Об’єкт і предмет макроекономіки

Об’єкт макроекономіки

Об’єкт макроекономіки випливає із її практичної функції. Як­що практичною функцією макроекономіки є забезпечення суспіль­ства сумою знань про способи підвищення ефективності еконо­міки, то її об’єктом мають бути не окремі економічні суб’єкти, а економіка в цілому.

Свою діяльність економічні суб’єкти кожної країни здійсню­ють не у вакуумі, а в певних історично визначених умовах, які впливають як на виробництво, так і на розподіл продукції. Тому об’єктом макроекономіки є не арифметична сума економічних суб’єктів країни, а їх сукупність, яка знаходиться в системі конк­ретно-історичних виробничих відносин та адекватних їм механі­змів, що регулюють економічну діяльність. Отже, об’єктом, мак­роекономіки є економічна система, що являє собою сукупність економічних суб’єктів країни, діяльність яких відбувається в умо­вах конкретно-історичних виробничих відносин та адекватних їм механізмів регулювання економіки.

Наукове узагальнення суспільного розвитку дає підстави стверджувати, що окремі економічні системи різняться між со­бою за такими двома ознаками:

—за формами власності на засоби виробництва;

—за механізмами регулювання економічної діяльності.

Спираючись на ці ознаки, можна виділити три типи економіч­них систем:

• ринкову економіку;

• командно-адміністративну економіку;

• змішану економіку.

Без визначення головних рис кожного типу економічної сис­теми неможливо зрозуміти сутність об’єкта макроекономіки.

Ринкова економіка. В її основі лежить приватна власність на засоби виробництва та ринковий механізм регулювання економі­ки. Ринкову економіку, як правило, ототожнюють з чистим капі­талізмом, оскільки на базі капіталістичного способу виробництва всі атрибути ринку досягають свого найвищого розвитку. У такій економічній системі поведінка кожного індивідуума мотивується особистими інтересами, бажанням максимізувати свій дохід на основі індивідуальних рішень. Але індивідуальний інтерес може бути реалізований лише за умови, що він водночас є носієм су­спільного інтересу. Узгодженням індивідуальних інтересів із су­спільним здійснюється через ринок.

Ринок виконує роль координатора економічної діяльності. На властивість ринку підводити під загальний знаменник від­носно відокремлену діяльність всіх економічних суб’єктів вка­зував Адам Сміт (1723—1790), який проголосив принцип «не­видимої руки» ринку. Згідно з цим принципом кожний інди­відуум, який реалізує свій приватний інтерес через ринок, не усвідомлюючи цього, водночас працює на задоволення суспіль­ного інтересу.

Ринкова економіка — це економічна система з вільною конку­ренцією, в якій панує споживач. Основним регулятором економі­ки в таких умовах є ціна, яка вільно формується на конкурентних ринках під впливом попиту і пропозиції. Вільні ціни врівно­важують попит і пропозицію і завдяки цьому узгоджують вироб­ництво товарів і послуг із платоспроможними потребами суспіль­ства та розподіляють ресурси відповідно до цих потреб. Згідно з деякими теоретичними доктринами така економічна система сприяє найефективнішому використанню ресурсів, економічній стабільності та високим темпам економічного зростання.

Отже, ринкова економіка має такі риси, що забезпечують їй здатність до автоматичного саморегулювання. Тому ринкова економіка — це чистий ринок, який функціонує без державного втручання. У такій економіці роль держави обмежується лише захистом приватної власності та встановленням правової систе­ми, сприятливої для вільного функціонування ринку.

Командно-адміністративна економіка. Ця економічна система є полярною альтернативою ринковій економіці. В її основі лежить державна власність практично на всі матеріальні ресурси та управ­ління економікою за допомогою централізованого державного пла­нування. Таке планування має директивний (обов’язковий) характер щодо всіх суб’єктів економічної діяльності. Державний план уста­новлює для кожного підприємства обсяги виробництва продукції, розподіл і використання ресурсів, ціни і витрати на виробництво, розподіл доходів на споживання і нагромадження тощо.

Отже, командно-адміністративна економіка — це планова економіка, в якій регулятором економічної діяльності є держав­ний план. У такій економічній системі ринок сам стає об’єктом державного планування. Держава заздалегідь планує ціни, заро­бітну плату, банківські проценти тощо. Тому ринок в такій сис­темі є допоміжним засобом державного плану.

Змішана економіка. У сучасному світі панує змішана еконо­міка, яка поєднує в собі різні форми власності на матеріальні ре­сурси (приватну, колективну, державну) і два механізми регулю­вання економічної діяльності (ринковий і державний). Суб’єк­тами змішаної економіки є домашні господарства, підприємства й держава. В процесі економічних відносин кожний з них вико­нує відповідні функції.

Роль домашніх господарств полягає в тому, що вони є власни­ками економічних ресурсів (робочої сили та матеріальних ресур­сів). Проте самі вони не використовують економічні ресурси, а продають їх підприємствам, щоб отримати грошовий дохід за рин­ковими цінами для купівлі споживчих товарів і послуг. Функція підприємств полягає в тому, що вони використовують економічні ресурси для виробництва товарів і послуг та реалізують їх на рин­ку з метою одержання прибутку.

—затвердження правових засад функціонування ринкової еко­номіки;

—створення умов для стабільного економічного розвитку;

—захист конкуренції як головного «двигуна» ринкового ме­ханізму;

—перерозподіл національного доходу з метою дотримання в країні бажаних параметрів соціального розвитку;

—фінансування виробництва суспільних (колективних) благ.

Змішана економіка спирається на певне співвідношення між ринковим і державним регулюванням. Але в кожній країні це співвідношення є неоднаковим. В одних країнах держава відіграє більшу, в інших — меншу роль у регулюванні економіки. Залеж­но від рівня державного втручання в економічну діяльність змі­шана економіка кожної країни має свої особливості — в одних країнах можуть переважати елементи лібералізму, тобто ринкове регулювання, в інших — дирижизму, тобто державне втручання. В науковій літературі виділяють американську, японську, швед­ську та інші моделі змішаної економіки.

Проміжним варіантом економічної системи є перехідна еко­номіка. На сучасному етапі суспільного розвитку перехідною є економіка постсоціалістичних країн, яка знаходиться в процесі зміни командно-адміністративної економіки на змішану. Основ­ними рисами перехідної економіки є такі:

— трансформування відносин власності і створення завдяки цьому підприємницького сектору;

— формування конкурентного середовища на основі демоно­полізації та сприяння конкуренції;

— перехід на вільне ціноутворення; лібералізація зовнішньої торгівлі та міжнародних фінансових відносин;

— переорієнтування держави з прямих методів регулювання економіки на непрямі;

— запровадження ефективної системи соціального захисту на­селення.

Предмет макроекономіки

На загальному рівні предметом макроекономіки є поведінка економіки в цілому. Але оскільки поведінка людей проявляється через причини та наслідки, то під поведінкою економіки ми повин­ні розуміти причинно-наслідковий механізм її функціонування та розвитку.

Причинно-наслідковий механізм функціонування та розвитку національної економіки являє собою сукупність зв’язків між ма- кроекономічними явищами та процесами, які викликають відпо­відні зміни в економіці. Цей механізм складається з великої кіль­кості відносно автономних причинно-наслідкових зв’язків. До найпростіших серед них можна віднести такі:

сукупний попит ціна —> сукупна пропозиція —> валовий внутрішній продукт;

сукупна пропозиція —> ціна —> сукупний попит —> валовий внутрішній продукт;

грошова пропозиція —> процентна ставка —> інвестиції —> ва­ловий внутрішній продукт.

Розкриваючи причинно-наслідковий механізм функціонування та розвитку національної економіки, макроекономіка водночас ви­значає можливості людей впливати на причини з метою цілеспря­мованого регулювання тих наслідків, які вони здатні викликати в економіці або корегувати свою економічну поведінку. Отже, макро­економіка виконує не лише пізнавальну, а й прикладну функцію.

Макроекономіку, що виконує пізнавальну функцію, називають позитивною. Позитивна макроекономіка має справу із фактами й уникає суб’єктивних оцінок. Її роль полягає в тому, щоб сформу­лювати наукові уявлення про фактичну поведінку економіки, тобто про те, як функціонує економіка. Водночас макроекономіка має справу із суб’єктивними думками людей стосовно того, якою повинна бути економіка або який захід слід застосовувати держа­ві для підвищення їх ефективності. Макроекономіку, що виконує прикладну функцію, називають нормативною.

Позитивна макроекономіка вивчає те, що в дійсності існує, тоді як нормативна макроекономіка виражає суб’єктивні уявлен­ня про те, що має бути і як цього досягти. Наприклад, позитивна макроекономіка стверджує, що безробіття в країні становить 10 %. Нормативна макроекономіка визначає, що безробіття слід змен­шити за допомогою збільшення видатків державного бюджету.

У макроекономіці існує ряд конкуруючих між собою теорій, які по-різному пояснюють механізм функціонування економіки (класична, кейнсіанська, монетаристська тощо). Проте найбільші розбіжності між ними стосуються нормативних тверджень. На­приклад, прихильники кейнсіанської теорії стверджують, що за­безпечення в економіці повної зайнятості має досягатися переваж­но заходами фіскальної (бюджетно-податкової) політики. Прихиль­ники монетаристської теорії вважають, що головну роль у регулю­ванні економіки має відігравати монетарна (грошово-кредитна) політика.

1.3.