ЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Абсолютна істина (від лат. absolutus - безумовний) - знання, яке повністю, точно, вичерпано відображає якісь сторони предметів або явищ.

Абстрагувати (від лат. abstrachere - відволікати) мислено відволікати і виділяти якісь елементи, ознаки предметів.

Абстрактне поняття - поняття, в якому відображається не сам предмет, а яка - небудь його властивість.

Абсурд (від лат. absurdus - нісенітний, безглуздий) вираз, в якому одночасно дещо стверджується і теж саме заперечується.

Аксіома (від грец. axioma - значиме, прийняте, несуперечне) - судження, яке приймається за істинне на віру і яке є вихідним в побудові якої-небудь теорії.

Аксіома простого категоричного силогізму - вихідне положення, на основі якого здійснюється висновок у силогізмі. (Див с. )

Аксіоматичний метод - спосіб побудови якої-небудь наукової теорії, в якій деякі положення як вихідні, а усі інші положення виводяться з них логічним шляхом.

Алгоритм - система правил вирішення якої-небудь задачі.

Алетична модальність - судження, яке включає в себе такі оператори як „необхідно”, „можливо”, „неможливо”. Наприклад, „Необхідно, що одна форма руху матерії може перетворитись в іншу”.

Алогізм (від грец. a - не, logos - думка. розум) процес мислення, в якому порушуються правила і закони логіки.

Амфіболія (від грец. amphibolia - двусенсність, двоїстість) вирази, які мають двосенсний характер.

Аналіз і синтез (від грец. analusis - розкладання) - розкладання предмета на його складові частини. Синтез (від грец. synthesis - з'єднання) - об'єднання, одержаних в результаті аналізу елементів.

Аналогія (від грец. analogia - відповідність) подібність між предметами і явищами.(Див. с. )

Аналітичні судження - це судження істинність яких з'ясовується шляхом чисто логічного аналізу термінів. В таких судженнях зміст предиката міститься в самому суб'єкті. Аналітичним, наприклад, буде таке судження: „Всі тіла протяжні”.

Антецедент (від лат. antecedens - попередній) перший елемент імплікативного (умовного) судження, який передує консеквенту.

Антилогізм (від грец. anti - префікс, який вживається для вираження протилежності logos - розум) - поняття логіки, яке характеризує несумісність засновків категоричного силогізму з запереченням його висновку. Антилогізм має місце тоді, коли силогізм побудований вірно і засновки є істинними, а висновок хибний.

Антиномія (від грец. antinomia - протиріччя в законі) - два протилежні судження про предмет, які мають однакові можливості для їх доказу. Аналіз поняття антиномія дав І. Кант в „Критиці чистого розуму”. Він, наприклад, показує, що можна доказати істинність тези „Світ має початок у часі і обмежений у просторі” і істинність антитези „Світ не має початку у часі і необмежений у просторі”.

Антиподи (від грец. anti - против, pus - нога) - люди, які мають протилежні думки, погляди, переконання.

Антитеза (від грец. atithesis - протиставлення, проти положення) - судження, яке суперечить тезі доказу. Поняття антитезис використовується в доказі від противного.

Антоніми (від грец. anti префікс, який вживається для вираження протилежності, onoma - ім'я) - слова, які мають протилежні значення. Наприклад: „добро” - „зло”, „любов” - „ненависть”.

Апагогічний доказ (від грец. apagogos - той що відводить) - непрямий доказ, в якому спочатку допускається істинність антитези, з якої виводяться наслідки, які призводять до протиріччя. На цій підставі по закону виключеного третього робиться висновок про хибність антитези і істинність тези.(Див. с. )

Аподиктичний (від грец. apodeiktikos - доказовий) - достовірний, такий, що є необхідним. В аподиктичних судженнях виражаються закони природи. Наприклад: „Кожна форма руху матерії переходе в іншу форму руху”.

Апломб (франц. aplomb - рівновага, вертикаль) - необгрунтована самовпевненість людини в процесі розмови, виступу перед аудиторією.

Апорія (від грец. a - заперечення, poros - вихід; aporia - безвихідне становище) - термін, яким античні філософи позначали суперечливі ситуації в мисленні, які не можна подолати.

Апорії виникали і в зв’язку з протиріччям між даними відчуттів і їх мисленим аналізом. Наприклад, в апорії Зенона „Дихотомія говориться проте, що людина не зможе пройти певну відстань, оскільки перш аніж пройти увесь шлях вона повинна пройти його половину, а до цього половину цієї половини. І так до нескінченності. Виходить, що людина не зможе зробити навіть і кроку.

Апостеріорне знання (від лат. a posteriori - із того, що було) - знання, яке одержане на основі досліду. Наприклад, апостеріорним буде знання: „Деякі метали не тонуть у воді”.

Апріорізм (від лат. apriori - із попереднього) - вчення, в якому стверджується, що знання про предмети існує до досліду.

Апріорний - те, що передує досліду, незалежний від досліду.

Аргумент (від лат. argumentum - логічний довід, основа доказу) логічний процес, в якому із певної сукупності істинних суджень виводиться нове судження.

Аргументація (від лат. argumentatio - наведення аргументів) - обґрунтування думки з допомогою логічного виводу.

Архаїзм (від лат. archaios - давній) - слова, які вийшли із існуючого словарного складу; слова, які по різним причинам перестали вживатись.

Аспект (від лат. aspectus - точка зору, на основі якої аналізується або оцінюється який-небудь предмет.

Ассерторичне судження (від лат assero - стверджую) - судження, в якому виражається думка про належність або неналежність ознаки предмету. Наприклад, „Деякі філософи епохи Просвітництва були матеріалістами”.

Асоціативності закон (від лат. associatio - з'єднання) - закон, який в логіці виражає рівносильність між судженнями. Наприклад, для кон'юнктивного судження закон асоціативності записується у вигляді такої формули:(див. сл. Кондакові)

Асоціація (від лат. ad - при, socio - з'єдную) - зв'язок між думками в процесі мислення(відчуттями, сприйняттями, уявленнями, думками).

Атавізм (від лат. atavi - пращур) - наявність у висловлюваннях застарілих поглядів, ідей, думок.

Атомарне судження - вихідне судження, яке в рамках певної системи не розкладається на більш прості судження.

Атрибут (від лат. attributum - призначене, наділене) - суттєва ознака предмета, без якої він не може існувати.

Багатозначність - характеристика висловлювання, яке в різних контекстах має різне значення. Одне й теж слово, яке має різні значення. Наприклад, „діалектика” в одному сенсі це вчення про розвиток всього існуючого, а в іншому - це мистецтво суперечки

Баталія (від франц. bataille - битва) - суперечка, яка прийняла скандальний характер(бійка).

Безвідносне поняття - поняття, зміст якого розкривається без його відношення до протилежного поняття.

Безпосередній - те, що витікає із чого-небудь, коли між тим, із чого виводять, і тим, що одержується нема посередників - суджень чи ланцюжків.

Безпосередній умовивід - умовивід, який складається із одного засновку і одного висновку. До безпосередніх умовиводів відносяться умовиводи перетворення, обернення і протиставлення предикату.(див. с. ).

Бінарна операція (від франц. binaire - маючий два елемента) - операція в якій менш складні судження з'єднуються в більш складні. Наприклад, бінарна операція здійснюється тоді, коли із двох простих суджень формується кон'юнктивне судження.

Більший засновок - судження, в якому міститься „більший термін” простого категоричного силогізму. Наприклад, в силогізмі Усі юристи вивчають логіку.

Петренко - юрист.

Отже, Петренко вивчає логіку.

більшим засновком буде судження „Усі юристи вивчають логіку”.

Більший термін - термін, який є предикатом (див.) у засновках простого категоричного силогізму. Наприклад, в у силогізмі

Усі електрони - негативно заряджені частки. Дана частка - електрон.

Отже, дана частка - негативно заряджена частка. Більшим терміном є поняття „Негативно заряджена частка”. „Бритва Оккама'” - принцип наукового пізнання, який

сформулював англійський філософ і логік У. Оккам. Згідно з цим принципом із науки необхідно усунути усі поняття, які не є інтуїтивно очевидними і які не можна перевірити в досліді: „Сутності не слід помножати без необхідності”.

„Бумеранг”” (від англ. boomerang) - виступ, який має мету нанести шкоду іншій людини і який компрометує людину, яка виступає.

Вербальне визначення (от лат. defnitio Vtrbalis - словесне визначення) - визначення, для формулювання якого достатньо аналізу інформації, яка зафіксована в певній системі. Вербальне визначення дається без використання емпіричного матеріалу

Верифікація (від лат. verus - істинний, facio - роблю) - метод визначення істинності наукових суджень, теорій засобом їх емпіричної перевірки.

Вивід - мислена дія, в результаті якої нове знання одержується логічним шляхом.

Виділяюче судження - судження, в якому стверджується, що ознака притаманна тільки даному предмету і ніякому іншому.(Див. види суджень с. ).

Висловлювання - розповідальне речення, яке по змісту може бути або істинним або хибним.

В логіці поняття висловлювання вживається в різних сенсах.

Видова відмінність - ознаки якими відрізняються видові поняття, що входять в один і той рід.

Визначення (дефініція ) поняття (від лат. definition визначення) - логічна операція, яка розкриває зміст поняття, або значення терміна(див с. ).

Висловлювання категоричне - в традиційній логіці дане поняття ототожнюється з поняттям просте

атрибутивне(категоричне ) судження.

Висновок - судження, яке виведене із попередніх суджень(засновків).

Віра - розглядання деяких суджень такими як істинні без доказу; наприклад, в Евклідовій геометрії аксіоми приймаються на ^віру.

Властивість - те, що притаманне предметам і явищам, те, чим відрізняється один предмет від інших. Властивості діляться на істотні і неістотні. Істотні властивості виражають природу предметів, без них предмети існувати не можуть. Наприклад, істотною властивістю грошей є те що вони є всезагальним еквівалентом обміну товарів, а неістотною ознакою те, що вони металеві чи паперові.

Вроджені ідеї - вчення, в якому стверджується, що людині від народження притаманні деякі ідеї.

Всезагальний квантор - логічний оператор, з допомогою якого виражається універсальне висловлювання логіки предикатів. Символічно квантор всезагальності позначається так: v (див. Конд.) Запис чит. Так.

Гармонія (від грец. harmonia - співрозмірність, злагодженість) - співрозмірна узгоджуваність цілого і елементів, які в нього входять.

Генезис (від грец. genesis - джерело, виникнення) походження, виникнення того чи іншого предмета, явища, вчення, думки.

Генетичне визначення - спосіб дослідження предмета чи явища, який ґрунтується на основі аналізу процесу їх виникнення.

Генетичне визначення поняття - таке визначення, в якому зміст поняття розкривається за допомогою вказівки на спосіб виникнення предмета.

Герменевтика (від грец. hermeneuo - пояснюю, тлумачу) - мистецтво і теорія тлумачення текстів, які основані на граматичному дослідженні мови, історичних фактів.

Гетерогенний (вд грец. heteros - інший, genos - рід, походження) - неоднорідний, той, що складається із різних елементів.

Гіпостазування (від грец. hupostasis - сутність, субстанція) - логічна помилка, сутність якої полягає в наділенні абстрактних об'єктів ознакою реального існування.

Наприклад, цю помилку допускає той, хто вважає, що точка реально існує(як предмет).

Гіпотеза (від грец. hupothesis - припущення) - наукове припущення, істинність якого ще не визначена.

Гіпотеко-дедуктивний метод - шлях наукового дослідження, в якому спочатку висовуються декілька гіпотез, а потім дедуктивним шляхом виводяться з них наслідки.

Глосса (від грец. glossa - застаріле слово) - інтерпретація незрозумілого, або слова, яке мало вживається.

Глоссолалія (від грец. glossa - незрозуміле слово, Ialeo - говорю) - слова або словосполучення, які не мають сенсу.

Гномічний (від грец. gnome - коротке висловлювання) - коротке висловлювання у вигляді прислів'я, приказки.

Гносеологія (від грец. gnosis - знання, logos - вчення) - філософське вчення про пізнаваність світу і його законів.

Двомісна операція - операція логіки висловлювань, в процесі якої із двох простих висловлювань з допомогою пропозиціональної зв'язки будується складне висловлювання. Наприклад, якщо два простих висловлювання А і В об'єднати сполучником “=’, то ми одержимо складне судження А ?В (А тоді і тільки тоді, коли В).

Двосенсність - вкладання в поняття, яке відображає один і той же предмет, в один і той же час, в одному і тому ж відношенні різного змісту (коли один і той же термін вживається у різних значеннях).

Наприклад, в умовиводі

Усі метали електропровідні. Бронза метал.

Отже, бронза електропровідна.

термін метал у більшому засновку вживається в сенсі хімічного елемента, а в меншому засновку термін метал вживається в сенсі, який вкладається в нього в побутовому житті(бронза не є хімічним елементом).

Дедуктивний умовивід - умовивід, в якому із декількох істинних засновків по правилам логіки виводиться висновок. В дедуктивних умовиводах процес міркування проходить таким чином:

1. Від більш загального до менш загального. Наприклад: Усі метали мають вільні електрони.

Олово - метал.

Отже, олово має вільні електрони.

У даному силогізмі здійснюється перехід від знання загального до знання одиничного. Більший засновок є судженням загальним, а менший засновок - одиничним судженням.

2. Від суджень однієї спільності до суджень тієї ж спільності. Наприклад:

Жодна птиця не є ссавцем.

Усі кажани - ссавці.

Отже, жоден кажан не є птицею.

У даному силогізмі і засновки і висновки є загальними судженнями.

Від одиничного до часткового. Наприклад:

Геракліт - стародавньогрецький філософ.

Геракліт - діалектик.

Отже, деякі діалектики - стародавньогрецькі філософи.

У даному силогізмі два засновки є судженнями одиничними, а висновок - частковим судженням.

Дедукція (від лат. deductio - виведення) - перехід від загального до часткового; в іншому значенні це логічний вивід, в якому здійснюється перехід від засновків до висновків на основі правил логіки.

Декларативний (від лат. declaratio - заява) - промова, яка містить одні загальні положення і не супроводжується ніякими аргументами.

Денотат (від лат. denoto - позначаю) - річ, яка називається і позначається власним ім’ям. Наприклад, ім’я Київ позначає столицю України, а само місто є денотатом ім’я Київ. Ім'я „депутат Верховної Ради України” позначає усіх людей, які є депутатами, а самі депутати є денотатом цього ім.'я.

Деонтина логіка (від грец. deon - обов'язок, правильність) - логіка, яка досліджує норми поведінки, нормативні поняття. Інколи її називають нормативною логікою або логікою норм. Вона вивчає властивості таких функторів як „обов'язково”, „заборонено”, „дозволено” тощо.

Деонтична модальність (від грец. deon - обов'язок, правильність) - характеристика практичних дій людини з точки зору прийнятої системи норм з допомогою таких функторів як „обов'язково”, „заборонено”, „дозволено”, „байдуже”. Наприклад, „Усі патріоти повинні захищати Батьківщину”, „У даному закладі палити заборонено”.

Десигнат (від лат. designatio - позначення) - об'єкт, який позначається засобом даного імені, значення імені. Наприклад, перший космонавт світу є єдиний десигнат імені Юрій Гагарін.

Дескриптивне висловлювання (від. лат. description - опис)- висловлювання, в якому здійснюється опис подій або явищ.

Другим видом висловлювання є оціночне висловлювання, в якому дається оцінка явищам.

В математичній логіці висловлюванням називається речення певної мови(природної або штучної).

Деструктивний силогізм (від лат. destructivus - руйнуючий) - умовно-категоричний умовивід (модус толленс). В ньому один засновок є умовним судженням, а інший простим категоричним судженням. У висновку заперечується основа умовного судження. Наприклад:

Якщо через мідний провідник провести електричний струм, то він буде нагріватись.

Мідний провідник не нагрівається.

Отже, через мідний провідник електричний струм не проводиться.

Дефініція (від лат. -definitio - визначення) - визначення поняття.

Щоб визначити поняття необхідно вказати, які істотні ознаки входять до його змісту.

Диз'юнктивне судження (від лат. disjunctio - розрізнювати) - логічна операція, яка полягає в з'єднанні простих суджень сполучником „або”. Наприклад, із суджень „Ми поїдемо на екскурсію Київ” і „Ми поїдемо на екскурсію у Львів” з допомогою сполучника „або” можна створити складне диз'юнктивне судження „Ми поїдемо на екскурсію у Київ або у Львів”.

Диз'юнктивний силогізм, див.: Модус понендо толленс, Модус толлендо поненс.

Дискурсивний (від лат. discursus - міркування) - одержаний в результаті послідовного міркування, обґрунтований попередніми судженнями.

Дискусія (dscussio - дослідження, розглядання) - обговорення складної проблеми між прихильниками різних точок зору.

Дистрибутивності закон (від лат. distributio - розміщення, розділення, розподілення) - в алгебрі закон виражається таким чином (див. Конд.с.155). В логіці висловлювань він виражається таким чином.

Дихотомічне ділення обсягу поняття (від грец. dicha і thome - ділення на дві частини) - ділення обсягу поняття на два суперечливих видових поняття. Наприклад, поняття „озера” можна розділити на два поняття „озера прісні” і „озера солоні”, які будуть видовими по відношенню до поняття „озера”.

Діаграми Вєнна - наглядна ілюстрація відношень між класами (обсягами понять) з допомогою кругів і інших контурів.(Див. операції з класами).

Діалектика (від грец. dialektike - мистецтво вести бесіду) - наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства, пізнання, мислення.

Діалектична логіка - філософський термін, який ввів у філософію німецький філософ Гегель. Це філософська наука про найбільш загальні закони виникнення і розвитку мислення, принципи наукового мислення.

Діалектичне протиріччя - такий зв'язок між протилежностями, що притаманні усім речам, явищам, процесам, який характеризується їх єдністю, взаємозв'язком,

взаємопроникливістю і взаємовиключенням. Таке протиріччя є джерелом розвитку. Наприклад, протиріччя між прогресом і регресом в системі яка розвивається, протиріччя між абсолютною і відносною істинами, протиріччя між старим і новим.

Діалог (від грец. dialogos - бесіда) - бесіда між двома або декількома особистостями.

Дилема (від грец. di(s) - двічі, lemma - припущення) - судження, в якому стверджується про те, що предмету притаманні дві суперечливі ознаки і ніяких більше.(див. с. ).

Доказ - логічна операція, в процесі якої істинність якої-небудь думки обґрунтовується іншими істинними думками.(див. с.). (послідовність, помінять місцями)

Достатньої підстави закон - один із чотирьох законів формальної логіки, згідно з яким кожна думка може вважатися істинною тоді і тільки тоді, коли вона обґрунтована іншими думками, істинність яких доведена раніше.(див.с. ).

Ділення обсягу поняття - логічна операція, за допомогою якої розкривається обсяг родового поняття через перелік його видів або елементів. Наприклад поняття „кут”, в залежності від його розміру можна поділити на кути гострі, прямі і тупі.

Евристика (від грец. heurisko - знаходжу) - наука, яка вивчає закономірності і методику пошукіу вирішення проблем і задач в теорії і практиці.

Ейлерові круги - спосіб моделювання наглядного зображення відношень між обсягами понять з допомогою кругів. Даний спосіб запропонував відомий математик, фізик, астроном і логік Леонард Ейлер(1707 - 1783). Наприклад, відношення перехрещення між

поняттями зображується так:

Поняття А - студент; поняття В - спортсмен;

поняття С — студент-спортсмен.

Еквівалентність (від лат. aegualis - рівний і valentis - маючий силу, рівносильність) - логічна операція, з допомогою якої із двох суджень з допомогою сполучника „тоді і тільки тоді, коли” або „якщо і тільки якщо” створюється нове судження. Наприклад, „Геометрична фігура є квадратом тоді і тільки тоді, коли вона має чотири рівних сторони і чотири прямих кути”. Символічно записується так: А ? В.

Евристика (від грец. Heurisko - знаходжу) - наука, яка вивчає закономірності і методику пошуку вирішення теоретичних і практичних проблем.

Евфемізм (від ^^euphemismos; eu - добре, phemi - говорю) - заміна грубого вираження більш м’яким. Наприклад, „невіглас замість дурень”.

Екзистенціальне судження ( від лат. existentia - існування) - судження, в якому стверджується або заперечується факт існування або не існування предмета чи явища.

Ентимема ( від грец. in tumos - в умі) - скорочений силогізм, в якому пропущені один із засновків або висновок.(див. )

Епісилогізм - силогізм, в якому засновком є висновок попереднього силогізму. Наприклад:

Усі форми мислення є відображенням предметів і явищ світу.

Усі умовиводи є форми мислення.

Усі умовиводи є відображенням предметів і явищ світу.

Усі умовиводи є відображенням предметів і явищ світу. Силогізм є умовиводом.

Силогізм є відображенням предметів і явищ світу.

Епіхейрема (від грец. epiheirema - умовивід) - складноскорочений силогізм, в якому обидва засновки є ентимеми. Наприклад:

Захист прав людини - благородна справа, оскільки він сприяє утвердженню демократії.

Відстоювання гласності є захистом прав людини, оскільки воно сприяє захисту демократії.

Отже, відстоювання гласності - благородна справа.

Еристика (від грец. eristika - мистецтво суперечки) - мистецтво вести полеміку(суперечку). Засіб досягнення істини з допомогою суперечки

Єдність і боротьба протилежностей - один і з основних законів матеріалістичної діалектики. Згідно з цим законом усім речам притаманні протилежні сторони, тенденції, які знаходяться у відношенні взаємозв'язку, взаємо проникливості і взаємо виключення (боротьби). Боротьба протилежностей є джерелом розвитку.

Закон - внутрішній, необхідний, істотний зв'язок між предметами і явищами. Закон логіки виражає внутрішній, необхідний, істотний зв'язок між думками.

Закон де Моргана - назва логічних законів, які виражають зв'язок з допомогою заперечення кон'юнкції і диз'юнкції. Закони названі ім’ям англійського логіка 19 ст. А. де Моргана.

Один із даних законів словесно формулюється так: заперечення кон’юнкції еквівалентно диз'юнкції заперечень. Наприклад, „Невірно, що злочин скоїли А і В тоді і тільки тоді, коли невірно, що злочин скоїв А або невірно, що злочин скоїв В. Символічно:

(А л В) ? (- А V - В)

Згідно з іншим законом, заперечення диз'юнкції еквівалентно кон'юнкції заперечень. Символічно: (див. словник по л. с.53)

Закон виключеного третього - логічний закон, згідно з яким із двох суперечних суджень одне неодмінно є істинним, а інше - хибним, а третього бути не може.(див с. ).

Закон протиріччя - логічний закон, згідно з яким не можуть разом істинними дві протилежні думки про один і той же предмет, який береться в один і той же час і в одному і тому ж відношенні. (див. с ).

Заперечення - логічна операція, яка полягає в тому, що певному висловлюванню(поняттю, судженню) протиставляється протилежне висловлювання. Наприклад: судженню „Число 6 ділиться на 3 і на 2” можна протиставити судження „Число 6 не ділиться на три і на два”.

Збірні поняття - поняття, в якому кожен елемент обсягу є сукупністю відносно самостійних предметів, що мисляться як один клас. Наприклад: „сузір'я Водолія”, „полк”, „загін”.

Зведення до абсурду ( від лат. reductio ad absurdum - зведення до нісенітності, безглуздості) - спосіб спростування, в якому допускається, що теза, яка спростовується є істинною. Потім із даної тези виводяться наслідки і якщо вони суперечать дійсності, то робиться висновок про хибність тези.(див. с. ).

Зміст поняття - усі мислимі в понятті ознаки, властивості. Наприклад, змістом поняття „трикутник” є такі ознаки як „три сторони”, „три кути”, „сума кутів 180^о”.

Знання - результат процесу пізнавальної діяльності.

Значення - в логіці інформація про зміст того чи іншого мовного виразу. Наприклад, значення виразу А і В полягає в тому, що це кон'юнктивне судження, якому два простих судження з'єднуються сполучником „і”, читається А і В. Символічно: А л В.

Ідеалізація - мислене створення ідеалізованих

предметів(„точка”, „абсолютно тверде тіло” тощо).

Ідея (від грец. idea - образ, вид) - форма пізнання, якій виражене усвідомлення цілі подальшого пізнання і практичної діяльності.

Іллогічний (від лат. il - не, logos - вчення, поняття, логіка) - нелогічний, несумісний з законами логіки, нерозумний).

Іманентний (від лат. immanens - те, що внутрішнє притаманне якому-небудь предмету, системі.

Імплікативне судження (від лат. implicite - кріпко з'єдную) - складне судження, в якому судження з'єднуються сполучником

„якщо..., то...”. Наприклад, „Якщо судження

загальностверджувальне, то в ньому суб'єкт завжди розподілений”.

Імплікація (від лат. implicite - кріпко з'єдную) - логічна зв'язка, яка відповідає граматичній „якщо..., то...”. Наприклад, “Якщо через провідник провести електричний струм, то він буде нагріватись”. (див. с. )

Ім’я - вираження природної або штучної формалізованої мови.

Індуктивна логіка - логіка про умовиводи, в яких здійснюється перехід думки від знання одиничного до знання часткового та загального.(див. с. )

Індуктивне визначення - визначення, в якому із деяких вихідних об'єктів теорії будуються нові об'єкти теорії (д Кондаков с.200)

Індукція - (від лат. inductio - наведення) - форма мислення, в якій здійснюється перехід думки від знання одиничного до знання часткового та загального. Прикладом індуктивного визначення буде визначення парного числа. У даному визначенні вихідним об’єктом є число 0, вихідною операцією є добавлення двійки (+2). Індуктивне визначення складається з таких пунктів: 1) 0 - число парне; 2) якщо п - парне число, то п + 2 - парне число; 3) ніяких (натуральних) чисел, окрім тих, що утворені застосуванням (1) є і (2) немає. (див. с. )

Інтерпретація (від лат. interpretatio - пояснення, тлумачення)- в логіці пояснення значення символів і формул певної формальної системи.

Інтуїція (від лат. intueri - уважно дивиться) - здатність спонтанно, несподівано, без логічних висновків відкривати істину.

Інформатика (від лат. informatio - пояснення; informare - зображувати, складати поняття про що-небудь) - наука, яка вивчає закономірності одержання, відбору, зберігання, передачі і застосування інформації в теорії і практиці.

Інформація (від лат. informatio - познайомлення, пояснення, поняття) - знання про що-небудь, яке передається від одної людини до іншої. В математиці і логіці інформація визначається як знята невизначеність. Чим більше знімається невизначеності, тим більше людина одержує інформації. Наприклад, в науці деякий час існувала невизначеність відносно того, чи закони еволюції чи закони генетики є визначальними в процесі розвитку видів. А коли стало відомо, що процес видоформування зумовлюється дією як законів еволюції так і законів генетики і що теорія еволюції Дарвіна і теорія генетики доповнюють одна одну, тоді дана невизначеність була знята.

Ірраціональне (від лат. irrationalis - нерозумний, підсвідомий) - те, що суперечить логіці, протиставляється раціональному. Це те, що не можна виразити з допомогою логічних форм.

Істина - відповідність змісту думок, знань об'єкту пізнання. Це відображення речей такими, якими вони є в дійсності.

Істинне значення - одна із можливих характеристик висловлювання(судження) з точки зору істинності або хибності. Кожне висловлювання може бути або істинним або хибним. Якщо висловлювання відповідає дійсності, то воно є істинним, а якщо не відповідає дійсності, то є хибним.

Історичне і логічне - категорії діалектичної логіки, які виражають відношення між реальним процесом розвитку предмета і його відображення у науковому пізнанні. Логічне є відображенням історичного і тому без історичного не може існувати логічного.

Категоричне судження (від грец. kategoricos - безумовний, стверджуючий) - судження, в якому виражається належність або неналежність ознаки предмету або самого предмета до класу інших предметів. (див. с. ).

Категорія (від грец. kategoria - висловлювання, судження, ознака) - фундаментальне поняття, в якому відображаються найбільш загальні ознаки, зв’язки і відношення між предметами і явищами об'єктивного світу. Наприклад, у філософії категоріями є матерія”, „свідомість”, „рух”, „простір”, „час” тощо.

Каузальний (від лат. causa - причина) - причинний.

Квадрат логічний - наглядна схема, яка допомагає запам’ятати відношення, які є між судженнями..

Квантор (від лат guantum - скільки) - в логіці логічні оператори, з допомогою яких виражають кількісні характеристики суджень. Наприклад, у судженні „Деякі філософи гуманісти”, з допомогою квантора „деякі” виражається, що це судження часткове. У судженні „Усі люди розумні істоти” з допомогою квантора „усі” виражається, що судження загальне.

В логіці використовуються і квантори існування, з допомогою яких стверджують існує чи не існує предмет чи явище. Наприклад, „У кожній бібліотеці існують книги, які не читаються”.

Квінтесенція (від лат. guinta essentia - п'ята сутність) - саме суттєве, саме головне.

Клас (від πaτ.classis - група) - сукупність предметів, які мають декілька загальних ознак і з допомогою яких даний клас відрізняється від подібних класів.

Класифікація (від лат. classis - розряд, facio - роблю) - ділення родового поняття на видові на певній основі. Класифікацією є періодична система елементів Д.І. Мендєлєєва, система тварин і рослин К. Ліннея.

Коло у визначенні - коли визначуване поняття визначається через інше поняття, котре в свою чергу, пояснюється через перше.

Контрарна протилежність (від лат. contraries - протилежний) - відношення між протилежними поняттями і судженнями(див. с. ).

Конкретне поняття (від лат. concretus - густий, твердий) - поняття, в якому на відміну від абстрактного поняття, мислиться окремий предмет або явище. В абстрактному понятті мисляться окремі ознаки предметів (див. с. ) не по алфавіту.

Конкретна тотожність - тотожність між діалектичними протилежностями. Це така тотожність, яка включає в себе і відмінність.

Наприклад конкретна тотожність є між такими протилежностями як „плюс” і „мінус”, „жінка” і „чоловік”, „сили протягування” і „сили відштовхування”.

Конкретність істини - кожна істина може вважатися істиною тільки по відношенню до конкретних умов, місця і часу. Наприклад, закони класичної механіки можуть вважатися істиною тільки по відношенню до макросвіту. В мікросвіті дані закони не діють.

Консеквент (Від лат. consequens - наслідок, наступний висновок) - у імплікативному судженні наслідок, який випливає із основи. Наприклад, у судженні „Якщо людина вивчає логіку, то вона підвищує культуру мислення” консеквентом буде висловлювання „то вона підвищує культуру мислення”.

Константа (від лат. constans - незмінний, постійний) - в логіці вираз, який зберігає незмінне значення в процесі усієї логічної операції. Наприклад, в судженні

константою буде сполучник імплікація, два засновки і один висновок.

Концепт (від лат. conceptus - поняття) - зміст, сенс поняття.

Кон Юнкція (від лат. conjunctio - сполучник, зв'язок) - логічний сполучник, з допомогою якого з'єднуються судження в складне судження. Позначається “ /\„ і читається як „і”. Наприклад, А л В читається А і В. „Число 6 ділиться на три і на два. (див с. ).

Корелятивний (від лат.correlativus - відносний) - співвідносний. Корелятивними називаються поняття, зміст одного з яких розкривається через зміст іншого поняття. Наприклад, „матерія” і „свідомість”, „можливість” і „дійсність”.

Лаконізм (від грец. Iakonismos - стислий, небагатомовний) - стислість у вираженні думок.

Лема (від грец. lemma - припущення) - умовно-розділовий умовивід (див. ).

Логіка (від грец. logos - слово, думка, мова, розум) - поняття, яке вживається в різних сенсах. Формальна логіка - наука про форми і закони людського мислення.

Сучасна логіка складається із декількох логічних систем. Це логіка висловлювань, логіка предикатів, модальна логіка, часова логіка та ін.(див. с. ).

Логістика - назва формальної логіки, яка вивчається з допомогою математичних методів. В іншому значенні - це мистецтво обчислювання.

Логічна машина - механічний, електромеханічний, електронно-обчислювальний прилад, який використовується для вирішення математичних і логічних задач, для управління технологічними і виробничими процесами, для збереження і переробки інформації.

Логічна істинність - істинність висловлювання, яка визначається його формально-логічною будовою і певними логічними константами. Наприклад, логічно істинним буде таке складне судження як (закон протиріччя).

Логічні константи - логічні постійні.

Логічна операція - дія, в якій із одних думок по правилам логіки виводяться інші думки.

Логічна постійна - назва терміна, який зберігає одне і теж значення у всіх висловлюваннях незалежно від їх конкретного змісту. Наприклад, логічними постійними будуть такі терміни як „існує”, „усі”, „тоді і тільки тоді, коли”.

Логічна символіка - сукупність знаків, якими позначаються логічні операції, структура форм мислення, логічні висновки. Наприклад, символами логічних операцій є кон'юнкція, диз’юнкція, імплікація.

Логічна суперечність - логічна помилка, яка пов'язана з порушенням закону суперечності.(див. с. ).

Логічна форма - структура думки, спосіб зв'язку її елементів. Поняття, судження, умовиводи є логічними формами, вони можуть мати різний зміст, але їх форма буде одна і таж. Наприклад, судження „Київ - столиця України” і „Варшава - столиця Польщі” різні по змісту, але однакові по формі. Їм притаманна форма: S є P.

Логічний квадрат - наглядна схема, яка виражає відношення між деякими видами суджень(відношення протилежності, відношення суперечності, відношення підпорядкування, відношення підпротилежності.(див. с. )

Логічні закони - внутрішній, необхідний суттєвий зв’язок між думками. Основними в формальній логіці є закон тотожності, закон протиріччя, закон виключеного третього, закон достатньої підстави. (див. с. ).

Логічні змінні - назва термінів, які змінюють своє значення у висловлюваннях в залежності від їх конкретного змісту. Наприклад, у формулі “Усі S є P” логічними змінними є S і P. На їх місце можна підставити любі судження. Наприклад, „Усі кити - ссавці”, “Усі зірки сяють власним світлом”.

Логомахія (від грец. logos - слово і maxe - суперечка) - суперечка, в якій чітко не визначений предмет суперечки. Така суперечка, в якій обидві сторони вживають недостатньо визначені або взагалі невизначені поняття.

Логос (від грец. logos - слово, поняття, думка, розум) - думка, слово, вчення. Термін, який ввів у філософію стародавньогрецький філософ Геракліт (бл. 544 - бл. 483 до н. е.). Він називав логосом всезагальну необхідність, закономірність світу.

Математична логіка - назва сучасної логіки, яка виникла у другій половині 19 ст. - на початку 20 ст. на основі традиційної формальної логіки. Математична логіка використовує методи побудови спеціальних формалізованих мов і обчислювань.

Металогіка (від грец. meta - після, позаду, за) - логіка, яка вивчає будову і властивості формальних логічних теорій з допомогою математичних методів.

Метаматематика - розділ математичної логіки, який вивчає основи математики, структуру математичних доказів і математичних теорій.

Метамова (від грец. meta - після, позаду, за) - мова, засобами якої досліджуються і описуються властивості іншої мови, яка називається об'єктною або предметною.

Метатеорія (від грец. meta - після, позаду, за) - теорія, яка вивчає структуру і властивості деякої іншої теорії. Теорія, властивості якої досліджуються в метатеорії, називається об'єктною або предметною теорією.

Метод (від грец. меШобоз - шлях дослідження, навчання, викладання) - система правил, якими користуються при вирішенні певних теоретичних і практичних проблем. Метод - це шлях пізнання, який спирається на знання, яке одержане раніше. Є методи спеціальні, які використовуються в одній або декількох науках. Загальні методи використовуються в усіх науках. Загальними методами є метод єдності аналізу і синтезу, метод дедукції і індукції, метод моделювання та ін.

Метод супутніх змін - якщо зі зміною однієї з обставин, що передують виникненню досліджуваного, змінюється і саме явище, то, ймовірно, що саме ця обставина є причиною виникнення цього явища.(див. с. )

Методологія науки - теорія, яка вивчає структуру наукового знання, засоби і методи наукового пізнання.

Мислення - це цілеспрямоване, опосередковане і узагальнене відображення людиною предметів і явищ зовнішнього світу в поняттях, судженнях, умовиводах, наукових теоріях гіпотезах і т.п. Цілеспрямованість мислення полягає в тому, що людина здатна створювати ідеальні, мисленні конструкції речей і явищ, які ще не існують. Потім на основі мислених конструкцій створюються ті чи інші предмети. Опосередкованість мислення полягає в тому, що між мисленням і між предметами і явищами зовнішнього світу є посередник - відчуття. Узагальненість мислення полягає в тому, що людина здатна створювати поняття, які відображають найбільш загальні, суттєві ознаки предметів. Створити поняття не можна без класифікації і узагальнення. Узагальнення - це і здатність людини здійснювати операцію переходу від менш загального поняття до більш загального поняття.

Мнемоніка (від грец.шпешопікоп - мистецтво запам'ятання) - сукупність різних засобів, які сприяють запам'ятанню якомога більшої кількості інформації. Наприклад, див. „логічний квадрат”.

Множина - сукупність елементів, які мають спільні властивості. Наприклад, „множина столиць країн”, „множина популяцій тварин” тощо.

Множин теорія, див.: Теорія множин.

Мова - звукова матеріальна оболонка мислення, засіб спілкування, обміну думками між людьми.

Модальність (від лат. modus - вид, засіб) - оцінка висловлювання, яка дається з певної точки зору. Модальна оцінка дається з допомогою таких понять як „необхідно”, „можливо”, „обов'язково”, „дозволяється” і т. п. Наприклад, модальними висловлюваннями будуть: „Можливо, що цей рік буде урожайним”, „Необхідно, що при підвищенні температури обсяг газу збільшується”.

Моделювання - метод, в якому предмет, що вивчається, заміщується яким-небудь природним або штучним аналогом, завдяки дослідженню якого ми пізнаємо властивості, особливості функціонування або розвитку предмета що вивчається.

Моделювання основане на подібності, спільності властивостей між предметом і його оригіналом.

Модель (від лат. modulus - міра, взірець, норма) - мислений або знаковий образ модельованого об'єкта(об'єкта, який пізнається).

Модус (від лат. modus - міра, засіб, образ, вид) - в логіці різновидність якого-небудь умовиводу. Наприклад, в простому категоричному умовиводі є 19 правильних модусів. (див. с. ).

Модус понендо толленс (від лат. modus poπeπdo tolleπs ) різновид розділово-категоричного умовиводу, коли перший засновок - розділове судження, а другий засновок категоричне судження. Другий засновок стверджує один із членів розділового судження. (див. с. ).

Модус поненс (від лат. modus poπeπs ) - умовно-категоричний умовивід, в якому від ствердження основи (антецедента) умовного судження здійснюється перехід до ствердження його наслідку (консеквентна):

Якщо А, то В; А

Наприклад:

Якщо дане небесне тіло світить власним світлом, то воно є зіркою.

Дане небесне тіло світить власним світлом.

Отже, дане небесне тіло - є зіркою.

Модус толлендо поненс (лат. modus tollendo ponens) - розділово-категоричний умовивід, першим засновком якого є розділове (диз'юнктивне) судження, а другим категоричне судження, яке заперечує один із двох членів диз'юнкції.(див. с. ).

Можливість логічна - судження, яке входить один із модальних операторів. Інші модальні оператори: „необхідно”, „неможливо”.

Наука - теоретична діяльність людини, яка направлена на виробництво знань про предмети і явища світу. Наукове знання характеризується систематичною, воно фіксується в наукових поняттях, гіпотезах, теоріях та інших формах наукового пізнання. Наука розкриває сутність предметів, закони їх розвитку. Одними із найважливіших функцій науки є практична(вона задовольняє потреби практики) пояснювальна і прогностична.

Невірна промова слів - логічна помилка, яка полягає в тому, що зміна наголосу в слові може змінити його сенс. Наприклад, „закол о ти" і „з а колоти".

“Не витікає" (від лат. non sequitur ) - логічна помилка в доказі деякої тези, яка полягає в тому, що між аргументами доказу і його тезою відсутній логічний зв'язок, внаслідок чого аргументи не обґрунтовують істинності тези, яка доказується. Ця помилка нерідко пов'язана з порушенням закону достатньої підстави.

Необхідні і достатні умови - це умови, які визначають істинність висловлювання. Необхідними умовами істинності висловлювання А є умови без яких воно не може бути істинним. Достатніми називаються такі умови, при наявності яких судження висловлювання А є істинним. Умови можуть бути необхідними, але недостатніми.

Необхідність логічна - наряду з „можливістю" одна із модальних характеристик висловлювання. Наприклад, із подвійного заперечення судження з необхідністю витікає його ствердження: А = А.

Неповне визначення - визначення, в якому порушено правило співмірності, тобто обсяг визначуваного поняття має дорівнювати обсягу визначаючого поняття.(див. ).

Непрямий доказ - доказ, в якому істинність тези доводиться шляхом встановлення хибності антитези(див ).

Несуперечливість - мислення, в якому відсутні логічно протилежні, суперечливі судження про один і той же предмет, в один і той же час, в одному і тому ж відношенні.

Несуперечності закон - див. Закон суперечності.

Неявне визначення - визначення, в якому поняття не визначається безпосередньо, а встановлюється з системи його відношень до інших понять у певному контексті. Найчастіше вживаються констектуальні і аксіоматичні визначення. У контекстуальному визначенні контекстом є звичайний уривок будь- якого тексту. У аксіоматичному визначенні контекстом виступає сукупність положень якої-небудь теорії, які не потребують обґрунтування(наприклад, аксіоми і постулати геометрії Лобачевского).

Обґрунтування - обґрунтування істинності суджень засобом доказу. Судження є обґрунтованим, якщо доказ його істинності здійснюється по правилам логіки.

Об'єкт (від лат. objectum - предмет) - предмет пізнання, який існує незалежно від свідомості людини.

Об'єктивність - незалежність від суб'єкта, людської свідомості. Наприклад, зміст судження „сума кутів трикутника дорівнює 180 градусів” визначається природою даної геометричної фігури незалежно від того усвідомлює це людина чи ні.

Обмеження поняття - логічна операція, в процесі якої переходять від поняття з більшим обсягом до поняття з меншим обсягом. Наприклад, „юрист” - „адвокат”.

Обсяг поняття - усі предмети, які мисляться в понятті. Наприклад, обсягом поняття „економіст” будуть усі економісти.

Одиничне поняття - поняття, в якому мислиться один предмет (обсяг поняття дорівнює одиниці).

Одиничне судження - судження, в якому дещо стверджується або заперечується про окремий предмет. Наприклад, „Київ - столиця України”.

Ознака - все те, в чому предмети і явища подібні один із одним або в чому вони відрізняються один від одного.

Омана - хибне уявлення про що-небудь, помилка.

Остенсивне визначення (від лат. ostendere - показувати) - таке визначення поняття, коли безпосередньо показується предмет, яким позначається дане поняття.(див. с. ).

Омонім (від грец. homos - однаковий, onuma - ім.'я) - мовний вираз, який має декілька значень. Наприклад, „діалектика” - слово, яке позначає мистецтво суперечки і вчення про розвиток.

Опосередкованість - зумовленість одного знання іншим. Знання, яке одержується в результаті застосування умовиводів. Це знання протиставляється безпосередньому знанню, яке одержується в результаті взаємодії відчуттів людини з предметами і явищами зовнішнього світу.

Парадигма (від грец. paradeigma - приклад, взірець) - сукупність теоретичних і методологічних положень, які прийняті на певному етапі розвитку науки як такими, що є взірцем, стандартом наукового дослідження, тлумачення і систематизації наукових даних. Наприклад, парадигмою на сучасному етапі розвитку науки є діалектико-матеріалістичний метод пізнання.

Парадокс (від грец. para - проти, doxa - думка) - думка яка ніяк не узгоджується з думками, істинність яких не викликає сумніву. Це заперечення того, що вважається безумовно істинним. Наприклад, коли виникла квантова механіка, то її закони ніяк не узгоджувались з загальноприйнятою механічною картиною світу. Різновидом парадоксів є різного роду антиномії. Наприклад, антиномії „брехун”, „куча” і т.п.

Парадокс „брехуна”- один із парадоксів, який тлумачиться так:

Людина говорить: „Я кажу неправду”. Якщо вона говорить неправду, то це є брехня і тому вона не говорить неправду. Якщо ж людина говорить правду, то те, що вона говорить є істина, і тому вона бреше(говорить неправду). В даній ситуації людина говорить і правду і неправду одночасно.

Паралогізм - логічна помилка, яка пов'язана з неусвідомленим порушенням правил і законів логіки.

Параметр (від грец. parametron - відмірюваний) - величина, яка характеризує деяку властивість, режим роботи якого -небудь механізму, пристрою. В математиці - величина, яка не змінюється на протязі рішення задачі.

Парафраза (від грец. paraphrases - опис) - передача своїми словами думок, текстів інших авторів.

Партикулярний (від лат. particula - частка) - частковий. Наприклад, „часткове судження”.

Перетин класів - логічна операція завдяки якій знаходять спільні для класів елементи. Наприклад, перетином класів А (матеріалісти) і В (діалектики) буде клас С (матеріалісти - діалектики).

Перетворення (від лат. obversio - перетворювати, повертати) - безпосередній умовивід, в якому змінюється якість судження, а на місце предиката вихідного судження ставиться предикат, який знаходиться з ним у відношенні суперечності.(див. с. ).

Питання - речення, в якому виражається недостаток інформації про який-небудь предмет і потреба відповіді, пояснення.

Пізнання - процес накопичення, переробки знань про навколишній світ, людину, суспільство. Процес пізнання здійснюється з допомогою чуттєвих і логічних форм відображення дійсності.

Підміна тези - логічна помилка в доказі, коли доказують певну тезу, а в процесі доказу переходять до доказу зовсім іншого положення. Наприклад, замість того щоб доказати тезу „Громадянин М. винен в порушенні правил безпеки на

виробництві” доказують що „М. порядна людина”, „М працює на підприємстві 30 років” і т. п. На цій підставі намагаються

спростувати істинність тези.

Підтверджування - відповідність знання фактам експериментальним даним.

“Після цього, отже по причині цього” (від лат. post hos ergo propter hos) - логічна помилка, яка полягає в тому, послідовність явищ в часі приймають за їх причинний зв'язок.(див. с. ).

Подвійного заперечення закон - закон, згідно з яким ствердження тотожньо подвійному запереченню даного судження. Символічно це позначається: А = А,

де = - знак тотожності (рівносильності), дві риски над А -

подвійне заперечення, яке читається так: не ( не-А). Наприклад, судження „Число прос 11 просте” тотожньо судженню „Число 11 не непросте”.

Поняття -форма мислення, в якій відображаються найбільш загальні та істотні ознаки предметів.(див. ).

Порівняння - логічний спосіб формування понять на основі встановлення відмінності і подібності між предметами і явищами.

Поспішне узагальнення - логічна помилка в індуктивному умовиводі, яка полягає в тому що на основі дослідження деяких елементів класу робиться висновок про увесь клас.(див. ).

Постулат (від лат. postulatum - те, що вимагається) - вихідне положення якої-небудь теорії, яке приймається за істинне без доказу.

Наприклад, в основі геометрії Евкліда лежать п'ять аксіом і п'ять постулатів, які сприймаються на віру.

Пояснення - одна із найважливіших функцій наукової теорії. В процесі пояснення наука розкриває закони дії чи розвитку тих чи інших явищ, причини, що їх зумовлюють.

Правило висновку - правило, яке визначає перехід від засновків до висновку. Наприклад, якщо є істинними два судження одне з яких має форму імплікації, а інше є основою(антецедентом) цієї імплікації, то по правилу відокремлення можна зробити висновок про істинність основи(консеквентна).

Предикат (від лат. praedicatum - сказане) - термін судження, в якому стверджується або заперечується належність ознаки предмету думки (суб'єкту). Предикат судження позначається буквою P.

Причинний зв'язок - необхідний зв'язок між явищами і предметами. Причина - це явище, дія якого визиває, змінює, визначає інше явище. Причинний зв'язок між причиною А і наслідком В полягає в тому, що без явища А не може з'явитися явища В.

Проблема (від грец. problema - задача, трудність) - питання або комплекс питань, які виникають в процесі пізнавальної діяльності і практики. Нерідко вирішення проблем пов'язано з великими інтелектуальними зусиллями. Наприклад, в науці довгий час існувала проблема дарвінівської і генетичної теорій розвитку біологічних видів.

Простий категоричний силогізм - умовивід, в якому висновок виводиться із двох засновків, які є категоричними судженнями.(див. ).

Протилежність логічна - відношення між протилежними поняттями або судженнями. У відношенні протилежності знаходяться такі несумісні поняття

Протиріччя - в логіці два висловлювання, із яких одне є запереченням іншого. Наприклад: „Логіка - наука про закони і форми мислення” і „Логіка не є наукою про закони і форми мислення”, „Лондон - столиця Англії” і „Лондон не є столицею Англії”. Слід зазначити, що протиріччя має місце лише в тому випадку, коли заперечення і ствердження стосуються одного й того ж предмета і висловлюються в один і той же час.

Протиріччя діалектичне - взаємодія між протилежностями, які знаходяться у відношенні взємовиключення,

взаємообумовлюваності, взаємопроникливості. Таке протиріччя притаманне усім предметам і явищам( і мисленню людини) і є джерелом розвитку, руху природи, суспільства, мислення. Наприклад: протиріччя між силами протягування і відштовхування, між прогресом і регресом, між абсолютною і відносною істинами, між одиничним і загальним у судженні.

Прямий доказ - доведення, в якому з аргументів, пов'язаних за певною схемою міркування, безпосередньо витікає висновок. (див.).

Пусте поняття - поняття, обсяг якого дорівнює нулю. Це поняття, яке не відображає ніяких предметів. Наприклад, пустими поняттями будуть: „вічний двигун”, „русалка”.

Раціональність (від лат. ratio - розум) - те, що має відношення до розуму, обґрунтованість розумом в протилежність ірраціональному, нерозумному, недоступному раціональному розумінню.

Рівнозначність (еквівалентність) - відношення між висловлюваннями, яке характеризується тим, що вони приймають однакові істинні значення. Наприклад: якщо судження А і В є істинними, то формули „Невірно, що А і В тоді і тільки тоді, коли невірно, що А або невірно, що В.

Розділово-категоричний умовивід - умовивід, в якому один із засновків розділове судження, а другий засновок - категоричне судження.(див. ).

Розуміння - засвоєння нової інформації, нового змісту в процесі пізнавальної діяльності. Розуміння пов'язано з розкриттям законів розвитку, функціонування, істотних ознак предметів і явищ.

Розділово-умовний умовивід, див.: Дилема.

Сенс - зміст знакового виразу, думка, яка міститься в словах. Щоб зрозуміти значення деякого виразу необхідно зрозуміти його сенс.

Середній термін силогізму (від лат. terminus medium) - термін силогізму, який входить в більший і менший засновки, але відсутній у висновку.(див. ).

Силогізм (від грец. sillogismos - підраховування) - умовивід, в якому із двох категоричних суджень виводиться нове судження (висновок).(див..).

Силогістика ( від грец. Sullogistikos - той, що виводить умовивід) - логічне вчення про побудову і правила виводу умовиводів, які складаються із простих категоричних суджень.

Символ (від грец. symbolon - умовний знак) - умовний чуттєво сприймаємий об'єкт, письмовий або звуковий знак, яким позначають предмети, явища, поняття. В логіці, наприклад, символами такі знаки як ^„(кон'юнкція), “\/„ (диз'юнкція), (імплікація).

Синонім - (від грец. sunonumus - однойменний) - слова різні по звучанню і однакові по сенсу. Наприклад, синонімами будуть такі поняття як „найбільша птиця в світі” і „страус”.

Синтез (від грец. sunthesis - з'єднання) - мислене з'єднання елементів цілого. Синтез органічно пов'язаний з аналізом - мисленим розчленуванням цілого на складові елементи.

Система (від грец. sustema - ціле, те, що складається із елементів) - об'єднання взаємопов'язаних елементів, які знаходяться в стані функціонування і розвитку. Наприклад, кровоносно-судинна система людини. В іншому сенсі поняття система виражає сукупність взаємопов'язаних елементів цілого. Наприклад, система хімічних елементів Мендєлєєва.

Слово - звукова матеріальна оболонка мислення.

Сорит (від грец. sorit - куча) - складноскорочений силогізм, у якому не висловлюють, а тільки мають на увазі більші або менші засновки і всі висновки, крім останнього.(див. с. ).

Софізм (від грец. sophisma - вимисел, вигадка, хитрість) - логічна помилка, яку свідомо, навмисне допускають у процесі суперечки для того, щоб хибу видати за істину або навпаки істину - за хибу. Наприклад, один із античних софізмів „Рогатий” має такий вигляд:

Те, що ти не губив, ти маєш. Ти не губив рогів.

Отже, ти маєш роги.

У даному софізмі ототожнюються нетотожні поняття „те, що мав і не губив” і „те що не мав і не губив”, що є порушенням закону тотожності.

Сприйняття - чуттєвий образ предмета, який виникає в результаті безпосередньої взаємодії предмета або явища з органами відчуттів.

Строга диз'юнкція - складне судження, в якому прості судження з'єднуються сполучником „або”, який вживається у виключеному значенні. Наприклад, „Громадянин М. скоїв злочин або не скоїв злочину”.

Строга імплікація - така імплікація, в якій сполучник „якщо..., то...” виражає зв'язок антецедента (основи) і

консеквентна(наступного члена імплікації) по сенсу, на відміну від матеріальної імплікації, в якій не виражається змістовний зв'язок між антецедентом і консеквентом. Прикладом строгої імплікації буде таке судження: „Якщо через мідний провідник провести електричний струм, то він буде нагріватись”.

Структура (від лат.зїгисїига - будова, зв’язок) - стійкий зв'язок між елементами цілого. Наприклад, структура простого категоричного силогізму складається із таких елементів як суб'єкт, предикат, зв'язка і квантор.

Суб'єкт судження - предмет думки. Наприклад, в судженні „Богдан Хмельницький - великий український полководець” суб'єктом буде поняття „Богдан Хмельницький”.

Судження - це форма мислення, в якій дещо стверджується або заперечується про відношення між предметами і їх ознаками. (див.)

Судження відношення - таке судження, в якому виражається відношення між предметами, властивостями по величині, положенню в просторі, часовій послідовності, причині та наслідку. Наприклад, „Київ ближче до Сум а ніж Львів”, „Тертя - джерело тепла”.

Судження заперечуване - судження, в якому заперечується належність ознаки предмету, або самого предмету до класу предметів. Наприклад, „Деякі птиці не відлітають у теплі краї”.

Судження стверджуване - судження, в якому виражається належність ознаки предмету або самого предмета до класу предметів.

Наприклад, „Усі зірки світять власним світлом”.

Судження часткове - судження, в якому дещо стверджується або заперечується про частину предметів певного класу предметів.

Наприклад, „Деякі студенти нашого курсу - відмінники”.

Судження існування (екзистенціальні) - судження, в яких виражається факт існування або не існування предметів і явищ. Наприклад, „Диму без вогню не буває”, „Матерія існує”.

Суперечка - зіткнення несумісних думок, під час якого кожна сторона відстоює істинність своєї думки. Загальними рисами суперечки є протиборство, відсутність єдиної думки по певній проблемі, розбіжності у поглядах. Суперечка складається із таких елементів: а) теза - висловлювання, істинність якого потрібно довести; б) аргументи - висловлювання, які є основою доказу; в) аргументація - зв'язок аргументів з тезою.

Сутність - сукупність усіх необхідних властивостей, зв'язків, відношень притаманних предметам і явищам. Наприклад, сутністю засобу виробництва є те, що він завжди характеризується певним рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

Суттєва ознака - ознака, без якої предмет не може існувати, яка виражає його природу і відмінність від інших предметів. Наприклад, суттєвою ознакою виробничих відносин є форма власності на засоби виробництва.

Сходження від абстрактного до конкретного - метод вивчення предметів або явищ, в якому здійснюється перехід думки від абстрактного (неповного) до конкретного(повного, багатого по змісту знання. Метод сходження від абстрактного до конкретного застосував К. Маркс в своєму науковому творі „Капітал”.

Таблиця істинності - таблиця з допомогою якої визначається істинність складних суджень (див. ).

Тавтологія (від грец. tauto - те ж саме, logos - слово, вчення) - логічна помилка, сутність якої полягає в тому, що поняття, яке визначається характеризується засобом самого себе. Наприклад: „Шахрай - це людина, яка займається шахрайством”.

Теза - один із елементів доказу, положення, що обґрунтовується. Теза виражається у формі судження чи системи суджень. Наприклад: „Кожна форма руху матерії може перетворюватися в іншу форму матерії”.

Теоретичне мислення - мислення, яке не пов'язане безпосередньо з практичними діями. Таке мислення має справу з формалізованими системами, створеними з допомогою певного понятійно-категоріального апарату, штучної мови.

Теорія (від грец. theoria - спостереження, розглядання, дослідження) - найвища форма наукового пізнання, яка розкриває закономірності і причини явищ навколишнього світу. На цій основі теорія виконує такі важливі функції як пояснювальна і прогностична.

Прикладом наукової теорії є теорія еволюції Ч.Дарвіна, електромагнітна теорія Дж. К. Максвелла.

Теорія пізнання (гносеологія) - розділ філософії, предметом ви вчення якої є проблеми пізнаваності світу.

Термін (від лат. terminus - межа, кінець чого-небудь) - поняття, яке чітко визначене і придатне до вживання.

Типологія (від грец. tipos - відбиток, форма) - вчення про систематизацію і класифікацію складних об'єктів. Наприклад, класифікація типів вищої нервової діяльності, типи засобів виробництва тощо.

Тотожність - рівність предмета з самим собою та іншими предметами. Кожен предмет є тотожним самому собі, оскільки він зберігає деякі істотні риси, і є нетотожним самому собі, оскільки предмет в кожну мить змінюється.

В логіці тотожність виражається так: „p ?g” тоді і тільки тоді, коли p має усі властивості, які притаманні g, а g має усі властивості, які притаманні p.

„ТопікіГ - логічний трактат Арістотеля, в якому розглядається теорія суперечки (полеміки).

Традиційна логіка - перший етап в розвитку формальної логіки, який розпочався в 4 віці до н.е. і завершився вкінці 19 - го - початку 20 ст., коли сформувалась сучасна математична (символічна) логіка.

Традукція (від лат. traductio - переміщення) - умовивід, в якому засновки і висновок є судженнями однакової загальності.

Наприклад:

Шість більше п'яти.

П'ять більше трьох.

Три більше шести.

Умовивід - форма мислення, за допомогою якої з одних суджень (засновків) одержуються нові судження - висновки. Наприклад:

Усі люди - смертні.

Сократ - людина.

Отже, Сократ - смертний.

Умовивід із суджень з відношеннями - умовиводи, в яких засновки і висновок є судженнями з відношеннями рівності, нерівності, причини і наслідку, положення в просторі, по часовій послідовності, по родинним ознакам тощо. Прикладами таких умовиводів є:

Умовне судження - складне судження, яке складається з простих суджень з'єднаних сполучником „якщо..., то...”. Наприклад, „Якщо людина порядна, то вона й веде себе з гідністю”. Схема умовного судження: „Якщо А, то В”.

Умовно-категоричний умовивід - умовивід, в якому більший засновок є умовним судженням, а менший засновок - категоричним судженням(див. ).

Уявлення - чуттєво-наглядний образ предметів і явищ. З допомогою уявлення людина здатна створити образ предмета, який сприймався раніше.

Фабула (від лат. fabula - чутка, сюжет, історія) - послідовний розвиток подій, пригод, які зображуються в певному творі.

Факт (від лат. factum - зроблене, те, що здійснене) - подія, предмет, явище, які існують реально. Факти виражаються з допомогою фактофіксуючих суджень. Наприклад, коли Ломоносов досліджував сонячне затьмарення Венери, то дійшов до висновку, що на Венері є атмосфера. Цей факт він виразив фактофіксуючим судженням: „На Венері є атмосфера”.

Фальсифікація (від лат. falsus - хибний, facio - роблю) - доведення хибності теорії або гіпотези на основі їх емпіричної перевірки. Фальсифікація може здійснюватися з допомогою умовно-категоричного умовиводу (модусу толленса). Із теорії, яка перевіряється, дедукується деяке емпіричне судження А. Це має такий вигляд: T - А. Потім у науковому експерименті з'ясовується, що судження А хибне, а істинним є судження не - А. Із Т - А і не - А витікає не - Т, тобто хибність теорії Т.

Фігура силогізму - форма силогізму, яка визначається розташуванням середнього терміна(див. с. ).

Форма (від. лат. forma - вид, образ) - внутрішня структура, будова, спосіб взаємозв’язку елементів предмета. В логіці форма мислення, яка виражає структуру окремих думок (див. Поняття, Судження, Умовивід).

Формалізація (від лат. forma - вид, образ) - відображення дійсності в точних поняттях і судженнях. В такому відображенні використовується формалізована (штучна) мова, аксіоматико- дедуктивний метод. Формалізована теорія відволікається від змістовного сенсу вихідних понять, в ній використовуються правила логічного висновку теорем із аксіом.

Формальна логіка, див. Логіка.

Форми мислення - в традиційній логіці формами мислення є поняття, судження і умовивід.

Функція (від лат. functio - здійснення, виконання) - відповідність між змінними величинами x і у, в результаті якої кожному значенню величини x (незалежній змінній, аргументу) відповідає одне єдине значення у (залежна змінна). Ця відповідність записується так: у = f(x).

Цифра - знак для позначення числа.

Частка - невелика частина цілого.

Часткове судження - судження, в якому дещо стверджується або заперечується відносно деякої кількості предметів певного класу. Наприклад, „Деякі хімічні елементи мають вільні електрони”.

Частковозаперечуване судження - судження, яке є частковим по кількості і заперечуваним по якості. Наприклад, „Деякі люди не вірять у краще майбутнє”.

Частковостверджувальне судження - судження часткове по кількості і стверджувальне по якості. Наприклад, „Деякі люди вірять у краще майбутнє”.

Число (від лат. numerus ) - поняття математики, з допомогою якого позначається деяка кількість предметів, дається ї кількісна характеристика.

Чуттєва ступінь пізнання - відображення дійсності з допомогою відчуттів, сприйняттів, уявлень