Методологія макроекономіки

Для виконання своїх функцій (пізнавальної та прикладної) ма- кроекономіка має спиратися на певні методи та принципи, які в сукупності становлять її методологію. Згідно з методом сходжен­ня від абстрактного до конкретного процес пізнання причинно- наслідкового механізму функціонування та розвитку національ­ної економіки можна розкласти на два етапи.

Перший етап — використання фактів економічної практики з метою обгрунтування теоретичних положень про поведінку економіки. У процесі обгрунтування теоретичних положень мак- роекономісти можуть рухатися як від фактів до теорії, так і від теорії до фактів. Цього можна досягти за допомогою таких загаль- нонаукових методів, як індуктивний і дедуктивний. Згідно з індук­тивним методом макроекономісти збирають і систематизують факти і на цій основі формулюють певні теоретичні положення (принципи, закони), які характеризують відповідні зв’язки та за­лежності в економіці. Прикладом може бути крива Філліпса, яка відбиває обернений зв’язок між інфляцією і безробіттям.

Дедуктивний метод являє собою продукування НОВИХ теоре­тичних положень на основі вже відомих науці знань. Спираючись на певну суму знань і використовуючи інтуїцію та логічні мірку­вання, макроекономісти формулюють нові теоретичні положен­ня, що носять форму гіпотези. Це означає, що в основі дедуктив­ного методу лежить висунення гіпотези, яка підлягає перевірці фактами. Не всі гіпотези отримують статус теорії. Деякі з них до­сить складно перевірити фактами. Так, у сучасній макроекономі­ці отримала логічне обґрунтування функція споживання, яка вра­ховує життєвий цикл людини. Згідно з цією функцією рівень споживання людей залежить не лише від поточного доходу, а й від доходу протягом усього їхнього життя, який перерозподіля­ється між окремими періодами життя за допомогою заощаджень і позик. Але оскільки перевірити фактами зв’язок споживання з доходом людей, отриманим протягом їхнього життєвого циклу, досить складно, то логічний інструментарій цієї функції частіше називають не теорією, а гіпотезою.

Другий етап — використання теоретичних положень про по­ведінку економіки з метою цілеспрямованого впливу на економіч­ну практику. На цьому етапі сукупність теоретичних положень, отриманих в процесі узагальнення фактів або перевірки гіпотез за допомогою фактів, використовується при виробленні економіч­ної політики, тобто заходів, спрямованих на вирішення певних проблем і досягнення поставлених цілей. Наприклад, спираючись на теоретичне положення про обернену залежність між інфляці­єю і безробіттям у короткостроковому періоді, макроекономіка робить висновок: безробіття можна зменшити, але ціною певного зростання інфляції.

Головним методом розкриття предмета макроекономіки, тобто причинно-наслідкового механізму функціонування та розвитку на­ціональної економіки, є моделювання. Модель — це спрощена кар­тина реальності, абстрактне узагальнення фактичної поведінки до­сліджуваних явищ. Моделювання дає можливість нехтувати несут­тєвими, другорядними деталями і зосереджуватися на головних, принципових зв’язках, які спостерігаються в реальному житті.

У макроекономічних моделях використовуються змінні двох видів: ендогенні та екзогенні. Ендогенні змінні — це чинники, поведінку яких потрібно пояснити в процесі побудови моделі. Екзогенні змінні — це чинники, поведінка яких визначається за межами даної моделі. У процесі моделювання з’ясовується, як екзогенні змінні впливають на ендогенні. Це можна подати так:

Застосовуються моделі різних типів: графічні, математичні, схематичні. У процесі моделювання головним є не тип моделі, а її здатність адекватно відобразити взаємозв’язки, які існують у реальній економіці. В макроекономіці найбільше застосовуються математичні та графічні моделі.

Для ілюстрації математичної моделі звернемося до простої моделі ринку печива. Поставимо мету визначити кількість печи­ва, яка може бути вироблена та продана на ринку. Щоб досягти цієї мети, слід побудувати кілька рівнянь, які описують попит покупців, пропозицію продавців і взаємовідносини між ними.

Припустимо, що попит на печиво (F^z) залежить від його ціни (P). Цю залежність подамо таким рівнянням:

Далі припустимо, що пропозиція печива (Y^s) також залежить від його ціни, тобто:

В обох рівняннях f () — це функція, яка виражає залежність ендогенних змінних (у нашому прикладі — Y¹ і F) від екзогенних (у нашому прикладі — Р).

І нарешті, припускаємо, що ціна печива змінюється так, щоб пропозиція дорівнювала попиту:

Наведені три рівняння становлять математичну модель ринку печива. Далі розглянемо, як будується графічна модель ринку печива.

На з рис. 1.1 попит на печиво відображує крива D, а пропози­цію — крива S.

Рівновага між попитом і пропозицією на ринку печива досяга­ється в точці перетину обох кривих. У цій точці попит врівно­важується з пропозицією, що визначає рівноважний обсяг вироб­ництва печива, тобто ∑o, а рівноважна ціна становить Pi. Тепер припустимо, що внаслідок зовнішніх до моделі чинників ціна пе­чива зросла до Рг- Це вплине як на попит, так і на пропозицію пе­чива. Так, попит на печиво буде меншим і дорівнюватиме У*. Отже, між ціною і попитом на печиво існує обернена залежність. Тому крива D є спадною, тобто має від’ємний нахил. Пропозиція печива, навпаки, збільшиться і становитиме F. Це означає, що між ціною і пропозицією печива спостерігається пряма залежність. У зв’язку з цим крива 5 є висхідною, тобто має додатний нахил.

У графічній моделі, наведеній на рис. 1.1, ціна, попит і пропо­зиція — це змінні моделі, серед яких ціна є екзогенною змінною, а попит і пропозиція — ендогенними. Якщо змінюється екзоген­на змінна, тобто ціна, то змінюються й обидві ендогенні змінні, тобто попит і пропозиція.

Залежність між змінними графічних моделей виявляється за допомогою нахилу кривої, який визначається за формулою

Отже, нахил кривої показує, на скільки одиниць змінюється ендогенна змінна у відповідь на зміну екзогенної змінної на оди­ницю. При цьому екзогенна змінна виконує роль причини і роз­міщується в знаменнику формули, а залежна є наслідком і знахо­диться в її чисельнику. Щодо питання про те, на яких осях (горизонтальній чи вертикальній) графіка мають відкладатися ендогенні та екзогенні змінні, то в макрос коном і ці не існує єди­ного підходу.

Крива може мати додатний або від’ємний нахил. Якщо він є до­датним, то це свідчить про пряму залежність між змінними моде­лі, якщо від’ємним — про обернену залежність між ними. У пер­шому випадку крива набуває вигляду висхідної лінії, у другому — спадної. У нашому прикладі, як уже зазначалося, крива пропози­ції є висхідною лінією і відображує пряму залежність пропозиції печива від його ціни, а крива попиту є спадною лінією і свідчить про обернену залежність між попитом на печиво та його ціною.

У графічних моделях часто використовуються змінні, не пов’язані між собою. За таких умов нахил кривої може бути або нульовим або безмежним, а крива — у вигляді або горизонталь­ної, або вертикальної лінії залежно від того, на яких осях відкла­даються ендогенні та екзогенні змінні.

У графічних моделях, як правило, відображується залежність між двома змінними, одна з яких є ендогенною, а інша — екзо­генною. Оскільки ці змінні формують конструкцію моделі, то їх можна назвати базовими змінними. Але слід урахувати, що в процесі аналізу залежності між двома базовими змінними часто застосовується припущення «за інших незмінних умов» («ceteris paribus»). Таке припущення означає, що всі інші змінні за винят­ком базових, залишаються незмінними.

Вплив доходу домогосподарств на базові змінні моделі унаоч­нює рис. 1.2. Згідно з цим рисунком, початково рівновага на рин­ку печива забезпечується на умовах ціни, яка дорівнює P_i.

Рис. 1.2. Вплив доходу домогосподарств на ринок печива

Припустимо, що дохід домогосподарств збільшився. Тоді по­пит на печиво має зрости. На графіку це відображується через зміщення кривої попиту вправо уздовж нерухомої кривої пропо­зиції. Збільшення попиту на печиво в такій спосіб викликає такі наслідки:

— підвищення рівноважної ціни від Pi до Рї,

— збільшення пропозиції, яка є функцією ціни;

— зростання обсягів виробництва печива від Yi до 1г-

Якщо знімається припущення «за інших незмінних умов», то це означає, що модель доповнюється іншими змінними. Внаслі­док такого збільшення кількості змінних всі базові змінні можуть перетворюватися в ендогенні, а роль екзогенних змінних вико­нують інші (небазові) змінні. На графіку вплив екзогенних змін­них на ендогенні змінні відображується через зміщення відповід­них кривих у відповідний бік. Як уже зазначалося, в розглянутій моделі (рис. 1.2) зростання доходу домогосподарств збільшує по­пит на печиво. Тому крива попиту зміщується вправо.

Переважна більшість макроекономічних змінних характеризує відповідні процеси та результати кількісно. Наприклад, кількісно вимірюються обсяги товарів, грошей, робочої сили, інвестицій тощо. Але одна частина таких змінних кількісно відображує про­цеси, а інша — результати певних процесів. Тому в макроеконо- міці розрізняють два типи кількісних змінних: запаси і потоки.

Запас — це кількість будь-чого, виміряна в даний момент ча­су. Потік — це кількісна визначеність зміни будь-чого за певний проміжок часу. Запасові і потокові змінні часто взаємопов’язані. Так, наявний в економіці на певну дату обсяг капіталу — це запас, а обсяг інвестицій за певний проміжок часу — це потік. Іденти­фікація змінних як запасових або потокових дає можливість пра­вильно оцінити результати функціонування економіки й визначи­ти можливості суспільства щодо їх поліпшення. Наприклад, об­сяг капіталу як запасу залежить від обсягу інвестицій як потоку. Звідси висновок — для збільшення обсягів капіталу слід збіль­шувати обсяги інвестицій.

Результати макроекономічного моделювання значною мірою залежать від того, який період часу охоплює модель. Тому в мак- роекономіці розрізняють два періоди: короткостроковий і довго­строковий. В основі такої періодизації лежить не фіксована вели­чина часу, а його відносна тривалість, яка необхідна ринковим регуляторам для забезпечення певних змін в економіці. Коротко­строковий період — це проміжок часу, упродовж якого ринкові регулятори не володіють здатністю адекватно відреагувати на збурення сукупного попиту і/або сукупної пропозиції і відновити в економіці повну зайнятість. Довгостроковий період — це проміжок часу, упродовж якого ринкові регулятори спроможні адекватно відреагувати на збурення сукупного попиту і/або суку­пної пропозиції і завдяки цьому відновити в економіці повну за­йнятість.

1.4.