ЕКОНОМІЧНІ КРИТЕРІЇ В ЕКОЛОГІЇ

Використання економічних критеріїв в екології має бути спрямоване на реалізацію головного принципу: не максимізація прибутків підприємців або держави, а досягнення стійкого розвитку шляхом збалансованого природокористування, щоб розвиток матеріального виробництва в будь-якому регіоні забезпечував стійкість екосистем.

середовища різноманітне і включає в себе:

а) державне фінансування заходів з охорони природи;

б) ліцензування;

в) нормування;

г) створення екологічних фондів;

д) систему плати за користування природними ресурсами та додатково за ресурси, що вилучаються; є) економічні санкції (платежі і штрафи) за забруднення природного середовища;

є) економічне стимулювання зниження забруднення, пільгові кредити для реалізації екологічних робіт і впровадження екологічно чистих технологій;

ж) пільгове оподаткування підприємств, що впроваджують безвідходні технології та отримують чисту продукцію, у тому числі й сільськогосподарську продукцію;

з) право на продаж екологічно чистої продукції за підвищеними цінами.

На сучасному рівні розвитку суспільства на перший план висувається система екологічних чинників. У багатьох країнах вона полягає в оплаті збитків, завданих природному середовищу даним підприємством, і карного штрафу. Ця система ефективно працює в багатьох країнах світу. З 1991 року в Україні введено плату за забруднення навколишнього середовища.

Нормативи плати встановлюються за викид в атмосферу забруднюючих речовин, скидання у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення твердих відходів. За викиди забруднюючих речовин у природне середовище і розміщення відходів установлюються два види нормативів плати:

• за припустимі (у межах установлених лімітів) обсяги викидів забруднюючих речовин і розміщення твердих відходів;

• за перевищення припустимих (щодо встановлених лімітів) обсягів викидів забруднюючих речовин і розміщення твердих відходів.

Нормативи плати служать вихідною базою для визначення розмірів плати за забруднення природного середовища для підприємств. Нормативи плати за розміщення відходів встановлюються залежно від їх значення як сировинного ресурсу для задоволення потреби галузі, наявності напрямків і технологій використання, витрат на поховання і знешкодження відходів з урахуванням їх відносної небезпеки, характеру облаштованості і місця розташування відвалів, кар'єрів і т.п.

На основі отриманих від підприємств зведень за всіма видами розміщуваних відходів визначається склад відходів, за які буде стягуватися плата, залежно від екологічної ситуації в регіоні, а також значення відходів як сировинних ресурсів розробляються регіональні ліміти розміщення відходів і економічні нормативи плати. Лімітом розміщення відходів є різниця між планованими обсягами утворення відходів і планованими обсягами їх використання. Річний розмір плати підприємства за викид усіх забруднюючих речовин в атмосферу і водні джерела, за розміщення відходів визначається як підсумок відповідних плат по всіх видах забруднення природного середовища.

Плата за забруднення навколишнього природного середовища стягується беззаперечно з підприємств, установ, організацій та інших юридичних осіб незалежно від організаційно-правових форм і форм власності, на яких вони засновані, включаючи спільні підприємства за участю іноземних юридичних осіб і громадян, яким надано право ведення виробничо-господарської діяльності.

Внесення плати за забруднення не звільняє природокористу-вачів від виконання заходів щодо охорони навколишнього середовища, а також сплати штрафних санкцій за екологічні правопорушення і відшкодування збитків, заподіяних забрудненням

навколишнього природного середовища народному господарству, здоров'ю і майну громадян.

Коли підрозділи і філії підприємств, розташовані на відокремлених від головних підприємств територіях, не є юридичними особами, не мають розрахункових рахунків, плату за забруднення цими підрозділами і філіями вносять підприємства.

При аварійному забрудненні природного середовища встановлюються штрафи (до десятикратного розміру тарифу) до нормативних плат за викиди (скидання, розміщення відходів) забруднюючих речовин.

Дана система платежів по мірі переходу до ринкової економіки і створення необхідної правової бази для її застосування має вдосконалюватися. При цьому необхідно виходити з того, що платежі за забруднення природного середовища є найважливішими елементами загальної системи регулювання стану навколишнього середовища. Вони повинні мати суворо цільове призначення і бути тісно ув'язані з екологічними обмеженнями і регламентаціями режимів природокористування та виступати як економічні важелі реалізації цілей екологічних програм.

Складовою економічного механізму природокористування є плата за користування природними ресурсами. Значення цієї складової визначається й тим, що вона має відігравати все більшу роль у формуванні стабільної державної фінансово-економічної системи. У даний час питання плати за користування природними ресурсами регулюється законодавчими актами з окремих видів, що не забезпечує єдиної методологічної бази формування і стягнення плати за природні ресурси.

Плата за забруднення являє собою форму відшкодування економічних збитків від викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, а також за розміщення відходів на території Росії. Ця плата відшкодовує витрати на компенсацію впливу викидів і скидів забруднюючих речовин і стимулювання зменшення або підтримання викидів і скидів у межах нормативів, утилізацію відходів, а також витрати на проектування і будівництво природоохоронних об'єктів.

Установлюються два види базових нормативів плати: за викиди, скиди забруднюючих речовин, інші види шкідливого впливу в межах припустимих нормативів; за викиди, скиди забруднюючих речовин, розміщення відходів, інші види шкідливого впливу в межах установлених лімітів (тимчасово погоджених нормативів).

Поряд з економічною відповідальністю при штатному забрудненні навколишнього середовища природокористувачі несуть юридичну відповідальність, що настає при здійсненні екологічних правопорушень, і однією з її форм є відшкодування збитку, завданого елементами навколишнього середовища в результаті аварій.

Тринадцять країн Європи, США і Канади ввели також споживчу плату - це плата за те, що за дорученням державних органів певні підприємства збирають, зберігають і знешкоджують відходи тих виробництв, які не налагодили таку систему самі.

Відомо три основні підходи до економічної компенсації екологічних збитків:

1) рентний;

2) витратний;

3) оптимізаційний.

У багатьох країнах світу прийнятий витратний принцип екологічних платежів, відповідно до якого розміри плати за забруднення виводяться з розмірів витрат, необхідних для уникнення забруднення або ліквідації його наслідків.

Поки що у світі відсутній цілісний механізм розв'язання екологічних проблем. Це пов'язано з неготовністю урядів і населення до прийняття ідеї колективної відповідальності людства за збереження біосфери. Пріоритет має інша ідея - ідея поступового розвитку суспільства, хоча екологічна криза XX століття з повною ясністю засвідчує її хибність.

Проте розвиток економічних аспектів екології здійснюється активно. Насамперед відбулася диференціація цієї галузі науки і виникли: а) економіка природокористування, заснована на класичних економічних критеріях і орієнтована на аналіз вартості природних ресурсів і оцінку збитків від забруднення і порушення природного середовища, б) екологічна економіка, що ставить за мети на основі некласичного підходу знайти критерії економічного оцінювання природних благ і природи як таких. В обох випадках доводиться певним чином виміряти, оцінити в грошовому вираженні, чого потребує ринкова економіка, весь спектр відносин людини і природи.

Деякі види непрямого економічного збитку від антиекологіч-них технологій наведені в табл. 14.4. їх включення в економічні розрахунки дозволяє більш точно оцінювати вартість тих чи інших виробничих проектів.

Екологічна економіка - це найбільш перспективний напрямок. Справа в тому, що стосовно багатьох природних цінностей не сформований ринок, попит і пропозиція. Щодо цього природні блага є неначе неконкурентоспроможними порівняно з іншими ринковими цінностями і можуть бути втрачені, оскільки технологічні проекти або ігнорують, або різко занижують вартість

природних благ.

Найбільш прогресивною частиною екологічної економіки є концепція загальної економічної цінності. Стосовно природних благ вона оперує з двома видами вартості: а) вартістю використання (споживчою вартістю) і б) вартістю невикористання, яка й містить у собі неринкові природні цінності - естетичні, етичні та інші. Вартість невикористання також може піддаватися ринковому оцінюванню на основі застосування так званих сурогатних ринків або оцінки експертів, що спираються на «готовність платити» за природні цінності. У цьому випадку неодержані вигоди прирівнюються до витрат, і на шляху антиекологічних технічних і сільськогосподарських проектів виникає досить міцний економічний бар'єр.

Дуже важливо, що в останні роки XX сторіччя екологічний фактор почали включати в національні статистики.

Виявилося, що екологічні параметри економіки досить суттєві. За підрахунками Н.Ф. Реймерса (1992) у Росії збитки від забруднення природного середовища складають не менше 10-20% вартості валового національного продукту. Не нижчий він і в інших країнах СНД. Невеликими є й витрати на підтримання якості природного середовища. За міжнародними критеріями

Таблиця 14.4. Деякі βu∂u непрямого економічного збитку, викликані порушеннями природного середовища

розмір витрат на охорону природного середовища має складати не менше 2% видаткової частини бюджету, але не всі держави поки що на таку витрату спроможні. Проте вона необхідна і не залежить від соціальних пріоритетів тих чи інших держав. Э. фон Вайцзекер справедливо писав, що «бюрократичний соціалізм звалився, тому що не дозволяв цінам говорити економічну правду. Ринкова економіка може погубити навколишнє середовище і себе, якщо не дозволить цінам говорити

екологічну правду». На початку XXI століття людству необхідна екологізація ціноутворення, розвиток екологічного підприємництва і шляхом застосування тих же ринкових механізмів зміна структури

споживання від розкоші до розумної достатності. Не слід забувати, що видиме сучасне благополуччя в природному середовищі провідних розвинених країн досягнуто внаслідок перенесення більшості екологічно брудних виробництв і видобутку природних ресурсів у країни відсталі, з дешевою робочою силою. Коли б не цей фактор, то розвинені країни мали б витрачати на підтримку якості природного середовища не менше 99% свого національного продукту і рівень життя в них був би таким же, як у країнах, що розвиваються.

14.8.