СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК МАКРОЕКОНОМІКИ
Підвалини сучасної макроекономіки були закладені такими вченими, як У Петті (1623 - 1687) та Ф. Кене (1694 -1774). Перший наводив у своїх працях розрахунки національного доходу Англії, а також до сліджував вплив оподаткування на економіку і розподіл доходів.
Другий аналізував процес відтворення й обігу всього суспільного капіталу у Франції. Він автор відомої «Економічної таблиці» (1758), у якій досліджував головні народногосподарські пропорції, що забезпечують розвиток економіки країни. Це була вдала спроба показати найважливіші пропорції й напрямки реалізації суспільного продукту, об’єднавши численні акти купівлі-продажу та рух грошей і товарів. Ідеї, закладені у творах Ф. Кене, стали першоосновою майбутнього економічного моделювання.Зародження в останній третині XVIII ст. класичної школи пов’язано з Адамом Смітом. У 1776 році він надрукував книгу «Дослідження про природу і причини багатства народів», у якій відкрив закон поділу праці та зростання її продуктивності. Внесок А. Сміта в економічний аналіз полягав у розкритті ним ролі ринків в організації економічного життя та забезпеченні швидкого економічного зростання. Він довів, що система цін і ринків здатна координувати діяльність людей і фірм без будь-якої директиви згори.
Головне положення класичної школи про здатність ринку до швидкого усунення диспропорцій підпало під сумнів в результаті світової економічної кризи 1929 - 1933 р.р.
З публікацією у 1936 році книги Дж. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» починається новий підхід в аналітичній економіці. Дж. Кейнс та його послідовники виходили з того, що ринковий механізм без державного втручання в економіку не взмозі подолати численні проблеми на макрорівні: безробіття, інфляцію, порушення пропорцій тощо. У теорії Дж. Кейнса формування ефективного попиту є основою динамічного розвитку економіки. Ефективність регулювання економіки державою визначається, за Дж.
Кейнсом, політикою державного інвестування, регулюванням норми проценту, зайнятістю населення.До другої половини 70-х років ХХ ст. неокейнсіанство було провідною економічною течією у макроекономіці. Але в умовах одночасного зростання інфляції та економічного спаду в багатьох країнах світу рецепти кейнсіанської школи зазнавали поразки. На цій хвилі невдоволення державним втручанням в економічні процеси з’являються та зміцнюють свої позиції альтернативні варіанти економічної теорії.
Найважливішим представником неоліберального напрямку був М. Фрідмен, який очолював чікагську школу економічної науки.
Монетаристи вважали, що гроші у сучасному суспільстві відіграють дуже велику роль. Вони наполягали на тому, що шляхом регулювання обсягу грошової маси можна впливати на економічні процеси.
Монетарні ідеї були покладені політиками в основу економічної політики США та Великобританії наприкінці 80-х та початку 90-х років минулого століття і сприяли виходу із кризового стану цих країн.
Економічна теорія пропозиції доповнювала собою монетарні форми й методи регулювання економіки. Вона залишалася у межах неоконсервативних пріоритетів. Створювалася ця теорія економістами А. Лаффером, Р Манделлом, П. Робертсом і по суті була основою «рейганоміки». Характерним для цієї теорії є орієнтованість економічної політики на виробництво, зниження податків (передусім з юридичних осіб) з метою вивільнення частини прибутків для інвестування; скорочення витрат, передусім у соціальній сфері; регулювання пропозиції грошової маси.
Одним із варіантів нової неокласики є теорія раціональних очікувань, яка активно розроблялась у 70-80-ті роки ХХ ст. і повністю ігнорувала державне втручання.
Американські економісти Р Лукас, Т. Сарджент, Н. Уоллес стверджували, що економічний індивід не тільки пасивно адаптується до попереднього досвіду, а й активно використовує великий обсяг поточної інформації для точнішого передбачення тенденції господарського розвитку. Будь-які спроби вплинути на процес відтворення за допомогою систематичної державної макроекономічної політики ідеологи раціональних очікувань оцінюють як безплідні не тільки в довгостроковому, а й у короткостроковому аспекті. Головна ставка робилася ними на відродження віри в можливість раціональної поведінки економічних агентів в умовах, коли держава відіграє роль тільки джерела інформації.
Сучасна макроекономіка постійно розвивається: виникають нові макроекономічні концепції; теорії, які не пройшли випробування практикою виключаються із вжитку. Удосконалюється також причинно-наслідковий механізм функціонування економіки, що породжує проблеми, які потребують усвідомлення.
1.4.