Побудова і перевірка юридичних версій

В процесі розслідування кримінальних справ вису­ваються різні версії. Метод побудови слідчим версій є од­ним зі шляхів пізнання і доведення об’єктивної істини у кримінально-процесуальному плані.

Висунення версій на основі вже добутих фактичних даних дозволяє максимально і ефективно використовувати цей фактичний матеріал для кваліфікації злочинів, а та­кож виявляти ті недостатні факти, з допомогою яких мож­на було б зробити кінцевий висновок. Доти, поки повністю не встановлені і не доведені всі ознаки складу вчиненого злочину, процес кваліфікації не слід вважати завершеним, а висунуті версії кваліфікації необхідно перевіряти знову і знову.

У процесі розслідування злочину висуваються різні вер­сії, основними з яких є кваліфікаційні і криміналістичні.

Кваліфікаційні версії мають свої особливості. Якщо для криміналістичних версій часто мають значення такі обставини, як місце проживання злочинця, його стать, то для кваліфікації злочину вони є несуттєвими.

Разом з тим, такі ознаки, як мотив, засіб вчинення злочину, об’єкт посягання та інші, мають важливе значен­ня як для криміналістичного розслідування, так і для ква­ліфікації злочину.

Об’єктивною основою для побудови версій як фор­мально-логічної моделі і результату складної розумової діяльності юриста є:

а) збір фактів по справі;

б) огляд місця події;

в) допит підозрюваних, потерпілих, свідків;

г) результати судово-медичної та іншої експертизи.

Побудова кваліфікаційної версії - це самостійний ло­гічний прийом, котрий сприяє виробленню правильної кримі­нально-правової оцінки вчиненого суспільно-небезпечного діяння.

Побудова версій у процесі кваліфікації складається з двох етапів: аналізу і синтезу.

Аналіз (від грецьк. analysis - розкладання, розчле­нування) - процедура в процесі мислення, а також частого і реального розчленування предмета (явища, процесу), якостей предмета (предметів) або відношень між предме­тами на частини (ознаки, якості, відношення).

Складність аналізу полягає в тому, що слідчий в процесі розслідування кримінальної справи розглядає ко­жну версію в так званому «чистому вигляді» (мисленно відокремивши її від інших), а проаналізувавши всі її сто­рони, розглядає її всебічно. Аналіз починається на рівні чуттєвого і раціонального (логічного) в процесі огляду міс­ця події, там, де чуттєві дані (вивчення предмета і слідів, які залишені на місці вчиненого злочину), створює необ­хідні передумови для переходу від чуттєвої форми пізнан­ня до логічної - суджень та умовиводу.

Слід вказати й на те, що розслідування речових до­казів спирається не тільки на експертні дані, а також на дослідження, що спираються на досягнення спеціальних дисциплін, але й на аналіз і синтез, які грунтуються на правилах і вимогах логіки. Таким чином, спеціальні знан­ня сприяють найбільш ефективному застосуванню логіч­них прийомів в розслідуванні злочину, і навпаки, - мірку­вання, яке протікає відповідно з вимогами законів і правил логіки, здатне правильно оцінити конкретні докази, вста­новити їх причинні зв’язки, місце в розслідуванні справи.

Слід врахувати, що слідчий повинен чітко уявляти всі важливі варіанти кваліфікації вчиненого злочину, щоб у конкретних обставинах не втратити яких-небудь даних, що мають вирішальне значення для досягнення істини у роз­слідуванні кримінальної справи.

Метою аналізу при кваліфікації злочинів є виявлення ознак. Для цього необхідно зібрати й упорядкувати всі фак­тичні дані стосовно до кожного елемента складу злочину: об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта і суб’єктивної сторони, визначити, які фактичні дані необхідно одержати додатково.

Аналіз у процесі пізнання виступає як важливий фактор, що дає змогу визначити міри, які дають змогу запобігти злочину. Слід пам’ятати, що у процесі аналізу злочину важливо виявити його причини і наслідки. Кожне явище в природі і суспільстві не тільки обов’язково пов’язане з іншим, але і впливає на нього.

Логіка розслідування злочину, в першу чергу, вима­гає ретельного аналізу фактів, що представляють собою наслідки злочинної дії. Дуже важливо, щоб у процесі слід­чих дій правоохоронці вміли відрізнити зовнішні випадкові зв’язки від внутрішніх і необхідних. З цією метою слід розчленувати злочин як складне явище на окремі його складові і виділити з нього найбільш суттєві і визначальні елементи. Таким чином, аналіз - це процедура розумового і чисто також реального розчленування предмета, явища і процесу з метою вивчення його властивостей, зв’язків з іншими предметами, явищами і процесами. Процедура аналізу, як правило, є органічною складовою частиною при проведенні наукових досліджень, і, звичайно, утворює його першу стадію, коли дослідник переходить від нерозч- ленованого опису об’єкта, що вивчається, до виявлення його складу, будови, а також властивостей, від одиничних фактів до загального висновку, від випадкового до необ­хідного і суттєвого. Аналіз окремих елементів криміналь­ної справи є першою сходинкою, що надає можливість встановити причинні зв’язки у розслідуванні злочину.

При аналізі важливо не тільки вияснити, з яких час­тин складається даний предмет, але і виявити його сут­ність. В процесі розслідування злочину першою його схо­динкою є аналіз окремих речових доказів, тобто вивчення конкретного предмета і його слідів. Наприклад, при роз­слідуванні крадіжки з квартири, де злочинці пробиралися через балкон, правоохоронці спершу повинні прискіпливо вивчити, яким чином вони пробирались через балкон. Друга сходинка аналізу полягає у встановленні причинних зв’язків і відношень предмета і виявлення на ньому слідів (сліди на балконі). Вкажемо на те, що будь-який аналіз включає в себе елементи як раціонального (логічного), так і чуттєвого пізнання.

Синтез (від грецьк. synthesis - складання, співпа- дання, з’єднання) - це об’єднання різних елементів сторін предмета або процесу в одне ціле (систему), яке здійсню­ється як в процесі пізнання, так і в практичній діяльності. Хоча синтез і протилежний до аналізу, але вони нерозрив­но пов’язані між собою.

Під синтезом в логіці розуміють процес мислення, послідовного отримання того, що повинно бути доведено, з раніше доведених тверджень.

Для сучасної науки характерні не тільки процеси син­тезу всередині окремих наукових дисциплін, але і процес взаємодії між різними дисциплінами. Процеси синтезу віді­грали важливу роль у формуванні біофізики, біохімії, еко­нометрії та ін., а також у основних сферах сучасного науко­вого технічного знання, природничих і суспільних наук. У XX ст. виник новий вид інтегральних наук (кібернетика, семіотика, теорія систем і т.д.), цей процес продовжується.

Синтез лежить в основі кваліфікації злочину. Квалі­фікація на основі синтезу носить ймовірний характер, оскільки не всі ознаки складу злочину на цьому етапі можуть бути повністю досліджені. Разом з цим, операція синтезу дозволяє чітко визначити, які версії кваліфікації можливі при даних конкретних обставинах.

Шляхом синтезу фактичних даних визначаються елементи складу злочину, які ще не достатньо дослідженні для того, щоб прийти до кінцевого висновку щодо кваліфі­кації. Наприклад, тільки поглиблене дослідження суб’єк­тивної сторони злочину дозволяє дізнатись, чи було вчи­нене убивство з умислом чи з необережності. Якщо буде встановлено, що винний з умислом спричинив смерть по­терпілого, то така інформація породжує в синтезі ще цілий ряд версій: вбивство вчинено з хуліганських чи з корисли­вих мотивів?

Специфіка синтезу полягає в тому, що він з’єднує результати аналізу, сприяючи більш глибокому пізнанню.

Добре відомо, що аналіз і синтез тісно пов’язані між собою і між ними не існує чіткої межі, яка б відділяла їх. Оцінка, яку ми одержуємо в процесі розкриття злочину за допомогою аналізу, може бути неповною, для встановлення правильного кінцевого результату необхідний синтез, що дає можливість виявити причинні зв’язки. В цілому ряді випад­ків тільки з допомогою синтезу при аналізі всіх доказів є можливість дати правильну оцінку виявленому злочину. Так, наприклад, в результаті аналізу виявлених на місці події слі­дів пальців рук, встановлюється, що це сліди, які залишені невідомою особою. Але сам факт ще не є доказом доти, поки в результаті синтезу ми не виявимо причинних зв’язків між слідами і злочинними діями особи, не встановимо і доведемо його причетність до правопорушення.

У процесі синтезу здійснюється об’єднання результа­тів аналізу і це сприяє більш поглибленому пізнанню. Так, наприклад, коли нам доводиться аналізувати злочин як соціальне явище, синтез виступає як важливий фактор, з допомогою якого після аналізу ми з’єднуємо різні елемен­ти, складові його частини в одне ціле і в результаті отри­муємо загальну картину, характер і зміст злочину.

Аналіз і синтез відіграють важливу роль у теоретич­ній і практичній діяльності правоохоронних органів. Добре відомо, що правоохоронцям доводиться працювати в скла­дних, а часто і екстремальних умовах, коли необхідно прийняти усі заходи, мобілізувати зусилля всіх структур для розкриття тяжкого злочину. У процесі розслідування результати таких злочинних дій постають перед працівни­ками OBC у всій їх складності. Для того, щоб працівник міліції при розслідуванні злочину виявив у всіх деталях справу, яку він аналізує, і не прийняв зовнішні випадкові зв’язки за внутрішні і необхідні, він повинен розкласти це складне явище на окремі його складові частини і виділити із них найбільш суттєві і визначальні.

Отже, особа, яка проводить слідство або вивчає кри­мінальну справу, повинна об’єктивно, всебічно і в повному об’ємі проаналізувати її. Це дасть можливість аргументо­вано довести вину злочинця.

І хоча слідчий або оперативний працівник міліції і зі­брав необхідні матеріали щодо вчиненого злочину, вияв­лені факти можуть мати характер поверхових і вірогідних, але, коли мова йде про висновки кінцевого характеру, про вину особи, яка вчинила злочин, тоді висновки повинні будуватися на достовірному знанні і виключити будь-яку ймовірність.

Процес пізнання істини при розслідуванні вимагає чіткого логічного мислення. У результаті логічних поми­лок, допущених на окремих етапах розслідування, мають місце факти, коли злочини залишаються нерозкритими не тому, що відсутні докази їх вчинення, а тому, що ці дока­зи неправильно обмірковані, невірно оцінені, закладені в основу неправильних версій розслідування.

Правильний аналіз версій і оцінка отриманих даних - необхідні етапи у встановленні істини. їх логічна непо­грішність сприяє найбільш оперативному досягненню істини при розслідуванні. Таким чином, встановлення об’єктивної істини виступає як головне завдання і сенс слідства будь- якої кримінальної справи.

Використання правоохоронцями наукових методів при аналізі злочину, дотримання правил логічного мис­лення у практичній діяльності є необхідним інструментом, за допомогою якого буде виконуватись вимога криміналь­но-процесуального закону про правильне використання закону, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і повинен бути підданий справедливо­му покаранню.

В процесі кваліфікації обов’язково повинні бути до­триманні дві умови побудови версій: всебічне врахування всієї інформації, яку отримали, і побудова всіх можливих версій при даних обставинах.

Розглянемо ці умови. Вимога всебічності означає, що для висування тієї чи іншої версії повинні враховуватися всі обставини, які здатні в тій чи іншій мірі, вплинути на склад кваліфікації. Ігнорування хоча б однієї обставини, що має вплив на юридичну оцінку вчиненого злочину, мо­же призвести до помилки. Якщо, наприклад, кваліфікува­ти дію, пов’язану із крадіжкою власності, будуть врахова­ні як об’єктивні, так і суб’єктивні ознаки, крім розміру ви­краденого, то дати правильну кримінально-правову оцінку злочину буде неможливо. Отже, побудова версій з ураху­ванням всіх фактичних обставин є важливою гарантією правильної оцінки прийнятого рішення.

Другою важливою умовою є побудова всіх можливих кваліфікаційних версій. Як засвідчує практика, акценту­вання уваги тільки на одній версії, що здається правдопо­дібною, призводить до помилкових висновків як у відно­шенні до кола винних у вчиненні злочину, так і у відно­шенні обставин вчиненого злочину, а звідсіля і до непра­вильної кваліфікації вчиненого.

«Якщо серед можливих версій кваліфікації, - вказує В.О. Навроцький, - не буде висунута істинна, то вона й у подальших етапах та стадіях кваліфікації не буде фі­гурувати. А тим самим скоєне не буде кваліфіковане за нормою, що насправді передбачає діяння».

Наприклад, якщо потрібно кваліфікувати злочин, що містить ознаки службового злочину, то і коло версій буде обмеженим злочинами, які може вчинити тільки посадова особа. Обов’язковою умовою висунення версій є опора на фактичні, а не на передбачені дані.

Висунуті версії відносно кваліфікації будь-якого зло­чину повинні бути доведені або спростовані, а це досяга­ється за допомогою одержання додаткового фактичного матеріалу повторним аналізом і синтезом з врахуванням кожного нового факту, який впливає на якість кваліфіка­ції. «Висунення версій кваліфікації, - пише В.О. Навро- цький, - вимагає від дізнавача, слідчого, прокурора, судді більш конкретного знання права. Тут потрібно вже зна­ти типові юридичні конструкції, що утворюють окремі ознаки складу правопорушень».

Перевірка версій відносно кваліфікації злочину здійс­нюється шляхом визначення наслідків, які повинні з об’єктивною необхідністю витікати із висунутих припу­щень при співставленні їх з фактичними даними.

З метою правильності перевірки версії щодо кваліфіка­ції злочину слід мати на увазі, що наслідки повинні логічно витікати із висунутих припущень при співставленні їх з фак­тичними даними. Якщо висновки узгоджуються з фактични­ми даними, то кваліфікаційна версія стає більш обгрунтова­ною або, навіть, перетворюється в достовірне знання, і тоді приймається кінцеве рішення щодо кваліфікації того чи ін­шого правопорушення. У випадку, якщо така узгодженість відсутня, то необхідно вести пошук нових версій.

Виведення наслідків із висунутих припущень, що ви­пливають із версій, здійснюється дедуктивним методом. По­кажемо це на прикладі розкриття злочину Шерлоком Холм­сом. В одному із оповідань йде мова про побудову версій щодо того, яким чином злочинець проник у кімнату:

«- Але як же все-таки він проник у цю кімнату? - запитав я. - Двері зачинені, вікна ззовні неприступні. Може, через камін?

- Камінний отвір занадто малий, - відповів Холмс, - я вже перевірив цю можливість.

- Але тоді, як же?

- Ви просто не бажаєте використовувати мій метод, - казав він, киваючи головою. - Скільки разів я говорив вам: відкидайте все неможливе, а те, що залишиться, і бу­де правильною відповіддю, якою б неймовірною вона не зда­валася. Нам відомо, що він не міг потрапити у кімнату ні через двері, ні через вікна, ні через димовий хід. Ми, та­кож, знаємо, що він не міг сховатися у кімнаті, оскільки в ній ніде заховатися. Як же він тоді потрапив сюди?

- Через дах! - вигукнув я.

- Без сумніву. Він міг проникнути в цю кімнату тільки через дах».

Велику роль при висунені версій виконують індук­тивні та дедуктивні методи. Версія в діяльності слідчого та інших працівників органів внутрішніх справ у своєму кін­цевому вигляді є результатом дедукції, індукції або висно­вків за аналогією.

Індуктивний умовивід - це умовивід від часткового до загального. Найбільше застосовується у тих випадках, коли версія під час слідства формулюється на основі ана­лізу доказу, виявленого в процесі розслідування. Тоді від встановлених окремих часткових причин походження до­казів, шляхом індуктивного мислення, ми приходимо до загального припущення про характер і причини злочину.

У розслідуванні може бути допущена така помилка, як «поспіх узагальнення». Логічна помилка «поспіху уза­гальнення» полягає в тому, що висновок від часткового до загального робиться не на основі повного і всестороннього аналізу ознак об’єкта і не з врахуванням необхідних при­чинних зв’язків, а на основі вивчення частини ознак, у зв’язку з чим висновок може бути хибним.

У практиці розслідування такі помилки зустрічаються при конструюванні часткових і загальних версій розсліду­вання. Цікавий приклад наводить В.Е. Коновалова. Так, при розслідуванні вбивства громадянина Т. слідчий при огляді місця події виявив недопалки від цигарок, на мундштуку яких були помітні сліди губної помади. Не проаналізувавши інших доказів, слідчий зробив висновок, що вбивцею була жінка, яка курила на місці події. Але через деякий час, коли перевірка висунутої версії не дала результатів, слідчий в бе­сіді з дружиною загиблого випадково дізнався, що при вияв­ленні тіла була присутня її приятелька, і недопалки залиши­ла вона. Цей факт був підтверджений, в результаті того, що слідчий не вияснив походження недопалків та їх відношення до вчиненого злочину, він зробив поспішні висновки, на основі яких і висунув неправильну версію.

Індуктивний метод найбільш широко застосовується при побудові версій у тих випадках, коли в наявності є хоча б мінімальне число доказів. Версіями можуть бути дедукція, а в окремих випадках і аналогія. Індукція в чис­тому вигляді при побудові версій не існує, вона з самого початку повинна враховувати знання загального відносно часткового. Таким чином, версія включає і елементи деду­кції. Дедукція не є самостійним методом пізнання, оскіль­ки вона є недостатньою для всебічного дослідження.

Що є джерелом умовиводів при побудові слідчих ве­рсій? До них, перш за все, відносяться загальні положен­ня кримінального права (склад злочину) і криміналістики (методика розслідування відповідної категорії злочинів), змістом яких є характеристика ознак, притаманна тому чи іншому злочину. Дедуктивний метод застосовується при недостатній кількості виявлених по справі доказів. Дедук­тивний умовивід, як і сама дедукція, не може дати досто­вірних висновків, тому дедукція в процесі перевірки гіпо­тез нерозривно пов’язана з індуктивною формою мислен­ня. Цікавий приклад логічної помилки при побудові версії в дедуктивному умовиводі приводить у повісті «Драма на полюванні» А.П. Чехов. В процесі розслідування було встановлено, що Ольга не покінчила життя самогубством і не була вбита ні циганами, ні найманцем графа. На цій основі слідчий і судді прийшли до висновку, що її вбив Урбенін. Але цей висновок виявився хибним тому, що в логічному міркуванні була допущена помилка. Оскільки логічно правильна побудова розслідування обов’язково повинна передбачати всі можливі випадки, а також необ­хідно було включити до кола підозрюваних включити і інших осіб (або невизначене «хто-небудь інший», в даному випадку цим «іншим» виявився сам слідчий). Логічна по­милка при побудові версії про особу вбивці дедуктивним шляхом фактично привела до помилки, яка з логічної перетворилась на судову - звинувачення невинного.

При висуванні версії користуються і аналогією. Умови­від за аналогією відіграє важливу роль тільки на початково­му етапі конструювання версії. Умовивід за аналогією у більшості випадків дає лише ймовірне знання, але аналогія часто допомагає слідчому будувати правильну версію. Слід зазначати, що однієї аналогії недостатньо для пояснення всього процесу формування версії, уже в процесі розвитку версії вона доповнюється індукцією і дедукцією. Джерелами аналогії при конструюванні версій в процесі розслідування можуть бути: 1) оперативні і слідчі дані розкриття подібних за складом і методом ведення злочинів; 2) оперативні і слідчі дані по однотипних нерозкритих злочинах; 3) теоретичні по­ложення, побудовані на узагальненні слідчої практики, що дозволяють окреслити визначене число версій по конкретній категорії злочинів; 4) теоретична підготовка слідчого і його досвід у розкритті злочинів.

Яскравим прикладом аналогії в оперативно-розшу- ковій діяльності є розкриття злочину у м. Красний Луч Луганської області, про яке писала газета «Комсомольська Правда в Україні».

Ввечері 25 березня оперативна група Краснолу- чинського міськвідділу міліції, одержавши інформацію про те, що в лікарні перебуває дівчина, яка вистрибнула з тре­тього поверху п’ятиповерхового будинку і дивом залиша­лася живою, а коли вона прийшла до тями, то розповіла слідчому, що її намагалися згвалтувати і задушити двоє чоловіків. Вирвавшись із їх рук, вона вистрибнула у вікно. Покази потерпілої стали для міліціонерів ключем для роз­гадки двох жорстоких убивств. Тепер вони знали, кого шукати.

Про страшну знахідку у лісопарку біля заводу «Стан­дарт» 23 березня о 6-й годині ранку повідомив місцевий мешканець, який щоранку виводив вигулювати собаку. Через декілька хвилин на місці події вже працювала слід­ча бригада. Навіть досвідчені «пінкертони» визнали, що не так часто їм доводилось бачити таке жахливе видовище, пошматоване дівоче тіло вказувало на те, що тут діялося. Більше того, за тридцять метрів від місця, де знайшли тіло дівчини, оперативники виявили ще одну понівечену жерт­ву! Але якщо особу цієї загиблої ще необхідно було вста­новити, то першу упізнали практично одразу. Вже цілий місяць пошуками зниклої Світлани займався практично весь міськвідділ міліції.

Перед слідчою групою з розкриття цих злочинів сто­яло нелегке завдання: з точністю до хвилини відновити події вчора 16 березня 2004 р., коли зникла Світлана.

Останній випадок, коли з вікна, рятуючись від ґвал­тівників, викинулася дівчина, наштовхнув на думку, що міліція має справу з групою злочинців, які діють такими жорсткими методами. Аналіз ситуації, висунуті версії ста­ли підставою для затримання двох осіб за підозрою у вчи­ненні злочинів.

Встановити їх причетність до вбивства лісосмузі було непросто.

Підозрювані усе заперечували. І тут до оперативни- ків надійшла інформація, яка й допомогла їм. У Світлани на корпусі мобільного телефону «Сіменс» на задній криш­ці за її проханням зобразили череп з перехрещеними кіст­ками. І такий самий «Сіменс» з черепом на задній кришці один із підозрюваних незадовго до арешту подарував своїй дружині. Вилучений у неї телефон став важливим доказо­вим фактом причетності чоловіка до вчинення злочину. Для розкриття цього злочину мобілізували весь особовий склад міськвідділу міліції, були логічно продумані його дії, а досвід в оперативно-розшуковій діяльності дав змогу розкрити злочин і покарати винних.

Важливе значення при висуненні версій за аналогією має аналіз способу вчинення злочину, оскільки у способі вчинення злочину можна найшвидше виявити аналогічні дії.

При використанні аналогії для висунення версії роз­слідування важливо, щоб аналогія була правильно визна­чена, щоб вона не виявилась хибною. Аналогія може бути хибною у тих випадках, коли порівнюються другорядні ознаки подій і обставин та ігноруються або залишаються без уваги найбільш суттєві.

У юридичній теорії і практиці суттєву роль відіграють аксіоми. Аксіома - це положення, яке при дедуктивній по­будові не доводиться, а приймається як доказове (істинне). Це істина, що не вимагає, з точки зору логіки, доказу.

Так, наприклад, явне положення про неможливість одночасного перебування однієї і тієї ж особи в різних міс­цях в один і той самий час, часто служить аргументом на користь умовиводу про те, що даний індивід не брав без­посередньої участі у вчиненні злочину, оскільки в цей час перебував в іншому місці і в нього є алібі.

Аксіоми відображають вже встановлені в теорії і практиці достовірні знання. В загальній теорії права таки­ми аксіоматичними положеннями є:

- хто живе за законом, той нікому не шкодить;

- не можна бути суддею у своїй приватній (особистій) справі;

- що не заборонено, те дозволено;

- всякий сумнів тлумачиться на користь звинуваченого;

- люди народжуються вільними і рівними в правах;

- відповідальність може настати тільки за вину;

- закон не має зворотної сили;

- несправедливо карати двічі за одне і те ж правопору­шення та ін.

Всі ці та інші аксіоми відіграють важливу регулятив­ну, прикладну і пізнавальну роль в юриспруденції.

Слід мати на увазі, що згідно із законом суперечності при одних і тих же обставинах не можуть бути одночасно істинними дві або декілька версій відносно кваліфікації вчиненого. Тому необхідно відкинути всі хибні версії і до­вести ту, яка відповідає істині. Даний висновок є важли­вим з точки зору дотримання законності і справедливості при порушенні кримінальної справи. Так, згідно зі cm. 131 КПК, «Коли є досить доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, слідчий виносить мотивовану по­станову про притягнення цієї особи як обвинуваченого».

Підставою притягнення особи як обвинуваченої є на­явність системи неспростованих доказів, що підтверджу­ють винність особи у вчиненні конкретного злочину. Це означає, що на момент винесення постанови про притяг­нення особи як обвинуваченого:

- висунуті всі можливі, у тому числі і взаємовиклю- чаючі версії у справі;

- усі версії у справі, включаючи алібі, послідовно, всебічно перевірені;

- усі версії, крім однієї - про винність підозрюваного - спростовані зібраними доказами, а версія про винність особи знайшла підтвердження системою незаперечних доказів;

- у справі зібрано таку сукупність допустимих та до­стовірних фактичних даних (доказів), яка дозволяє зроби­ти однозначний висновок про вчинення злочину особою, яка притягається до відповідальності.

Отже, для спростування кваліфікаційної версії необхід­но встановити такі фактичні дані, які б суперечили обстави­нам справи, на яких будувалась дана версія. Важливе значен­ня для спростування тієї чи іншої версії має проведення слід­чої експертизи. Так, згідно зі cm. 75 КПК, «Експертиза при­значається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання». У розслідуванні кримінальних злочинів активно використовується криміналістична експертиза.

У центральному апараті Міністерства внутрішніх справ України на правах самостійного підрозділу створений Дер­жавний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр (ДНДЕКЦ). Служби криміналістичних досліджень охоплю­ють лабораторії з провадження трасологічних, балістичних і дактилоскопічних експертиз, судової фотографії і портретної ідентифікації, фоноскопічних досліджень, а також докумен­тів, грошових знаків і почерку. Служби спеціальних дослі­джень проводять технічні, біологічні, автотехнічні, фізико- хімічні експертизи, досліджують мікрооб’єкти.

У логіці існує два основних засоби перетворення гіпотези в достовірне знання: пряме і опосередковане.

Прямий доказ версії полягає у виявленні фактичних даних, які підтверджують висунуті раніше припущення. Ці дані можуть бути одержані при допиті свідків і потерпілих, огляді місця події і виконанні інших слідчих дій.

Часто буває і так, що на місці злочину залишаються сліди, наприклад, тіла вбитих, але знайти свідків цього злочину практично не вдається. Шістнадцять років тому свій перший злочин у Бітцевському парку Москви вчинив серійний вбивця Олександр Печушкін. За цей період він позбавив життя 61 людину. Як був пійманий цей маніяк? Після порушення кримінальної справи і допиту він повніс­тю визнав свою вину.

«Я вчинив 61 вбивство, всі на території Бітцевського лісопарку, - зізнався у вчинених злочинах Печушкін». Перше своє вбивство він вчинив у 1992 році, жертвою став його однокурсник, з яким вони разом вчилися в училищі.

Злочинець повідомив, що багатьох своїх жертв, «чо­ловік 20, а може і більше» він знав особисто. Решта - ви­падкові перехожі, в основному пенсіонери.

Печушкін стверджував, що був упевнений в своїй безкар­ності. Він не переставав вбивати, хоча і бачив, що в Бітцевсь­кому парку почали працювати оперативні групи. «Піймали мене випадково. Не знали вони ні прикмет, ні чогось іншого. Чесно кажучи, я якось проходив повз, вони перевірили документи і відпустили... Якщо б не піймали мене, я б ніколи не зупинився, ніколи. Піймавши мене, врятували життя бага­тьом.», - признався Печушкін. Він був заарештований в середині липня у своїй квартирі. Його остання жертва працю­вала разом з ним у крамниці. Печушкін запросив жінку погу­ляти в Бітцевському парку. Жінка, виходячи на побачення, залишила батькам номер телефону Печушкіна. Так, про всяк випадок. За цим номером телефону і знайшли злочинця.

Безпосереднє ретельне виявлення необхідних фактів є найбільш простим і переконливим засобом перевірки версій відносно окремих ознак складу злочину. Наприклад, версія про те, що злочин вчинено особою, яка має психічне захворювання, безпосередньо буде доведена в результаті психолого-медичної експертизи.

Опосередкований доказ здійснюється шляхом спростування, усунення всіх хибних версій і підтверджен­ням істинності версії, яка є найбільш правдоподібною. На­приклад, якщо виходити із конкретних фактичних обста­вин про вбивство, коли висуваються різні версії про те, що воно вчинене з ревнощів або з хуліганських мотивів, або з помсти, або в стані сильного душевного хвилювання, то підтвердження однієї з них можливо лише шляхом спрос­тування інших версій. Висновок про кваліфікацію вчине­ного діяння можна розцінити як достовірне судження ли­ше у тому випадку, якщо в процесі розслідування будуть спростовані всі версії, які дають іншу кваліфікацію. Даний метод виключення хибних версій достатньо часто викорис­товується в судово-слідчій практиці. Так, якщо при роз­слідуванні обставин вбивства було встановлено, що моти­вом вчинення злочину є не помста і не хуліганські спону­кання, то, за наявності відповідних фактичних даних, слід прийти до висновку, що, можливо, вбивство було вчинене в стані сильного душевного хвилювання.

Не слід переоцінювати опосередкований метод доказу висунутих кваліфікованих версій. В окремих випадках вер­сії відносно кваліфікації носять невизначений характер, що ускладнює їх перевірку (наприклад, особа, що здійснила злочин невідома). Тому опосередкований доказ висунутої версії повинен підтверджуватися прямим доказом.

Тільки в комплексі прямий і опосередкований докази дають можливість виробити достовірну кримінально-правову оцінку і її істинність.

Аналізуючи вищевикладене, слід зробити висновок, що тільки в комплексі прямий і опосередкований докази при умові чіткого дотримання законів логіки та її правил, при наявності достатніх і несуперечливих фактів застеріга­ють від помилок і дають можливість правильно кваліфіку­вати злочин і тим самим забезпечувати законність і справед­ливість у юридичній діяльності.

7.3.