Механізм функціонування ринку праці

Ринок праці посідає головне місце серед ринків виробничих ресурсів. На цьому ринку домогосподарства в ролі найманих ро­бітників пропонують свою робочу силу, а підприємці як робото­давці задовольняють свій попит на робочу силу.

У макроекономічній теорії механізм функціонування ринку праці пояснюється по-різному. При цьому найрельєфніше з цього питання конкурують між собою дві теорії: неокласична та кейн- сіанська.

Неокласична теорія. Ця теорія спирається на передумови, що на ринку праці панує досконала конкуренція з абсолютно гнуч­кою заробітною платою, а критерієм попиту підприємств на пра­цю є максимізація прибутку. З огляду на це, підприємства, визна­чаючи свій попит на робочу силу, зіставляють приріст витрат на працю з вигодами від її використання, тобто приростом доходу. Це означає, що кожне підприємство збільшуватиме попит на пра­цю, допоки приріст його витрат на оплату праці не перевищить приріст виручки від реалізації продукту:

де W — номінальна заробітна плата робітника; AL — приріст праці; P — ціна товарів і послуг; AT — приріст продукту.

Згідно з мікроекономічною теорією, максимізація прибутку забезпечується за умов, якщо вартість граничної продуктивності праці дорівнює граничним витратам на заробітну плату, тобто номінальній заробітній платі одного працівника. Цю умову відо­бражує формула (3.7):

Ліва частина рівняння (3.7) показує, на скільки збільшиться виручка підприємства зі збільшенням праці на одиницю, а права — на скільки при цьому збільшаться витрати заробітної плати на одиницю праці.

Щоб пов’язати умови максимізації прибутку і приріст праці з реальною заробітною платою, обидві частини рівняння (3.7) по­ділимо на P і розв’яжемо його відносно AL:

Із формули (3,8) видно, що в умовах, які максимізують прибу­ток, попит на працю знаходиться в оберненій залежності від реаль­ної заробітної плати. Тому згідно з неокласичною теорією попит на працю є спадною функцією від реальної заробітної плати:

Але функцію попиту на працю у вигляді формули (3.9) не мож­на визнати повною. Формула (3.8) переконує, що іншою змінною цієї функції має бути обсяг продукту, який є функцією сукупного попиту. І дійсно, незважаючи на здешевлення праці (зменшення реальної заробітної плати), підприємства не збільшуватимуть по- пит на працю, якщо при цьому не відбуватиметься зростання по­питу на продукцію їхнього виробництва. Це означає, що на умо­вах максимізації прибутку попит на працю залежить від двох змінних: є спадною функцією від реальної заробітної плати та зростаючою функцією від реального продукту.

Реальна заробітна плата лежить в основі неокласичної теорії ринку праці й у разі визначення функції пропозиції робочої сили. Чим вищою є реальна заробітна плата, тим більшою є пропозиція робочої сили. Отже, пропозиція праці є зростаючою функцією від реальної заробітної плати:

Залежність попиту і пропозиції на ринку праці від реальної заробітної плати в інтерпретації неокласичної теорії проілюстру­ємо за допомогою графічної моделі (Рис. 3.1).

Рис.

На рис. 3.1 за реальної заробітної плати (W∕P)o пропозиція праці дорівнює попиту на працю, тобто забезпечується рівновага: L^s = Z⁰. Тепер припустимо, що внаслідок зниження цін реальна заробітна плата перевищила рівноважний рівень і зросла до (W∕P)∖. Згідно з класичною теорією пропозиція праці зросте до L∖, а попит на працю впаде до Lq, що викличе безробіття, яке вимірю­ється відрізком Zi Lq. Відповідно до даної теорії його причиною є надмірна заробітна плата, яка перевищила рівноважну величину.

Безробіття, що виникає внаслідок надмірної заробітної плати, неокласики вважають не стійким, а тимчасовим. Воно не визна­ється за безробіття, оскільки заробітна плата здатна швидко усу­вати диспропорцію на ринку праці. Алгоритм усунення цієї дис­пропорції виглядає так. Спочатку зростання реальної заробітної плати до (W7P)ι скорочує попит на ринку праці до Li. За цих умов конкуренція примусить робітників погодитися на зниження номі­нальної заробітної плати. Вона зменшуватиметься, допоки реальна заробітна плата не досягне рівня (W∕P)o, що супроводжувати­меться наближенням попиту і пропозиції до рівноважених вели­чин, тобто до Zo- Якщо певна частка робітників не захоче найма­тися на роботу за зниженої заробітної плати, то таке безробіття, за класичною теорією, є добровільним і тому не є безробіттям.

Кейнсіанська теорія. Для пояснення механізму функціону­вання ринку праці ця теорія спирається на інші передумови. Принципово відмінною є позиція кейнсіанців щодо попиту на працю. В обґрунтуванні функції попиту на працю вони не врахо­вують заробітну плату, оскільки вважають її негнучкою в корот­костроковому періоді. Попит на працю кейнсіанці ставлять у за­лежність від сукупного попиту. Це означає, що в кейнсіанській теорії сукупний попит зумовлює не тільки обсяг продукції, який має бути вироблений економікою, а й ту кількість праці, що не­обхідна для її виробництва. Що стосується граничної продуктив­ності праці, то в кейнсіанській теорії вона використовується для визначення верхньої межі заробітної плати, на яку погоджуються підприємці під час укладання угод із робітниками.

Визначаючи функцію пропозиції праці, прихильники кейнсі- анської теорії, на відміну від неокласиків, спираються не на реаль­ну, а на номінальну заробітну плату. Кейнс вважав, що номіналь­на заробітна плата може змінюватися лише в один бік — у бік зростання, оскільки намагання підприємців зменшити реальну заробітної плату через зниження номінальної заробітної плати викликає сильнішу протидію, ніж зниження реальної заробітної плати в результаті зростання цін. Зі збільшенням номінальної за­робітної плати пропозиція праці збільшується. Отже, пропозиція праці в кейнсіанському варіанті є зростаючою функцією від но­мінальної заробітної плати:

У кейнсіанській теорії виникнення безробіття пояснюється не надмірною зарплатою, а дефіцитом сукупного попиту. Проілюст­руємо це положення за допомогою графічної моделі (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Кейнсіанська модель ринку праці

На рис. 3.2 кількість зайнятих, яка узгоджується з природним рівнем безробіття, становить Lq. Попит на працю в обсязі І-2 є фу­нкцією сукупного попиту в умовах неповної зайнятості, а номі­нальна заробітна плата W∖, встановлена підприємцями, зумовлює пропозицію праці в обсязі L∖. За таких умов циклічне безробіття становить величину, яка вимірюється відрізком Lj Ьг-

Якщо виходити з позиції неокласичної теорії, то в даній ситуа­ції під впливом конкуренції між робітниками номінальна заробіт­на плата має зменшуватися від W∖ до Wq. Це збільшує попит на працю і зменшує її пропозицію до рівноважної величини, тобто до Lo, що забезпечує економіці повну зайнятість. У кейнсіанській моделі передумови, необхідні для встановлення рівноваги на рин­ку праці, зовсім інші.

По-перше, в кейнсіанській теорії лише пропозиція праці є функ­цією від номінальної заробітної плати. Проте Кейнс уважав, що заробітна плата не може змінюватися в бік зниження, оскільки вона не реагує на недостатність попиту на працю. Тому і пропо­зиція праці не може зменшитися в напряму до рівноважної вели­чини. По-друге, попит на працю також не може збільшитися, оскільки в кейнсіанській теорії він є функцією не заробітної пла­ти, а сукупного попиту.

Отже, згідно з кейнсіанською теорією, заробітна плата не­спроможна в короткостроковому періоді врівноважувати ринок праці і забезпечувати досягнення повної зайнятості. Це означає, що економіка може перебувати в стані неповної зайнятості до­поки не зросте сукупний попит, оскільки лише він здатний збіль­шити попит на працю до її пропозиції. Щоб прискорити виведен­ня економіки зі стану неповної зайнятості, прихильники кейнсіан- ської теорії пропонують застосовувати державну політику сти­мулювання сукупного попиту.

3.3.