ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ

Фіскальна політика - це політика, направлена на регулювання сукупного попиту і реального національного доходу за допомогою державних витрат, трансфертних виплат і оподатковування з метою впливу на соціально- економічний розвиток.

Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, згладжування циклічних коливань економіки, зниження рівня безробіття). Складовими частинами фіскальної політики держави є:

1) дискреційна політика, що полягає в свідомому регулювання державою витрат державного бюджету і розмірів оподаткування. Зро стання або зниження державних витрат збільшує або зменшує сукупний попит, зайнятість і випуск продукту. Навпаки, зростання або зниження податків зменшує або збільшує прибуток, що веде до зниження або збільшення сукупного попиту, зайнятості і випуску продукції. Проведення дискреційної фіскальної політики передбачає свідоме маніпулювання податками і урядовими витратами з метою досягнення потенційного обсягу національного виробництва й повної зайнятості, контроль над інфляцією і прискорення економічного зро стання.

2) недискреційна політика (політика автоматичних стабілізаторів), що регулює доходи і витрати незалежно від оперативних дій держави.

Дискреційна фіскальна (бюджетно-податкова) політика передбачає проведення заходів уряду, що спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництва неінфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, систе­ми оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.

Дискреційна фіскальна політика поділяється на:

1) стимулюючу, що збільшує сукупний попит за допомогою зростання державних витрат і зниження податків;

2) обмежувальну, що стримує сукупний попит за допомогою зниження державних витрат і підвищення податків.

Обмежувальна політика застосовується для боротьби з інфляцією, а стимулююча - для згладжування циклічності розвитку економіки і забезпечення економічного зростання.

Першим інструментом фіскальної політики виступають видатки держбюджету. Оскільки бюджет відбиває циклічність розвитку економіки, то він може бути або дефіцитним або профіцитним.

Другим інструментом фіскальної політики виступає система оподатковування, тому що система податків багато в чому регулює циклічність коливань економіки.

Залежність доходів держави від рівня податків неоднозначна. У довгостроковому періоді вона описується так званою кривою Лаффера (рис. 11.1). Крива Лаффера описує залежність доходів держави від рівня податків, згідно з якою обсяг податкових надходжень залежить від середньої ставки податку і величини доходу (ВВП). Якщо ставка оподаткування дорівнює 0 %, то держава не отримує податків. Підвищення ставки податку від 0% до певного рівня Т_А(У) супроводжується збільшенням податкових надходжень до бюджету, оптимальним вважається рівень 30 - 40%. Але подальше збільшення податкового навантаження шляхом підвищення сумарної ставки податків пригнічує виробництво і викликає скорочення сукупних доходів і витрат — джерела податків, або податкової бази. Підвищення ставки податку до 100 % в довгостроковому періоді супроводжується скороченням податкових надходжень до бюджету.

Рис. 11. 1 - Крива Лаффера

Сумарна ставка оподаткування на рівні 100 % означає, що держава намагається вилучити у економічних агентів весь одержаний ними доход. За таких умов відкрита приватна економічна діяльність втрачає сенс і в довгостроковому періоді припиняється, економіка стає «тіньовою», а держава залишається без доходів. Проте, на практиці буває важко визначити, чи знаходиться економіка далі чи ближче точки А на кривій Лаффера.

При проведенні дискреційної фіскальної політики необхідно враховувати, що державні витрати і податки в процесі їх зміни характеризуються певними мультиплікаційними ефектами, про які вже йшла мова нижче.

M_g = ∆ Y/ ∆ G = 1/(1 - MPG). (11.1)

Мультиплікатор податків (M_t) показує, на скільки одиниць зміниться сукупний доход у відповідь на зміну податків на одну одиницю. Сукупний ефект для доходу під впливом зміни податків дорівнює:

Mt = - ∆ Y/ ∆ T = MPC∕(1 - MPG). (11.2)

де ∆ T — приріст податків.

(G) і податкові надходження (Т) зростають на одну й ту ж величину, то й рівноважний рівень виробництва зро стає на ту саму величину.

Мультиплікатор збалансованого бюджету показує, що рівні прирости урядових витрат і податків викликають збільшення обсягу рівноважного рівня виробництва на величину приросту державних витрат і податків. Мультиплікатор збалансованого бюджету дорівнює одиниці.

Застосування різних інструментів дискреційної фіскальної політики (зміна державних витрат або рівня податкових ставок) має різний макроекономічний вплив на сукупний попит. Мультиплікативний ефект розширення сукупного попиту внаслідок зниження податків стимулює економіку меншою мірою, ніж однакове за розміром збільшення державних видатків. Це пов'язано з тим, що збільшення державних витрат є прямим розширенням сукупного попиту, а мультиплікатор державних витрат перевищує податковий мультиплікатор. Така різниця має вирішальне значення для вибору інструментів бюджетно-податкової політики на різних фазах економічного циклу. Якщо фіскальна політика орієнтована на розширення державного сектору, то з метою подолання циклічного спаду мають збільшуватися витрати держави, які створюють сильніший стимулюючий ефект. А при необхідності стримування інфляційного підйому засто совується збільшення податків, що є відносно м'яким обмежувальним заходом. Коли фіскальна політика спрямована на підтримку приватного сектора, то у фазі циклічного спаду мають скорочуватися податки, а у фазі циклічного підйому — обмежуватись державні витрати, що дає змогу до сить швидко знизити рівень інфляції.

Іншим видом фіскальної політики є недискреційна фіскальна політика — це автоматична фіскальна політика, при якій бюджетний дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично, внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки.

Автоматичні (вмонтовані) стабілізатори — це механізми ринкової економіки, що не залежать від держави і згладжують спади і підйоми в економіці без проведення спеціальної економічної політики. Такими стабілізаторами є податкові надходження і трансфертні платежі.

Розмір податкових надходжень як автоматичний стабілізатор у періоди піднесення збільшується, а в період спаду - зменшується (але знижується більш плавно, ніж одержувані прибутки).

Трансфертні платежі при піднесенні скорочується, оскільки зменшується кількість безробітних і малозабезпечених, що зменшує і соціальні виплати держави. Розглянемо механізм дії автоматичних стабілізаторів економіки (рис. 11. 2).

Рис. 11.2 - Механізм дії автоматичних стабілізаторів економіки

У фазі циклічного підйому доход зростає, Y₂>Yo і тому податкові відрахування автоматично зростають, податковий мультиплікатор зменшується, а трансфертні платежі з бюджету автоматично знижуються. Це зменшує особисті доходи, скорочує видатки на споживання і сукупний попит в цілому. У підсумку бюджетний надлишок зро стає, а надмірне розширення економіки й інфляція стримуються.

У фазі циклічного спаду сукупний доход, навпаки, знижується: У₁ < У₀. Через це податкові надходження автоматично скорочуються, податковий мультиплікатор збільшується, а трансферти приватному секторові зро стають. Наслідком цього є збільшення бюджетного дефіциту, але одночасно зростають сукупний попит і обсяг виробництва, що обмежує глибину спаду.

Слід зазначити, що автоматичні стабілізатори лише зменшують, а не зовсім усувають мультиплікативний вплив податків та державних видатків на економіку.

При проведенні фіскальної політики виникає і низка проблем.

1. Часовий лаг розпізнавання. Він відноситься до того проміжку часу, котрий проходить між початком спаду чи інфляції і тим моментом, коли приходить усвідомлення того факту, що вони мають місце. Економіка може вже мати чотири чи навіть шестимісячний спад чи інфляцію, перш ніж цей факт проявиться у відповідній статистиці і буде усвідомлений.

Достатньо важко точно передбачити і майбутній хід економічної активності. Хоча такі інструменти економічного прогнозування, як система запобіжних індикаторів, дають уявлення про напрямок розвитку економіки, точно прогнозувати її майбутній розвиток досить важко.

2. Адміністративна затримка. Колеса демократичного уряду часто крутяться досить повільно. Звичайно проходить значний проміжок часу від того моменту, коли визнається необхідність вживання фіскальних заходів, до того моменту, коли заходи будуть насправді вжиті. Скажімо, Верховна Рада України вимагає так багато часу для коректування фіскальної політики, що економічна ситуація в цей час повністю цілком змінюється і передбачені заходи стають досить часто вже недоцільними. Слід також мати на увазі, що фіскальна політика формується на політичній арені, і це значною мірою ускладнює її використання для цілей стабілізації економіки.

3. Функціональне запізнювання. При проведенні фіскальної політики має місце часовий лаг між тим моментом, коли парламент приймає рішення про фіскальні заходи, і часом, коли ці заходи почнуть впливати на виробництво, зайнятість чи рівень цін.

4. Пристрасть до стимулюючих заходів. Дефіцити держбюджету мають тенденцію бути політично привабливими, а бюджетні надлишки сприймаються в політичному плані дуже болісно. Чому? Скорочення податків дуже популярні в політичному плані. Так само популярні прирости державних витрат, особливо якщо виборчі округи конкретних політиків одержують від цього виграш. Збільшення ж податків звичайно турбує виборців, а державні витрати, що скорочуються, можуть виявитися політично ризикованими. Наприклад, для народного депутата шахтарського округу голосування за збільшення податків і проти вугільних субсидій буде рівносильною політичному самогубству.

Деякі економісти підкреслюють, що всепоглинаюча мета політичних діячів не обов'язково діє в інтересах національної економіки, а скоріше це прагнення бути переобраним. Деякі економісти висувають припущення сто совно того, що існує діловий цикл, обумовлений політичними мотивами. Тобто вони вважають, що політичні діячі можуть маніпулювати фіскальною політикою з метою максимізації підтримки виборців, навіть якщо їхні фіскальні рішення мають тенденцію дестабілізувати економіку. У відповідно сті до цих поглядів, фіскальна політика, як ми її описали, може бути корумпована, виходячи з політичних цілей, і стати причиною економічних коливань.

5. Ефект витиснення. Сутність ефекту витиснення полягає в тому, що стимулююча (дефіцитна) фіскальна політика буде у тенденції вести до росту процентних ставок і скорочення інвестиційних витрат, таким чином послабляючи або повністю підриваючи стимулюючий ефект фіскальної політики. Більш докладно сценарій виглядає так. Припустімо, що економіка знаходиться в стані спаду і уряд як один із заходів поточної фіскальної політики збільшує державні витрати. Уряд тепер виходить на грошовий ринок з метою фінансування дефіциту. Наступне за цим зростання попиту на гроші підвищує процентну ставку, тобто ціну, сплачувану за позику грошей. Оскільки витрати варіюють обернено пропорційно процентним ставкам, деякі інвестиції будуть витиснуті. Якби інвестиції скорочувалися на таку ж величину, на котру збільшувались урядові витрати, тоді фіскальна політика була б повністю неефективною.

Щоб забезпечити певну стабільність фіскальної політики і зменшити вплив політичного бізнес-циклу та некомпетентних рішень на її проведення, економісти пропонують дотримуватися «твердого курсу» фіскальної політики відповідно з правилом «збалансованого бюджету». Згідно з цим правилом, державний бюджет має збалансовуватися або щорічно, або в довгостроковому періоді. Але проведення «твердого курсу» фіскальної політики не завжди є ефективним. Так, направленість фіскальної політики на щорічне збалансування бюджету зменшує ступінь «автоматичної» стабільно сті економіки, призводить до частих коливань податкових ставок, які зменшують інвестиційну активність, а також перерозподіляє поточні доходи економічних агентів на користь майбутніх поколінь. З погляду на стабілізацію економіки, ефективнішим є збалансування державного бюджету в довгостроковому періоді, яке може відбуватися на циклічній або на функціональній основі. Така політика дозволяє підтримувати економічну стабільність не лише за рахунок дії «автоматичних» стабілізаторів, а й за допомогою «згладжування податків», тобто утримання їх на постійному рівні з метою зменшення негативного впливу податків на економічні стимули.

Стратегічними цілями реформування сектора державних фінансів повинні стати формування сприятливого фіскального простору для бізнесу, ефективної і децентралізованої системи державних витрат і фінансово потужного уряду.

Податкова політика України повинна стати прогнозованою і зрозумілою для громадян та інвесторів. Це дозволить сформувати на основі позитивних очікувань сприятливий підприємницький клімат, який підвищить інвестиційну активність приватного сектора.

Необхідно відійти від домінування принципу фіску, тобто наповнення бюджету, і більш ефективно використовувати регуляторний потенціал, який передбачає:

1) стимулювання інвестиційної активності суб’єктів господарювання; заохочення підприємців за створенні робочих місць, зниження екологічного тиску, збільшенні бюджетних надходжень та валютної виручки;

2) створення сприятливих умов для розвитку високотехнологічних виробництв та експорту за рахунок бюджетної підтримки інноваційної діяльності, витрат на кредитування та страхування даної діяльності і т. д.

3) зміщення податкового навантаження з доходів населення і прибутку корпорацій на споживання;

4) стимулювання ділової активності в депресивних регіонах шляхом відновлення практики надання податкових пільг для територій пріоритетного розвитку;

5) перенесення акцентів фіскального навантаження на заможні верстви населення шляхом відновлення прогресивного податку на доходи фізичних осіб, впровадження диференціації ставки ПДВ, оподаткування житлової нерухомо сті;

6) заохочення раціоналізації використання природних ресурсів і зниження антропогенного тиску на екологію шляхом впровадження нових і підвищення існуючих податків на забруднення та використання ресурсів та енергоно сіїв.

Динаміка видатків соціального спрямування повинна корелювати з темпами економічного зростання. В даному контексті раціональним механізмом подолання ризику продовження соціального популізму є автоматизація процесу розрахунку соціальних стандартів і мінімізація суб'єктивного впливу на цей процес. Необхідно законодавчо закріпити формулу визначення розміру базових соціальних стандартів (прожиткового мінімуму, мінімальної заробітної плати і т. д.).

11.3.