ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА

Вихідним пунктом розробки і впровадження грошово-кредитної політики є те, що регулюючи за допомогою певних засобів кількість грошей в обігу, можна впливати на обсяг ВВП.

Цілі грошово-кредитної політики можна розділити на кінцеві: (економічне зростання, повна зайнятість, стабільність цін, життєздатний платіжний баланс) та проміжні (процентна ставка, грошова маса, валютний курс).

Сукупність заходів, за допомогою яких здійснюється вплив на стан кредиту і грошового обігу з метою регулювання господарської кон’юнктури, має назву грошово-кредитної, або монетарної політики.

Існує два види монетарної (грошово - кредитної) політики:

1. Політика, що спрямована на обмеження пропозиції грошей для зниження сукупних витрат і стримування інфляційного тиску в економіці, має назву стримуючої монетарної політики або політики дорогих грошей;

2. Політика, що спрямована на збільшення пропозиції грошей для стимулювання сукупних витрат і зайнятості має назву стимулюючої монетарної політики або політики дешевих грошей.

Грошово-кредитна політика проводиться Центральним банком країни (в Україні - Національним банком України) за допомогою певних кредитно- грошових інструментів прямого та не прямого впливу, які направлені на регулювання грошової маси.

До прямих інструментів грошово-кредитної політики належать: ліміти кредитування для окремих банків; пряме регулювання процентної ставки; ліміти на обсяг чи вартість кредитів, що надаються окремим галузям.

До непрямих інструментів регулювання пропозиції грошей належать:

1) операції на відкритому ринку цінних паперів;

2) зміна облікової процентної ставки;

3) зміна вимог до рівня обов'язкових резервів депозитних інститутів.

Прямі інструменти грошово-кредитної політики традиційно використовуються в країнах, що розвиваються, інструменти непрямого регулювання застосовуються насамперед в індустріально розвинутих країнах.

Існує суттєва відмінність між інструментами прямого та непрямого монетарного регулювання. Інструменти прямого впливу є ефективними лише в короткостроковому плані як засіб запобігання надмірній кредитній емісії. Використання їх пов'язане з видатками у сфері розподілу ресурсів: зменшенням конкуренції між банками, викривленням структури їхніх кредитних портфелів, зменшенням посередницької ролі банків в економічній системі тощо. Ефективність застосування непрямих інструментів регулювання пов'язана з розвитком грошового ринку. Їхнє використання дає можливість банкам вільно розподіляти кредити відповідно до ринкової ситуації. Існує також безпосередній взаємозв'язок між політикою управління державним боргом (зокрема характером фінансування дефіциту державного бюджету) і використанням інструментів непрямого грошово-кредитного регулювання.

Розглянемо більш детально непрямі інструменти грошово-кредитної політики, що коригують розмір грошової маси, впливаючи або на грошову базу, або на грошовий мультиплікатор.

1. Операції на відкритому ринку - це купівля центральним банком державних цінних паперів на фінансових ринках і продаж їх комерційним банкам, фірмам та населенню, спрямована на зміну розміру або структури резервів комерційних банків і, таким чином, на регулювання пропозиції грошей. Операції центрального банку на відкритому ринку прямо впливають на обсяг грошової бази, оскільки змінюють обсяг банківських резервів.

Купівля цінних паперів збільшує пропозицію грошей за рахунок збільшення резервів комерційних банків. Додатково створені банківські резерви становлять основу подальшої кредитної мультиплікації грошей, а отже, визначають розширення грошової маси.

Продаж цінних паперів вилучає ліквідні кошти з економіки. Якщо операції з купівлі або продажу цінних паперів здійснюються з небанківським сектором, то зміни в пропозиції грошей відбуваються безпосередньо, за рахунок зміни кількості депозитних грошей.

Центральний банк може проводити операції з цінними паперами як на первинному, так і на вторинному ринках. Операції на вторинному ринку проводяться у двох формах: угоди peno та угоди аутрайт. Операції у формі угоди репо (угоди про зворотний викуп цінних паперів) — використовуються для поточного коригування змін у структурі банківських резервів і пропозиції грошей. Такі операції чинять лише тимчасовий вплив на розмір банківських резервів. Після завершення операції з цінними паперами обсяг банківських резервів встановлюється на попередньому рівні.

Операції у формі угоди аутрайт (о статочної купівлі цінних паперів з негайною оплатою) спрямовані на остаточну зміну обсягу грошової маси в економіці. Пропозиція грошей змінюється на величину, що дорівнює добуткові грошового мультиплікатора і обсягу купівлі/продажу цінних паперів.

Операції на відкритому ринку бувають також динамічними і захисними. Динамічні операції спрямовані на зміну банківських резервів з метою впливу на розвиток економічної системи. Захисні операції направлені на компенсацію небажаних змін у структурі банківських резервів, динаміці грошового мультиплікатора тощо.

Використання операцій на відкритому ринку цінних паперів має певні переваги порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики:

1) ініціатива з проведення операцій належить центральному банкові; операції з цінними паперами забезпечують центральному банкові гнучкість щодо обсягів і часу його втручання у грошовий ринок;

2) комерційні банки здійснюють угоди з цінними паперами добровільно, їхній доход визначається ринковою кон'юнктурою.

Тому операції на відкритому ринку є основним інструментом грошово- кредитної політики. Проведення центральним банком операцій на відкритому ринку цінних паперів можливе лише за умови, що державний борг фінансується за рахунок емісії державних цінних паперів.

2. Другим інструментом монетарної політики є облікова процентна ставка — це ставка процента, під яку центральний банк кредитує комерційні банки.

При отриманні комерційними банками позикових резервів у центральному банку зростають як зобов'язання комерційних банків, так і грошова база. Центральний банк контролює обсяг запозиченого капіталу, отже, і грошову базу, через облікову процентну ставку. Зниження облікової ставки стимулює комерційні банки частіше позичати у центрального банку, збільшуючи банківські резерви і кредитний потенціал банківської системи. Оскільки резервні вимоги на ці позики не поширюються, то всі нові резерви є надлишковими. Підвищення облікової ставки стримує «дисконтні позики» комерційних банків і, отже, сприяє скороченню пропозиції грошей в економіці.

Обсяг позичок комерційних банків у центральному банку визначається не лише обліковою ставкою, але й динамікою ринкової процентної ставки та вартістю отримання коштів з альтернативних джерел, зокрема на міжбанківському ринку. Якщо ставка процента на міжбанківському ринку нижча за облікову, то обсяг позик комерційних банків у центральному банку зменшується. Чим вища ринкова процентна ставка, яка визначає доход банку від кредитних та інвестиційних операцій, порівняно з обліковою ставкою процента, тим більшим буде обсяг «дисконтних позик» комерційних банків.

Наслідки зміни облікових ставок досить невизначені для фінансово- економічної системи, о скільки центральний банк не може точно передбачити обсяг кредитів, які візьмуть комерційні банки через «дисконтне вікно».

3. Третім інструментом грошово-кредитної політики є зміна вимог до рівня обов'язкових резервів депозитних інститутів - величини відсотку від депозитів комерційних банків, які вони обов’язково повинні тримати на своїх резервних рахунках у центральному банку. Цей інструмент фіскальної політики використовується лише в особливих випадках.

Грошово-кредитна політика також може бути гнучкою, жорсткою і проміжною. Гнучка грошово-кредитна політика - це політика центрального банку, за якої проміжною ціллю є фіксація або підтримка процентних ставок на певному рівні. Пропозиція грошей у моделі грошового ринку в цьому випадку характеризується горизонтальною кривою (рис. 11.3).

Рис. 11.3 - Гнучка грошово-кредитна політика

За гнучкої грошово-кредитної політики підвищення попиту на гроші супроводжується зростанням пропозиції грошей. І навпаки, скорочення попиту на гроші веде до зменшення пропозиції грошей, оскільки центральний банк регулює пропозицію грошей таким чином, щоб підтримати номінальну процентну ставку на фіксованому рівні.

Жорстка грошово-кредитна політика спрямована на фіксацію або підтримку стабільного обсягу грошової маси в економіці. У моделі грошового ринку їй відповідає вертикальна крива пропозиції грошей (рис. 11.4). За жорсткої грошово-кредитної політики зростання попиту на гроші призводить до зростання процентної ставки, а зниження попиту на гроші спричиняє падіння процентної ставки, оскільки центральний банк підтримує пропозицію грошей на певному рівні.

0

Рис. 11.4 - Жорстка грошово-кредитна політика

Проміжному типу грошово-кредитної політики відповідає така модель пропозиції грошей: при зміні попиту на гроші пропозиція грошей змінюється, але в обсязі, недостатньому для підтримки процентних ставок на фіксованому рівні.

Центральний банк може змінювати (варіювати) пропозицію грошей за допомогою використання інструментів грошово-кредитної політики. Вибір варіантів грошово-кредитної політики залежить від причин зміни попиту на гроші. Якщо зростання попиту на гроші пов'язане насамперед з інфляційним зростанням цін, то найкращою буде жорстка грошово-кредитна політика, яка стримує зро стання грошової маси. Якщо зміна попиту на гроші спричинена не стабільною швидкістю обігу грошей, то для стабілізації грошового ринку пропозиція грошей повинна змінюватися обернено до змін швидкості обігу грошей. У цьому випадку найкращий тип політики — гнучка грошово-кредитна політика.

Грошово-кредитна політика має певний зовнішній лаг — час від прийняття рішення про зміну агрегатів грошово-кредитної політики до отримання результату від його здійснення, оскільки вплив її на розмір ВВП пов'язаний зі змінами процентної ставки та інвестиційної активності в економіці. Щоб зробити грошово-кредитну політику послідовною та елімінувати її можливу невідповідність конкретному стану економіки, економісти пропонують дотримуватися певних правил грошово-кредитної політики.

1. Прихильники монетаризму вважають, що грошово-кредитна політика мусить бути підпорядкована так званому монетарному правилу, згідно з яким в економіці має підтримуватися постійність темпів зростання пропозиції грошей відповідно до темпів зростання реального ВВП. Але монетарне правило не враховує, що грошово-кредитна політика, що спрямована на підтримку сталого зростання грошової маси, малоефективна, коли швидкість обігу грошей мінлива або попит на гроші високочутливий до зміни процентної ставки.

Обмежити вплив змін швидкості обігу грошей на сукупний попит дозволяє грошово-кредитна політика, яка спрямована на постійний темп зростання номінального ВВП. Згідно з відповідним правилом, відхилення фактичних темпів зростання номінального ВВП від запланованого рівня коригується за допомогою зміни пропозиції грошей. Якщо фактичний темп зростання перевищує запланований, то здійснюється стримуюча грошово- кредитна політика, в іншому випадку - проводиться стимулююча політика. Основна проблема, що виникає при проведенні політики стабілізації темпів зростання номінального ВВП, - не стійкість темпів зростання природного рівня випуску.

2. Альтернативним правилом грошово-кредитної політики є підтримка стабільного рівня цін. Згідно з цим правилом, для стабілізації рівня цін використовується регулювання кілько сті грошей в обігу. Пропозиція грошей повинна зростати, коли рівень цін знижується, і навпаки, пропозиція грошей має зменшуватись, коли ціни починають підвищуватися. Але така політика супроводжується значним падінням реального випуску в економіці, якщо ціни зростають внаслідок шоків пропозиції.

Отже, хоча запропоновані правила дають змогу проводити послідовну грошово-кредитну політику, жодне з них не є досконалим і пов'язане з певними витратами для розвитку економічної системи.

Важливе значення У проведення грошово-кредитної політики має механізм грошової трансмісії. В кейнсіанській моделі він діє через зростання пропозиції грошей, що зменшує відсоткові ставки, знижуючи тим самим вартість капіталу і впливаючи таким чином на підвищення рівня інвестиційних видатків. Оскільки економіка не перебуває в умовах повної зайнятості ресурсів, зростає реальний обсяг виробництва при незмінних цінах.

Монетаристський передатний механізм кредитно-грошової трансмісії містить інші засоби впливу грошово-кредитної політики на зміну рівня економічної активності. Згідно з цим підходом, зростання пропозиції грошей безпосередньо підвищує сукупний попит і таким чином впливає на зро стання номінального обсягу виробництва. Оскільки економіка перебуває в умовах повної зайнятості ресурсів, зро стання номінального обсягу виробництва відбувається за рахунок підвищення рівня цін.

Сучасне розуміння механізму грошової трансмісії містить широкий діапазон каналів впливу грошово-кредитної політики на економічну систему. Найважливіші з них: ефект відсоткових ставок, ефект валютного курсу, ефект багатства.

1. Ефект процентних ставок. Зміна процентних ставок впливає на всі планові компоненти витрат: як інвестиційні (планові інвестиції фірм, інвестиції в житлове будівництво), так і неінвестиційні (купівля в кредит споживчих товарів довготривалого користування, капітальні вкладення держави — державні закупки). Збільшення цих витрат приводить до підвищення інвестиційного та споживчого попиту і, отже, до зростання сукупного попиту і сукупної пропозиції в економіці. Схематично цей ефект збігається з кейнсіанським передатним механізмом.

2. Ефект валютного курсу. Зміна пропозиції грошей і короткострокових процентних ставок впливають на динаміку обмінного курсу національної валюти: зростання пропозиції грошей і відповідне падіння процентних ставок зменшують попит на національні гроші з боку нерезидентів. В результаті цього відбувається падіння валютного курсу національних грошей. Зниження валютного курсу сприяє зро станню експорту і зменшенню імпорту, що збільшує попит з боку чистого експорту і стимулює зростання реального обсягу виробництва.

3. Ефект багатства. Цей ефект пов'язаний з впливом процентної ставки на ціну таких фінансових активів, як акції та облігації. Зменшення ставки процента збільшує курсову вартість цінних паперів. Наслідком цього є: а) зростання багатства власників цінних паперів, що підвищує автономне споживання; б) зростання курсової вартості акцій полегшує фірмам фінансування інвестиційних проектів, оскільки збільшується співвідношення вартості фірми на фондовому ринку порівняно з вартістю купівлі її капіталу на ринку продукції. Це підвищує інве стиційні витрати. В кінцевому підсумку зростання споживчого та інве стиційного попиту приводить до зро стання реального обсягу виробництва.

Різні підходи до макроекономічної політики демонструють класична і кейнсіанська школи. Розбіжності стосуються причин нестабільності сукупного попиту; чинників, що визначають сукупну пропозицію; взаємозв'язку інфляції і безробіття; інструментів фіскальної і монетарної політики тощо. Основні розбіжності класичної і кейнсіанської шкіл полягають в наступному:

1. Загальним методологічним підходом кейнсіанців є концепція активної макроекономічної політики, що необхідна для стабілізації економіки. Внутрішня не стабільність економіки багато в чому пов'язана з недостатньою гнучкістю ринку праці, «жорсткістю» заробітної плати і нееластичністю цін у бік зниження.

У класичній моделі макроекономічна політика завжди пасивна, тому що економіка внутрішньо стабільна й автоматично приходить у стан довгострокової рівноваги. Інструментами «саморегулювання» є гнучкі заробітна плата, ціни і ставка відсотка. Державне втручання, навпаки, посилює економічну нестабільність, і тому повинно бути зведене до мінімуму.

2. У кейнсіанській моделі основним рівнянням є рівняння сукупних витрат, яке визначає розмір номінального ВВП:

Y = С + І + О + NX (11.1)

У класичній моделі основним рівнянням є рівняння обміну:

М ∙ V = Р ∙ Y, (11.2)

де розмір M*V являє собою сукупні витрати покупців, а Р ∙ Y - загальні доходи продавців, що також визначають номінальний ВВП.

Очевидно, що обидва рівняння описують кругообіг доходів і витрат в економіці і тому взаємозалежні.

3. У кейнсіанській моделі фіскальна політика розглядається як найбільш ефективний засіб макроекономічної стабілізації, тому що державні витрати безпосередньо впливають на розмір сукупного попиту і чинять сильний мультиплікативний вплив на споживчі витрати. Одночасно податки достатньо ефективно впливають на споживання й інве стиції.

У класичній моделі фіскальній політиці відведена другорядна роль у порівнянні з монетарною, тому що фіскальні заходи викликають ефект витиснення і сприяють підвищенню рівня інфляції, що значно знижує їхній стимулюючий ефект.

У кейнсіанській моделі монетарна політика розглядається як вторинна відносно фіскальної, тому що в кредитно-грошовій політиці дуже складний передавальний механізм: зміна грошової маси приводить до зміни ВВП через механізм зміни інвестиційних витрат, що реагують на динаміку процентної ставки.

У класичній моделі передбачається, що зміна грошової пропозиції безпосередньо впливає на сукупний попит і, отже, на номінальний ВВП.

Складність проведення грошово-кредитної політики пов'язана з багатьма труднощами практичного характеру. До їх числа відносяться:

а) тимчасові лаги фіскальної і монетарної політики;

б) недосконалість економічної інформації;

в) мінливість економічних чекань;

г) неоднозначність історичних аналогій.

Вище вже йшла мова про часові лаги в проведенні фіскальної політики, які можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми. Внутрішній лаг — проміжок часу між моментом економічного шоку і моментом прийняття відповідних заходів економічної політики. Такі внутрішні лаги більш характерні для фіскальної політики: зміна курсу грошово-кредитної політики здійснюється за рішенням Національного банку, тоді як заходи бюджетно- податкової політики припускають тривале обговорення в парламенті.

Зовнішній лаг — проміжок часу між моментом прийняття якого-небудь заходу економічної політики і моментом появи результатів від цього заходу. Такі зовнішні лаги характерні для грошово-кредитної політики більшою мірою, ніж для фіскальної, тому що грошово-кредитні інструменти впливають на сукупний попит через певний передатний механізм. Оскільки інвестиційні проекти плануються фірмами завчасно, то потрібен час від 6 до 12 місяців щоб, наприклад, інвестиції в житлове будівництво відреагували на зміну ставки відсотка. Виробничі інвестиції мають ще більш тривалий лаг.

У середньому лаги фіскальної і монетарної політики складають 1- 2 роки. Якщо заходи були прийняті до початку циклічного спаду або під час спаду, то пік впливу може проявитися в протилежній фазі циклу (тобто в зростанні) і підсилити амплітуду коливань. Це ускладнює проведення активної стабілізаційної політики.

Проведення стабілізаційної політики також ускладнюється тим, що багато економічних подій практично непередбачувані. Ці складності макроекономічного прогнозування частково долаються за допомогою розширення й ускладнення макроекономічних моделей, що дозволяють передбачити динаміку основних показників економічного розвитку.

Вибір між моделями макроекономічної політики ускладнюється також мінливістю економічних чекань. У зв'язку з цим у сучасній економічній теорії з'явився особливий термін - «критика Лукаса». У самому загальному виді його зміст зводиться до того, що традиційні методи аналізу економічної політики не можуть адекватно відбити вплив політичних змін на економічні чекання. Визначаючи поведінку споживачів, інве сторів й інших економічних агентів, чекання відіграють в економіці найважливішу роль. Проблема полягає в тому, що, з одного боку, від чекань багато в чому залежать результати макроекономічного регулювання, але, з іншого боку, самі чекання визначаються заходами економічної політики. Коли в політиці уряду і Національного банку відбуваються зміни, то змінюються і чекання економічних агентів, і їхня економічна поведінка. Для того, щоб ефективно управляти економікою, необхідно прогнозувати ці зміни, використовуючи для розрахунків достатньо складні економічні моделі. Рівняння моделей повинні змінюватися відповідно до змін у політиці.

Вибір між активною і пасивною економічною політикою залежить і від того, як оцінюються уроки історії. Думка про стабілізаційну політику багато в чому ґрунтується на уявленні про те, яку роль вона зіграла в історії: стабілізуючу або дестабілізуючу. Цей підхід є особливо поширеним у перехідних економіках, у тому числі й України, де постійно ведуться пошуки історичних аналогій сьогоднішньої ситуації й у цьому зв'язку обговорюється досвід НЕПу й інших історичних прецедентів. Проте різноманітні оцінки історичних фактів нерідко суперечать один одному. Історія завжди припускає не одне, а множину тлумачень, тому що виявити істинну причину макроекономічних коливань нелегко. Тому звернення до історії не може о статочно розв'язати питання про вибір моделі стабілізаційної політики.

У процесі проведення макроекономічного регулювання в Україні за час її незалежно сті виникла низка проблем, що обумовлені як незрілістю ринкової економіки в Україні, так і відсутністю достатнього до свіду макроекономічного регулювання. Особливе значення на сучасному етапі соціально-економічного розвитку має:

1) модернізація політичної системи і розвиток республіканських принципів Української держави; створення ефективної та відповідальної влади, підзвітної і підконтрольної громадянському суспільству, реформа судової влади, розвиток принципів самоврядування та нової регіоналі стики;

3) подолання корупції і виведення економіки з «тіні»;

4) глибокі соціально-економічні реформи і перехід до нової моделі економічного зростання, заснованої на інноваційно-інвестиційної моделі «випереджальної модернізації», створення національної інноваційної інфраструктури;

5) розвиток конкурентної національної економіки як необхідної умови національного розвитку, формування сучасної високотехнологічної економічної структури;

6) відновлення суспільного діалогу, досягнення стабільного

громадянського і політичного мира, загальнонаціональної консолідації;

7) здійснення нової гуманітарної політики, що полягає в утвердженні гуманістичних ідеалів і цінностей як основи розвитку української політичної нації, етнокультурних спільнот як її невід'ємних складових і кожної особистості, розвитку єдиного національного гуманітарного простору;

8) результативна зовнішня політика та політика безпеки на базі національного прагматизму, який грунтується на принципах відкритості, позаблоковості, до статньої обороноздатності, максимізації економічного і політичного результ ату для до сягнення національних інтересів;

9) реалізація європейського цивілізаційного вибору України, створення зони вільної торгівлі та асоційоване членство в ЄС.