Валютний курс

Валюта і номінальний валютний курс

Необхідним інструментом і важливим чинником зовнішньо­економічної діяльності країни є валюта, до якої відносяться націо­нальні та міжнародні грошові одиниці, використовувані в процесі міжнародних розрахунків.

Вільно конвертована валюта — це така валюта, яка без пере­шкод обмінюється на інші валюти і без обмежень використову­ється у поточних і фінансових операціях. До такого виду валют належать грошові одиниці розвинених країн, наприклад долар США, або регіональні валюти, наприклад евро. До частково кон­вертованої валюти відносяться грошові одиниці, умови обміну та використання яких обмежуються державою. Це стосується валют переважної більшості країн світу. Неконвертованою валютою є грошові одиниці тих країн, в яких забороняється їх обмін на іноземні грошові одиниці.

Валюта є не лише засобом платежу, а й товаром, що купується і продається на валютному ринку. Тому вона має ціну, яка отри­мала назву «валютний курс», або «обмінний курс». Під терміном «валютний курс» передусім розуміють номінальний курс валюти, який відображує ціну однієї валюти, виражену через певну кіль­кість іншої валюти. Процес визначення ціни валюти, тобто валют­ного курсу, називається валютним котируванням.

Існує два способи котирування валюти: пряме котирування та обернене котирування. Пряме котирування — це оцінювання одиниці іноземної валюти через певну кількість національної ва­люти. Наприклад, 1 дол. США дорівнює 5,0 грн. Обернене коти­рування передбачає оцінювання одиниці національної валюти через певну кількість іноземної валюти. Наприклад, 1 грн дорів­нює 0,2 дол. США. В Україні, як і в переважній більшості країн, застосовується пряме котирування.

Слід зауважити, що в процесі оцінювання динаміки валютного курсу пряме котирування валюти викликає певні незручності.

Щоб усунути зазначену незручність, ми будемо спиратися на обернене котирування. Припустимо, що в поточному періоді 1 грн = 0,2 дол. США, а в попередньому — 1 грн = 0,25 дол. США. За такого котирування динаміка курсу національної валюти узгоджується з динамікою її дійсної ціни: зростання курсу гривні з 0,2 до 0,25 дол. США означає її подорожчання на 0,05 дол. США.

Постає питання: які чинники визначають валютний курс, або чому 1 грн дорівнює 0,2 дол. США чи 0,25 дол. США? Відповідь полягає в тому, що валютний курс залежить від співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку. Курс валюти знаходиться в прямій залежності від попиту і в оберненій — від пропозиції на валютному ринку.

Співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку передусім відображує стан торговельних відносин країни з рештою світу. Це означає, що на боці попиту стоїть експорт, а на боці пропозиції — імпорт. Якщо національний експорт збіль­шується, то це збільшує попит іноземців на вітчизняну валюту. Якщо зростає національний імпорт, то вітчизняні покупці збіль­шують пропозицію гривні, щоб задовольнити зростаючий попит на іноземну валюту.

Попит і пропозиція на валютному ринку залежать також від співвідношення між вітчизняною і світовою процентними став- ками. Якщо процентна ставка в нашій країні зростає порівняно зі світовою, то за інших незмінних умов це збільшує попит на віт­чизняні фінансові активи (акції, облігації), а отже, і попит на віт­чизняну валюту. І навпаки. Іншим чинником, що визначає спів­відношення між попитом і пропозицією на валютному ринку, є інфляція. Якщо в нашій країні виникає тенденція до зростання темпів інфляції, що може викликати знецінення гривні, то влас­ники національної валюти намагатимуться конвертувати її в тве­рду (стабільну) іноземну валюту.

Особливим варіантом визначення валютного курсу є концеп­ція паритету купівельної спроможності (ПКС). Згідно з концепці­єю ПКС валютний курс залежить виключно від співвідношення між внутрішніми та іноземними цінами:

де е' — валютний курс, визначений на базі ПКС (обернене коти­рування); Pd, Pf— ціна видів товарів або ринкового кошика від­повідно у національній (внутрішній) та іноземній валютах.

В основі концепції ПКС лежить закон єдиної ціни, за яким ціна товару на ринках різних країн, обчислена у спільній валюті, є од­наковою. Наприклад, Pd - 1000 грн, Pf= 200 дол. США. Звідси е' = 200 : 1000 = 0,2 (дол. США за 1 грн). За таких умов ціна товару в США становить 200 дол. В Україні його ціна також дорівнює 200 дол. США (1000 грн ■ 02 дол. США). І навпаки, якщо ціна товару в Україні становить 1000 грн, то його ціна в США також дорівнює 1000 грн (200 дол. США : 0,2 дол. США за 1 грн). Але насправді валютний курс не дорівнює співвідношенню цін. Як зазначалося вище, безпосереднім чинником валютного курсу є співвідношення попиту і пропозиції на валютному ринку. Що стосується співвід­ношення цін, то воно впливає лише на тренд валютного курсу, тобто визначає валютний курс у довгостроковому періоді.

На формування валютного курсу великий вплив справляє дер­жава, яка визначає відповідний режим курсоутворення. Залежно від ступеня втручання держави в процес ринкового курсоутворен­ня розрізняють два види валютного курсу: фіксований та плаваю­чий (гнучкий). Фіксований валютний курс, це такий курс, який уряд офіційно оголошує на фіксованому рівні або в межах «валю­тного коридору» і бере зобов’язання його підтримувати. Інструме­нтом підтримання валютного курсу на офіційно оголошеному рів­ні є валютні інтервенції, тобто продаж або купівля іноземної валю­ти центральним банком на валютному ринку.

Плаваючий валютний курс — це такий курс, який змінюєть­ся переважно під впливом попиту і пропозиції на валютному ри­нку. Якщо держава зовсім не втручається в кон’юнктуру валют­ного ринку, то валюта перебуває в режимі чистого плавання. Але в дійсності центральні банки, як правило, намагаються коригува­ти процес ринкового курсоутворення за допомогою валютних ін­тервенцій з метою обмеження курсових коливань. За таких умов валюта знаходиться в режимі керованого плавання.

Реальний валютний курс

Номінальний курс валюти, який досі розглядався, відображує спроможність валюти обмінюватися на іншу валюту. Тому, якщо номінальна вартість національної валюти зростає, то економіч­ним суб’єктам даної країни потрібно менше цієї валюти для купі­влі необхідної кількості іноземної валюти. І навпаки. Проте кін­цевою метою обміну валют є забезпечення міжнародного обміну товарів. У цьому випадку мова має йти не про обмінну, а про ку­півельну спроможність валюти, тобто про її спроможність забез­печувати обмін вітчизняних товарів на іноземні. Оскільки товари мають ціну, то це означає, що купівельна спроможність валюти залежить не лише від її обмінної спроможності, тобто номіналь­ного курсу, а й від співвідношення цін на товари торговельних партнерів. Обидва ці чинники враховує реальний валютний курс. Згідно з оберненим котируванням номінального курсу ва­люти її реальний курс можна визначити за формулою

де є — реальний валютний курс; е — номінальний валютний курс за оберненого котирування.

Для ілюстрації реального валютного курсу звернемося до чис­лового прикладу. Припустимо, що 1 дол. США = 5 грн, або 1 грн = 0,2 дол. США; ціна товару в США становить 100 дол., ці­на аналогічного товару в Україні — 400 грн.

Спираючись на числовий приклад, можна стверджувати, що чисельник формули (15.13) представляє ціну національного това­ру, зіставлену з ціною аналогічного іноземного товару, яка пока­зується в знаменнику. Таке зіставлення забезпечується завдяки тому, що обидві ціни обчислюються у спільній, тобто іноземній валюті. Отже, реальний валютний курс — це коефіцієнт, який показує відношення внутрішніх цін до іноземних цін, обчислених у спільній валюті, або пропорцію, в якій національні товари об­мінюються на іноземні товари. У наведеному прикладі одиниця українського товару обмінюється на 0,8 одиниць американського товару.

Слід враховувати, що реальний валютний курс не змінює тех- ніко-економічні чи споживчі властивості товарів. Він визначає лише цінову конкурентоспроможність національних товарів, тоб­то збільшує або зменшує їх відносну ціну. Так, згідно з наведе­ним числовим прикладом ціна українського товару нижча за ціну аналогічного американського товару в 0,8 раза. Це свідчить про те, що український товар має цінову перевагу перед американсь­ким. Тому для американських покупців вигідніше купувати український товар, а для українських покупців — відмовитися від купівлі американського товару. Чим нижче реальний валютний курс, тим більшим є попит на вітчизняний експорт і нижчим по­пит на імпорт.

Двосторонній та багатосторонній валютний курс

Валютний курс, що відображує пропорцію, в якій вартість на­ціональної валюти оцінюється лише через одну іноземну валюту, називається двостороннім валютним курсом. Якщо ми говори­мо, що 1 дол. США дорівнює 5 грн, то це — двосторонній курс гривні. Але кожна країна має економічні відносини не з однією, а з багатьма країнами. Тому виникає необхідність оцінювати ди­наміку курсу національної валюти щодо певної сукупності валют. З цією метою застосовується багатосторонній валютний курс.

Багатосторонній валютний курс — це індекс національної валюти, обчислений як середньозважена величина на базі індек­сів двосторонніх курсів валют основних торговельних партнерів країни за певний період.

Звернемося до числового прикладу, в якому обмежимося обчи­сленням багатостороннього номінального валютного курсу, оскі­льки він лежить в основі індексу багатостороннього реального ва­лютного курсу. Врахуємо при цьому, що основними торговель­ними партнерами України є Європейський Союз, Російська Феде­рація і США. Припустимо, що їхня частка в структурі зовнішнього товорообороту України становить відповідно 40, ЗО і 10%. Оскі­льки велика кількість інших країн становить у зовнішньому това­рообороті України 20 %, а частка кожної з них є дуже незначною, то вони не враховуються. За цих умов суму часток основних тор­говельних партнерів України доцільно звести до одиниці. Після цього частка EC становитиме 0,5; РФ — 0,375; США — 0,125. Далі припустимо, що за аналізований період індекс двостороннього но­мінального курсу гривні до евро дорівнював 97,2 %, російського рубля — 99,8 %, долара США — 101,4 %. Звідси індекс багатосто­роннього номінального курсу гривні визначиться так:

I_n = 97,2 ? 0,5 + 99,8 ? 0,375 +101,4 ? 0,125 = 98,7 (%).

Отриманий результат свідчить, що багатосторонній номіналь­ний курс гривні (обернене котирування) зменшився на 1,3 % (100,0-98,7). Це означає, що гривня номінально подешевшала, тобто її вартість зменшилася на 1,3 %.

Етапи розвитку міжнародної валютної системи

Економіка кожної країни певним чином інтегрована в міжна­родну економіку. Це стосується і національних валют. Вони є елементами міжнародної валютної системи, в основі якої лежать загальновизнані правила, в тому числі й правила курсоутворення. Сучасна міжнародна валютна система виникла не відразу, а пройшла у своєму розвитку ряд етапів, кожному з яких був при­таманний свій режим курсоутворення.

Перший етап — система золотого стандарту — охоплює період з 1870-х років до початку Другої світової війни (1939). За цією системою курс національної валюти визначався на основі золотого паритету, тобто з урахуванням офіційно встановленого золотого вмісту валют, що обмінювалися між собою. Наприклад, на початку системи золотого стандартуї дол. CUIA містив 23,22 г золота, а золотий вміст британського фунта стерлінгів становив 113 г золота. Звідси один британський фунт стерлінгів коштував 4,87 американських доларів (113 : 23,22).

За системи золотого стандарту національні банки були зо­бов’язані обмінювати паперові гроші на відповідну кількість золо­та. Але з розвитком міжнародної торгівлі, у зв’язку зі збільшенням її обсягів і кількості паперових грошей, для багатьох країн почали виникати труднощі щодо золотого забезпечення цих грошей. Тому з часом обмін паперових грошей на золото припинився.

Другий етап — Бретон-Вудська валютна система, принци­пи якої були закладені в угоді, підписаній 44 країнами у 1944 р. під час конференції у Бретон-Вудсі (США). За цією угодою всі країни-підписанти запроваджували фіксований валютний курс до американського долара за допомогою фіксації в своїх валютах золотого вмісту. Іншими словами, кожна країна, визначаючи са­мостійно вміст золота в своїй валюті, вирішувала, яким має бути курс її валюти відносно американського долара на умовах золо­того паритету. Але на відміну від системи золотого стандарту від країн не вимагалося обмінювати свої валюти на золото. Конвер- тованість у золото зберігалася лише за американським доларом — за ціною 35 дол. за одну унцію (480 г).

Система золотофіксованих валютних курсів, запроваджена в Бретон-Вудсі, була чинною до початку 70-х років 20 ст. У 1971 р. США офіційно заявили про відмову від конвертації долара в зо­лото. Але це був наслідок, а не причина. Головною причиною припинення дії Бретон-Вудської валютної системи стала нестабі­льність курсу американського долара, за допомогою якого визна­чався курс усіх інших валют.

Третій етап — Ямайська валютна система, започаткована у 1976 р., коли члени Міжнародного валютного фонду підписали Ямайську угоду. За цією угодою замість золотофіксованих валют­них курсів запроваджувалася система плаваючих валютних кур­сів. За таких умов курс національної валюти в кожній країні був поставлений в залежність від стану національної економіки та конкурентоспроможності її товарів на міжнародних ринках. Пра­вила, визначені Ямайською угодою, лежать в основі сучасних міжнародних валютних відносин, які допускають кілька різнови­дів плаваючого валютного курсу: вільне плавання, кероване пла­вання, спільне плавання тощо.