МЕТОДОЛОГІЯ МАКРОЕКОНОМІКИ
Макроекономіка використовує різноманітний інструментарій для дослідження економічних систем. Загальнонаукові методи пізнання включають діалектику та логіку, спеціальні (конкретні) методи - це метод наукової абстракції, індукція і дедукція, принципи єдності логічного й історичного, моделювання процесів, прогнозування тощо.
У сукупно сті вони складають методологію макроекономіки.Діалектика (в перекладі з грецької мови - «уміння вести бесіду») - це наука про найбільш загальні закони розвитку суспільства і людського мислення. Вона є органічною системою категорій і законів у їх взаємозв’язку і розвитку, від нижчого до вищого, від старого до нового. Суперечність виступає як внутрішнє джерело руху. Сам розвиток розгортається як перехід кількісних змін в якісні і навпаки, як єдність і боротьба протилежностей, як заперечення заперечення.
Широкого застосування в макроекономіці отримали методи припущення «за інших однакових умов» та «людина завжди поводить себе раціонально». Перший метод спрощує макроекономічний аналіз шляхом вичленування досліджуваних зв’язків. При цьому припускають, що інші змінні - const. Другий метод ґрунтується на припущенні обізнаності людей у проблемах, які вони намагаються вирішити, на тому, що остаточні рішення приймаються ними після всебічного та ретельного вивчення всього кола макроекономічних питань.
Велике значення має в макроекономіці такий метод поглибленого пізнання суті економічних систем як метод наукової абстракції. Абстрагування означає спрощення визначеного набору фактів з метою очищення макроекономічного аналізу від випадкового, швидкоплинного, одиничного, і виокремлення в ньому сталого, стійкого і типового. Саме завдяки цьому методу вдається фіксувати всю сукупність явищ, формулювати категорії і закони науки. Процес пізнання у макроекономічних до слідженнях здійснюється як рух від конкретного до абстрактного і навпаки.
У макроекономіці використовують також метод аналізу і синтезу. При аналізі складний об’єкт пізнання розчленовується (зрозуміло, подумки) на складові його елементи та вивчається окремо. При синтезі ми поєднуємо в єдине ціле інформацію, яка характеризує окремі об’єкти дослідження та робимо загальні висновки. Метод єдності аналізу й синтезу лежить в основі структурно- функціонального методу.Макроекономічні явища і процеси мають досить добре виражений системний характер, а тому широко використовується індуктивний та дедуктивний методи, за якими рух пізнання здійснюється, у першому випадку, від вивчення одиничних конкретних явищ до виявлення загального, а у другому, навпаки, рух процесу пізнання відбувається від загального до конкретних одиничних фактів.
За допомогою методу історичного і логічного аналізу в макроекономіці вивчаються конкретні події, які відбуваються у національній економіці; вони узагальнюються і типізуються, визначаються тенденції (логіка) їхнього розвитку; передбачаються можливі варіанти подальшого перебігу подій. На ґрунті різних спостережень, передусім статистичних, але можуть бути вони також випадковими, заснованими на інтуїції, формується гіпотеза. Вона є припущенням про ймовірність зміни макроекономічного явища і спосіб його пізнання. Одночасно гіпотеза може бути одним із можливих розв’язань макроекономічної проблеми.
Як і всі економічні явища, макроекономічні потребують кількісного і якісного аналізу. Кількісні показники з’ясовуються за допомогою економіко- математичних методів, використовуються функціональні підрахунки. Крім того, визначення і порівняння кількісних показників здійснюються також за допомогою статистично-графічного методу. Єдність кількісного і якісного аналізу в макроекономіці проявляється у до слідженнях безробіття та інфляціях, державного боргу та інших явищ.
Окрім розглянутих методів, в макроекономіці засто совують метод аналогій. Він тісно пов'язаний з методами єдності історичного і логічного, а також кількісного і якісного аналізу.
Часто в макроекономіці звертаються до методу порівняння.Оскільки експеримент не може широко засто совуватися в макроекономіці, то неабияку роль відіграє в ній використання такого методу наукових досліджень, як моделювання, яке набрало ваги з часу широкої реалізації комп’ютерного потенціалу. Моделювання базується на результатах, отриманих за допомогою використання інших методів, і є важливим, навіть незамінним, для прогнозування того чи іншого макроекономічного явища.
Ринкові моделі поділяють на статичні і динамічні. Перші фіксують економічний процес в його вихідному і кінцевому станах. Сам же перехід з вихідного до кінцевого стану в статичних моделях не відображається. Другі, динамічні моделі, відрізняються від статичних тим, що в них вирішального значення набуває фактор часу. У цьому сенсі динамічні моделі поділяють на коротко-, середньо- та довгострокові, де характеристика тимчасового інтервалу визначається за кількістю факторів виробництва, які змінюються. Макроекономічні моделі є формалізованими (логічно, графічно і алгебраїчно) описами різних економічних явищ і процесів з метою виявлення функціональних взаємозв’язків між ними. Макромоделі — це математичні рівняння, у яких виражені реальні економічні процеси в абстрактному, спрощеному вигляді.
Створення моделі означає віднаходження функції, що поєднує екзогенні та ендогенні макроекономічні параметри.
Екзогенні величини - це величини, що знаходяться поза макромоделями. Вони є вихідною інформацією, яка вводиться у модель. До такої інформації відносять, наприклад, технологію виробництва, поведінку макроекономічних суб’єктів на різних ринках, рівень оподаткування, обсяг державних закупівель тощо.
Ендогенні величини - це величини, що визначаються в результаті розв’язання рівняння (моделі). Це можуть бути: величина національного доходу, рівень зайнятості, процентна ставка, величина заробітної плати, рівень цін тощо.
В основу макроекономічного аналізу покладена проста модель колових потоків (чи модель кругообігу ВВП, доходів і витрат).
В своїй спрощеній формі ця модель включає два макроекономічні суб’єкти: домогосподарства і підприємства (рис. 1.1.).
Рис. 1.1 - Модель кругообігу ВВП, доходів і витрат
Із рис. 1.1. видно, що економіка є замкненою системою. У ній доходи одних суб’єктів постають як витрати інших. Витрати підприємств на ресурси одночасно являють собою потоки заробітної плати, ренти та інших доходів для домогосподарств. З іншого боку, потік споживчих витрат утворює дохід підприємств від реалізації виготовленої продукції. Потоки «доходи-витрати» і «ресурси-економічні блага» здійснюються одночасно в протилежних напрямках і безупинно повторюються. Основний висновок з моделі полягає в тому, що у приватній економіці величина обсягу виробництва в грошовому вираженні дорівнює сумарній величині грошових доходів домашніх господарств.
У змішаній закритій економіці, а тим більш у відкритій економіці, моделі колових потоків значно ускладнюються. До них додаються такі економічні суб’єкти як уряд і закордон, внаслідок чого зазначена раніше рівність порушується. Виникає ця нерівність через те, що з потоку «доходи- витрати» утворюються «вилучення» у вигляді заощаджень, податкових платежів та імпорту. «Вилучення» - це будь-яке використання доходу не на купівлю виробленої в країні продукції. Одночасно до потоку «доходи- витрати» вливаються додаткові кошти у вигляді «ін’єкцій» - інвестицій, державних витрат та експорту. «Ін’єкції» - це будь-яке доповнення до споживчих витрат на продукцію, вироблену в країні. Держава за допомогою трансфертів, субсидій, податків та інших економічних інструментів регулює коливання у рівнях виробництва, зайнятості та інфляції.
Таким чином, реальний і грошовий потоки у моделях колових потоків здійснюються безперешкодно за умови рівності сукупних витрат домого сподарств, фірм, держави і закордону сукупному обсягу виробництва. У разі зменшення сукупних витрат, які визначають сукупний попит, знижуються рівень зайнятості та обсяг випуску.
Це зменшує сукупні доходи, які визначають сукупний попит. Отже, завданням макроекономічної політики є стабілізація сукупного попиту.Представники різних напрямків макроекономічної теорії пропонують свої підходи щодо розв’язання цього завдання.
Кейнсіанці, наприклад, пропонують здійснити стабілізацію сукупних витрат за допомогою зміни величин державних витрат, податків і грошової пропозиції. Монетаристи вважають зміну грошової маси універсальним засобом стабілізації економіки. Інші підходи до вирішення цієї проблеми у представників неокейнсіанства та неокласичної школи.
Важливим поняттям макроекономічної теорії є категорія «економічна рівновага». Вона має концептуальний характер тому, що означає такий стан національної економіки, коли на всіх ринках одночасно встановлюється рівність попиту і пропозиції. Рух до економічної рівноваги ставить на мету встановлення рівноважних цін, забезпечення повної зайнятості та помірної інфляції, а також сталого економічного зростання. Але це тільки ідеальна конструкція, у реальному житті макроекономічна рівновага є недо сяжною. Між іншим, існують і такі узагальнені макроекономічні моделі, які є загальновизнаним інструментарієм макроекономічного аналізу і не мають жодної національної ознаки. Це передусім модель колових потоків, АД-АС, хрест Кейнса, криві Філліпса, Лаффера, модель Солоу тощо. Специфічним у них можуть бути значення емпіричних коефіцієнтів і конкретні форми функціональних залежно стей між економічними змінними в різних країнах. Найбільш складним у побудові макроекономічної моделі є визначення факторів, суттєвих для макроекономічного аналізу. Оцінка будь-якої моделі повинна відбуватися за критерієм її корисно сті в процесі пізнання економічної динаміки і управління її показниками.
1.3.