Складні судження

Розглядаючи сутність простих дедуктивних умовиво­дів, ми логічно повинні розглядати і умовиводи, основою яких є складні судження.

До дедуктивних умовиводів, основою яких є складні судження, належать:

1) умовно-категоричні силогізми;

2) розподільно-категоричні силогізми;

3) умовно-розподільні силогізми.

Аналізуючи умовно-категоричні умовиводи (силогіз­ми), зазначимо, що вони поділяються на суто умовні і умовно-категоричні.

Суто умовний силогізм

Суто умовний силогізм - це такий силогізм, у якому один або обидва засновки є умовними судженнями.

Формула цього силогізму:

Наприклад:

1. Якщо OBC переорієнтуються із суто репресивної функції на соціально-правову, то це більше зблизить їх з населенням;

2. OBC, можливо, зуміють переорієнтуватися.

Отже, якщо OBC зуміють переорієнтуватись, то це більше зблизить їх з населенням.

Суто умовний силогізм широко використовується у слідчій практиці для аналізу й оцінки доказових фактів та джерел доказу. Так, за причину (основу) береться якийсь факт, який, скажімо, повідомив свідок або потерпілий, експерт чи сам обвинувачуваний, або факт, встановлений слідством, і з нього за формою суто умовного силогізму виводять інші факти. Умовивід має такий вигляд: 1) якщо існував факт А, то мав бути і факт В; 2) якщо існував факт В, то має існувати і факт С. Отже, якщо існував факт А, то має існувати і факт С.

Умовно-категоричний силогізм

Умовно-категоричним силогізмом називають си­логізм, у якому більший засновок є судженням умовним, а менший — категоричним.

Розрізняють два модуси умовно-категоричного сило­гізму: стверджувальний та заперечувальний.

Стверджувальний модус - це такий умовно- категоричний силогізм, у якому в меншому засновку стверджується основа, а у висновку - наслідок більшого засновку.

Формула модусу:

Наприклад:

1. Якщо громадянин визнаний потерпілим від злочи­ну, він вправі давати показання у справі (cm. 49 КПК);

2. Потерпілим від злочину є громадянин Стеценко.

Отже, громадянин Стеценко має право давати пока­зання у справі згідно зі cm. 49 КПК.

У стверджувальному модусі у меншому засновку стверджується підстава (основа) умовного судження, а ви­сновок стверджує його наслідок, тобто, хід міркування тут відбувається за схемою: від істинності підстави до істин­ності наслідку.

Заперечувальний модус - це такий умовно- категоричний силогізм, у котрому в меншому засновку заперечується наслідок, а у висновку - основа більшого засновку.

Формуламодусу:

Наприклад:

1. Якщо смерть потерпілого настане від кульового по­ранення, то на його тілі мають бути ознаки кульового по­ранення;

2. На тілі П. ознак кульового поранення не встано­влено.

Отже, смерть потерпілого П. настала не від кульово­го поранення.

Розподільно-категоричний силогізм

У розслідуванні кримінальних справ висновок про правильність або хибність версії часто робиться на підставі розподільно-категоричного силогізму.

Розподільно-категоричним силогізмом та його модусами називається такий умовивід, у якому більший засновок є судженням розподільним, а менший - катего­ричним. У розподільно-категоричному силогізмі існує два модуси: стверджувально-заперечувальний; заперечувально- стверджувальний.

Стверджувально-заперечувальний модус. У пер­шому засновку стверджується та чи інша дія, а у ви­сновку вона заперечується.

Формула модусу

Наприклад:

1. Пістолет марки ПМ 1205 міг належати або А., або C., або Д.;

2. Експертизою встановлено, що він належить Д.

Отже, він не міг належати ні А., ні С.

Заперечувально-стверджувальний — такий си­логізм, у якому в меншому засновку заперечується на­лежність суб’єкту перелічених у більшому засновку пре­дикатів, окрім одного, а у висновку стверджується на­лежність суб’єкту цього предиката.

Формула модусу

Наприклад:

1. Аварію літака МІГ-25 спричинила зупинка двигуна, або пожежа у бортовій системі, або помилка пілота;

2. Встановлено, що аварію не могла спричинити ні пожежа, ні помилка пілота.

Отже, аварія літака МІГ-25 є наслідком зупинки дви­гуна.

До заперечувально-стверджувального модусу ми вда­ємося у тих випадках, коли маємо знання загального по­ложення про те, що «S є або P₁, або P₂, або Р₃».

Заперечувально-стверджувальний модус — одна з форм висування і доведення судових версій. Так, напри­клад, версія обвинувачення визнається доведеною лише в

тому випадку, якщо спростовано всі інші версії у справі. Слід підкреслити, що доведення правильності версії у кримінальній справі може проходити за заперечувально- стверджувальним модусом.

Розглянемо приклад дедуктивної аргументації.

В оповіданні А. Конан Дойла «Берилова діадема» бан­кір Олександр Холдер, у домі якого сталася крадіжка кош­товності - берилової діадеми, звернувся за допомогою до Шерлока Холмса. Холдер був упевнений, що у крадіжці винен його син Артур, тому, що вночі, коли була вчинена крадіжка, у його руках він бачив діадему, їй бракувало, одного ріжка з трьома берилами. Але Холдер встановив, що до крадіжки діадеми причетна також його племінниця, яка передала діадему крізь вікно своєму коханцеві.

Розповідаючи Холдеру про результати розслідування, Холмс сказав: «Мій старий принцип розслідування полягає у тому, щоб виключити всі явно неможливі припущення. Тоді те, що залишається, є істиною, якою б неправдоподіб­ною вона не здавалась. Міркував я приблизно так: звичай­но, не ви віддали діадему. Отже, залишається тільки ваша племінниця і покоївки, то навіщо ваш син погодився взяти відповідальність на себе.

Спробуємо відновити аргументацію Шерлока Холм­са, тобто з’ясуємо у загальному вигляді основні аргументи і тезу, яку він намагався аргументувати. Відповідно до принципу розслідування Холмса спочатку визначимо усі можливі припущення: «Діадему могли вкрасти сам Хол­дер або Apmyp, або покоївки, або Мері». Тепер виключає­мо усі явно неможливі твердження: «Ні Холдер, ні Apmyp, ні покоївки діадеми не крали». Те, що залишилося, і є те­зою, яку обґрунтував Шерлок Холмс у наведеному при­кладі: «Діадему вкрала Мері».

Наведена аргументація є дедуктивною. Вона побудова­на за схемою дедуктивного міркування, а саме - запере- чувально-стверджувального модусу розподільного-категорич- ного силогізму.

Умовно-розподільний силогізм

Умовно-розподільним силогізмом називається си­логізм, у якому більший засновок є судженням умовним, а менший — розподільним.

Розподільні судження можуть мати два і більше чи­сел альтернатив, а тому вони поділяються на дилеми (грец. dilem — означає подвійну пропозицію). Зміст ди­леми полягає у необхідності вибору одного з двох можли­вих рішень (у трилемі- одного з трьох рішень).

Розрізняють два види дилем — конструктивну та деструктивну.

Конструктивна дилема - це дилема, у висновку якої щось стверджується.

Формуладилеми:

Наприклад:

1. Якщо обвинувачений займався шахрайством, то він підлягає кримінальній відповідальності за cm. 190 KK;

2. Якщо він винний у вимаганні, то підлягає кримі­нальній відповідальності за cm. 189 KK;

3. Обвинувачений займався шахрайством.

Отже, обвинувачений підлягає кримінальній відпові­дальності за cm.

Деструктивна дилема

Деструктивна дилема - це дилема, у висновку якої щось заперечується.

Формуладилеми:

Наприклад:

1. Якщо обвинувачений винний у крадіжці, то він підлягає кримінальній відповідальності за cm. 185 KK;

2. Якщо він є винним у вимаганні, то підлягає кри­мінальній відповідальності за cm. 189 KK;

3. У діях обвинуваченого немає складу злочину, передбаченого cm. 185 або 189 KK.

Отже, обвинувачений не займався ані крадіжкою, ані вимаганням.

Дилема широко застосовується у науці, політиці, що­денному житті як засіб, за допомогою якого розкривають­ся суперечності у міркуванні супротивника. Вона вносить ясність у постановку питання, виділяє головне у суперечці і, таким чином, сприяє правильному розв’язанню постав­леного питання. Саме тому дилема досить часто викорис­товується у різноманітних дискусіях, полеміці й, особливо, у судових промовах.

Як відомо, у практиці мислення ми користуємося скороченими силогізмами, які складаються не із трьох час­тин, а тільки з двох. Що це за силогізми?

Силогізм, у якому пропущений один із засновків чи висновків, називається скороченим силогізмом або енти- мемою (з грецької - «в умі», «у думках»).

Окрім скорочених силогізмів, існують і складноско- рочені полісилогізми. Складним силогізмом або полісилогі- змом називається умовивід, який складається з одного або двох силогізмів. Полісилогізм — це ланцюг силогізмів.

Будується він так, що висновок попереднього силогізму (просилогізму) стає засновком наступного силогізму (епі- силогізму) і т. д.

У практиці мислення нерідко маємо справу із повни­ми полісилогізмами. У слідчій практиці полісилогізм часто служить формою переходу від факту безпосередньо даного через ряд проміжних фактів до головного шуканого факту.

Наприклад:

1. Смерть потерпілому К. заподіяна цією кулею;

2. Ця куля випущена із пістолета Макарова № 1225;

3. Цей пістолет ПМ № 1225 є власністю Думенка;

4.

Отже, смерть потерпілому Н. заподіяв тільки Ду­менко.

Полісилогізм виступає засобом визначення головної причини злочинної події. У таких випадках слідчий, уста­новивши безпосередню причину шляхом умовиводу, пере­ходить до причини, яка її викликала, від неї — до причи­ни цієї причини і т. д.

Отже, за допомогою полісилогізму є можливість пере­ходити від знання одного явища до знання іншого, з ним пов’язаного, від нього — до знання третього явища і т. д. Дедуктивний умовивід відіграє значну роль у теоретичній і практичній діяльності працівників правоохоронних орга­нів. У зв’язку з цим юрист-професіонал повинен вміти грамотно, відповідно до правил логіки будувати дедуктив­ні умовиводи. Слід зазначити, що саме за допомогою де­дукції правоохоронець може обгрунтувати істинність пев­ного положення або спростувати його, тобто довести його хибність.

Дедукція також широко застосовується у процесі висування слідчих версій. Звернемося до відомого пись­менника Артура Конан Дойла і його знаменитого героя Шерлока Холмса. Письменнику вдалося змалювати не звичайного детектива, а детектива-мислителя. У всіх опові­даннях про Холмса концептуальним ядром сюжету є сам процес його мислення. Тому всі розслідування, які прово­дить Холмс, для читача — своєрідна головоломка, пере­вірка на кмітливість, здатність логічно мислити, своєрідна гімнастика для розуму. Як відомо, основним методом мірку­вання при розслідуванні злочинів у Шерлока Холмса був дедуктивний.

Шерлок Холмс дістав лупу, ліг на водонепроникний плащ для того, щоб було краще видно, і більше розмовляв сам із собою, а ніж із нами. — Ось сліди молодого Мак- карті. Він проходив двічі: один раз біг так швидко, що слідів від каблуків майже не видно, частина підошви від­билась. Це підтверджує його свідчення. Він побіг, коли побачив батька, що лежав на землі.

Тут далі сліди ніг батька, коли він ходив взад і вперед. Що ж це? Слід від прикладу, на який спирався син, коли стояв і слухав батька. А що ж це таке? — спитав сам себе Холмс. — Хтось підкрався навшпинь­ках! До того ж це квадратні, взагалі незвичайні череви­ки. Він прийшов, пішов і знову повернувся — на цей раз, звісно, за своїм пальтом. Звичайно, це був убивця, — пробурмотів Холмс. — Хто ж убивця?

— Це високий чоловік, лівша, він кульгає на праву но­гу, носить чоботи для полювання на товстій підошві та сіре пальто, курить індійські сигарети з мундштуком, в кишені у нього тупий ніж, яким він добиває птахів.

— Про його зріст у прямому розумінні ви могли б приблизно судити по довжині кроку, по його взутті, та­кож можна було здогадатися по слідах.

— Сліди його правої ноги не такі виразні, як сліди лівої. На праву ногу припадає менше ваги. Чому? Тому, що він кульгав, — він кульгавий.

Удар був несподівано нанесений ззаду, але з лівого боку. Хто ж це міг зробити, як не лівша? Побачивши по­піл з цигарки, я оглянув все навколо і знайшов місце, де він її кинув. Це була індійська цигарка, виготовлена в Роттердамі.

Я побачив, що він її не брав до рота. Отже, він ку­рить з мундштуком. Кінчик був обрізаний, але обріз був нерівним, і тому я вирішив, що ніж у нього тупиий.

Дедуктивні умовиводи можуть застосовуватися юрис­тами у процесі аргументації власної точки зору і критики позиції супротивника. Слід зазначити, що саме за допомо­гою дедукції, правоохоронець може обґрунтувати істин­ність певного положення або спростувати його, тобто довести його хибність.

Дедуктивний умовивід широко використовується в процесі висування та перевірки слідчих версій. Знання та дотримання правил дедуктивного умовиводу гарантує ус­піх при кваліфікації злочину в обґрунтуванні істинності висновку, при порушенні і розслідуванні кримінальних справ та забезпеченні законності і справедливості в кри­мінально-процесуальній діяльності працівниками право­охоронних органів України.