Підсумки
1. Роль держави в системі макроекономічного регулювання проявляється через функції, які вона виконує в економічному кругообігу. По-перше, вона виконує перерозподільчу функцію в економіці.
Змінюючи рівень податків і трансфертів, держава перерозподіляє доходи між приватним сектором економіки і державним сектором, який займається виробництвом суспільних благ. Крім того, стягуючи податки із заможних домогосподарств, держава за допомогою трансфертів, що надаються незаможним домогосподарствам, зменшує розрив у їх доходах. По-друге, держава виконує стабілізаційну функцію в економіці. Так, в умовах надмірного безробіття уряд може збільшити свої видатки, що збільшить сукупний попит і зменшить безробіття. Цього він може досягти і за допомогою зниження рівня оподаткування. В умовах високої інфляції уряд може вдатися до протилежних заходів.2. Вплив держави на параметри економічної рівноваги за методом «витрати — випуск» проявляється подвійно. З одного боку, сукупні витрати доповнюються державними закупівлями, які відображують видатки уряду на закупівлю товарів і послуг, що фінансуються за рахунок чистих податків. З іншого боку, з появою держави суттєво трансформується функція споживання. В основі її трансформації лежить зменшення наявного доходу приватної економіки на величину чистих податків. Це означає, що держава зменшує приватне споживання за будь-якого рівня доходу.
3. Включення держави до економічної системи доповнює вилучення з економічного кругообігу чистими податками, а ін’єкції — державними закупівлями. При цьому приватні заощадження зменшуються на величину чистих податків, за рахунок яких здійснюються державне споживання і державні заощадження. Тому в змішаній закритій економіці національні заощадження є сумою приватних і державних заощаджень, а економічна рівновага трансформується в рівновагу між національними заощадженнями та інвестиціями.
Важливе аналітичне значення має рівновага між приватними інвестиціями та внутрішніми ресурсами їх фінансування. Величина цих ресурсів залежить від приватних заощаджень і стану державного бюджету.4. Стабілізаційна політика — це сукупність державних заходів, спрямованих на пом’якшення економічних коливань у короткостроковому періоді з метою підтримання повної зайнятості та оптимальної інфляції. В основі стабілізаційної політики лежить фіскальна і монетарна політика. Між фіскальною та монетарною політикою існує тісний взаємозв’язок. Це пояснюється тим, що фіскальна політика безпосередньо впливає на товарний ринок і опосередковано — на грошовий. Монетарна політика, навпаки, безпосередньо впливає на грошовий ринок і опосередковано — на товарний.
5. Ефективність стабілізаційної політики залежить від її спроможності досягати поставлених цілей. До її основних цілей належать: наближення обсягів виробництва до потенційного ВВП; зменшення безробіття до природного рівня; зниження інфляції до оптимальної величини. Збільшення ВВП і зменшення безробіття узгоджуються між собою. Але досягнення цих цілей входить у суперечність з іншою ціллю — зниженням інфляції. Це означає, що ключовою проблемою стабілізаційної політики є знаходження раціонального співвідношення між інфляцією і безробіттям.
6. На ефективність стабілізаційної політики негативно впливають два чинники: лаги фіскальної та монетарної політики та очікування суб’єктів приватної економіки. Сутність лагового чинника полягає в тому, що стабілізаційні заходи впливають на економіку не відразу, а з певною затримкою в часі. Це робить стабілізаційні заходи ризикованою справою, оскільки протягом лагового періоду в економіці можуть відбутися непередбачені зміни. Негативний вплив очікувань на ефективність стабілізаційної політики полягає в тому, що вони можуть входити у суперечність із її цілями. Тому ефективність стабілізаційної політики залежить від того, в якій мірі вона здатна сформувати у домогосподарств і підприємств очікування, що відповідають її цілям.
7. В епіцентрі дискусії, що точиться навколо стабілізаційної політики, знаходиться питання щодо необхідності державного втручання в економіку. Одна група макроекономістів спирається на припущення, що ринки є досконало конкурентними, а ціни і заробітна плата — абсолютно гнучкими. Завдяки цьому ринковий механізм здатний швидко відновлювати повну зайнятість, що не потребує державного втручання. Інша група макроекономістів виходить із припущення, що ринки не є досконало конкурентними, а ціни і заробітна плата не є абсолютно гнучкими в короткостроковому періоді. Тому для пом’якшення економічних коливань держава має застосовувати стабілізаційну політику.
8. Іншим предметом полеміки навколо стабілізаційної політики є питання про те, якою має бути економічна політика — пасивною чи активною. В межах цього питання опоненти активної стабілізаційної політики роблять спробу довести, що вона є неефективною, а тому — зайвою. На свою користь вони наводять вже відомі аргументи — лаги стабілізаційної політики та очікування суб’єктів приватної економіки. Прихильники активної стабілізаційної політики визнають, що ці чинники можуть зменшувати її ефективність, але не зводять її нанівець.
9. Ще одним предметом полеміки навколо стабілізаційної політики є питання про те, яка політика є кращою — та, що діє за правилами, чи та, що грунтується на свободі дій. Прихильники політики за правилами вважають, що чиновникам, які розробляють цю політику, не можна довіряти, оскільки вони не завжди є компетентними, а також можуть використовувати владу для досягнення своїх цілей, які часто не відповідають інтересам грома-
дян. Тому необхідні певні правила, які стосуються переважно монетарної політики. Прихильники політики на основі свободи дій дотримуються думки, що стабілізаційна політика має діяти не за правилами, а гнучко реагувати на коливання економічної кон’юнктури. Критерієм доцільності застосування політики на основі свободи дій є не рівень довіри до політиків, а її відносна ефективність.