Роль версії в розслідуванні злочинів

Версія в організації і проведенні розслідування кри­мінальної справи є необхідним об’єктивним чинником, без якого практично неможливий процес розслідування кримі­нальної справи. Логічна структура версії така ж, як і логіч­на структура гіпотези.

Версія має дещо менше пізнавальне завдання: пояс­нити якусь окрему, неповторну одиничну подію або оди­ничний факт.

У кожній кримінальній справі з кожної окремої об­ставини має бути висунуто декілька версій.

Слідча версія тісно пов’язана з плануванням розслі­дування. Роль версії відносно плану розслідування є ви­значальною, оскільки вона задає напрямок при розсліду­ванні, а значить вимагає чіткого наукового планування.

В практиці розслідування план - це форма перевірки висунутої версії, а версія, в свою чергу, виступає необхідною передумовою складання плану. Але це не означає, що слідча версія відокремлена і самостійна по відношенню до плану­вання. Навпаки, побудова версії і планування розслідування злочину настільки тісно взаємопов’язані між собою, що само­стійне існування кожного з них просто неможливе.

Так, наприклад, при аналізі кримінальної справи, яка порушена за фактом вчиненого злочину, слідчий повинен розробити план розслідування кримінальної справи, в якому має вказати версії мотивів вчинення злочину. Наприклад, cm. 121. KK «Умисне тяжке тілесне ушкодження».

Він будує його на підставі висунутих версій, спираю­чись на логічні закони, прийоми і принципи і застосовую­чи практичні прийоми.

При правильному методологічному підході, побудові, аналізі та перевірці висунутих версій, хибні версії об’єктивно будуть відсіяні як такі, що не підтверджені зі­браними по справі доказами і лише одна версія може бути правильною у зв’язку з тим, що вона буде підтверджена попередніми висновками.

У юридичній літературі наводяться наступні правила перевірки версій:

1) з версії повинні бути виведені всі положення, що логічно випливають;

2) положення повинні бути логічно пов’язані між собою;

3) результати перевірки приватних версій використо­вуються як основа для побудови загальних версій;

4) послідовність перевірки версій визначається прак­тичними умовами розслідування;

5) перевірка версії може бути здійснена як слідчим, так і оперативним шляхом.

Головним у логічному досліджені змісту версії є уяв­лення про те, які факти, події, обставини повинні існувати в реальній дійсності і як вони логічно пов’язані між собою. Це дозволяє значно розширити знання слідчого про обставини злочину, що, в свою чергу, дозволяють прогнозувати існу­вання окремих фактів, систематизувати приховані сторони злочину. В цьому плані версія виступає логічною умовою планування розслідування. Так, важливою інформацією для побудови і перевірки версій можуть бути відомості про пове­дінку потерпілого перед вбивством, його службову або гро­мадську діяльність, поведінку в побуті, інтимні та інші зв’язки. Передусім треба з’ясувати усі події у житті потерпі­лого, що передували вбивству, встановити, кому була вигід­на, бажана його смерть з точки зору логіки і практики.

Рекомендується перевірити, чи не було конфліктів у по­терпілого з особами з його оточення, чи не збирався він розі­рвати або зареєструвати шлюб, обміняти (розміняти), розді­лити квартиру, майно; чи не було осіб, що йому заздрять або конкурентів за місцем роботи; чи не був він суб’єктом ревно­щів, нерозділеного кохання; чи не брав участі у якихось не­пристойних діях, розподілі нетрудових прибутків, чи не скри­вдив когось у злочинній діяльності, чи застраховане життя потерпілого і хто отримуватиме страхові виплати і т. д.

В операціях по розробці положень щодо висунутих версій в якості інструментарію використовуються різноманіт­ні логічні конструкції. В логіці відомі два правильних моду­си умовно-категоричного умовиводу (силогізму) - ствер­джувальний і заперечувальний. Використання стверджува­льного модусу можна проілюструвати на прикладі: «Якщо А. вчинив злочин (крадіжку), то він був на місці події, у нього повинні бути викрадені речі. Згідно висунутої версії, існують певні підстави вважати, що в крадіжці винен А. Отже, можна припустити, що А. був на місці події і що в нього повинні бути викрадені речі». Подальша перевірка висунутої версії буде пов’язана з пошуками відповідей на питання: «Чи знайдені на місці події сліди перебування А?», «Чи зберігаються у нього викрадені речі?» і т.д.

Заперечувальний модус використовується як метод до­ведення хибності версії. Оскільки версія завжди представлена ймовірним судженням, процедура встановлення її істинності за своєю логічною природою аналогічна відповідній операції - доказу. Так, роль тези відіграє сама версія (припущення), роль аргументів - судження про факти та інші судження. На­приклад, А. знаходився на місці вчинення злочину (теза); на місці події знайдені його відбитки пальців (аргумент, су­дження про факт, встановлене в ході провадження огляду місця події і дактилоскопічної експертизи). Отже, це є пря­мий доказ того, що А. знаходився на місці події.

Окрім прямих методів логічного доведення версії, існують також непрямі. По-перше, це метод «від зворот­нього» (в логіці він називається апагогічним). В основі цього методу доведення невинуватості особи здійснюється за допомогою алібі.

Часто слідчий стоїть перед дилемою. Якщо, напри­клад, у ході розслідування встановлено, що смерть наси­льницька (виключена смерть від старості, хвороби тощо), то приходимо до дилеми: вбивство або самогубство. Вста­новлення неможливості самогубства служить непрямим доказом версії про те, що у даному випадку вчинене вбив­ство. Даний метод непрямого логічного доведення грунту­ється на законі включеного третього.

В результаті логічної обробки фактичного матеріалу, зібраного по кримінальній справі, висувається ряд версій, які повинні пояснювати події, пов’язані з і злочином і окремі його обставини. При висуненні версій використо­вуються різні логічні прийоми і засоби. Дуже часто версія будується на основі індуктивного умовиводу, при чому для логічної обробки фактичних даних і висунення версій за­стосовують різні види індукції. Так, якщо під час розслі­дування кримінальної справи встановлюють факти, що по­вторюються і пов’язані з однією і тією ж особою, то з до­помогою індукції через просте перерахування висувають версії щодо причетності даної особи до вчинення злочину.

Схематично це можна зобразити у вигляді такої схеми:

- Встановлений по справі факт А пов’язаний з особою М.

- Встановлений по справі факт В теж пов’язаний з особою М.

- Встановлений по справі факт C теж пов’язаний з особою М.

- Перераховані факти (А, В, С) є ознаками злочину.

Ймовірно, даний злочин пов’язаний з особою М.

Версія може бути висунута і з допомогою дедукції. Найбільш часто до дедуктивного аналізу фактів і висуван­ня версій приступають при вирішенні питання про те, який злочин вчинено насправді, що представляє собою той чи інший окремий факт або окрема обставина і т.д. Так, якщо першопочатковими слідчими діями встановлено, що зло­чин, який розслідується, володіє ознаками А, В, C й ін­шими ознаками, які ще не встановлені, і відомо, що ознаки А, В, C є ознаками злочину П, то з допомогою категорич­ного силогізму висувається версія про те, що в даному ви­падку вчинено злочин П.

Це можна зробити за такою схемою: Дана подія має ознаки А, В, С. А, В, C є ознаками злочину П.

Отже, дана подія є злочин П.

Роль версії як однієї з форм пізнання при розсліду­ванні злочинів визначається багатоаспектністю, багатозна­чністю її функцій. Так, перш за все, версія виступає як форма встановлення причинного відношення виявлених у процесі аналізу злочину подій, фактів, обставин, що є де­термінантою цього антиправового явища. Версія у слідчо- оперативній діяльності відіграє важливу роль для система­тизації і виявлення злочинної дії і особливо у визначенні напрямку розслідування. Подальший її розвиток і перевір­ка пов’язані з визначенням конкретних шляхів прова­дження розслідування, слідчих і розшукових дій.

Підтвердженням версії розслідування, її перетворен­ня із ймовірного, передбачуваного знання в істинне завер­шується її пізнавальна функція в розслідуванні.

Злочин як соціальне явище з точки зору юридичної те­орії і практики має свою специфіку. Вона полягає у тому, що при вчиненні злочину працівники правоохоронних органів, органів дізнання, слідчі, прокурор, судді не можуть безпосе­редньо його спостерігати; вони мають справу з фактами зло­чину, які були вчиненні в минулому.

Проблема злочину і методів його розслідування займає центральне місце не тільки в юриспруденції і логіці, вона по­сідає чільне місце і в художній літературі. Так, відомих літе­ратурних героїв Холмса, Дюпена, Пуаро об’єднує загальна мета і сенс розслідування (розкрити злочин і виявити зло), але суд і покарання не входить в їх компетенцію, тобто не є компетентними у їхній діяльності.

Дюпен - перший в детективній літературі, хто застосовує індуктивно-дедуктивний метод, метод спостереження і співс- тавлення частин при з’єднанні з цілим. Він впевнений у тому, що не існує таких таємних обставин, які б не могла розгадати людина, що логічно міркує і суворо дотримується законів і правил логіки. Дюпен здатний розгадати злочин не виходячи із свого кабінету, спираючись лише на логіку і аналіз.

Холмс йде шляхом Дюпена, але він більш активний і енергійний, уважно досліджує місце злочину, добре обізна­ний з різними галузями криміналістичної науки. Сила його розуму полягає у тому, що він за допомогою послідовно логі­чного і дедуктивного умовиводу, виділяє із маси предметів і фактів ключові, основні і таким чином знаходить істину. Пу­аро, як і Холмс, вірить в безпомилковість інтуїції і в силу логіки. Метод Пуаро перш за все пов’язаний з аналізом на перший погляд незначних деталей, які в подальшому стають основою у розкритті злочину. Таким чином, логіка виступає як важливий засіб і ефективний інструмент у професійній діяльності знаменитих літературних героїв.

Опираючись на загальні положення нормативно- правових документів і творчо використовуючи правила дедук­тивного умовиводу, працівники правоохоронних органів мають можливість більш поглибленого аналізу окремих, одиничних відхилень і правопорушень існуючих правових приписів. Так, спираючись на загальне положення Криміна­льного і Кримінально-процесуального кодексів України про злочин і покарання, а також його Особливої частини даємо оцінку злочинним діям, а суд приймає рішення про покаран­ня. Загальні положення Кримінального і Кримінально- процесуального кодексів, а також інші нормативно-правові документи є обов’язковими для кожного громадянина України.

Отже, у розкритті злочину і покаранні злочинця ви­рішальна роль належить як дедуктивному, так і індуктив­ному умовиводам.

Таким чином, при аналізі, висуненні і перевірці вер­сій важливо, щоб правоохоронці в своїх міркуваннях су­воро дотримувалися правил і вимог логіки, що є важливим підґрунтям у досягненні позитивних результатів при роз­слідуванні кримінальної справи та розкритті злочину, спрямованих на забезпечення стабільного правопорядку, на захист прав і свобод громадян України.