<<
>>

Підсумки

1. Інвестиції — це витрати, здійснювані з метою створення нового капіталу та відшкодування зношеного капіталу. В корот­костроковому періоді інвестиції впливають на сукупний попит і ВВП; у довгостроковому — на обсяг капіталу і потенційний ВВП.

Зростання сукупного попиту і ВВП залежить від приросту валових інвестицій, а нагромадження обсягів капіталу — від обсягу чистих інвестицій, тобто від співвідношення між валовими інвес­тиціями та амортизацією.

2. В основі кейнсіанської функції інвестицій в основний капі­тал лежить гранична ефективність капіталу. Вона визначається такою ставкою процента, яка врівноважує дисконтовану вартість очікуваних прибутків від інвестування з відновною вартістю ка­пітального майна. Граничній ефективності капіталу протистоїть поточна ставка процента, яка визначається на ринку позичкового капіталу. Попит виникає лише на такі інвестиційні проекти, для яких поточна ставка процента нижча від граничної ефективності капіталу. Чим нижче ставка процента відносно граничної ефек­тивності капіталу, тим більша кількість інвестиційних проектів буде ефективною і тим більшим є попит на інвестиції. Тому у Кейнса інвестиції є спадною функцією від ставки процента, верхньою межею якої є гранична ефективність капіталу. За таких умов крива попиту на інвестиції має від’ємний нахил.

3. В основі неокласичної функції інвестицій в основний капі­тал лежить розрив між бажаним і наявним обсягами капіталу. Бажаний обсяг капіталу знаходиться в оберненій залежності від граничних витрат на капітал і в прямій залежності від очікуваних обсягів виробництва. При цьому граничні витрати на капітал є сумою реальної ставки процента, норми амортизації і чистих граничних податків. Очікуваний обсяг виробництва — це серед­ньорічний обсяг, який відповідає уявленням підприємців про майбутній попит на їхню продукцію. Прихильники неокласичної теорії спираються на модель гнучкого акселератора, згідно з якою попит на чисті інвестиції в поточному періоді залежить від капі­тального розриву та частки, на яку зменшується цей розрив у кож­ному поточному періоді.

Попит на відновлювальні інвестиції за­лежить від середньої вартості капіталу в поточному періоді та норми амортизації. Звідси за неокласичною теорією, попит на ін­вестиції є сумою попиту на відновлювальні та чисті інвестиції.

4. Інвестиції у житлове будівництво — це витрати на будівни­цтво нового житла та на реконструкцію наявного житла. Такі ін­вестиції знаходяться в прямій залежності від ціни, яка встанов­люється на ринку наявного житла. Чим вища ціна житла, тим вищою є прибутковість його будівництва і тим більшою є моти­вація до інвестування в житлове будівництво. Ціна залежить від попиту. Тому чинники, що впливають на попит на житло, є чин­никами інвестицій у житлове будівництво. До таких чинників на­лежать сукупний дохід (ВВП), чисельність населення, реальна процентна ставка. Інвестиції у житлове будівництво є зростаю­чою функцією від ВВП і чисельності населення та спадною фун­кцією від реальної процентної ставки. Інвестиції у запаси — це зміна величини запасів. Такі інвестиції є зростаючою функцією від обсягів виробництва і спадною функцією від реальної процент­ної ставки.

5. У макроекономічному моделюванні використовується прос­та інвестиційна функція, в якій базовою змінною попиту на інве­стиції є лише процентна ставка. Це пояснюється двома обстави­нами: по-перше, процентна ставка є спільним чинником всіх компонентів інвестиційного попиту; по-друге, процента ставка є тим чинником, на який може впливати кон’юнктура на ринку по­зичкового капіталу і монетарна політика. Вплив інших чинників на інвестиційний попит ураховується в автономній складовій простої інвестиційної функції. Крива, яка відображує обернену залежність між інвестиціями і процентною ставкою, має від’єм­ний нахил. Вплив інших чинників на інвестиційний попит викли­кає зміщення цієї кривої у відповідний бік. До складу інших чин­ників інвестиційного попиту відносяться технічний прогрес, рі­вень забезпеченості основним капіталом, податки на прибуток підприємств, ділові очікування.

6.

Крім чинників, які визначають прибутковість інвестиційних проектів, інвестиційний попит залежить також від фінансово- інвестиційних ресурсів, які обмежують інвестиційний попит. Джерелом цих ресурсів є заощадження. В умовах приватної за­критої економіки заощадження є тією частиною доходу, яка не витрачається на приватне споживання. Оскільки заощадження — єдине джерело фінансування інвестицій, то між заощадженнями та інвестиціями має спостерігатися рівновага. В макроекономіч- ній науці не існує єдиної думки щодо того, як досягається така рівновага. Головними конкурентами з цього питання є класична та кейнсіанська теорії.

7. Згідно з класичною теорією рівновага між заощадженнями та інвестиціями досягається завдяки коливанню процентної став­ки під впливом попиту на позичкові кошти (інвестиції) та їх про­позиції (заощадження). Так, відхилення економіки від стану пов­ної зайнятості внаслідок зменшення інвестицій знижує процент­ну ставку, яка зменшує заощадження до рівноважного рівня. На думку класиків, зменшення заощаджень супроводжується адек­ватним збільшенням споживання, що відновлює повну зайня­тість. Згідно з кейнсіанською теорією, відхилення економіки від стану повної зайнятості внаслідок зменшення інвестицій також знижує процентну ставку. Але не процентна ставка, а скорочення обсягу виробництва і величини доходу зменшує заощадження до рівня інвестицій. Це означає, що у кейнсіанців рівновага між за­ощадженнями та інвестиціями може досягатися за неповної за­йнятості.

8. Заощадження здійснюють домогосподарства і підприємст­ва. Оскільки заощадження домогосподарств перевищують їхні потреби для інвестування, а заощадження підприємств є недостат­німи для інвестування, то це викликає необхідність переміщення вільних коштів домогосподарств у тимчасове використання під­приємствами. Таке переміщення здійснюється через фінансові ринки та фінансових посередників. Головними інструментами фі­нансових ринків є облігації та акції. Фінансове посередництво здійснюють банки, страхові компанії, пенсійні фонди, а також ін­вестиційні посередники.

<< | >>
Источник: Савченко А. Г.. Макроекономіка: Підручник. — К.: КНЕУ, 2005. — 441 с..

Еще по теме Підсумки: