей термін розмір викидів, визначених на 1990 рік.
У 2000 році в Канаді представники 130 держав світу підписали так званий Картагенський протокол з біобезпеки, покликаний захистити суспільство від довільного створення трансген-них сортів і порід тварин, у геном яких штучно вбудовані фрагменти ДНК інших видів. Картагенський протокол набуде сили після його ратифікації 50 державами. Він передбачає попереднє міждержавне обґрунтування і попередження про створення нових трансгенних живих організмів і процедуру продажу споживачам продуктів із трансгенних живих організмів, яка включає їх особливе етикетування. Згідно з Картагенським Протоколом передбачається широке інформування громадськості та її участь у прийнятті рішень усередині кожної держави з питань трансгенних живих організмів.
На міждержавному рівні розпочався процес формування нової системи цінностей соціального, економічного та етичного характеру, що включає в себе екологічний імператив. Запропоновано оцінювати успіхи держав у цьому напрямку системою індексів:
а) індекс гуманітарного розвитку, який включає в себе досягнуту в державі тривалість життя його громадян, рівень освіти, рівень опанування ресурсами;
б) індекс стійкого економічного добробуту Далі-Кобба (1987) з поправками на екологічні витрати.
ТІ. Ньюман (1989) виступив з концепцією стійкого розвитку, суть якої полягає в поповненні природних ресурсів, що витрачаються.
Кінець XX століття ознаменувався усвідомленням взаємної відповідальності держав за стан навколишнього середовища. Стали нормою міжнародного спілкування співробітництво в галузі вирішення екологічних проблем, взаємні консультації та обмін інформацією. Головною метою є вироблення системи світової екологічної безпеки.
Питання для самоперевірки
1. Дайте визначення поняттю «охорона природи» і назвіть, з яких компонентів складаються дії з охорони природи.
2. Назвіть закон України, який регламентує природоохоронні заходи.
3. Визначте, що таке рідкісні, зникаючі види рослин і тварин і ті, що потребують охорони.
4. Назвіть основні категорії охоронних територій і об’єктів природи, вкажіть принципові відмінності між ними.
5. Поясніть, що таке Червона і Зелена книги.
6. Розкрийте, які можливості надають біотехнології в охороні природи.
7. Що таке моніторинг, які його основні види?
8. Дайте визначення поняття «екологічне нормування».
9. Назвіть основні категорії охоронних природних об’єктів в Україні.
10. Покажіть суть сучасної міждержавної екологічної політики і виділіть її пріоритети.
11. Дайте визначення екологічного права.
12. Проаналізуйте проблему екологічної освіти й виховання і покажіть позитивні й негативні моменти екологічної освіти в школах та вищих навчальних закладах України.
13. Вкажіть на складні проблеми розвитку міжнародного співробітництва держав у галузі
охорони природи й боротьби за чисте природне середовище.
Питання для обговорення
1. У чому полягають відмінності в процесі вимирання видів у доант-ропогенну та антропогенну епохи?
2. Чому для охорони видів рослин і тварин необхідно охороняти екосистеми?
3. Розгляньте проблему необхідності екологічних знань для охорони природи.
4. Розгляньте суть концепціїГДК та з’ясуйте позитивні й негативні моменти.
5. У чому переваги біоіндикації?
6. Якими способами можна зберегти біологічне різноманіття?
7. Які ви знаєте міжнародні документи з проблем екологічної безпеки та охорони природи?
8. Які форми економічного регулювання застосовуються для забезпечення екологічної чистоти навколишнього середовища?
9. У чому суть витратного принципу екологічних платежів?
10. У чому полягає зміст поліфункціональноїпарадигми охорони природи?
11. Розгляньте досвід держав Західної Європи в розв’язанні проблем екологічної безпеки і його значення для України як європейської держави.
15.