Підсумки

1. У сучасному світі економіка будь-якої країни пов’язана з рештою світу двома основними механізмами: зовнішньоторгове­льним механізмом і механізмом міжнародних фінансових опера­цій.

2. Між грошовими потоками, пов’язаними із зовнішньоторго­вельним механізмом і механізмом міжнародних фінансових опе­рацій, існує тісний зв’язок. Так, імпорт можна оплачувати не ли­ше валютними надходженнями від експорту, а й за рахунок припливу капіталу. І навпаки, валютні надходження від експорту можуть слугувати джерелом не лише оплати імпорту, а й відпли­ву капіталу. Отже, країна може імпортувати більше, ніж експор­тує, якщо чистий приплив капіталу в цю країну є додатною вели­чиною. І навпаки, якщо чистий приплив капіталу в країну є від’ємною величиною, то це означає, що вона експортує більше, ніж імпортує.

3. У форматі моделі «витрати — випуск» під впливом решти світу сукупні витрати поділяються на дві частини: 1) внутрішні витрати (внутрішній попит), які охоплюють приватне споживан­ня, приватні інвестиції та державні закупівлі; 2) чистий експорт, який відображує чисті іноземні витрати (чистий іноземний по­пит). Якщо обсяг виробництва в країні перевищує внутрішній попит, то це означає, що країна виробляє більше, ніж закуповує, і тому є чистим експортером. Якщо, навпаки, обсяг виробництва в країні менше внутрішнього попиту, то це означає, що країна за­куповує більше, ніж виробляє, і тому є чистим імпортером.

4. У форматі моделі «вилучення — ін’єкції» під впливом реш­ти світу вилучення доповнюються імпортом, а ін’єкції — експор­том. Тому економічна рівновага у відкритій економіці визнача­ється як тотожність між сумою всіх вилучень та сумою всіх ін’єкцій. Після певної трансформації економічна рівновага у від­критій економіці набуває вигляду тотожності між сальдо балансу національні заощадження — національні інвестиції і чистим екс­портом. Якщо виникає дефіцит національних заощаджень, то пе­ревищення імпорту над експортом фінансується іноземцями і то­му країна є чистим дебітором. Якщо виникає надлишок націо­нальних заощаджень, то він використовується для фінансування іноземців і тому країна є чистим кредитором.

5. Платіжний баланс — це макроекономічна модель, яка охоп­лює сукупність економічних операцій країни з рештою світу. Всі операції групуються в платіжному балансі за двома рахунками: рахунком поточних операцій та рахунком операцій з капіталом та фінансових операцій. У платіжному балансі кожна операція за­писується двічі — за кредитом однієї статті і за дебетом іншої статті. Переважна більшість операцій є еквівалентним обміном економічними цінностями. Поряд із цим існують і такі операції, що відображують надання економічних цінностей на безоплатній основі. Вони подаються в статті під назвою «Трансферти». Крім двох рахунків в платіжному балансі застосовується автономна стаття «Помилки та упущення», яка відображує сальдо статисти­чних неточностей, що виникають внаслідок часових і вартісних розбіжностей між митною та банківською статистикою.

6. Рахунок поточних операцій складається з трьох частин: ба­ланс товарів та послуг, сальдо якого дорівнює чистому експорту; доходи, сальдо яких обчислюється як різниця між доходами, отриманими резидентами, і доходами, виплаченими нерезидентам; поточні трансферти, сальдо яких являє собою різницю між отри­маними і виплаченими трансфертами.

7. Платіжний баланс за своїм визначенням завжди є рівноваж­ним. Його рівновага означає, що сальдо поточного рахунка дорі­внює сальдо рахунка капітальних операцій з протилежним зна­ком за одночасного врахування сальдо статті «Помилки та упущення». Нерівноважним може бути лише неповний платіж­ний баланс, в якому рахунок капітальних операцій не враховує статтю «Резервні активи». Без цієї статті виникає баланс автоно­мних операцій. Його нерівноважність свідчить про те, що країна одержала від усіх автономних операцій менше або більше інозе­мної валюти, ніж витратила на ці операції. Цей дисбаланс усува­ється за рахунок операцій з резервними активами.

8. Необхідним інструментом зовнішньоекономічної діяльності є валюта. Залежно від умов обміну та використання валюта буває конвертованою, частково конвертованою і неконвертованою. Процес визначення валютного курсу називається валютним коти­руванням. Існує пряме та обернене котирування. Валютний курс залежить від співвідношення між попитом і пропозицією на ва­лютному ринку, на яке впливають три основних чинники: стан торговельних відносин країни з рештою світу, співвідношення між вітчизняною та світовою ставками процента, інфляція. Особливим варіантом визначення валютного курсу є концепція ПКС, в основі якої лежить закон єдиної ціни. Формування валютного курсу за­лежить від валютного режиму: плаваючий курс, фіксований курс.

9. Розрізняють номінальний і реальний курс валюти. Номіна­льний валютний курс відображує обмінну спроможність націона­льної валюти, тобто пропорцію, в якій одна валюта обмінюється на іншу. Для визначення реального курсу номінальний курс ко-

ригується на співвідношення внутрішніх і зовнішніх цін. Завдяки цьому реальний валютний курс відображує умови торгівлі, тобто пропорцію товарообміну. В процесі аналізу розрізняють двосто­ронній і багатосторонній валютні курси. Перший відображує вар­тість валюти через одну іноземну валюту, інший — через кілька іноземних валют. Сучасна міжнародна валютна система пройшла у своєму розвитку три етапи, якими є: система золотого стандар­ту, Бретон-Вудська валютна система, Ямайська валютна система.