Модальність суджень
Судження, в яких щось стверджується або заперечується відносно деякого предмета, містять лише основну інформацію про нього, і є, по суті, найпростішою формою відображення дійсності.
Проте, висловлюючи ті чи інші думки, людина намагається водночас показати і своє ставлення до висловленого, з’ясувати необхідність або випадковість того чи іншого явища, обґрунтувати доцільність своєї поведінки тощо. Порівняємо такі судження :“Можливо, що знання поглиблюються у процесі практики “Завжди було так, що знання поглиблювались у процесі практики
“Добре, що знання поглиблюються у процесі практики “Доведено, що знання поглиблюються у процесі практики ".
Неважко помітити, що наведені судження містять одну і ту ж основну інформацію - "Знання поглиблюються в процесі практики" Однак слова “можливо, що...’’,’’завжди було так, що...”, “добре, що...”, “доведено, що...” надають цьому судженню своєрідного смислового відтінку. Така додаткова інформація, що надає оцінку судженню з тієї чи іншої точки зору, називається модальністю. Розділ логіки, який вивчає модальності, називається модальною логікою. У модальній логіці модальність виражається за допомогою модальних операторів - "необхідно”, “можливо”,“ добре”, “заборонено”, “спростовано” і ін. Модальність притаманна як простим, так і складним судженням.
Термін "модальність” був введений ще Арістотелем. Він вказував на два види модальностей - необхідності та можливості. У середні віки стали розрізняти такі типи модальностей, як de dicto і de re. De dicto характеризує судження в цілому, наприклад: "Необхідно, щоб учень був активним учасником дидактичних відносин"; a de ге виражає характер зв’язку між структурними компонентами судження, наприклад: “Зрада отчої землі завжди суворо засуджувалась у будь-якого народу". У 18 ст. Німецький філософ І. Кант запропонував свою класифікацію модальності суджень, в якій виділяв проблематичні, асерторичні та аподиктичні судження.
Проблематичні судження, або судження можливості, виражають припущення стосовно наявності або відсутності ознаки у предмета. Наприклад: “Можливо, фінансування освіти в Україні покращиться".Асерторичні судження, або судження дійсності, констатують факт наявності або відсутності ознаки у предмета. Наприклад: “В давній Русі волхви не були окремим класом ". Аподиктичні судження, або судження необхідності, виражають обов’язковий за будь-яких умов характер зв’язку між предметом і ознакою. Наприклад: “Необхідно, щоб навчання мало виховний характер".
Незважаючи на те, що модальність суджень була предметом заці-
кавлення багатьох поколінь мислителів, систематичне вивчення модальних висловлювань розпочалося лише у 20 ст. Це обумовлено рівнем розвитку наукового пізнання. Так, на початку 20 ст. було з’ясовано, що для аналізу деяких наукових проблем уже недостатньо засобів класичної логіки. Це і стало причиною інтенсивного розвитку модальної логіки, яка на відміну від класичної, наділена більшими аналітичними можливостями.
В сучасній модальній логіці найбільш опрацьованими є такі види модальностей:
- алетична модальність характеризує судження за допомогою таких модальних понять, як "необхідно", “можливо”, "випадково і їх модифікацій. Розрізняють два види алетичних модальностей - логічну та онтологічну. Перша пов’язана із законами логіки, друга - з законами природи;
- деонтична модальність характеризує практичні дії людини з точки зору певної системи норм. Така характеристика надається за допомогою модальних понять "обов'язково", "дозволено'', "заборонено" і їх модифікацій;
- темпоральна модальність для оцінки смислу судження використовує часові характеристики, які виражаються такими модальними поняттями, як “було”, “є”, “буде”, “раніше”, “пізніше”, “одночасно” і ін;
- епістемічна модальність характеризує ступінь обґрунтованості вираженого в судженні знання за допомогою модальних операторів “доведено”, “спростовано”, “невирішено”, “знаю”, “вірю” ї йу
- аксіологічна модальність надає оцінку смислу судження з точки зору певної системи цінностей. Для цього використовуються модальні оператори “добре”, “погано”, “байдуже”, “гірше”, “краще” і ін.