2. Адміністративні органи, які здійснюють судову владу
За загальним розумінням судової влади відділи слухання державних органів на практиці здійснюють судову владу, коли вони проводять слухання та вирішують спірні питання. Якщо це так, тоді виникає проблема зі ст.
III Конституції, де перед-бачається, що судова влада Сполучених Штатів належить федеральним судам, персонал яких формується суддями за ст. III Конституції (судді третьої категорії), а саме суддями, чиї неупереджені рішення гарантовані довічним перебуванням на посаді, а звільнення з посади здійснюється тільки через імпічмент. Третейські судді адміністративного органу, яких ще називають суддями першої категорії (за ст. І Конституції), не мають статусу довічних суддів.Суд у цьому питанні стикається з певними труднощами. З одного боку, практична діяльність державних органів — це веління часу, а з іншого — повинні існувати певні обмеження у діях Конгресу щодо передання на слухання суддям без довічного статусу справ про спори та суперечки. Інакше Конгрес може передавати всі федеральні судові справи державним установам або іншим суддям, що не мають довічного статусу, на яких він має великий вплив. Це зводить нанівець вимогу
111 Див. 295 U.S. 495 (1935). ' ' " ' ' '
112 Див. Yakusv. United States,371 U.S. 414 (1944), атакож Toubyv. United States, 500 U.S. 190 (1991).
113 Див. National Broadcasting Co. v. United States, 319 U.S. 190, 225—226 (1943).
114 Див. Lichterv. United States, 334 U.S. 742, 778—786 (1948).
115 Див. Yakus v. United States, 321 U.S. 414, 426—427 (1944). Загальні питання подаються у книзі
Peter Н. Aranson, Ernest Gellhorn, Glen О. Robinson «A Theory of Legislative Delegation» (Cornell L. 1982).
116 Вважається, що справа Шехтера могла б стати новим прецедентом завдяки фактичним даним,
тому що передбачала передачу термінових повноважень (на певний період часу) Президенту (а не
урядовій установі) для розробки правових актів та норм у галузі реорганізації економіки без процедурних
вимог щодо оприлюднення актів та норм, якими сьогодні повинні керуватися адміністративні органи.
Див.
Strauss (виноска 1). Є також більш широке тлумачення справи, яке передбачає повернення доктрини«антиделегування». Див. Aman&Mayton (виноска 1) та National Cable Television Assoc, Inc. v. United States,
415 U.S. 336 (1974).
117 Див. Aman&Mayton (виноска 1).
Адміністративне право 213
ст. III Конституції про створення федеральної судової влади, яка б не залежала від Конгресу .
Існує три теорії, за якими дозволяється існування адміністративної судової влади, хоча жодна з них не є цілком задовільною.
Суспільні права та права приватних осіб. Традиційний підхід до проблеми передбачає поділ судової влади на дві категорії: «суспільні права» та «права приватних осіб» . За рішенням суду судді, діяльність яких регулюється ст. III Конституції, можуть виносити арбітражні рішення тільки у зв'язку із спірними питаннями стосовно приватних прав. Справи «приватних прав» передбачають вирішення спірних питань, які виникають у приватних осіб щодо цивільних, контрактних та майнових правопорушень, у тому числі позови про відшкодування збитків у межах федеральних правових норм. Ця категорія включає також всі карні справи. Існує думка, що захист приватних прав є наріжним каменем судової системи і не може передаватися у компетенцію державних органів. Такі справи повинні насамперед розглядатися суддями третьої категорії або судом штату. Справи, пов'язані з «суспільними правами», виникають між урядом і приватними особами тоді, коли йдеться про права, що створені Конгресом і підлягають його контролю . Суспільні права включають всі види соціальної допомоги, такі, як виплати за соціальними програмами, допомога ветеранам, продовольчі талони та ліцензії. Конгрес може конституційно закріпити за суддями першої категорії адміністративні повноваження визначати суспільні права.
Вищезазначені категорії суспільних прав, звичайно, становлять найбільшу кількість справ, які розглядаються державними органами, справи з приватних прав також можна узагальнити переліком найбільш традиційних справ, що розглядаються судом.
Однак при більш детальному аналізі різниця між цими справами є досить очевидною. Головна мета вимоги щодо довічності посади судді третьої категорії полягає у створенні гарантій проти впливу Конгресу на федеральних суддів Однак розрізнення справ за суспільними та приватними правами навряд чи служить тій же меті. Багато судових справ, де розглядаються суспільні права, передбачають втручання Конгресу. Це стосується таких справ, як захист прав у сфері державної охорони здоров'я, соціальної допомоги, видачі дозволу на рубку дерев на федеральній території. Водночас такі приватні справи, як суперечки при укладанні контрактів між корпораціями або претензії кредиторів щодо відшкодування боргів, не викликають широкого громадського резонансу і тому не потребують обов'язкової участі суддів із статусом довічної посади. Існує думка, що розрізнення суспільних та приватних прав мало б більше сенсу, якби юрисдикції судів над цими справами поміняли місцями.Адміністративні органи у ролі помічників судів. Логічно пояснити роль суддів адміністративних органів, що підпадають під ст. І Конституції, як помічників суддів третьої категорії. Згідно з такою теорією адміністративним органам дозволяється розглядати суперечки у багатьох приватних справах, але на принципах допомоги суду і за умови, що остаточне рішення ухвалюється суддями третьої категорії. Типова схема такого розгляду виглядає таким чином: спочатку справу розглядає адміністративний орган, і тільки потім здійснюється судовий контроль
Федеральні мирові судді, судді з питань банкрутства та взагалі судді федерального рівня з пев-ною правовою специфікою підпадають під ст. І Конституції. Див. розділ V. Такі ж конституційні труднощі та підходи існують при виправданні діяльності третейських суддів державних установ.
119 Northern Pipeline Co. v. Marathon Pipeline Co., 458 U.S. 50 (1982) (законодавство, згідно з яким
судді з питань банкрутства призначаються на термін 14 років для ведення справ приватного бізнесу, є
порушенням ст.
III Конституції).120 Див. Atlas Roofing v. Occupational Safety and Health Review Commission, 430 U.S. 442, 450 (1977).
Згідно з цією теорією Конгресу не треба вдаватися до судових чи адміністративних слухань, крім
випадків, передбачених належними правовими процедурами.
121 Див. розділ І. •¦ :—;•
2U Розділ VI
ухваленого рішення з боку судців третьої категорії. З одного боку, це дає змогу зберегти «основні атрибути судової влади», з іншого — не суперечить правовим нормам, які не дозволяють розглядати приватні справи суддям, що не підпадають під ст. III Конституції . Але біда в тому, що теорія не завжди співпадає з практикою. У більшості випадків адміністративні органи, якщо немає нагальної необхідності у залученні офіційних судів, приймають остаточні рішення по справах 123. Навіть якщо здійснюється судовий контроль, вирішальне значення у прийнятті остаточного рішення мають документи і факти, зібрані суддями адміністративного органу .
Функціональний підхід. Труднощі, які виникають при розрізненні суспільних та приватних прав, а також суперечливий характер теорії «судових помічників» призвели до того, що Верховний суд нехтує обома підходами. Він використовує функціональний підхід, який зарекомендував себе при вирішенні проблем, пов'язаних з поділом влади. Верховний суд інтерпретує вимоги до кваліфікації суддів третьої категорії не з точки зору обсягу їх повноважень, а на_самперед з урахуванням конституційних функцій, які вони мають виконувати 125. Застосовуючи функціональний підхід до суддів першої категорії, суд намагався знайти рівновагу між двома протилежними факторами: (1) зацікавленістю Конгресу в ефективному та висококваліфікованому розгляді тієї категорії справ, які перебувають у компетенції суддів першої категорії та (2) небезпекою впливу Конгресу на такі категорії справ. Унаслідок цього суд дозволив Конгресу віднести розгляд деяких приватних спорів до компетенції адміністративних органів 126.
Функціональний підхід, звичайно, підлягає критиці через прагнення до компромісу.
Немає принципової бази, яка б давала змогу балансувати між двома неоднорідними величинами. Крім того, такий підхід ігнорує досить недвозначний текст Конституції, який чітко уповноважує суддів третьої категорії здійснювати судову владу. Фактично «функціональний» підхід, який так полюбляє суд, є не що інше, як намагання перейти на більш високий рівень узагальнення з метою уникнути чітких формулювань. Такий підхід зводить вимоги ст. III Конституції до узагальненої перевірки того, чи не ущемляються, часом, у конкретній ситуації загальна ідея поділу влади, причому в розумінні певної кількості учасників суду і в певний час122 Див. Commodity Futures Trading Сотт. v. Schor, 478 U.S. 833 (1986), а також Crowell v. Benson, 285
U.S. 22, 51 (1932).
123 Винятком є Національне управління трудових відносин, яке мусить мати офіційне ухвалення
свого рішення.
124 Теорія «судових помічників» спрацьовує трохи краще, коли йдеться про федеральні
магістратури, які також класифікуються як судді першої категорії. За юридичними нормами вони
повинні працювати під наглядом суддів третьої категорії, і в більшості випадків вони тільки рекомен-
дують рішення.
125 Цей підхід чітко простежується у справі Північного трубопроводу, коли суддя Уайт не підтримав
рішення суду. Треба зазначити, що це була остання справа, де застосовувався підхід протиставлення
суспільних і приватних прав.
126 Див. Thomas v. Union Carbide Agricultural Products Co., 473 U.S. 568 (1985) (затвердження
адміністративної системи відшкодування вартості розробки хімічних препаратів); Commodity Futures Tra
ding Commission v. Schor, 478 U.S. 833 (1986) (затвердження адміністративного розгляду спорів, що
виникають між брокерами фондової біржі та їх клієнтами). Ще одна причина заперечення з боку
Конституції проти адміністративного розгляду справ полягає в тому, що такий розгляд порушує 7-у поп
равку про права суду присяжних у розгляді цивільних справ. Суд відхилив цей аргумент. Див. Atlas Roofing
Co. v. Occupational Safety and Health Review Comm., 430 U.S. 442, 461 (1977); Granfinanciera, S.A. v. Nordberg,
492 U.S. 33, 61 (1989), а також Aman&Mayton (виноска І) (критика позиції суду).
127 Див. Morrison v. Olson, 487 U.S. 654, 697 (незгода судді Скалія). : : '
Адміністративне право 215
Еще по теме 2. Адміністративні органи, які здійснюють судову владу:
- § 2. Посадові особи, які ведуть та безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне провадження
- Конституційний закон про судову владу (21 грудня 1867 p.)
- Е. Адміністративні органи та принцип поділу влади
- 74. Компетенція інших органів (крім нотаріальних), які здійснюють нотаріальні дії
- № 28. Угоди, укладені з порушенням вимог, які законодавець висуває до осіб, що їх здійснюють.
- № 24. Угоди, укладені з порушенням тих вимог, які законодавець висуває до осіб, що їх здійснюють.
- № 32. Угоди, укладені з порушенням тих вимог, які законодавець висуває до осіб що їх здійснюють.
- А. Адміністративні органи
- 58. Органи , що розглядають справи про адміністративні проступки
- 44. Особи, які беруть участь у провадженні в справах про адміністративні правопорушення, їх основні права та обов'язки.
- § 26. Органи та посадові особи, правомочні вирішувати справи про адміністративні правопорушення та накладати стягнення.
- § 3. Органы, осуществляющие организационное обеспечение деятельности судов
- Органи які розглядають індивідуальні трудові спори