ОБ’ЄКТ І ПРЕДМЕТ МАКРОЕКОНОМІКИ
Головним завданням макроекономіки є сприяння підвищенню ефективності функціонування національної економіки, забезпечення зростання темпів її розвитку, тому об’єктом її дослідження є економіка країни в цілому.
Остання завжди функціонує у певних історичних умовах, під впливом зовнішніх чинників. Розрізняють чотири види економічних систем: традиційну, ринкову, командну та змішану.До традиційної економіки відносять такі системи, у яких відносини відбуваються на ґрунті традицій і звичаїв напрацьованих людьми століттями. Наприклад, розподіл виготовленого продукту тут здійснюється не з урахуванням витрат праці кожним працівником, або витрачених засобів виробництва, а згідно з тим чи іншим статутом, який має людина у певному суспільстві. Такі форми розподілу благ притаманні слаборозвинутим країнам, де існує багатоукладна економіка, де зберігаються натурально-общинні форми господарювання.
Командна економіка характеризується тим, що в ній розподіл ресурсів і виробництво планується «зверху», тобто державними органами. Уряд та міністерства самі визначають що, як і для кого виробляти і за якими цінами продавати. Така економіка базується на принципах несумісних з ринковою економікою: державній власності, директивному ціноутворенні, централізованому плануванні. Командна економіка керується, як це мало місце у колишньому СРСР, за допомогою адміністративних і політичних рішень. Історичний досвід довів несприятливість такої економічної системи до нововведень, або інновацій. Урешті-решт це зумовило неефективність її в цілому.
Ринкова економічна система базується на вільному обміні продуктами виробництва, тобто товарами. Головну роль у розподілі ресурсів і виборі товарів тут відіграють ціни. Такі економічні системи функціонують завдяки приватній власності, вільному ціноутворенню та конкуренції. У ринковій економіці поведінка кожного учасника обумовлюється особистими інтересами.
Тільки на ринку, в процесі обміну, відбувається поєднання приватного інтересу із суспільним. Адам Сміт характеризував цю властивість ринку як дію «невидимої руки», яку безпосередньо зумовлюють об’єктивні економічні закони. Ринкова економіка вільної конкуренції проіснувала приблизно до першої третини ХХ століття. Роль держави в ній обмежується захистом приватної власності та конкуренції. Довгий час ринкова економіка була здатна до автоматичного саморегулювання і вважалася найдосконалішою економічною системою. Але світова економічна криза 1929 - 1933 років призвела до появи необхідності більш поміркованих оцінок щодо сталого функціонування такої системи і поставила на порядок денний питання щодо необхідності внесення в неї певних корективів.Ринковий механізм не є ідеальним устроєм. Він має як переваги, так і недоліки. У ринковій економіці постійно порушується рівновага. Це не стабільна система. Рушійною силою ринкового механізму є конкуренція. Одних вона веде до банкрутства, інших - до зміцнення своїх позицій на ринку. Ринок породжує значну диференціацію доходів, веде до соціального розшарування суспільства.
До найбільш суттєвих недоліків ринкової економіки відносять: стихійний характер розвитку, коли спади виробництва змінюються його піднесенням; неможливість ринковими методами вирішувати в суспільстві соціальні проблеми, такі що пов’язані з охороною здоров’я, освітою, соціальною захищеністю громадян, пенсійним забезпеченням; відсутність можливості розвивати фундаментальні наукові дослідження; неефективне використання природних ресурсів та відсутність механізму захисту навколишнього середовища.
У сучасному світі країн з чисто ринковою економічною системою практично не залишилося. Перевага надається сьогодні змішаній економіці. Ринок вільної конкуренції часів Адама Сміта пішов у небуття. Не пере ступаючи певних меж, держава відіграє у сучасному суспільстві значну роль. Вона не тільки визначає митну та податкову політику, але й регулює діяльність монополій на ринку, має власний сектор в економіці.
Тобто держава приймає участь у виробництві, а в деяких випадках у розподілі товарів і послуг, навіть контролює деякі ціни (наприклад, на енергоносії). Змішана економіка спирається на певне співвідношення між ринковим і державним регулюванням. Різні країни вирішують цю проблему по різному. У деяких країнах (наприклад, США та Великобританія) перевага надається елементам лібералізму. Тут втручання держави в економіку мінімальне, більше використовують важелі ринкового регулювання. У таких країнах як Франція і Швеція роль держави в економіці значно більша, тут перевага надається, так званому, дирижизму.Економіка України, як інших постсоціалістичних країн, відноситься до типу перехідних або транзитивних економік, які з більшими або меншими ускладненнями поступово здійснюють перехід від командної економіки до змішаної економічної системи.
Макроекономіка як наука виникла в умовах розвитку ринкової економіки, в роботах Дж. М. Кейнса, П. Самуельсона, А. Лаффера, Р Солоу, Р Лукаса та інших відомих економістів. Вважається, що її основи були закладені в роботі Дж. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента та грошей».
Предметом макроекономіки є вивчення функціонування національної економіки в цілому, факторів, які визначають її зміни в короткостроковій та довгостроковій перспективах, включаючи вплив економічної політики держави.
Макроекономіка досліджує раціональне використання обмежених виробничих ресурсів з метою досягнення максимальної соціально- економічної ефективності.
Оскільки макроекономіка висвітлює закономірності функціонування економіки країни у цілому, вона оперує сукупними, тобто агрегованими показниками. Вони дають уявлення щодо секторального складу економіки, а саме: домашні господарства, підприємства, державу та закордон. До основних агрегатних величин макроекономіки відносять: приватну закриту економіку як єдність двох перших секторів національної економіки: домашніх господарств і підприємств; змішану закриту економіку, яка складається із приватної закритої економіки і державних установ; відкриту економіку, яка є більш широким агрегатом і уособлює в собі не тільки змішану закриту економіку, а ще й сектор «закордон».
Агрегування ринків є привілеєм макроекономічного аналізу. Завдяки цьому формується уява щодо таких ринків як товарний, грошовий, ринок праці, капіталу тощо. Агрегування параметрів зазначених ринків здійснюється в макроекономіці на підставі макроекономічних показників. У макроекономіці використовують такий агрегат, як «сукупний попит». Ним визначається сума попиту на всі товари й послуги з боку всіх економічних суб’єктів. Агрегат «сукупна пропозиція» характеризує суму всіх товарів і послуг, які пропонуються для продажу на всіх ринках країни. Економічні результати виробничої діяльно сті надаються макроекономікою у вигляді агрегованої величини «валовий внутрішній продукт». Його обсяг обчислюється за допомогою цін. Щодо останніх, то в макроекономічному аналізі оперують поняттям загальний рівень цін, або середня ціна товарів і послуг. Широкого вжитку в макроекономіці набули також індекси цін. Вони обчислюються на базі співвідношення цін певних товарів і послуг у різні періоди.
Досліджуючи причинно-наслідкові зв’язки у функціонуванні та розвитку національної економіки, макроекономіка спроможна не тільки здійснювати діагно стику економічної системи, але й надавати компетентні рекомендації щодо її санації, тобто оздоровлення. У цьому полягає її прикладна функція. Розвиток науки призвів до появи, поряд із загальною макроекономічною теорією, прикладної макроекономіки. Вона пропонує аналітичні розробки і розрахунки ефективності виробництва, скорочення безробіття, варіанти вирішення соціальних проблем, стабілізації грошового обігу і багато іншого.
Макроекономічна наука містить позитивний і нормативний компоненти. Перший відповідає на запитання «що відбувається» і пояснює реальний стан речей, служить базою для прогнозування. Він не залежить від оцінок окремих людей, має об’єктивний характер.
Другий компонент макроекономіки висвітлює суб’єктивний або нормативний її бік. Він формулює суб’єктивні рекомендації стосовно необхідних змін для розв’язання макроекономічних проблем, говорить про те «як повинно бути», тобто яким саме чином впроваджувати в життя (у які терміни, через які конкретні заходи) макроекономічне регулювання.
У макроекономіці існує декілька конкуруючих між собою теорій, які по-різному пояснюють механізм функціонування ринкової економіки (класична, кейнсіанська, монетаристська тощо). Найбільші розбіжності між ними пов’язані саме із висвітленням суб’єктивного, тобто нормативного компонента макроекономічних явищ і процесів.
1.2.