Умовивід як форма логічного мислення. Дедуктивний умовивід

Як відомо, логічне (абстрактне) мислення існує у формі поняття, судження і умовиводу. Що собою стано­вить умовивід?

Умовивід — форма мислення, за допомогою якої з одних думок (засновків) одержують нові думки (висновки).

Дедуктивним (від латинського слова deductio — виведення) називається умовивід, у якому висновок про окремий предмет класу робиться на підставі класу загалом. У дедуктивному умовиводі думка рухається від загального до окремого (часткового), одиничного. Наприклад:

1. Усі курсанти 1 курсу Львівського державного уні­верситету внутрішніх справ вивчають логіку;

2. Шевченко — курсант 1 курсу Львівського держав­ного університету внутрішніх справ.

Отже, курсант Шевченко вивчає логіку.

Дедуктивний умовивід є логічним засобом пізнання кон­кретного і одиничного на основі знання загального. Так, у cm. 14 KK «Готування до злочину» взазначається, що зло­чином «є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину». Ця стаття (норма права) є загальною вимо­гою. Вона розповсюджується на всіх суб’єктів права, але якщо особа А. готується до вчинення злочину, її дії як одиничного суб’єкта кваліфікуються cm. 14 KK, і вона притягається до від­повідальності згідно з цією статтею.

За ступенем обгрунтованості висновки умовиводи по­діляються на достовірні та ймовірні (правдоподібні).

За якої умови висновки умовиводів є достовірними, а за якої ймовірними? Достовірними висновки є тоді, коли є істин­ними засновки, і між ними існує правильний зв’язок. Висновки ймовірні будуть правдоподібними тоді, коли засновки — істин­ні. Дедукція дає достовірні висновки. Якщо засновки дедуктив­ного умовиводу істинні і правильно пов’язані, то висновок буде неодмінно істинним.

Залежно від того, з яких суджень складається дедук­тивний умовивід, розрізняють такі його види:

1) категоричні силогізми;

2) умовно-категоричні силогізми;

3) умовно-розподільні силогізми.

Термін «силогізм» походить від грецького слова Sullogizmos — здобуття висновку чи виведення наслідку. Що таке категоричний силогізм?

Категоричним називається такий дедуктивний умовивід, у якому обидва засновки є категоричними су­дженнями. Що це означає? Це означає, що ми щось ствер­джуємо або заперечуємо.

Приклад:

1. Перший засновок: будь-який злочин є діянням су­спільно небезпечним (судження);

_____ 2. Другий засновок: крадіжка — це злочин (судження).

Висновок: отже, крадіжка є діянням суспільно небез­печним (судження).

Таким чином, категоричний силогізм складається із трьох суджень: двох засновків і висновку. У категоричному силогізмі розрізняють три терміни: менший, більший і середній. Поняття «засновок», «судження», «термін» є тотожними.

Менший термін обов’язково займає місце суб’єкта у висновку. Він позначається латинською літерою S. У нашому прикладі — «крадіжка».

Більший термін займає місце предиката у виснов­ку. Позначається латинською літерою Р. У нашому при­кладі — «діяння суспільно небезпечне».

Середній термін входить до обох засновків і від­сутній у висновку, позначається літерою М.

Приклад:

1. Курсанти Львівського державного університету внут­рішніх справ постійно мають бути зразком високої культури;

2. Степаненко — курсант Львівського державного уні­верситету внутрішніх справ.

Третє судження — Висновок: отже, Степаненко по­стійно має бути зразком високої культури.

Перші судження є засновками, а третє — висновком.

У наведеному прикладі менший термін — «Степанен­ко є курсантом»; більший термін — поняття «Постійно має бути зразком високої культури», середній термін «кур­сант» — сполучна ланка між більшим і меншим терміна­ми, завдяки йому стає можливим виведення третього су­дження (висновку) із двох суджень засновків.

Таким чином, умовивід за своєю структурою склад­ніший, ніж поняття та судження. Вони входять до складу умовиводу як його елементи.

Умовивід — це логічний засіб здобування нового знання. У процесі умовиводу здійснюється перехід від ві­домого до невідомого. Умовиводом є не будь-яке сполу­чення термінів, а тільки таке, в якому між судженнями існує логічний зв’язок, котрий відображає взаємозв’язок предметів і явищ самої дійсності.

Структуру наведеного силогізму можна записати так:

1. Загальні правила категоричного силогізму

1. У кожному силогізмі має бути не більше і не менше трьох термінів.

2. Середній термін має бути розподілений хоча б у од­ному із засновків.

3. Якщо він нерозподілений, одночасно визначити від­ношення між крайніми термінами (тобто між суб’єктом і предикатом висновку) неможливо.

Так, у силогізмі «Всі адвокати — юристи, і прокуро­ри — юристи; отже, прокурори є адвокатами» порушено правило щодо розподілу середнього терміну. Середній тер­мін повинен бути видовим щодо більшого терміна і родо­вим стосовно меншого. У нашому ж прикладі поняття «юрист» (середній термін) є родовим стосовно більшого терміна. Невиконання цього правила призводить до логіч­ної помилки.

В.Є.

Наприклад:

1. Закони об’єктивні, вони не залежать від волі й бажань людей;

2. Конституція є закон.

Отже, Конституція не залежить від волі й бажання людей.

У більшому засновку під законом ми розуміємо «за­кон науки», а в меншому — «юридичний закон».

Отже, середній термін у цьому силогізмі відсутній, тому висновок є хибним.

Інший приклад.

1. Усі громадяни України повинні дотримуватись за­конів держави;

2. Симоненко — громадянин України.

Отже, Симоненко повинен дотримуватись законів держави.

У цьому силогізмі середній термін «громадяни» роз­поділений, тому висновок є правильним.

4. Із двох заперечних засновків не можна зробити ні­якого правильного висновку.

5. Із двох часткових засновків не можна зробити ні­якого правильного висновку. Так, із засновків «Деякі люди — меланхоліки» і «Деякі люди — офіцери мі­ліції» не випливає жодного висновку.

6. Якщо один із засновків частковий, то і висновок (якщо він взагалі можливий) теж є частковим.

Наприклад:

Всі українці — слов’яни, а деякі українці — грома­дяни Канади.

Отже, деякі громадяни Канади — слов’яни.

5.2.