Загальна характеристика мислення

Що таке мислення? Коли воно з’явилося? Яка його структура і функції? Ці проблеми досі не тільки дискусійні у філософському аспекті, а й є об’єктом вивчення багатьох сучасних наук.

Мислення - функція людського мозку. Мозок - ор­ган мислення людини.

Мислення за своєю природою має суспільний характер. Це означає, що воно виникає і розвивається з появою люди­ни і суспільства. Отже, за своєю природою мислення є су­спільним, воно неможливе без мови та спілкування людей.

Мислення - це відображення об’активної дійсності в думках людей в абстрактній формі через поняття, суджен­ня і умовивід. Воно суттєво відрізняється від таких чуттє­вих форм відображення, як відчуття, сприйняття і уявлення.

Пізнання - складний діалектичний процес проник­нення людського розуму в сутність речей, процесів і явищ, в їх закономірні зв’язки і відносини.

Пізнання починається з живого споглядання, із зна­йомства з предметами навколишнього світу за допомогою органів чуття. У цьому нас переконує наш досвід. Вирішив­ши вивчити якусь незнайому річ, ми, перш за все, уважно оглянемо її, якщо необхідно, то візьмемо в руки, поку­штуємо на смак тощо. Безпосереднє живе споглядання предметів і явищ - це початковий етап, перший крок на шляху пізнання людини. У процесі діяльності вона через органи чуття отримує перші враження про предмети і явища. Органи чуття - це вікна, через які зовнішній світ «проникає» в людську свідомість.

Організм людини володіє відповідним фізіологічним апаратом, завдяки якому виникають відчуття. Цей апарат складається із органів чуття - нервових волокон, по яких, подібно до струму в провідниках, ці збудження переда­ються у відповідні відділи головного мозку, в яких вони перетворюються у відчуття звуку, дія світла на очі - від­чуття світла і т. ін.

Величезне значення відчуттів у процесі пізнання по­лягає в тому, що вони дають нам матеріал, який дозволяє судити про предмети або явища навколишньої дійсності.

Отже, відчуття - суб’єктивний образ об’єктивного іс­нуючого світу; відчуття не є механічним відбитком у людсь­кому мозку, а ідеальним образом. Цей образ суб’єктивний, адже на характер відчуття певною мірою впливають закономір­ності людської психіки, особисті якості даної людини, а го­ловне - ті соціальні умови і суспільне середовище, до яких людина належить. Одним з проявів суб’єктивності відчуття є той факт, що люди по-різному сприймають один і той же зов­нішній вплив, наприклад, музику, інші соціальні явища. Так, двоє нормальних людей неоднаково сприймають один і той же зовнішній вплив. Але чи слід з цього робити висновок, що органи чуття не дають нам правильного уявлення про предмети, що нас оточують. Ні, це не так. Повсякденний досвід людини, дані науки показують, що органи чуття нас не обдурюють. Якщо виникає сумнів показника одного із органів чуття, тоді ми звертаємось за допомогою до іншого. Але якщо людина не вірить своїм очам, то вона скориста­ється допомогою рук, якщо і цього буде недостатньо, то людина використовує прилади, досвід суспільства і його практику. Отже, чуття дають взагалі правильне уявлення про доступні нам предмети та явища.

Чуттєве пізнання здійснюється у формі відчуття, сприйняття і уявлення.

Відчуття виступає як перша, елементарна форма чуттєвого пізнання навколишнього світу.

Предмети і явища навколишнього середовища впли­вають на органи чуття і викликають різні відчуття. На ос­нові відчуття складаються сприйняття.

Сприйняття - це більш складна, ніж відчуття, форма пізнання дійсності. Сприйняття має місце лише то­ді, коли предмет безпосередньо діє на наші органи чуття.

На основі відчуття і сприйняття виникає уявлення.

Уявлення - це чуттєвий образ тих предметів і явищ, які людина сприймала раніше. Уявлення виника­ють із чуттєвого сприйняття, але, на відміну від від­чуття і сприйняття, вони безпосередньо не пов’язані з предметом. Вони з’являються на основі минулого сприй­няття предмета або явища, образ якого зберігається у пам’яті людини.

Уявлення - вища форма відображення дійсності на ступені чуттєвого пізнання. Воно включає в себе елементи узагальнення. В уяві людина відволікається від окремих, менш суттєвих ознак в явищах, а зосереджується і виділяє деякі їх загальні ознаки і риси.

Отже, уявлення відображає навколишній світ глибше і повніше, ніж відчуття і сприйняття. Але загалом чуттєве пізнання відображає тільки окремі сторони і зв’язки в предметах і явищах, а глибокі їх зв’язки для чуттєвого сприйняття недосяжні. За допомогою органів чуття немож­ливо, наприклад, побачити потік електронів, які рухають­ся у провідниках, або рух елементарних частин в атомі і багато інших складних явищ у природі та суспільному житті. Отже, чуттєве пізнання не в змозі розкрити внутріш- ню природу речей, їх сутність і закони розвитку. Вирі­шення цієї проблеми, без чого неможливе існування як окремої людини, так і суспільства, здійснюється на вищо­му рівні. Це рівень абстрактного (логічного) мислення.

Абстракція (лат. abstraction - віддалення, відво­лікання) - процес свідомого виділення, розчленування окремих або загальних ознак, властивостей і відношень конкретного предмета або явища, які цікавлять нас в даний момент, і свідомого відокремлення їх від множини інших ознак, властивостей, зв’язків і відношень цього предмета або явища.

Ще Аристотель писав у «Метафізиці», що математик досліджує «об’єкти», отримані безпосередньо відокремленням. Він здійснює цей розгляд, повністю усунувши всі чуттєві властивості, наприклад, важкість і легкість, жорсткість і про­тилежне їй, тепло і холод та всі інші чуттєві протилежності, а зберігає тільки кількісну визначеність і неперервність.

Отже, на рівні абстрактного (логічного) мислення людина аналізує загальне й суттєве і відволікається від другорядного та несуттєвого.

Уміння абстрагуватись від тих чи інших сторін пред­метів і явищ виникло в результаті трудових процесів, які багаторазово повторювались у передачі виробничих нави­чок і знань. Людина давно помітила: з каміння можна зро­бити більш могутнє знаряддя чи зброю, ніж з інших пред­метів; шкури тварин добре захищають від холоду; дерево не тоне у воді, тому з нього можна робити плоти і човни для переправи через ріки та озера тощо.

Помітивши ці корисні властивості предметів природи, людина звичайно ж намагалася запам’ятати їх і передати знання своїм дітям. У процесі абстрагування людина «очи­щує» предмет вивчення від другорядних ознак, властивос­тей, зв’язків і відношень, знання яких не тільки не сприяє ходу дослідження, а часто й ускладнює його. У процесі мислення людина відкидає все випадкове й несуттєве і спрямовує своє пізнання на необхідне й суттєве, що є го­ловним у будь-якій сфері нашого знання.

Логічне мислення - якісно новий, вищий етап у розвитку пізнання. Воно дає можливість всебічно пізна­вати об’активний світ, розкривати його суттєві сторо­ни, зв’язки і закономірності.

На ступені логічного пізнання розкривається сутність законів природи, суспільства і мислення. Особливості мис­лення полягають у тому, що воно є активним, цілеспрямова­ним. Сам процес мислення спрямований і пов’язаний з со­ціальною практикою, необхідністю постановки і вирішення проблем. У процесі мислення ми формулюємо судження, гіпотези, умовиводи тощо, але сутність мислення полягає в тому, що людина правильно відображає навколишній світ, і це дає можливість для її існування.

Чуттєве і логічне мислення взаємопов’язані між со­бою, відображають один і той же матеріальний світ, їх за­гальною основою є людська діяльність, практика. Отже, ці два ступені мають єдину фізіологічну основу - нервову систему людини.

Абстрактне (логічне) мислення неможливе без чуттє­вого пізнання. Але, виникнувши на його основі, абстракт­не мислення йде глибше від чуттєвого пізнання, збагачує і розширює його можливості.

Таким чином, чуттєве і логічне пізнання виступають у нерозривній єдності, доповнюють і збагачують одне од­ного. У пізнанні не слід нехтувати ані показниками відчут­тя, ані висновками розуму, вони разом дають можливість людині пізнавати навколишній світ, жити і діяти в ньому.

Під час аналізу таких соціальних явищ, як злочин і злочинність, важливу роль відіграє як чуттєва форма пі­знання, так і логічна.

Слід підкреслити, що існує тісний взаємозв’язок між чуттєвою і раціональною (логічною) формами пізнання.

Отже, з огляду на діалектику і формальну логіку, процес пізнання злочину як соціально небезпечного явища здійснюється шляхом від емпіричного рівня до абстрактно­теоретичного, від живого споглядання до абстрактного ми­слення, а від нього і до практики. Якщо проаналізувати судовий процес, то його суттєвою ознакою є послідовність, що дає можливість встановлювати істину. Однак, це не зменшує ролі внутрішнього переконання юристів у встанов­ленні істини. Внутрішнє переконання слідчого, прокурора, судді базується на глибокому вивченні юридичної теорії, на всебічному аналізі матеріалів справи. Якщо наші погля­ди правильні і відповідають законам логіки, то висновок буде відповідати дійсності. Велику роль у формуванні внут­рішнього переконання правоохоронця відіграє загально­теоретична, соціальна, логіко-філософська підготовка, яка має важливе не тільки юридично-правове, а й морально- психологічне значення.

2.2.