Заощадження та інвестиції

Досі ми виходили з того, що на інвестиційний попит вплива­ють чинники, від яких залежить прибутковість інвестиційних проектів. Але попит на інвестиції перебуває в певній залежності й від фінансово-інвестиційних ресурсів підприємств.

Джерелом фінансово-інвестиційних ресурсів є заощадження. Це означає, що у підсумку роль фінансових обмежень інвестицій відіграють заощадження. В будь-якій економіці заощадження до­рівнюють тій частині наявного доходу, яка залишається після здійснення витрат на споживання. Таке визначення стосується і заощаджень приватної закритої економіки, яку ми розглядаємо. Особливість цієї економіки полягає в тому, що її наявний дохід дорівнює сукупному доходу, тобто DI = У, а споживання — спо­живанню домашніх господарств. За цих умов приватні заоща­дження можна визначити за формулою:

У приватній закритій економіці C = Y ■ с. Підставивши це зна­чення C у формулу (8.21), отримаємо: S= У(1 -с). Оскільки 1 - с = = s, то звідси випливає формула, яка показує залежність приват­них заощаджень від доходу:

Зважаючи на рівняння 8.22, розглянемо зв’язок між доходом та інвестиціями.

Механізм урівноваження заощаджень з інвестиціями

Аксіомою є те, що заощадження слугують єдиним джерелом фінансування інвестицій. Тому слід визнати аксіоматичним і те, що між заощадженнями та інвестиціями має спостерігатися рів­новага, тобто S = I. Але для правильного розуміння цього поло­ження потрібно враховувати, що заощадження є не чинником ін­вестиційного попиту, а лише його фінансовим обмеженням. За таких умов жорсткої залежності між заощадженнями та інвести­ціями у кожному окремому поточному періоді не може бути. Во­на проявляється лише за тривалий період. Іншими словами, рів­новага між заощадженнями та інвестиціями є не абсолютним за-

коном, а законом-тенденцією. Ця обставина враховується в моде­лях економічного зростання, які розглядаються в розд. 10.

Якщо рівновага між заощадженнями та інвестиціями об’єктивно обумовлена, то виникає питання щодо механізму її забезпечення. В макроекономічній науці єдиної відповіді на нього не існує. Найбільш рельєфно на цю тему конкурують між собою класична та кейнсіанська теорії.

Згідно з класичною теорією рівновага між заощадженнями та інвестиціями досягається на фінансовому ринку завдяки коли­ванню процентної ставки під впливом попиту на позичкові кошти (інвестиції) та їх пропозиції (заощадження). Класичний механізм урівноваження заощаджень з інвестиціями унаочнює рис.

Рис. 8.6. Класичний механізм урівноваження заощаджень з інвестиціями

За класичною теорією заощадження та інвестиції є високоела- стичними до процентної ставки. При цьому заощадження знахо­дяться в прямій залежності від процентної ставки: чим нижчою є процентна ставка, тим меншими є заощадження. Тому на рис. 8.6 крива заощаджень має додатний нахил. Що стосується інвести­цій, то вони знаходяться в оберненій залежності від процентної ставки. У зв’язку з цим їх крива має від’ємний нахил.

Пригіустимо, що в стані повної зайнятості заощадження та ін­вестиції в економіці становили 40 млрд грн. За цих умов перетин кривої 5 з кривою Ц у точці T₁ фіксує, що рівноважна процентна ставка дорівнює 10 %. Тепер припустимо, що внаслідок закін­чення буму в будівництві житла обсяг інвестицій скоротився до 35 млрд грн. Цю ситуацію відображує переміщення кривої інвес­тицій ВІД положення Ii у положення І2 і зниження процентної ставки до 8 %.

Згідно з класичною теорією таке зниження процентної ставки викличе скорочення заощаджень та інвестицій на 5 млрд грн, що забезпечить нову рівновагу на фінансовому ринку в точці Оскільки C = У - S, то це означає, що на 5 млрд грн збільшується споживання. У підсумку виходить, що зменшення заощаджень та інвестицій на 5 млрд грн компенсується збільшенням споживан­ня на 5 млрд грн Внаслідок цього обсяг виробництва не зменшу­ється, а зниження параметрів рівноваги між заощадженнями та інвестиціями досягається в умовах повної зайнятості.

Кейнсіанський механізм урівноваження заощаджень з інвес­тиціями знаходить своє відображення на рис 8.7. У цьому варіан­ті інвестиції є менш еластичними відносно процентної ставки, ніж у класичному. Тому їх крива має невеликий кут нахилу. Але головною відмінністю кейнсіанського механізму врівноваження заощаджень з інвестиціями є нееластичність заощаджень до про­центної ставки.

Рис. 8.7. Кейнсіанський механізм урівноваження заощаджень з інвестиціями

Припустимо, що початково економіка знаходиться в умовах пов­ної зайнятості, а заощадження та інвестиції становлять 40 млрд грн. На рис. 8.7 цю ситуацію відображує перетин кривої 5і і кривої I↑ в точці Т\, якій відповідає рівноважна процентна ставка на рівні 10%. Тепер змінимо умови і припустимо, що песимізм підпри­ємців змусив їх скоротити обсяг інвестицій на 5 млрд грн. Вна­слідок цього крива інвестицій переміститься вліво в положення Z₂, а ставка процента впаде до 8 %. Оскільки заощадження у кейн- сіанців є нееластичними до процентної ставки, то це не вплине на їх обсяг, який, як і раніше, становитиме 40 млрд грн.

Кейнс не вважав, що зміна процентної ставки здатна суттєво впливати на бажання людей змінювати обсяг заощаджень. На його думку, вирішальний вплив на заощадження справляє дохід у тій частині, в якій він в процесі розподілу формує наявний дохід. Проте не лише Кейнс, а й сучасні макроекономісти піддають сум­ніву позицію класиків щодо існування високої еластичності про­центної ставки до заощаджень або заощаджень до процентної ставки.

Виникає питання: про що свідчать факти? Багато сучасних на­уковців, аналізуючи факти, намагаються дати відповідь на нього. Але мало хто з них дійшов висновку, що процентна ставка справ­ляє суттєвий вплив на заощадження. Переважна більшість дослі­джень довела, що вплив процентної ставки на заощадження є на­стільки незначний, що його дуже важко виявити.

Якщо заощадження нееластичні до процентної ставки, то, очевидно, існує інший спосіб досягнення рівноваги між заоща­дженнями та інвестиціями. Згідно з кейнсіанською теорією, цей спосіб спирається на пряму залежність заощаджень від доходу, а доходу від інвестицій. Оскільки інвестиції є компонентом сукуп­ного попиту, то в наведеному прикладі їх зменшення означає па­діння сукупного попиту порівняно з потенційним ВВП і відпові­дно скорочення обсягів доходу, тобто фактичного ВВП.

Знову звернемося до рис. 8.7. У міру скорочення інвестицій і доходу заощадження як функція доходу зменшуватимуться: Врахуємо, що зменшення доходу є екзогенним чин­ником нашої графічної моделі. Тому на рис. 8.7 вплив доходу на заощадження відображується через переміщення кривої заоща­джень у положення S₂- Обсяг заощаджень зменшиться до обсягу інвестицій, тобто 35 млрд грн. Це означає, що рівновага між за­ощадженнями та інвестиціями буде досягнута в точці T₂, в якій процентна ставка дорівнює 8 %. Проте, на відміну від класиків, у кейнсіанців така рівновага досягається не завдяки зниженню процентної ставки, а внаслідок зменшення доходу.

До викладеного слід додати ще одну відмінність кейнсіанської теорії. Вона полягає в тому, що згідно з цією теорією рівновага між заощадженнями та інвестиціями може забезпечуватися в економіці, яка знаходиться в умовах неповної зайнятості. І дійс­но, у кейнсіанців лише за рахунок скорочення фактичного ВВП порівняно з ВВП повної зайнятості обсяг заощаджень може змен­шуватися до обсягу інвестицій.

Структура заощаджень та їх трансформація в інвестиції

Досі заощадження приватної закритої економіки нами розгля­далися як єдине ціле. Насправді ж приватні заощадження — це структуризована система, яка складається з двох сегментів: за­ощадження домашніх господарств і заощадження підприємств.

Заощадження домашніх господарств визначаються згідно із загальним правилом — це та частина їхнього наявного доходу, яка залишається після здійснення витрат на споживання:

Найпоширенішими формами заощаджень домогосподарств є депозитні вклади в комерційних банках, придбання акцій та облі­гацій.

Заощадження підприємств структурно поділяються на чисті та валові. В їх основі лежить відмінність між прибутком, чистим прибутком і валовим прибутком підприємств.

Валовий прибуток — це прибуток плюс амортизація, тобто споживання основного капіталу. Це дає підстави визначити вало­ві заощадження підприємств за такою формулою:

Валові

IJ І/ЇҐ'Т'І/ІГІ

прибуток “ Д^ев‘Д^енД^и + Амортизація.

(8.25)

заощадження = підприємств

або

Валові заощаджання = підприємств

Чисті заощаджання

+ Амортизація.

(8.26)

Отже, заощаджують як домогосподарства, так і підприємства. Проте майже всі інвестиції здійснюють підприємства. При цьому їхні потреби в інвестиційних коштах, як правило, перевищують їхні заощадження. За цих умов виникає певний дисбаланс: з од­ного боку, заощадження домогосподарств перевищують їхні по­треби в інвестиційних ресурсах; з іншого — заощадження під­приємств є недостатніми для фінансового забезпечення інвес­тицій. Це зумовлює як можливість, так і доцільність переміщення тимчасово вільних коштів домогосподарств у тимчасове розпо­рядження підприємств. Таке переміщення здійснюється за допо­могою фінансової системи (рис. 8.8).

Рис. 8.8. Переміщення заощаджень від домогосподарств до підприємств

Як видно з рис. 8.8, фінансова система, за допомогою якої здійснюється переміщення заощаджених коштів від домогоспо- дарств до підприємств, складається з двох інститутів: фінансових ринків і фінансових посередників. Фінансові ринки — це ринки, здебільшого облігацій та акцій. До фінансових посередників на­лежать банки, страхові компанії та пенсійні фонди, а також інве­стиційні посередники.

Залучення підприємствами інвестиційних коштів через фінансові ринки — це пряме фінансування інвестицій, яке здійснюється за рахунок емісії цінних паперів. Головними інструментами прямо­го фінансування інвестицій є облігації та акції. Облігація — це борговий інструмент, який зобов’язує підприємство-позичальника оплачувати власникові цього боргового інструмента фіксовану суму грошей через регулярні проміжки часу (сплата процентів) до дати її погашення, коли відбувається остання сплата процента. Особливість облігації полягає в тому, що її власник має право на одержання свого фіксованого доходу незалежно від того, чи має підприємство-позичальник прибутки чи ні.

Інший спосіб прямого фінансування інвестицій — емісія ак­цій. Основним видом акцій є звичайна акція — вимога акціонера на частку акціонерного капіталу підприємства і на відповідну ча­стку в його прибутках у формі дивідендів. Наприклад, якщо акці­онер володіє однією звичайною акцією підприємства, яке випус­тило один мільйон таких акцій, то він має право на одну міль­йонну частку активів цього підприємства та одну мільйонну част­ку його прибутку. Тому у разі збільшення прибутковості підпри­ємства доходи акціонерів (дивіденди) збільшуються. Основна ва­да звичайної акції порівняно з облігаціями полягає в тому, що ак­ціонери є останнім позивачем, тобто мають право на отримання дивідендів лише після власників облігацій та привілейованих ак­цій, емітованих даним підприємством.

На величину інвестиційних коштів, які може залучити підпри­ємство від емісії акцій, великий вплив справляє ціна (курс) акцій. Коли попит на ринку акцій високий, підприємство, продаючи по­рівняно небагато акцій, може мобілізувати на фінансовому ринку багато коштів. І навпаки, якщо ціни на акції підприємства низькі, воно змушене продати більше акцій для залучення такої самої суми.

Мобілізація підприємствами інвестиційних коштів через фі­нансових посередників — це непряме фінансування інвестицій. Роль фінансових посередників полягає в тому, щоб акумулювати в себе заощадження домогосподарств і за рахунок їх надавати кошти підприємствам, які мають дефіцит фінансово-інвестиційних ресурсів. Банки акумулюють вільні кошти домогосподарств при­йняттям їх на депозит, страхові компанії і пенсійні фонди — че­рез отримання коштів на договірній основі, інвестиційні посере­дники — переважно шляхом продажу цінних паперів.