Підсумки
1. Інвестиції — це витрати, здійснювані з метою створення нового капіталу та відшкодування зношеного капіталу. В короткостроковому періоді інвестиції впливають на сукупний попит і ВВП; у довгостроковому — на обсяг капіталу і потенційний ВВП.
Зростання сукупного попиту і ВВП залежить від приросту валових інвестицій, а нагромадження обсягів капіталу — від обсягу чистих інвестицій, тобто від співвідношення між валовими інвестиціями та амортизацією.2. В основі кейнсіанської функції інвестицій в основний капітал лежить гранична ефективність капіталу. Вона визначається такою ставкою процента, яка врівноважує дисконтовану вартість очікуваних прибутків від інвестування з відновною вартістю капітального майна. Граничній ефективності капіталу протистоїть поточна ставка процента, яка визначається на ринку позичкового капіталу. Попит виникає лише на такі інвестиційні проекти, для яких поточна ставка процента нижча від граничної ефективності капіталу. Чим нижче ставка процента відносно граничної ефективності капіталу, тим більша кількість інвестиційних проектів буде ефективною і тим більшим є попит на інвестиції. Тому у Кейнса інвестиції є спадною функцією від ставки процента, верхньою межею якої є гранична ефективність капіталу. За таких умов крива попиту на інвестиції має від’ємний нахил.
3. В основі неокласичної функції інвестицій в основний капітал лежить розрив між бажаним і наявним обсягами капіталу. Бажаний обсяг капіталу знаходиться в оберненій залежності від граничних витрат на капітал і в прямій залежності від очікуваних обсягів виробництва. При цьому граничні витрати на капітал є сумою реальної ставки процента, норми амортизації і чистих граничних податків. Очікуваний обсяг виробництва — це середньорічний обсяг, який відповідає уявленням підприємців про майбутній попит на їхню продукцію. Прихильники неокласичної теорії спираються на модель гнучкого акселератора, згідно з якою попит на чисті інвестиції в поточному періоді залежить від капітального розриву та частки, на яку зменшується цей розрив у кожному поточному періоді.
Попит на відновлювальні інвестиції залежить від середньої вартості капіталу в поточному періоді та норми амортизації. Звідси за неокласичною теорією, попит на інвестиції є сумою попиту на відновлювальні та чисті інвестиції.4. Інвестиції у житлове будівництво — це витрати на будівництво нового житла та на реконструкцію наявного житла. Такі інвестиції знаходяться в прямій залежності від ціни, яка встановлюється на ринку наявного житла. Чим вища ціна житла, тим вищою є прибутковість його будівництва і тим більшою є мотивація до інвестування в житлове будівництво. Ціна залежить від попиту. Тому чинники, що впливають на попит на житло, є чинниками інвестицій у житлове будівництво. До таких чинників належать сукупний дохід (ВВП), чисельність населення, реальна процентна ставка. Інвестиції у житлове будівництво є зростаючою функцією від ВВП і чисельності населення та спадною функцією від реальної процентної ставки. Інвестиції у запаси — це зміна величини запасів. Такі інвестиції є зростаючою функцією від обсягів виробництва і спадною функцією від реальної процентної ставки.
5. У макроекономічному моделюванні використовується проста інвестиційна функція, в якій базовою змінною попиту на інвестиції є лише процентна ставка. Це пояснюється двома обставинами: по-перше, процентна ставка є спільним чинником всіх компонентів інвестиційного попиту; по-друге, процента ставка є тим чинником, на який може впливати кон’юнктура на ринку позичкового капіталу і монетарна політика. Вплив інших чинників на інвестиційний попит ураховується в автономній складовій простої інвестиційної функції. Крива, яка відображує обернену залежність між інвестиціями і процентною ставкою, має від’ємний нахил. Вплив інших чинників на інвестиційний попит викликає зміщення цієї кривої у відповідний бік. До складу інших чинників інвестиційного попиту відносяться технічний прогрес, рівень забезпеченості основним капіталом, податки на прибуток підприємств, ділові очікування.
6.
Крім чинників, які визначають прибутковість інвестиційних проектів, інвестиційний попит залежить також від фінансово- інвестиційних ресурсів, які обмежують інвестиційний попит. Джерелом цих ресурсів є заощадження. В умовах приватної закритої економіки заощадження є тією частиною доходу, яка не витрачається на приватне споживання. Оскільки заощадження — єдине джерело фінансування інвестицій, то між заощадженнями та інвестиціями має спостерігатися рівновага. В макроекономіч- ній науці не існує єдиної думки щодо того, як досягається така рівновага. Головними конкурентами з цього питання є класична та кейнсіанська теорії.7. Згідно з класичною теорією рівновага між заощадженнями та інвестиціями досягається завдяки коливанню процентної ставки під впливом попиту на позичкові кошти (інвестиції) та їх пропозиції (заощадження). Так, відхилення економіки від стану повної зайнятості внаслідок зменшення інвестицій знижує процентну ставку, яка зменшує заощадження до рівноважного рівня. На думку класиків, зменшення заощаджень супроводжується адекватним збільшенням споживання, що відновлює повну зайнятість. Згідно з кейнсіанською теорією, відхилення економіки від стану повної зайнятості внаслідок зменшення інвестицій також знижує процентну ставку. Але не процентна ставка, а скорочення обсягу виробництва і величини доходу зменшує заощадження до рівня інвестицій. Це означає, що у кейнсіанців рівновага між заощадженнями та інвестиціями може досягатися за неповної зайнятості.
8. Заощадження здійснюють домогосподарства і підприємства. Оскільки заощадження домогосподарств перевищують їхні потреби для інвестування, а заощадження підприємств є недостатніми для інвестування, то це викликає необхідність переміщення вільних коштів домогосподарств у тимчасове використання підприємствами. Таке переміщення здійснюється через фінансові ринки та фінансових посередників. Головними інструментами фінансових ринків є облігації та акції. Фінансове посередництво здійснюють банки, страхові компанії, пенсійні фонди, а також інвестиційні посередники.