Функції споживання з урахуванням фактора часу

Після опублікування наукової праці Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936 р.) кейнсіанська функція споживання відразу набула визнання. Економісти, спираючись на аналіз статистичних даних, підтвердили, що вона достатньо точ­но описує фактичну поведінку споживачів: високу залежність споживання від поточного доходу і зниження середньої схильно­сті до споживання в міру зростання цього доходу.

Проте згодом у результаті розширення часових горизонтів ста­тистичних досліджень виявилося, що кейнсіанська функція спо­живання не є загальним законом, а «спрацьовує» лише у коротко­строковому періоді. У довгостроковому періоді припущення Кейн­са щодо функції споживання не підтвердилися. Докази на ко­ристь такого висновку вперше навів Саймон Кузнець (1901— 1985), який на базі статистичних досліджень виявив, що у довго­строковому періоді функція споживання має стабільну середню схильність до споживання.

Отже, статистичні дослідження виявляють, що існує дві різні функції споживання: короткострокова і довгострокова. Коротко­строкова функція споживання була^- обґрунтована Кейнсом. Дов­гострокова функція споживання пояснюється в посткейнсіансь- ких теоріях, які спираються на теорію І. Фішера про міжчасовий вибір споживача.

Згідно з теорією Фішера споживання домогосподарств в кож­ному поточному періоді не обмежується лише їхнім поточним доходом. Згідно з цією теорією сучасні люди є раціональними і передбачливими. Тому в процесі прийняття рішень щодо величи­ни споживання вони здійснюють міжчасовий вибір і враховують не лише поточний дохід, а й переміщення доходу між різними не­ припустимо, що його життя складається лише з двох періодів: перший — молодість, другий — старість. У першому періоді до­хід споживача становить Yi_t а споживання — Ci.

Розглянемо перший варіант: споживач заощаджує в період молодості, щоб на певну величину збільшити споживання в період старості. За цих умов міжчасове бюджетне обмеження споживача

Отже, у першому періоді максимально можлива величина спо­живання менша за поточний дохід на суму заощаджень. У другому періоді, навпаки, вона перевищує його поточний дохід на величину заощаджень першого періоду з нарахованими процентами.

Розглянемо протилежний варіант: споживач планує збільшити споживання у першому періоді за рахунок певного його змен­шення у другому. З цією метою у першому періоді він не заоща­джує і бере ще гроші у позику на величину, яка кореспондує із запланованими заощадженнями у другому періоді. За таких умов максимально можлива величина споживання у кожному з двох періодів буде такою:

Таким чином, у другому періоді бюджетне обмеження спожи­вача менше за поточний дохід на величину заощаджень, які пла­нується використати для повернення позики першого періоду. У першому періоді бюджетне обмеження споживача збільшуєть­ся порівняно з поточним доходом на величину дисконтованих за­ощаджень другого періоду.

На базі теорії Фішера про міжчасовий вибір споживача з’я­вилися дві функції споживання, які економісти називають гіпоте­зами: гіпотеза життєвого циклу, що пов’язана з іменем Франко Модільяні, та гіпотеза постійного (перманентного) доходу, яку пов’язують з іменем Мільтона Фрідмана.

Гіпотеза життєвого циклу. Згідно з цією гіпотезою дохід людей впродовж життя змінюється. Але, попри це, люди праг- нуть підтрШіувати рівномірний рівень споживання протягом усіх періодів свого життя. Виходячи з цього, гіпотезою життєвого циклу передбачається, що люди багато заощаджують, коли їхні доходи вищі за середні протягом життя, і більше витрачають на спожи­вання, КОЛИ ЇХНІ ДОХОДИ НИЖЧІ за середні протягом ЖЙ'П'Я.

Для ілюстрації гіпотези життєвого циклу розглянемб поведін- ку особи, яка планує забезпечити собі приблизно однаковий рі­вень споживання протягом усього економічно самостійного жит­тя. З цією метою запровадимо такі умови:

T — очікувана кількість років економічно самостійного життя особи, яке складається з періоду трудового життя і післятрудово- го (пенсійного) періоду;

R — запланована кількість років трудового життя;

Y — очікуваний середньорічний трудовий дохід за весь період трудового життя;

W — майно (активи, багатство), яке людина нагромадила за рахунок заощаджень (для спрощення припустимо, що на заоща­дження не нараховуються проценти).

Згідно з наведеними умовами ресурси особи для її споживання за весь життєвий цикл складаються з поточних доходів, отрима­них за період трудового життя (R ■ Y), і нагромадженого майна (И). Звідси рівномірна величина щорічного споживання особи впродовж усього її життя становитиме

Тоді функцію споживання особи можна записати так:

Наприклад, припустимо, що тривалість економічно самостій­ного життя особи становить 50 років і ЗО із них вона має намір працювати. Це означає, що T = 50, R = ЗО. За таких умов функція споживання матиме такий вигляд:

Із рівняння (7.18) видно, що споживання залежить від двох чинників: поточного доходу і майна.

Якщо так планують своє споживання протягом усього життя окремі особи, то аналогічно визначається функція споживання для всіх осіб. Отже, у загальному вигляді функцію споживання для всієї економіки можна подати таким чином:

де α — гранична схильність до споживання з поточного доходу; β — гранична схильність до споживання з майна.

Якщо обидві частини рівняння (7.19) поділити на Y, то отри­маємо функцію середньої схильності до споживання:

І

Із рівняння (7.20) видно, що середня схильність до споживан­ня (С / У) залежить від співвідношення між багатством і поточ­ним доходом (W / У). На початкових етапах трудового життя осо­би її поточний дохід, як правило, зростає швидше, ніж багатство. Тому середня схильність до споживання може зменшуватися, що відповідає висновкам кейнсіанської теорії. Але за весь період життя багатство людини залежить від її поточного доходу. Тому середня схильність до споживання в довготривалому періоді є постійною величиною.

Гіпотеза постійного (перманентного) доходу. Згідно з цією гіпотезою споживання залежить не від поточного доходу, а від вати протягом усього життя зарахунок трудового доходу і на­громаджених активів. У математичній інтерпретації постійний до­хід являє собою середньозважену величину або тренд поточних доходів людини за всі роки її життя. Це означає, що поточний який вони спроможні передбачити. Звідси випливає функція спо­живання:

де с — коефіцієнт, який визначає ту частку постійного доходу, яка витрачається на споживання; Y^p — постійний дохід (наявний).

На базі функції споживання з постійним доходом можна зро­бити висновок щодо можливої динаміки середньої схильності до споживання. Для цього обидві частини рівняння (7.21) поділимо на У:

Отже, середня схильність до споживання залежить від спів­відношення між постійним доходом і поточним доходом. Якщо поточний дохід тимчасово перевищує постійний дохід за рахунок тимчасових доходів, то середня схильність до споживання змен­шується, і навпаки.

1. Дохід домогосподарств (особистий дохід) є головним еле­ментом розподілу ВВП і джерелом витрат домогосподарств на споживання (приватне споживання). Величина особистого дохо­ду формується переважно на ринку ресурсів, де домогосподарст- ва отримують доходи від продажу своїх ресурсів підприємствам.

До них входять заробітна плата найманих працівників, змішаний дохід, доходи від активів. У змішаній відкритій економіці до складу особистого доходу входять також соціальні трансферти, які на­даються переважно державою, а також рештою світу.

2. Слід розрізняти особистий дохід і особистий наявний дохід. За своїм визначенням., наявний дохід — це та частина доходу, яка залишається в розпорядженні суб’єктів приватної економіки піс­ля сплати податків. У спрощеній економіці податків немає. Тому весь особистий дохід є особистим наявним доходом. Він дорів­нює ВВП за мінусом наявного доходу підприємств. Останній складається з амортизації та нерозподіленого прибутку. Особис­тий наявний дохід є безпосереднім джерелом споживання домо- господарств. Але певна його частина спрямовується на заоща­дження. Це означає, що особистий наявний дохід розподіляється на споживання і заощадження.

3. Заощадження домогосподарств є одним із джерел, за раху­нок яких вони переміщують свої доходи з одного періоду в ін­ший з метою регулювання в часі рівня свого споживання. Але за­ощадження є не лише джерелом міжчасового переміщення дохо­дів, а й засобом їх примноження.

4. Схильність домогосподарств до заощаджень залежить не лише від їхнього бажання, а й від рівня їхнього доходу. У разі високого рівня доходу схильність до заощаджень зростає, низь­кого — падає. Для аналізу рівня диференціації доходів домого­сподарств застосовуються різні методи та показники. Найбіль­шого визнання набула крива Лоренца, яка відображує ступінь нерівності в доходах через відхилення кривої, що показує фак­тичний розподіл доходу між групами сімей, від бісектриси, що характеризує абсолютну рівність в доходах. Крім кривої Лорен­ца для визначення рівня диференціації особистих доходів вико­ристовують такі показники, як децільний коефіцієнт і коефіці­єнт Джині.

5. Першим пов’язав споживання з особистим доходом Кейнс. Згідно з кейнсіанською теорією, споживання є зростаючою функ­цією від поточного наявного доходу домогосподарств. Сучасні кей- нсіанці модифікували цю функцію та замінили особистий наявний дохід на наявний дохід приватної економіки. В кейнсіанській функ­ції наявний дохід втілюється у споживання згідно з граничною схиль­ністю до споживання, рівень якої, як правило, менший за одиницю і більший за нуль. Оберненою стороною граничної схильності до спо­живання є гранична схильність до заощаджень.

6. Ще одним елементом кейнсіанської функції споживання є автономне споживання, яке не залежить від поточного доходу. Оскільки у підсумку споживання є лише функцією доходу, то це означає, що автономне споживання може змінюватися внаслідок використання попередніх і майбутніх доходів домогосподарств. На цій підставі до чинників автономного споживання можна від­нести багатство та запозичення. Багатство формується заоща­дженнями, які були здійснені за рахунок доходів попередніх пе­ріодів, і слугує джерелом доходів і споживання в поточному періоді. Запозичення збільшує споживання відносно доходу у поточ­ному періоді та зменшує споживання відносно доходу в майбут­ньому періоді, за рахунок якого повертаються борги.

7. Широкого визнання набули функції споживання, що спи­раються на теорію Фішера. Згідно з цією теорією, домогосподар- ства в процесі прийняття рішень щодо споживання здійснюють міжчасовий вибір і враховують як поточний дохід, так і перемі­щення доходу між різними періодами життя за рахунок заоща­джень і позик. Звідси випливає ключова ідея — споживання в кожному окремому періоді життя людини залежить від її доходу протягом усього її життя.

8. Згідно з гіпотезою життєвого циклу, люди прагнуть мати рівномірний рівень споживання протягом всіх періодів свого життя. Через це вони багато заощаджують, тобто нагромаджують багатство в періоди, коли їхні доходи вищі за середні протягом життя, і більше витрачають на споживання за рахунок доходів від багатства в періоди, коли їхні доходи нижчі за середні протягом життя. Тому відповідно до даної гіпотези споживання є функцією двох змінних: поточного доходу і багатства. Згідно з гіпотезою постійного доходу споживання залежить не від поточного дохо­ду, а від постійного. В математичній інтерпретації постійний до­хід являє собою середньозважену величину від поточних доходів людини за всі роки її життя. Тому за даною гіпотезою, спожи­вання є функцією постійного доходу.