МЕТОДИ РОЗРАХУНКУ ВВП

Існують три способи розрахунку ВВП:

а) за витратами (метод кінцевого використання);

б) за доданою вартістю (виробничий метод);

в) за доходами (розподільчий метод).

Під час розрахунку ВВП за витратами додаються витрати всіх економічних агентів, що використовують ВВП, домашніх господарств, фірм, держави і іноземців (витрати на наш експорт).

GNP = C + I + G + Xn, (2.1)

де С - особисті споживчі видатки, що включають витрати домашніх господарств на товари тривалого користування і поточного споживання, на послуги, проте не ті, що включають видатки на покупку житла;

І - валові інвестиції, що включають виробничі капіталовкладення або інвестиції в основні виробничі фонди (видатки фірм на придбання нових виробничих підприємств і обладнання); інвестиції у житлове будівництво; інвестиції в запаси (збільшення запасів враховується із знаком „+”, зменшення - зі знаком „-”). Валові інвестиції можна також представити як суму чистих інвестицій і амортизації. Чисті інвестиції збільшують запас капіталу в економіці.

G - державні закупки товарів і послуг, наприклад, на будівництво і утримання шкіл, доріг, утримання армії і державного апарату управління та інше. Проте, це лише частина державних видатків, які включаються до держбюджету. Сюди не входять, наприклад, трансфертні платежі.

Xn - чистий експорт товарів і послуг за межі країни, що розраховується як різниця експорту і імпорту. При розрахунку ВВП необхідно врахувати всі видатки, пов’язані з покупками кінцевих товарів і послуг, вироблених в даній країні, в тому числі, і видатків іноземців, тобто вартість експорту даної країни. Одночасно необхідно виключити з покупок економічних агентів ті товари і послуги, які були вироблені за межами країни, тобто вартість імпорту.

Наведене рівняння ВВП часто називають основною макроекономічною тотожністю.

До ВВП не включаються витрати на придбання товарів, вироблених за минулі роки (наприклад, покупка дома, збудованого 5 років тому), а також витрати на покупку проміжних товарів, що дозволяє запобігти подвійному розрахунку.

Серед компонентів ВВП найбільш великими звичайно бувають споживчі витрати (С), а найбільш мінливими - інвестиційні витрати (І).

При розрахунку ВВП виробничим методом додається вартість, створена додатково на кожній стадії виробництва кінцевого продукту.

Додана вартість - це різниця між вартістю продукції, виробленої фірмою, і сумою, сплаченою іншим фірмам за придбану сировину, матеріали та інше (тобто за проміжну продукцію). Величина ВВП в цьому випадку являє собою суму доданої вартості всіх фірм, що виробляють продукцію. Цей метод дозволяє врахувати вклад різних фірм і галузей у створення ВВП. Виключення проміжної продукції дозволяє вирішити проблему подвійного розрахунку.

ВВП для економіки загалом у ринкових цінах визначається як сума валової доданої вартості всіх видів економічної діяльності за всіма інституційними секторами економіки в основних цінах і податків, за винятком субсидій на продукти. Зазначений метод має важливе значення для аналізу результатів функціонування економіки. Він дозволяє охарактеризувати внесок кожного виду економічної діяльності та кожного інституційного сектора економіки у створення ВВП.

При розрахунку ВВП за доходами додаються всі види факторних доходів (заробітна плата, рента, відсотки і т.д.), а також два компоненти, що не є доходами: амортизаційні відрахування і чисті непрямі податки на бізнес, тобто податки мінус субсидії.

GNP = W + Pr + i + R + Am + IT, (2.2)

де W - заробітна плата найманих робітників;

Pr - валовий прибуток, що включає податок на прибуток, дивіденди і чистий прибуток;

і - відсоток;

R - рента;

Am - амортизація основного капіталу;

IT - непрямі чисті податки на бізнес.

Цей метод не є основним, оскільки не всі показники доходів розраховуються на підставі звітних даних; частина з них визначається балансовим методом. Так, валовий прибуток визначається розрахованим за видами виробничої діяльності виробничим методом як різниця між валовою доданою вартістю (вартість виробленої продукції в основних цінах мінус вартість матеріальних видатків і послуг, спожитих у процесі виробництва), з одного боку, й оплатою праці найманих працівників, чистих інших податків, пов’язаних з виробництвом - з іншого. Для визначення валового внутрішнього продукту застосовують Класифікацію інституційних секторів економіки і Класифікацію видів економічної діяльності.

Інституційний сектор економіки - це сукупність інституційних одиниць, які мають схожі інтереси, функції та джерела фінансування, що обумовлює їхню подібну економічну поведінку.

Інституційними одиницями є господарю вальні одиниці, які можуть від свого імені мати активи, брати зобов’язання, здійснювати економічну діяльність і операції з іншими одиницями. Інституційними одиницями можуть бути юридичні і фізичні особи (або їхні групи) у формі домашніх господарств.

Відповідно до міжнародних стандартів СНР інституційні одиниці групуються в п’ять секторів економіки: нефінансові корпорації; фінансові корпорації; сектор загальнодержавного управління; некомерційні організації, які обслуговують домашні господарства; сектор домашніх господарств. Існує зв’язок між показниками ВВП і ВНП:

ВНП= ВВП + чисті факторні доходи.

Чисті факторні доходи дорівнюють різниці між доходами, отриманими громадянами даної країни за межами країни, і доходами іноземців, отриманими на території даної країни.

У складі ВНП зазвичай виділяють наступні види факторних доходів (критерієм є спосіб отримання доходу):

♦ компенсація за працю працюючим за наймом (заробітна плата, компенсації, премії);

♦ доходи власників (доходи некорпоративних підприємств, невеликих магазинів, ферм, товариств);

♦ рентні доходи, включаючи умовно нараховану орендну плату власників нерухомості, яку вони „платять” самі собі;

♦ прибуток корпорацій (що залишається після оплати праці і відсотків за кредит); в ньому виділяють дивіденди, що виплачуються акціонерам, нерозподілений прибуток як джерело розширення капіталу фірми, податки на прибуток корпорацій, який спрямований державі;

♦ чистий відсоток (як різниця між процентними платежами фірм іншим секторам економіки і процентними платежами, отриманими фірмами від інших секторів - домашніх господарств, держави), виключаючи виплати відсотків за державним боргом.

Обсяг ВВП України за період з 2002 по 2010 роки відображений в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 - Обсяг валового внутрішнього продукту за 2002 - 2010 роки (у фактичних цінах)

Із наведених методів розрахунку ВВП частіше за все використовуються виробничий і метод кінцевого використання (їх застосовують більшість країн ЄС). Вибір визначається наявністю надійною інформаційною базою.

Для макроекономічного аналізу тенденцій розвитку економіки країни виділяють номінальні і реальні значення ВВП.

Номінальний ВВП - це обсяг виробництва. Який вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва.

де qι - обсяг виробництва і-го товару в поточному році; рі - ціна і-го товару в поточному році.

Таким чином, на величину номінального ВВП впливають два процеси: 1) динаміка обсягу виробництва;

2) динаміка рівня цін.

Реальний ВВП - це обсяг виробництва, який вимірюється в сталих цінах, тобто на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва.

де Ці - обсяг виробництва і-го товару в поточному році;

р₀ - ціна і-го товару в базисному році.

Реальний ВВП можна розрахувати шляхом коригування номінального ВВП на індекс цін (І_р):

Звідси виходить, що:

Зміна ВВПр, % = Зміна ВВПн, % - Зміна індексу цін, %.

Якщо величина індексу цін менша за одиницю, то відбувається коригування номінального ВВП у бік збільшення, яке називається інфлюванням. Якщо ж величина індексу цін більша за одиницю, то відбувається дефлювання - коригування номінального ВВП у бік зменшення.

Індекси цін використовуються для оцінки зміни темпів інфляції, динаміки вартості життя.

Індекс споживчих цін (ІСЦ) або CPI в англійській абревіатурі - consumer price index - показує зміну середнього рівня цін „кошика” товарів і послуг, звичайно використовуваних середньою родиною. Склад споживчого кошика фіксується на рівні базисного року.

ІСЦ розраховується за типом індексу Ласперса, або індексу цін з базовими важелями (набором благ, фіксованим за базовим роком):

де Р⁰; і Р\ - ціни і-го блага, відповідно, в базисному (0) і поточному (t) періоді; Q_i⁰ - кількість блага в базисному періоді.

Індекс даного типу не враховує зміни у структурі важелів поточного періоду в порівнянні з базовим, це дещо корегує результат. Так, ІСЦ, де використовується споживчий кошик базисного року, не враховує зміни у структурі споживання поточного періоду, наприклад, заміну більш дорогих благ більш дешевими в умовах зростання цін. Це призводить до завищення росту вартості життя, якщо в якості оціночного показника використовується ІСЦ.

Індекс цін - неявний дефлятор ВВП, або як його коротко називають дефлятор ВНП (ВВП), розраховується за типом індексу Пааше, тобто індексу, де в якості важелів використовується набір благ поточного періоду: де Q_i^t - кількість і-го блага в поточному періоді. Якщо замість „Q” підставляти весь набір благ, представлених у ВВП, замість „Р”, відповідно, їх ціни, то отримуємо дефлятор ВВП. Фактично, він дорівнює відношенню номінального ВВП до реального в поточному періоді:

На відміну від індексу Ласперса, індекс Пааше дещо занижує ріст рівня цін в економіці, оскільки не враховує динаміку структури важелів, проте фіксує її вже в поточному періоді. Якщо за його допомогою оцінювати зростання вартості життя, то не буде враховано вплив на споживачів підвищення цін на блага, які були присутні в наборі базисного року.

Індекс Фішера ліквідує недоліки індексів Ласпейреса і Пааше, усереднюючи їх значення:

2.3.