Причини та наслідки інфляції

Для того щоб управляти інфляцією, потрібно знати чинники (причини), що її викликають. Серед макроекономістів не існує єдиної думки щодо інфляційних чинників. Прихильники кейнсі- анської теорії розглядають це питання у форматі інфляції попи­ту.

Спираючись на позицію кейнсіанців, рівень цін в економіці можна визначити так:

де P — рівень цін в економіці; Y^ad — сукупний попит; Y_p — по­тенційний ВВП.

145

Оцінюючи формулу (6.7), слід зазначити, що монетаристи ви­ходять із двох передумов, які, на їх думку, притаманні довго­строковому періоду: 1) швидкість обігу грошей є стабільною ве­личиною; 2) обсяг реального ВВП визначається не монетарними, а лише реальними чинниками, тобто факторами виробництва. За цих передумов, згідно з формулою (6.7), збільшення грошової маси викликає прямо пропорційне зростання сукупного попиту і цін. Тому у прихильників монетаристської теорії надмірне збіль­шення грошової маси є причиною зростання сукупного попиту та інфляції/^

Прихильники кейнсіанської теорії по-іншому бачать зв’язок між грошовою масою і сукупним попитом. Із кейнсіанської теорії випливає, що джерелом сукупного попиту є не гроші, а дохід, який отримують суб’єкти економіки внаслідок розподілу вироб­леного ВВП.

Отже, у кейнсіанців грошова маса є не джерелом сукупного попиту, а засобом його реалізації. В тій мірі, в якій надмірним є сукупний попит, у такій самій мірі надмірною є і грошова маса, що забезпечує цей попит платіжними засобами. Завдяки цьому залежність інфляції від надмірного сукупного попиту може опо­середковано репрезентуватися через залежність інфляції від над­мірної грошової маси.

Емпіричні дослідження виявляють суттєву кореляцію між ін­фляцією та індексом грошової маси в короткостроковому періоді та високу кореляцію між ними в довгостроковому періоді. Завдя­ки цьому грошова маса широко використовується в аналізі та прогнозуванні інфляції як екзогенна змінна макроекономічних моделей. Проте слід ураховувати, що кореляція і причинність — це не те саме. Кореляція відображує таке відношення між окре­мими явищами, в межах якого одне явище супроводжується ін­шим явищем, незалежно від того, чим зумовлюється зв’язок між ними — прямою причинністю, оберненою причинністю чи нас­лідком спільної причини. Причинність є лише таким відношен­ням між окремими явищами, в межах якого одне з них (причина) з неминучою необхідністю породжує інше (наслідок).

Враховуючи відмінність між кореляцією і причинністю, мож­но зробити такі висновки. Якщо домінує інфляція попиту, то надмірне зростання грошової маси є наслідком надмірності суку­пного попиту. Тому між індексом грошової маси та інфляцією спостерігається кореляція. Якщо домінує інфляція витрат, то від­повідне збільшення пропозиції грошей є не причиною, а наслід­ком зростання цін і попиту на гроші. Про це також свідчить ко­реляція між індексом грошової маси та інфляцією. Отже, у кейнсіанців надмірна грошова маса є не причиною інфляції, а за­собом реалізації причин інфляції.

Сучасна макроекономіка та економічна практика перекону­ють, що інфляцію не можна пояснити лише надмірним сукупним попитом в умовах повної зайнятості або надмірною грошовою масою.

Чинники інфляції попиту. Як відомо, інфляція такого виду виникає в умовах випереджального зростання сукупного попиту порівняно із сукупною пропозицією, тобто за умов виникнення над­мірного сукупного попиту. Але варто пам’ятати, що сукупний по­пит є агрегатною величиною, яку можна розкласти на три елемен­ти: урядовий попит, попит приватної економіки, іноземний попит. Це дає підстави віднести до чинників інфляції попиту такі чинни­ки, які викликають надмірність цих складових сукупного попиту.

1) Чинники, що викликають надмірний урядовий попит. Такий попит проявляється через бюджетний дефіцит. Але інфляція спричиняється лише в тому випадку, коли бюджетний дефіцит фінансується за рахунок грошово-кредитної емісії. За цих умов зростання урядового попиту не забезпечується адекватним зрос­танням реального ВВП, тобто сукупної пропозиції. Коли ж бю­джетний дефіцит фінансується за рахунок позик, то надмірний урядовий попит нейтралізується відповідним скороченням попи­ту позикодавців. Отже, чинником інфляції є емісійне фінансу­вання бюджетного дефіциту.

2) Чинники, що викликають надмірний приватний попит. До таких чинників можна віднести надмірне емісійне фінансування приватної економіки, випереджальне зростання доходів населен­ня порівняно із обсягами виробництва, ажіотажний інвестицій­ний та споживчий попит, інші чинники, що забезпечують випе­реджальне зростання приватного попиту порівняно із сукупною пропозицією.

3) Чинники, що викликають надмірний іноземний попит на ві­тчизняні товари та послуги. Такий попит виникає у зв’язку з ви­переджальним зростанням експорту порівняно з імпортом. Унас­лідок цього на внутрішньому ринку сукупний попит зростає на різницю між експортом (доходи) та імпортом (витрати), а сукуп­на пропозиція скорочується на різницю між імпортом (увезенням товарів і послуг) та експортом (вивезенням товарів і послуг).

Чинники інфляції витрат. Нагадаємо, що інфляція витрат виникає внаслідок збільшення витрат на одиницю продукції, що проявляється через скорочення сукупної пропозиції.

• До внутрішніх чинників інфляції витрат слід віднести:

1) зростання цін на проміжну продукцію (сировину, паливо, електроенергію тощо). Коли такі ціни зростають, то у підсумку зростають ціни і на кінцеві товари та послуги;

2) зменшення продуктивності ресурсів (переважно це стосу­ється природних ресурсів);

3) випереджальне зростання номінальної заробітної плати по­рівняно з продуктивністю праці;

4) підвищення податків на продукти.

Окремо слід виділити чинники, що відображують вплив на ці­ни монопольної влади. Передусім таким чинником є підвищення цін підприємствами-монополістами з метою отримання наднор- мального (монопольного) прибутку. Монопольне зростання цін, як правило, має нетривалий період, оскільки в довгостроковому періоді воно усувається через появу конкурентів. Іншим чинни­ком, що реалізує вплив монопольної влади на інфляцію витрат, є зростання цін, які адмініструються державою. В Україні адміні­стративне регулювання застосовується відносно цін на хліб, квар­тирної плати, тарифів на електричну і теплову енергію тощо. Ви­користовуючи монопольне право регулювати ціни, держава під­вищує їх не тоді, коли зростають середні витрати, а згідно з ціля­ми економічної та соціальної політики.

• Зовнішні чинники реалізуються через імпорт товарів і по­слуг. Якщо зростають ціни на імпортну продукцію, то одночасно з продукцією країна імпортує інфляцію витрат. Складовим цієї інфляції є зростання митної вартості продукції, зниження курсу національної валюти, підвищення податків на імпорт. Типовим прикладом імпортованої інфляції є зростання цін на імпортні енергоносії.

Інфляційні очікування. Роль інфляційних очікувань полягає в тому, що економічні суб’єкти, фіксуючи загальне зростання цін у минулому періоді або передбачаючи несприятливу економічну кон’юнктуру в майбутньому періоді, впливають на динаміку цін. Реагуючи на несприятливі очікування, наймані працівники напе­ред вимагають підвищення заробітної плати, підприємства зазда­легідь підвищують ціни на свою продукцію, комерційні банки упе- реджувально піднімають проценти за кредит тощо.

Інфляція є наслідком як сталих, постійних чинників, так і чинників мінливих, тимчасових. Постійний компонент загальної інфляції називається базовою інфляцією. В практиці макроеко- номічного аналізу та прогнозування для визначення індексу ба­зової інфляції загальний індекс інфляції коригується на такі зміни цін, які викликаються впливом сезонних чинників або регулю­ються державою.

Інфляція впливає на різні аспекти соціально-економічного життя країни. Негативні економічні та соціальні наслідки викликає ви- сока інфляція. Розглянемо основні соціально-економічні наслідки високої інфляції.

1. Зниження реальних доходів населення. Воно виникає за умов, коли темп зростання номінальних доходів людей нижчий від темпу інфляції. Це стосується передусім осіб, які отримують фіксовані номінальні доходи (працівники державних установ, пен­сіонери та інші особи, що живуть за рахунок соціального забез­печення). Втрачають реальні доходи і робітники, що працюють у депресивних галузях, в яких відсутні можливості для підви­щення номінальної заробітної плати пропорційно зростанню цін. На противагу їм робітники, що працюють в прогресуючих галу­зях, мають можливості домагатися пропорційного або навіть ви­переджального зростання номінальної заробітної плати порівня­но з інфляцією.

2. Знецінення фінансових активів;. Під впливом інфляції зменшується реальна вартість фінансових активів із фіксованою вартістю (ощадні рахунки, облігації тощо). Зазвичай майже всі фінансові активи приносять дохід у формі процента. Але якщо темп інфляції перевищує процентну ставку, то їхня реальна вар­тість зменшується.

3. Порушення відносин між позикодавцями та позичальни­ками. Від інфляції виграють позичальники коштів (дебітори), а програють позикодавці (кредитори).

4. Зниження мотивації до інвестування. Як відомо, інвес­тиційні кошти вкладаються на тривалий період, в межах якого економічна кон’юнктура і прибутковість капіталу можуть зміню­ватися. Одним із показників економічної кон’юнктури є інфляція. Якщо через кілька років інфляція зросте порівняно з поточним періодом, то прибутковість вкладених інвестицій реально може зменшитися. Тому в умовах нестабільної інфляції, яка не підда­ється прогнозуванню, у підприємств знижується мотивація до ін­вестування.

5. Перерозподіл доходів між приватним сектором і держа­вою. В умовах інфляції існує кілька шляхів перерозподілу дохо­дів домогосподарств на користь держави. Основний з них зумов­лений тим, що інфляція зменшує реальну вартість грошей або їх­ню купівельну спроможність. Тому домогосподарства несуть пе­вні втрати від зменшення реальної величини своїх грошових за­лишків (запасів). Ці втрати є інфляційним податком, який отри­мує держава як емітент грошей.

6.3.