Платіжний баланс

Сутність та методологія складання платіжного балансу

Результати зовнішньоекономічної діяльності країни знаходять своє узагальнене відображення в платіжному балансі. Функціо­нально платіжний баланс — це макроекономічна модель, яка охоплює сукупність економічних операцій певної країни з інши­ми країнами і розробляється з метою здійснення контролю за ефективністю зовнішньоекономічної діяльності даної країни та

обґрунтування економічної політики держави.

Платіжний баланс розраховується в національній або інозем­ній валюті й складається із стандартних рахунків і статей, в яких відображуються результати відповідних зовнішньоекономічних операцій. Ці операції охоплюють товарний експорт та імпорт, на­дання та отримання послуг і трансфертів, продаж і купівлю акти­вів тощо.

до цього платіжний баланс складається з двох рахунків — рахун­ка поточних операцій та рахунка операцій з капіталом і фінансо­вих операцій. Спрощений варіант платіжного балансу України за 2003 р. наведено в табл. 15.1.

Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерського обліку. Це означає, що кожна економічна операція має подвійний запис — за кредитом однієї статті та дебетом іншої статті.

Таблиця 15.1

ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС УКРАЇНИ за 2003 рік*

млн дол. США

Закінчення табл.

’Джерело: Звіт Національного банку України за 2003 рік.

За кредитом відповідних статей відображуються зі знаком «+» такі операції, які забезпечують надходження в країну іноземної валюти. До кредитових операцій відносяться: експорт товарів і послуг; надходження з-за кордону доходів і трансфертів; отри­мання іноземних кредитів; продаж нерезидентам нерухомого майна та цінних паперів тощо.

За дебетом відповідних статей обліковуються зі знаком «-» операції, пов’язані з витрачанням країною іноземної валюти. До дебетових операцій відносяться: імпорт товарів і послуг; доходи і трансферти, що переказуються за межі країни; надання кредитів іноземцям; купівля у нерезидентів нерухомого майна та цінних паперів тощо.

Різниця між кредитовими та дебетовими статтями визначає сальдо платіжного балансу.

Переважна більшість операцій, що обліковується у платіжно­му балансі, за своєю сутністю є еквівалентним обміном економі­чними цінностями в різних формах. Але поряд із цим у ньому враховуються і такі операції, які є односторонніми, тобто не су­проводжуються зустрічним потоком економічних цінностей. Операції такого роду відображують надання економічних ціннос­тей на безоплатній основі (безкоштовне передання товарів, неру­хомого майна або фінансових активів). Для врахування цих опе­рацій на умовах подвійного запису в платіжному балансі запро­ваджено статтю «Трансферти». Це означає, що в разі отримання резидентом України гуманітарної допомоги у вигляді товарів ва­ртістю 100 тис. дол. США, у дебетовій статті «Імпорт товарів» зазначена сума буде проставлена з мінусом, а в кредиті статті «Трансферти» — з плюсом.

Згідно з бухгалтерським методом подвійного запису обсяги зовнішньоекономічних операцій по кредиту мають збігатися з обсягом цих операцій по дебету і тому сальдо платіжного балан­су має завжди дорівнювати нулю. Проте на практиці цього не спостерігається. Це пояснюється тим, що інформація про зустрі­чні потоки економічних цінностей за кожною операцією надхо­дить з різних джерел. Наприклад, інформацію про перетин това­рів через митний кордон України надає митна статистика, а інформацію про надходження іноземної валюти та інвалютні платежі акумулює банківська статистика.

Рахунок поточних операцій

Із двох розділів платіжного балансу головним є рахунок поточ­них операцій, або поточний рахунок. Він складається з трьох частин.

Перша частина поточного рахунка — баланс товарів та по­слуг, який відображує співвідношення між експортом та імпор­том товарів і нефакторних послуг. Той компонент цього балансу, що відображує співвідношення між експортом та імпортом това­рів, є балансом товарів, який частіше називають торговельним балансом. Сальдо цього балансу визначається як різниця між експортом та імпортом товарів. Якщо експорт перевищує імпорт, то сальдо торговельного балансу є додатним, а торговельний ба­ланс — профіцитним (або активним). Якщо експорт менший за імпорт, то сальдо торговельного балансу є від’ємним, а торгове­льний баланс — дефіцитним (або пасивним).

Торгівля товарами — це експорт-імпорт «видимих» товарів. Послуги вважаються «невидимими» товарами. В балансі товарів і послуг враховуються лише нефакторні послуги. До них належать послуги, які не пов’язані з використанням факторів виробництва, а спрямовані на виконання певних функцій. У сучасній міжнаро­дній торгівлі до нефакторних послуг відносяться такі послуги: транспортні, будівельні, комунікаційні, туристичні, фінансові тощо.

Сальдо балансу товарів і послуг — це чистий експорт, який є одним із компонентів сукупного попиту (сукупних витрат). Як видно з даних табл. 15.1, в Україні у 2003 р. сальдо цього балансу було додатним і становило 1288 млн дол. США. Такий результат був забезпечений за рахунок балансу послуг, додатне сальдо яко­го суттєво перекрило від’ємне сальдо балансу товарів.

Друга частина поточного рахунка — доходи. В цій частині по­точного рахунку відображається міжнародний рух доходів від факторних послуг, до яких відносяться послуги, пов’язані з вико­ристанням факторів виробництва.

Третя частина поточного рахунка — поточні трансферти. У платіжному балансі трансферти являють собою некомпенсова- ну передачу іншій країні або отримання від інших країн матеріа­льних і фінансових цінностей. Слід розрізняти поточні та капіта­льні трансферти. Рух поточних трансфертів враховується в рахунку поточних операцій, а рух капітальних трансфертів — у рахунку операцій з капіталом і фінансових операцій.

Поточними є такі трансферти, які на безоплатній основі збі­льшують рівень доходу та споживання товарів і послуг країни- реципієнта (країни, що одержує трансферти) за рахунок країни- донора (країни, що надає трансферти). До складу поточних трансфертів відносяться: пенсії, дарунки, грошові перекази, гу­манітарна та технічна допомога тощо. В платіжному балансі са­льдо поточних трансфертів — це чисті поточні трансферти, які обчислюються як різниця між надходженням трансфертів і ви­платою трансфертів. За даними табл. 15.1, у 2003 р. чисті поточні трансферти в Україні становили 2184 млн дол. США.

Підсумовуючи всі статті поточного рахунка, отримуємо ба­ланс рахунка поточних операцій. Як видно з табл. 15.1, у 2003 р. Україна вийшла на додатне сальдо рахунка поточних операцій у сумі 2891 млн дол. США. Такий результат утворився внаслідок додатного сальдо балансу послуг (1557 млн дол. США) та статті «Поточні трансферти» (2184 млн дол. США) і від’ємного сальдо балансу товарів (- 269 млн дол.

Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій

Цей рахунок (у подальшому будемо застосовувати його ско­рочену назву — рахунок капітальних операцій) відображує пото­ки капіталу, пов’язані з капітальними трансфертами, купівлею- продажем матеріальних, нефінансових і фінансових активів, а та­кож зобов’язаннями. Він має дві частини: рахунок операцій з ка­піталом і фінансовий рахунок.

Рахунок операцій з капіталом відбиває рух капітальних трансфертів і нефінансових активів. Основною статтею цього ра­хунка є стаття «Капітальні трансферти». До капітальних відно­сяться такі трансферти, які ведуть до зміни в обсягах активів чи пасивів донора та реципієнта. В результаті операцій з капіталь­ними трансфертами капітал в країні-реципієнті збільшується, а в країні-донорі зменшується. Капітальні трансферти можуть нада­ватися у вигляді передання прав власності на основний капітал чи анулювання боргу, а також грошових переказів, спрямованих на збільшення активів отримувача (акції, нерухоме майно тощо). Капітальні трансферти одержані резидентами, відображуються у кредиті, а передані нерезидентам — у дебеті. Як видно з даних табл. 15.1, в Україні у 2003 р. результатом руху капітальних трансфертів та нефінансових активів стало від’ємне сальдо раху­нка операцій з капіталом у сумі 17 млн дол. США.

Фінансовий рахунок відображує операції з фінансовими акти­вами та зобов’язаннями, які виникають у резидентів відносно не­резидентів. У платіжному балансі виокремлюються чотири фун­кціональні групи активів і зобов’язань: прямі інвестиції, портфельні інвестиції, інші інвестиції, резервні активи.

Прямі інвестиції — це міжнародна інвестиційна діяльність, яка передбачає встановлення довгострокових відносин між інвестором- нерезидентом і господарською одиницею-резидентом. Метою пря­мого інвестування є не лише отримання доходу, а й суттєвий вплив на управління підприємством-резидентом шляхом участі інвестора- нерезидента в його капіталі. Критерієм визначення інвестицій як прямих є вимога, згідно з якою іноземний інвестор має володіти не менш як 10 % акціонерного капіталу підприємства.

Портфельні інвестиції включають операції з борговими зо­бов’язаннями у формі цінних паперів (акції, облігації, векселі), здій­снювані лише з метою одержання доходу. Тому до них належать такі фінансові інвестиції, завдяки яким іноземний інвестор володіє акціями в обсязі менш як 10 % акціонерного капіталу підприємства.

Інші інвестиції охоплюють усі ті операції з активами і зо­бов’язаннями, які не відносять до прямих і портфельних інвести­цій, а також до резервних активів. До складу інших інвестицій входять усі види кредитів (довгострокові, середньострокові, ко­роткострокові, торговельні); приріст (зменшення) залишків іно­земної валюти на кореспондентських рахунках, депозити тощо.

Віднесення операцій з інвестиціями на кредит або дебет здій­снюється згідно із загальним правилом. До кредитових відно­сяться операції, що забезпечують приплив капіталу в країну і в такий спосіб збільшують її пасиви та зобов’язання або зменшу­ють вимоги до неї. До них належать: надходження інвестицій у формі рухомого та нерухомого майна; купівля нерезидентами ві­тчизняних акцій та облігацій; отримання резидентами іноземних кредитів. До дебетових відносяться операції, які викликають від­плив капіталу з країни, що збільшує її активи та вимоги або зме­ншує її зобов’язання. Ними є: здійснення реальних і фінансових інвестицій в інші країни, надання кредитів іноземцям.

Резервні активи (міжнародні резерви) — це високоліквідні фінансові активи, що знаходяться під контролем центрального банку країни і можуть використовуватися для фінансування де­фіциту платіжного балансу та здійснення інтервенцій на валют­ному ринку. В Україні до складу резервних активів входять: мо­нетарне золото, іноземна валюта, резервна позиція України в МВФ, спеціальні права запозичення, що належать Україні.

Монетарне золото — це високочисте золото у формі монет, злитків або брусків не нижче 995 проби, яке перебуває у власнос­ті чи під контролем Національного банку України. При цьому ва­га золота вимірюється тройськими унціями (1 унція дорівнює 31,103480 г). Іноземна валюта включає готівку у вільно конвер­тованій валюті та вимоги центрального банку країни до нерези­дентів у формі короткострокових депозитів у золоті та вільно конвертованій валюті, казначейських векселів, короткострокових і довгострокових цінних паперів нерезидентів тощо.

Резервна позиція у МВФ являє собою вимоги країни до МВФ, що визначаються на базі співвідношення між квотою даної краї­ни у Фонді та активами Фонду. При цьому обсяг квоти (внеску) країни у Фонді залежить від величини її ВВП, масштабів зовніш­ньоторговельного обороту і міжнародних резервів. Для України це співвідношення становить 0,646 %.

Спеціальні права запозичення — це активи країни, що обчислю­ються в міжнародній грошовій одиниці, яка називається «спеціальні права запозичення» (СПЗ). Досить часто її визначають за англійсь­кою абревіатурою — SDR (special drawing rights). Ця міжнародна ва­люта не має готівкової форми, а існує лише у вигляді записів на спе­ціальних рахунках співучасників МВФ. Курс СПЗ визначається на базі кошика валют провідних країн-членів МВФ. Починаючи з 1 січ­ня 1999 р. одиниця СПЗ стала визначатися на базі лише чотирьох ва­лют (американського долара, евро, єни та фунта стерлінгів).

Слід враховувати, що резервні активи є зобов’язаннями інозе­мних центральних банків та інших фінансових установ, які є емі­тентами цих активів. Тому збільшення резервних активів країни означає збільшення її вимог до нерезидентів, що відображується в дебеті зі знаком «-», а скорочення резервних активів свідчить про зменшення вимог країни до нерезидентів, що відображується в кредиті зі знаком «+».

Взаємозв’язки рахунків та врівноваження платіжного балансу

Поточний рахунок і рахунок капітальних операцій не є ізольо­ваними розділами платіжного балансу, а пов’язані між собою. Зв’язок між ними проявляється в тому, що в рахунку поточних операцій відображується вартість реальних потоків, тобто рух товарів і послуг, а в рахунку капітальних операцій — переважно обсяги фінансових потоків, тобто рух фінансових активів і зо­бов’язань, що виникають у зв’язку з рухом товарів і послуг. Як­що між реальними і фінансовими потоками виникає дисбаланс, то він усувається за допомогою рахунка капітальних операцій.

Наприклад, країна має дефіцит поточного рахунка. Це озна­чає, що в даній країні витрати іноземної валюти, пов’язані з оплатою імпорту та факторних послуг і надання трансфертів іно­земцям, перевищують надходження іноземної валюти, пов’язані з виручкою від експорту, наданням факторних послуг і отриман­ням трансфертів від іноземців.

Як фінансується цей дефіцит? Він фінансується чистим при­пливом капіталу з-за кордону. Для цього країна повинна взяти позику в іноземців або продати іноземцям певну кількість своїх активів. Саме ці фінансові операції відображуються в рахунку капітальних операцій. І навпаки, якщо в країні виникає профі- цит поточного рахунка, то він створює передумови для чисто­го відпливу капіталу за кордон. Це означає, що країна викорис­товує надлишок заробленої валюти для купівлі за кордоном не­рухомого майна, фінансових активів або надання кредитів іно­земцям.

Якщо надходження іноземної валюти від поточних операцій менші за її витрати на ці операції, то сальдо поточного рахунка є від’ємним. На противагу цьому приплив іноземного капіталу, який є джерелом фінансування дефіциту поточного рахунку, породжує додатне сальдо рахунка капітальних операцій. Якщо, навпаки, надходження іноземної валюти від поточних операцій перевищує її витрати на ці операції, то сальдо поточного рахун­ка є додатним, а відплив вітчизняного капіталу за кордон поро­джує від’ємне сальдо рахунка капітальних операцій. Але в усіх випадках платіжний баланс урівноважується за умов, коли саль­до поточного рахунка дорівнює сальдо рахунка капітальних операцій з протилежним знаком за одночасного врахування са­льдо статті «Помилки та упущення». Це можна виразити такою формулою:

де BP — сальдо платіжного балансу; CA — сальдо поточного ра­хунка; KA — сальдо рахунка капітальних операцій; EO — сальдо статті «Помилки та упущення».

Згідйо з табл. 15.1, окремі розділи платіжного балансу Украї­ни у 2003 р. мали таке сальдо:

За таких умов додатне сальдо поточного рахунка нейтралізу­ється сумою від’ємних сальдо рахунка капітальних операцій і статті «Помилки та упущення», що робить платіжний баланс рів­новажним:

Платіжний баланс є рівноважним завжди — за своїм визна­ченням. Незбалансованими можуть бути лише окремі статті та рахунки. Але економісти і політики, оцінюючи платіжний ба­ланс, досить часто говорять про його дефіцит або профіцит. Така оцінка платіжного балансу є правомірною, оскільки мова йде про неповний платіжний баланс, що охоплює поточний рахунок і ра­хунок капітальних операцій, з якого виключається стаття «Резер­вні активи». Неповний платіжний баланс, визначений на цих умовах, називається балансом автономних операцій, тобто опе­рацій, які здійснюються суб’єктами приватної економіки без уча­сті держави. На противагу цьому операції, що пов’язані з резерв­ними активами, здійснюються державою і називаються неавто­номними.

Отже, платіжний баланс стає дефіцитним або профіцитним за умов, якщо нерівноважним є баланс автономних операцій. Саль­до балансу автономних операцій можно визначити за формулою де BP_a — сальдо балансу автономних операцій; RES — сальдо статті «Резервні активи».

Нерівноважність балансу автономних операцій свідчить про те, що країна отримала від всіх автономних операцій менше або більше іноземної валюти, ніж витратила на такі операції. Цей дисбаланс усувається за рахунок неавтономних операцій з резер­вними активами, що знаходяться під контролем центрального ба­нку. Якщо баланс автономних операцій є дефіцитним, то він по­кривається за рахунок скорочення резервних активів централь-

ного банку, яке означає зменшення вимог країни до нерезидентів і тому обліковується у кредиті зі знаком «+». У такому стані Україна знаходилася у 1998 р., коли її міжнародні резерви були виснажені на 1324 млн дол. США.

Якщо, навпаки, баланс автономних операцій складається з профіцитом, то його надлишок використовується для поповнення резервних активів. Це свідчить про збільшення вимог країни до нерезидентів і тому обліковується в дебеті зі знаком «-». Саме таку ситуацію унаочнює табл. 15.1, згідно з якою у 2003 р. Україна поповнила свої резервні активи на 2045 млн дол. США.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що від’ємне або додатне сальдо балансу автономних операцій нейтралізується додатним або від’ємним сальдо статті «Резервні активи», тобто BP_a = -RES. Завдяки цьому платіжний баланс урівноважується: BP = BP_a + + RES = 0. При цьому зменшення резервних активів, що відобра­жується зі знаком «+», відповідає дефіцитному платіжному бала­нсу, а збільшення резервних активів, що відображується зі зна­ком «-», відповідає профіцитному платіжному балансу.

15.2.