МОДЕЛЬ "ЗАОЩАДЖЕННЯ - ІНВЕСТИЦІЇ" І МАКРОЕКОНОМІЧНА РІВНОВАГА
Загальний обсяг капітальних і виробничих товарів називають реальними інвестиціями, або інвестиційним попитом. Дж. Кейнс довів, що заощадження та інве стиції завжди однакові, о скільки фактичні заощадження та інвестиції дорівнюють різниці між доходом і споживанням.
Якщо інвестиції зростають, то прибуток також зростає в такому розмірі, щоб довести заощадження до рівня інвестицій. І навпаки, якщо інвестиції виявилися меншими, ніж заощадження, то прибуток зменшиться настільки, щоб заощадження зрівнялися з інвестиціями. Це означає, що економіка знаходиться у стані рівноваги в точці, де заощадження та інвестиції врівноважуються (S=I). Зобразимо взаємозв’язок між національним доходом, заощадженнями та інвестиціями графічно (рис. 8.2).
Рис. 8.2 - Взаємозв’язок між національним доходом, заощадженнями та інвестиціями
Якщо припустити, що незалежно від обсягу доходу можливості інвестування з року в рік залишаються сталими, то лінія інвестицій II буде характеризувати незмінний обсяг інвестицій. Динаміка та характер процесу заощадження зображені лінією SS. Із графіку бачимо, що при зростанні національного доходу Y крива заощаджень SS піднімається вгору. Далі у точці К перетину кривих заощаджень SS та інве стицій II економічна система знаходиться у рівновазі (S=I). Якщо ж, наприклад, економіка буде рухатись у напрямі зростання національного доходу правіше точки K, то лінія заощаджень SS пройде вище кривої інвестицій II. Зростання заощаджень зменшить споживання. Уповільниться процес реалізації товарів і послуг, зростуть товарні запаси. Скоротиться обсяг виробництва, зросте безробіття. Це призведе до зниження рівня національного доходу, і система повернеться до рівноваги у точці К.
Досліджуючи розглянуті залежності, Дж. Кейнс довів, що рівновага між інвестиціями та заощадженнями у точці К досягається у процесі саморозвитку економічної системи без будь-якого втручання держави в економічне життя суспільства.
Проте, на його думку, рівновага у точці К не відповідає потребам суспільства, оскільки вона передбачає наявності значного безробіття. Суспільство ж повинно дбати про те, щоб створити такі економічні передумови, за яких рівень інвестицій зростав би, а також рівноваги між інвестиціями І та заощадженнями S наближалась до точки F, у якій утворюється національний доход, до статній для забезпечення повної зайнятості. Створити такі умови, на думку Дж. Кейнса, здатна тільки держава за допомогою впливу на сукупний попит через державні витрати, які характеризують попит держави.Ефект, отриманий від державного інвестування економіки, розглядається в економічній теорії як мультиплікаційний ефект. Як зазначив Дж. Кейнс, мультиплікатор означає, що зростання загального обсягу інвестицій призводить до зростання обсягів національного доходу на величину, яка в М разів більша, ніж приріст інвестицій. Математично цю залежність можна відобразити наступним чином:
Із виведеної формули 8.3. видно, що мультиплікатор МІ дорівнює одиниці поділеній на різницю між одиницею та граничною схильністю до споживання (МРС), або дорівнює величині, зворотній граничній схильності до заощаджень (МРS). Аналіз теорії мультиплікації дозволяє зробити висновок, що чим вища схильність до споживання, тим більший мультиплікатор інве стицій, тим суттєвішою є залежність між вкладеними інвестиціями та загальним збільшенням сукупного попиту. Дія мультиплікатору припиняється тоді, коли приріст заощаджень зрівнюється з приростом доходу, тобто ∆S = ∆Y
Для того, щоб побороти зменшення мультиплікаційного ефекту необхідно певним чином стимулювати інвестиційний процес. Цю проблему вирішує акселератор інвестицій - коефіцієнт, який відбиває взаємозв’язок між приростом інвестицій та приростом національного доходу. Математично цей зв’язок можна зобразити наступним чином:
Акселератор, як і мультиплікатор, може діяти двояко: з одного боку, приріст національного доходу і споживчого попиту стимулює інвестиційні витрати, а з другого боку, падіння темпів зростання попиту на споживчі товари і падіння національного доходу призводить до загасання інвестиційного попиту.
Економічною наукою доведено, що для певного періоду часу можна знайти таке поєднання процесів мультиплікації та акселерації, яке і забезпечить незгасаюче зростання інвестицій.
Кейнс також вважав, що об'єм інвестицій залежить від стимулів до інвестування. При дослідженні цих стимулів він ввів поняття граничної ефективності капіталу. Для її визначення необхідно розуміти, що перед підприємцем завжди по стає завдання вибору того або іншого варіанту інвестування. Тому він порівнює між собою всі альтернативні інвестиційні проекти і встановлює для кожного свою граничну ефективність капіталу. Проекти, що вимагають великих вкладень, мають меншу граничну ефективність капіталу. При вирішенні проблеми: чи треба інве стувати в проекти і наскільки, підприємці порівнюють відсоткову ставку доходу з процентною ставкою, що існує на ринку кредитів. Тому саме ринкова процентна ставка є вирішальною для вибору проекту, а мотивом для інвестування є розрив між ринковою процентною ставкою і граничною ефективністю капіталу. Слід здійснювати ті проекти, гранична
ефективність яких вища за ринкову відсоткову ставку. Таким чином, гранична ефективність капіталу - це така ставка доходу на капітал, за якої підприємець залишається при своїх інтересах, тобто отримує необхідний прибуток.
Гранична ставка капіталу - це така облікова ставка, за якої сучасна вартість потоку очікуваного чистого доходу від використання одиниці капіталу протягом всього терміну його експлуатації рівна ціні пропозиції капіталу (під сучасною вартістю розуміється вартість потоків грошових коштів, здійснених в різні періоди, приведені до теперішнього часу).
У результаті кейнсіанська функція інвестицій має вигляд:
де In - коефіцієнт, що показує чутливість підприємця до стимулів для інвестування;
і - відсоткова ставка;
R* - гранична ефективність капіталу.
Слід зауважити, що кейнсіанська теорія інвестицій вважається
суб'єктивною, оскільки вона заснована на елементі невизначеності, де гранична ефективність капіталу (R*) залежить від очікувань підприємця щодо майбутнього доходу.
Кейнс називав ці очікування "тваринним чуттям підприємця", що багато в чому є суб'єктивним чинником. Неокласики не прийняли теорію Кейнса і побудували свою теорію на основі теорії фірми.На відміну від кейнсіанської теорії інвестицій, неокласична теорія виходить з того, що підприємці проводять інве стування з метою до сягнення оптимального розміру капіталу. Тому функцію інвестиційного попиту можна подати у наступному вигляді:
Β - коефіцієнт, що характеризує міру приближенна діючого капіталу до оптимального за період t.
Оптимальний обсяг капіталу забезпечує при діючій технології максимальний прибуток. За умов досконалої конкуренції прибуток максимальний, якщо граничний продукт капіталу дорівнює рентним витратам, які складаються з норми амортизації і ставки відсотка по фінансовим активам, які складають альтернативні витрати використання коштів у якості капіталу. У такому випадку прибуток буде максимальним. Для визначення оптимального розміру капіталу, використовують виробничу функцію Кобба - Дугласа:
)
де 0попит на інвестиції є
зростаюча функція від граничної продуктивності капіталу і зворотна функція від ставки проценту, якщо значення амортизації не змінюється, тобто є постійним. Неокласична функція інвестицій більш об’єктивна порівняно з кейнсіанською, тому що враховує зміни технології виробництва, а не тільки зміни значень відсоткової ставки.
Таким чином, розглянувши різні підходи до інвестицій, можна зробити наступні висновки.
По-перше, усі види інвестиційних видатків перебувають в оберненій залежності від реальної процентної ставки. Підвищення процентної ставки збільшує витрати на одиницю капіталу для фірм, які інвестують кошти в машини і устаткування, збільшують витрати запозичень для покупців житла і збільшують витрати зберігання запасів.
По-друге, функція інве стицій переміщується внаслідок різних причин. Науково-технічний прогрес збільшує граничний продукт капіталу та інвестиції в основний капітал. Зростання населення країни збільшує попит на житло та інвестиції в житлове будівництво.
По-третє, зміна економічної політики, зокрема, зміна податку на прибуток корпорацій чи інвестиційного податкового кредиту, впливає на стимули до інве стування, а отже, також переміщує функцію інвестицій.
По-четверте, інве стиції є нестабільними упродовж ділового циклу, бо інвестиційні видатки залежать від обсягу виробництва національної економіки та від процентної ставки. У неокласичній моделі інвестицій в основний капітал вищий рівень зайнятості збільшує граничний продукт капіталу, і, отже, стимули до інвестування. Зро стання обсягів виробництва збільшує також прибутки фірм і послаблює фінансові обмеження, з якими стикаються окремі фірми. Крім того, вищий дохід збільшує попит на житло, що в свою чергу підвищує його ціну та обсяг інвестицій у житло. Більший обсяг виробництва збільшує обсяг запасів, який фірми хочуть мати і, отже, стимулює інвестиції у запаси. Статистика підтверджує, що на етапі економічного піднесення інвестиції зростають, а на фазі спаду - зменшуються.
8.3.