ПЕРЕДМОВА
Науково-технічна діяльність сьогодні стала повсякденністю мільйонів фахівців, зайнятих у ній, її результати різносторонньо впливають на життєдіяльність мільярдів людей на планеті, процеси її розвитку є об’єктом державного регулювання і в розвинених країнах, і країнах, що намагаються інтенсифікувати свій соціально-економічний розвиток, незалежно від того, коли в них були започатковані перші традиції у цьому виді людської діяльності.
Стрімке розгортання науково-технічної діяльності у другій пол. XX ст. уможливило цивілізаційні зміни — перехід від індустріального періоду розвитку цивілізації з домінуванням промислового виробництва матеріальних благ до пост- індустріального періоду, де провідна роль належить інформаційному виробництву. За загального підвищення ролі сектора послуг у життєдіяльності суспільства найбільш значиме зрушення полягає у підвищенні внеску у його розвиток таких видів діяльності, як науково-технічна та освітня діяльність, діяльність у сфері охорони здоров’я та у сфері культури, перетворення їх результатів на ключові фактори економічного зростання і соціального прогресу, підвищення добробуту та якості життя.Особливість науково-технічної діяльності полягає у тому, що в її межах постійно розширюється коло реальних і потенційних об’єктів наукових досліджень, водночас і сама науково-технічна діяльність входить до кола таких об’єктів, насамперед у філософській та наукознавчій традиції дослідження феноменів науки і техніки. Науково-технічна діяльність не є однорідним об’єктом дослідження, як цілісність її утворюють такі складові, як дослідження і розробки, підготовка наукових кадрів та надання науково-технічних послуг. Як об’єкт наукових досліджень здебільшого поставала перша складова науково-технічної діяльності — дослідження і розробки через інтерпретацію у науковій літературі різноманіття її внутрішніх іманентних рис (зосереджувалася увага на предметі і методі наукових досліджень, науковому знанні як соціально-когнітивній системі і механізмі її розвитку) або ж визначався вплив науки як підсистеми на соціально-економічну систему (наука розглядається як соціальний інститут, як безпосередня продуктивна сили суспільства) тощо.
В окремих аспектах самовідтворення науки як соціального інституту розглядалися проблеми підготовки наступних поколінь вчених, дослідження науково-технічних послуг проводилося через призму когнітивної комунікації наукової спільноти. Потреби комплексного дослідження науково-технічної діяльності в єдності її складових актуалізуються за умов перетворення знань та інформації на провідний ресурс і продукт в інформаційному типі господарювання. У свою чергу, це зумовлює пошук відповідних наукових підходів у дослідженні такого системного явища, як науково-технічна діяльність.Відтак у монографії було обґрунтовано доцільність використання пізнавального інструментарію системного і діяльнісного підходів, що надало можливість розкрити сутнісні характеристики складових науково-технічної діяльності як розвиненого явища. З урахуванням іманентних рис досліджень і розробок, підготовки наукових кадрів та надання науково-технічних послуг, що є сутнісно, генетично і функціонально взаємообумовленими складовими цілісного виду діяльності, здійснено визначення мети, суб’єктів, засобів, предмета, процесу, умов і результатів науково-технічної діяльності. Обґрунтовано наявність внутрішніх самовпливів у науково-технічній діяльності як відкритій складно структурованій системі, що формують механізм її самоорганізації. Означені аспекти знайшли відображення у першому розділі пропонованої монографії.
Проблематика розкриття логіки формування сутніс- них внутрішніх ознак науково-технічної діяльності в їх конкретно-історичній визначеності у контексті складної взаємодії із зовнішнім щодо неї середовищем з позицій системного і діяльнісного підходів та ретроспективного аналізу відповідно до тристадійної періодизації цивіліза- ційного розвитку здійснена у другому і третьому розділах монографії. У другому розділі охарактеризовано етап зародження науково-технічної діяльності — появу як самобутнього явища у первісних формах її складових унаслідок конструктивних і деструктивних впливів зовнішнього соціокультурного середовища, що уособлювало традиційний тип суспільства в аграрному періоді цивілізації У третьому розділі розкрито особливості етапу становлення науково-технічної діяльності, протягом якого нею досягається рівень самоорганізованої системи, її розвиток стає автономним і виступає вже не наслідком, а причиною змін у соціокультурному середовищі, техніка як соціальний інститут дістає наукову основу створення і, в свою чергу, стає невіддільною від теоретичної діяльності, яка трансформується у наукові дослідження і розробки, встановлюються нові зв’язки з господарським середовищем, що з поширенням і домінуванням ринку розглядається як економічне.
Показано, як унаслідок складного комплексу трансформацій соціокультурного та економічного середовища, обумовлених у т. ч. розгортанням науково-технічної діяльності як самоорганізованої системи, сформувався новий тип суспільства — техногенне суспільство.У четвертому розділі автор звертається до української історичної спадщини, щоб іще раз осягнути проблематику спільного та відмінного у процесах зародження і становлення науково-технічної діяльності в українських землях в європейському і загальносвітовому контексті їх розгортання, з’ясувати, чи постали інтелектуальні потреби у суспільстві, що формувалося в українських землях за часів власної державності або ж у складі різних держав та імперій, яким чином вони задовольнялися упродовж тривалої часової протяжності, якого значення набули отримані інтелектуальні результати: локального, загальноімпер- ського або ж європейського чи світового. І завданням сучасних поколінь дослідників у суспільстві, що стрімко гло- балізується, вважаємо неперервні наукові розвідки щодо ідентифікації національної сторінки у загальносвітовому розвитку науки і техніки. Маємо щоразу звертатися до неоціненної наукової спадщини багатьох поколінь мислителів і вчених, які започатковували освітні, філософські та наукові традиції в українських землях, творили славу як освітніх та наукових центрів європейського і світового значення, що поставали у нашій Батьківщині.
Автор виражає сердечну вдячність всім, у спілкуванні з ким формувався її науковий світогляд: своїм університетським вчителям і студентській аудиторії і фахівцям, які надали допомогу у роботі над монографією: рецензентам, редакторам, видавцям.