Роль інвестицій в економіці

Відомо, що інвестиції — це витрати, здійснювані економічни­ми суб’єктами з метою нагромадження капіталу, що передбачає створення нового капіталу та відшкодування зношеного капіталу.

Перший напрям пов’язаний із сукупним попитом. Коли зрос­тають інвестиції, то в короткостроковому періоді збільшується попит на інвестиційні товари. Він збільшується за умови, що об­сяг інвестицій в наступному періоді (Z_z) збільшується порівняно з попереднім періодом {I_t-ι). Наприклад, якщо в попередньому періоді інвестиції становили Z_z_/, а в наступному — I_h то різниця між ними відображує приріст інвестицій в періоді t порівняно з періодом (t - 1), тобто M_t = I_t- I_t-I.

Приріст інвестицій — це приріст попиту на інвестиційні това­ри, який є компонентом сукупного попиту. У зв’язку з цим збіль­шення інвестиційного попиту за інших незмінних умов викликає зростання сукупного попиту та обсягів виробництва, тобто ВВП. Отже, першим результатом зростання інвестицій є збільшення сукупного попиту і ВВП у короткостроковому періоді.

Другий напрям впливу інвестицій на економіку пов’язаний з капіталоутворенням. Нагадаємо, що інвестиції — це потік, а капі­тал — запас. Отже, капіталоутворення являє собою процес перет­ворення інвестицій в капітал. Тому кожна одиниця інвестицій, тобто потоку, збільшує капітал, тобто запас. Але це не означає, що обсяг капіталу стає більшим на величину інвестицій. Слід враховувати, що наявний капітал постійно зношується в процесі виробництва і потребує відновлювальних інвестицій. Це означає, що обсяг капіталу формується під впливом двох протилежних сил: інвестування, яке збільшує обсяг капіталу, і зношення (амор­тизації), яке зменшує обсяг капіталу.

Розглядаючи зв’язок між інвестиціями та обсягом капіталу, слід зважати на відмінність чистих і валових інвестицій. До чис­тих інвестицій відносяться такі витрати, які спрямовуються лише на створення нового, тобто додаткового капіталу (будівництво за­воду або цеху, житла, шляхів, придбання додаткових машин, устат­кування тощо). Валові інвестиції охоплюють як створення нового капіталу, так і заміну зношеного капіталу новими капітальними засобами. Виходячи з цього валові інвестиції можна визначити за такою формулою:

де— відповідно валові та чисті інвестиції за період t; d— норма амортизації, яка відображує ту частку, на яку щорічно зношується капітал, K_t — середня вартість капіталу за період t, — вартість амортизованого капіталу, тобто зношеного в процесі виробництва за період t.

Із рівняння (8.1) видно, що чисті інвестиції — це така частина валових інвестицій, яка відображує їх перевищення порівняно з вартістю зношеного капіталу. Тому, спираючись на рівняння (8.1), чисті інвестиції можна визначати за формулою

У свою чергу, перевищення валових інвестицій над вартістю амортизованого капіталу дорівнює створенню нового капіталу, тобто'визначає приріст капіталу. Отже, приріст капіталу зале­жить не від валових, а від чистих інвестицій:

Якщо до обсягів капіталу на кінець попереднього періоду (або на початок наступного періоду) додати приріст капіталу (чисті інвестиції) в наступному періоді, то можна визначити обсяг капі­талу на кінець наступного періоду:

Приріст капіталу збільшує виробничі потужності економіки, тобто довгострокову сукупну пропозицію, яка дорівнює потен­ційному ВВП.

Гранична продуктивність капіталу відображує приріст продукту, що припадає на додаткову одиницю капіталу за не­змінної кількості інших факторів виробництва (переважно — праці):

де MPK — граничний продукт капіталу.

Перший член правої частини рівняння (8.5) — це обсяг продук­ту, виробленого за (К + 1) одиниць капіталу та L одиниць праці; другий член — обсяг продукту, виробленого за K одиниць капі­талу та L одиниць праці. Отже, рівняння (8.5) виявляє, що гранич­ний продукт капіталу є різницею між обсягом продукту, виготов­леного за (К + 1) одиниць капіталу, та обсягом продукту, виготов­леного за K одиниць капіталу.

Залежність продукту від капіталу демонструє виробнича функ­ція (рис. 8.1)

Рис. 8.1. Виробнича функція

Виробнича функція, наведена на рис. 8.1, показує, як обсяг продукту залежить від обсягу капіталу за незмінної кількості праці. В міру збільшення обсягів капіталу його гранична продук­тивність (MPK) зменшується, тобто падає швидкість зростання продукту, яке спричинюється зростанням капіталу. Така залеж­ність притаманна й іншим факторам виробництва. Це означає, що існує закон спадної віддачі змінного фактора виробництва, в то­му числі й капіталу.

Поряд з цим слід зауважити, що застосування показника гра­ничного продукту капіталу в натуральних одиницях можливе ли­ше на абстрактно теоретичному рівні. На конкретному рівні ми ма­ємо справу з грошовими одиницями. Тому, щоб пов’язати між со­бою зростання ВВП і приріст капіталу, потрібно перейти до по­казника, який відображує вартість граничного продукту капіталу. Таким показником є гранична виручка від використання капіталу (MRK).

Визначити вплив приросту капіталу на збільшення потенцій­ного ВВП можна за формулою

Із підрозд. 4.1 відомо, що фактичний ВВП визначається потен­ційним ВВП лише як тенденція, тобто в довгостроковому періоді. Отже, якщо першим результатом зростання інвестицій є зростан­ня сукупного попиту та ВВП у короткостроковому періоді, то його результатом у довгостроковому періоді є збільшення обсягів капіталу і потенційного ВВП.

Доцільно звернути увагу на те, що інвестиції по-різному впливають на збільшення ВВП у короткостроковому і довгостро­ковому періодах. У короткостроковому періоді на зростання су­купного попиту та обсягів виробництва впливає приріст валових інвестицій порівняно з попереднім періодом. У довгостроковому періоді зростання обсягів капіталу залежить не від приросту інве­стицій, а від обсягу чистих інвестицій, тобто від співвідношення між валовими інвестиціями та вартістю зношеного капіталу (амортизацією). Це співвідношення визначає економічну динамі­ку, тобто здатність економіки нарощувати або зменшувати свої виробничі потужності.

Здатність економіки до нарощування своїх виробничих поту­жностей може виникати лише за умов, коли валові інвестиції пе­ревищують амортизаціюЗа таких умов чисті інвестиції

є додатною величиною. Тому збільшуються обсяг капіталу, дов­гострокова сукупна пропозиція і потенційний ВВП. Якщо при цьому валові інвестиції збільшуються, тобтото за інших незмінних умов зростатиме і сукупний попит, що викликає збіль­шення обсягів виробництва, тобто ВВП.

Наприклад, згідно з даними Госкомстата України у 1999 р. ва­лове нагромадження основного капіталу (валові інвестиції) в еко­номіці країни становили 25 131 млн грн, а споживання основного капіталу (амортизація) в цьому році дорівнювало 23 230 млн грн.

Протилежна ситуація виникає за умов, коли валові інвестиції менші, ніж амортизація (Iзалеж­ною змінною, а чинники, які впливають на інвестиції, — незале­жними змінними. Отже, інвестиційна функція відповідає на пи­тання: від яких чинників залежить обсяг інвестицій?

Слід зауважити, що інвестиції є системою, яка складається з кількох елементів, динаміка кожного з яких знаходиться під впливом неоднакових чинників. Тому інвестиційну функцію до­цільно розглядати для кожного компонента інвестиційної систе­

ми окремо: інвестиції в основний капітал, інвестиції в житлове будівництво, інвестиції в запаси.

• Центральне місце серед усіх інвестицій посідають інвестиції в основний капітал. Аксіомою є те, що підприємці інвестують з ме­тою максимізації прибутку. На загальному рівні це положення ніким не спростовується. Проте на конкретному рівні, тобто на рівні втілення його в інвестиційну функцію, в макроекономічній теорії єдиного погляду не існує. Серед різних підходів до вирі­шення цієї проблеми найбільшої уваги варті кейнсіанський та неокласичний.

Кейнсіанська функція інвестицій

І

і

> )

[

Оскільки метою інвестування є збільшення прибутку, то це передбачає зіставлення інвестиційних витрат і вигод від інвесту­вання. Попит виникає лише на такі інвестиції, вигоди від яких у формі прибутку перевищують інвестиційні витрати. У Кейнса ін­вестиційними витратами є вартість капітального майна, а виго­дами від інвестування — дисконтована вартість очікуваних при­бутків. Для їх зіставлення Кейнс використовує категорію, яка має назву «гранична ефективність капіталу».

188

За своїм визначенням гранична ефективність капіталу — це така ставка процента, що врівноважує дисконтовану (теперішню) вартість прибутків, які очікується отримати від використання ка­пітального майна, з вартістю капітального майна.

де K — вартість капітального майна (інвестиційного проекту); PR — очікуваний прибуток (чистий); R' — гранична ефективність ка­піталу; t — роки, протягом яких має використовуватися капіталь­не майно (реалізується інвестиційний проект).

Для пояснення внутрішньої логіки формули (8.7) розглянемо числовий приклад, в якому є лише два інвестиційних проекти (Ki і К2). Припустимо, що вони мають дворічний цикл життя та од­накову вартість капітального майна, яка становить 1000 грн. Але кожний з них має різну величину очікуваних прибутків. Згідно з проектом Ki очікуваний прибуток становить у першому році 480 грн, у другому — 864 грн; згідно з проектом К2 — відповідно 440 грн і 726 грн.

Підставивши ці дані у рівняння (8.7), матимемо:

Перетворимо ці рівняння у квадратні рівняння з одним неві­домим (1 + R*) у порядку черговості інвестиційних проектів:

Рспн’язяппіи кяаппатні півняння птпимягмп :

Порівнюючи прибутковість і граничну ефективність капіталу аналізованих проектів, можна зробити такі висновки. Прибутко­вість капіталу за проектом К\ вища від прибутковості капіталу за проектом Кг- Гранична ефективність капіталу за проектом К\ та­кож перевищує граничну ефективність капіталу за проектом K^. Отже, чим вищою є прибутковість капіталу, тим вищою є й гра­нична ефективність капіталу.

Кейнс розрізняв граничну ефективність індивідуального капі­талу та граничну ефективність сукупного капіталу. При цьому роль граничної ефективності сукупного капіталу у Кейнса віді­грає найвища гранична ефективність індивідуальних капіталів. У числовому прикладі, що розглядається, гранична ефективність сукупного капіталу дорівнює 20 %.

Гранична ефективність капіталу є аналітичним інструментом. Дійсна ефективність капіталу залежить від процентної ставки, яка формується на ринку позичкового капіталу. Це означає, що в процесі визначення доцільності вкладання коштів у певний інве­стиційний проект кожний інвестор має зіставляти ринкову про­центну ставку з граничною ефективністю капіталу.

Якщо ринкова процентна ставка дорівнюватиме граничній ефек­тивності капіталу, тобто, то має місце тотожність між дискон­тованою вартістю очікуваних прибутків і вартістю капітального майна та забезпечується проста окупність інвестицій без будь-якої вигоди для інвестора. Щоб вкладання інвестицій у відповідний вид капітального майна було вигідним, ринкова процентна ставка має бути нижчою за граничну ефективність капіталу, тобто і < R. Згідно з рівнянням (8.7) лише за цих умов дисконтована вартість очікува­них прибутків перевищить вартість капітального майна, а інвестор крім окупності своїх коштів отримає й додатковий прибуток.

Отже, ми маємо, з одного боку, процентну ставку, яка відоб­ражує ринкову ціну інвестицій, з іншого — граничну ефективність капіталу, яка відіграє роль верхньої межі процентної ставки. Чим меншою за граничну ефективність капіталу є процентна ставка, тим більше дисконтована вартість очікуваних прибутків перевищує вар­тість капітального майна і тим більшим є попит на інвестиції.

Залежність інвестицій від ставки процента і граничної ефектив­ності капіталу унаочнює графік, наведений на рис. 8.2. На горизон­тальній осі графіка відкладено чотири інвестиційних проекти варті­стю Л, I₂ Дз Л, гранична ефективність капіталу яких становить від­повідно 20,18,12, 8 %, на вертикальній осі — процентна ставка, яка зростає від 5 % до 20 %. При цьому верхньою межею для процент­них ставок, за яких інвестиції є економічно доцільними, слугує гра­нична ефективність сукупного капіталу, що становить 20 % і дорів­нює граничній ефективності першого інвестиційного проекту.

Рис. 8.2. Графік сукупного попиту на інвестиції

За Кейнсом рис. 8.2 можна прокоментувати так: обсяг сукуп­них інвестицій намагатиметься зростати, допоки не залишиться більше таких інвестиційних проектів, гранична ефективність яких перевищувала б процентну ставку. Згідно з графіком, якщо про­центна ставка становить 20 %, то інвестиційний попит дорівнює нулю, оскільки не існує інвестиційних проектів, гранична ефек­тивність яких перевищує таку процентну ставку. Зі зниженням процентної ставки до 15 % економічно доцільними будуть інвес­тиції в перший та другий проекти, гранична ефективність яких відповідно дорівнює 20 % і 18 %, тобто понад 15 %. У цьому ви-

Спираючись на рис. 8.2, можна зробити висновок, що інвести­ційний попит зростає в міру зниження процентної ставки. Отже, інвестиції знаходяться в оберненій залежності від процентної ставки, рівень якої не може перевищувати граничну ефективність капіталу. Виходячи з цього кейнсіанську функцію інвестицій мож­но подати такою формулою:

Неокласична функція інвестицій

Прихильники неокласичної функції інвестицій в основний ка­пітал спираються на дві передумови. Перша передумова — по­пит підприємців на інвестиції залежить від розриву між бажаним і наявним обсягами основного капіталу, який потрібно усувати за рахунок інвестицій. При цьому бажаним обсягом основного капі­талу є такий, який підприємці хотіли б мати у майбутньому періо­ді. Друга передумова — підприємці не можуть миттєво усувати розрив між наявним і бажаним обсягами основного капіталу. То­му їхній попит на інвестиції в кожному поточному періоді зале­жить не лише від розриву між наявним і бажаним обсягами основ­ного капіталу, а й від швидкості (інтенсивності), з якою вони ма­ють намір нарощувати основний капітал.

Бажаний обсяг основного капіталу Згідно з неокласич­ним підходом бажаний обсяг основного капіталу залежить від граничних витрат на капітал і обсягів виробництва, очікуваних у майбутньому періоді. Граничні витрати на капітал (MCK) відо­бражують витрати підприємців, пов’язані з використанням у ви­робництві додаткової одиниці основного капіталу. їх рівень ви­значається з урахуванням кількох чинників.

По-перше, щоб мати змогу інвестувати підприємство змушене взяти гроші у позику. За їх використання воно несе витрати, пов’язані з оплатою процентів. Нехай в розрахунку на одну гривню основного капіталу ці витрати становлять г гривень. Можно припу­стити й інший варіант: підприємство не бере позику, а фінансує ін­вестиції з власних джерел (нерозподіленого прибутку). У такому ра­зі процентні платежі є альтернативними витратами, оскільки підпри­ємство втрачає дохід у вигляді процента, який воно могло б отрима­ти, інвестуючи відповідні кошти в інші активи (акції, облігації тощо).

По-друге, в процесі використання основного капіталу відбува­ється його зношення. Пропорційно зношенню основний капітал втрачає свою вартість, тобто амортизується. На величину амор­тизаційних відрахувань підприємство здійснює витрати, спрямо­вані на підтримання основного капіталу у продуктивному стані. Як і раніше, норма амортизації дорівнює d. Це означає, що в ме­жах одного періоду на одну гривню основного капіталу аморти­заційні витрати становлять d гривень.

По-третє, на граничні витрати на капітал, крім процентної ставки та норми амортизації, впливають витрати підприємства, пов’язані з податками. Основним серед них є податок на прибу-

192

ток підприємства та інвестиційний податковий кредит. Включен­ня їх до граничних витрат на капітал пояснюється тим, що від них залежить та частина прибутку, що залишається в розпоря­дженні підприємства, тобто чистий прибуток. Податок на прибу­ток збільшує граничні витрати (зменшує чистий прибуток), а ін­вестиційний податковий кредит зменшує граничні витрати (збіль­шує чистий прибуток).

Позначимо чисті граничні податки, які впливають на граничні витрати на капітал, символом nt. Тоді граничні витрати на капі­тал можно визначити за формулою

Очікуваний обсяг виробництва— це середньорічний об­сяг виробництва, який відповідає очікуванням підприємств щодо майбутнього попиту на їхню продукцію. Але на цей попит впли­ває і поточний обсяг виробництва та тенденції (постійний компо­нент), які сформувалися у попередній період.

Підсумовуючи, виразимо залежність бажаного обсягу основ­ного капіталу від граничних витрат на капітал та очікуваних об­сягів виробництва такою формулою:

Рівняння (8.10) показує, що бажаний обсяг основного капіталу знаходиться в оберненій залежності від граничних витрат на ка­пітал і в прямій залежності від очікуваних обсягів виробництва.

Розрив між наявним і бажаним обсягами основного капіталу зумовлює попит на інвестиції протягом майбутнього періоду. В кожному поточному періоді цей попит залежить від швидкості нарощування основного капіталу. Для визначення цієї швидкості прихильники неокласичної функції інвестиції в основний капітал використовують модель гнучкого акселератора, згідно з якою в кожному поточному періоді підприємство зменшує розрив в ос­новному капіталі на певну частку.

Позначимо наявний основний капітал на початок поточного періоду через K_t-∖, а частку, на яку усувається розрив між наяв­ним і бажаним обсягами капіталу, — через к. Тоді приріст основ­ного капіталу в поточному періодівизначиться так:

Приріст основного капіталу залежить від чистих інвестицій. Тому приріст чистих інвестицій протягом поточного періоду (NI₁) визначається за формулою

Рівняння (8.12) передбачає поступове регулювання чистих ін­вестицій за таким принципом: чим більшим є розрив між наяв­ним і бажаним обсягами основного капіталу, тим більшими є ін­вестиції. Коли розрив нульовий, чисті інвестиції відсутні.

З урахуванням попиту на відновлювальні інвестиції (d ■ K₁), поточний попит на валові інвестиції в неокласичній функції інве­стицій в основний капітал можна визначити такою формулою:

Функція інвестицій у житлове будівництво

Інвестиції в житлове будівництво — це витрати на будівницт­во нового та на реконструкцію наявного житла. Визначаючи чин­ники, що впливають на величину інвестицій у житлове будівниц­тво (І), слід виходити з того, що житло є товаром, який має ціну. При цьому ціни на житло (P) встановлюються на ринку наявного житла і залежать від співвідношення між попитом (D) і пропози­цією (S) на цьому ринку (рис. 8.3а).

Рис. 8.9. Ринок житла

Особливість ринку наявного житла полягає в тому, що в корот­костроковому періоді його пропозиція є фіксованою величиною, оскільки існує певний житловий фонд, який не можна швидко змінити у відповідь на зміну ринкових цін. Тому на рис. 8.3а крива пропозиції наявного житла має вигляд вертикальної лінії.

Поряд із пропозицією наявного житла існує пропозиція нового житла, (рис. 8.36). Яка залежить від цін, що сформувалися на рин­ку наявного житла. Пряму залежність пропозиції нового житла від його ціни унаочнює рис. 8.36.

Чим вищою є ціна житла, тим більша прибутковість житлово­го будівництва і тим більше є стимулів будувати нове житло, тобто вкладати інвестиції в житлове будівництво. Це означає, що інвестиції в житлове будівництво знаходяться в прямій залежнос­ті від ціни житла, яка встановлюється на ринку наявного житла.

Якщо пропозиція наявного житла є відносно фіксованою величи­ною, то попит на наявне житло може змінюватися. Наприклад, він мо­же зростати внаслідок збільшення сукупного доходу (тобто ВВП) і чи­сельності населення. Коли це відбувається, то ціни на наявне житло підвищуються, що збільшує інвестиції в житлове будівництво. Так, на рис. 8.3а показано, як під впливом зазначених чинників відбувається зміщення кривої попиту на наявне житло вправо, що викликає зрос­тання ціни житла від Р\ до Рг- 3 рисунка 8.36 видно, що внаслідок зро­стання цін на наявне житло пропозиція нового житла збільшується, тобто збільшуються інвестиції у житлове будівництво ВІД /1 ДОІ2-

Серед чинників, які впливають на попит на житло і, як наслідок, на його ціну та інвестиції в житлове будівництво, важливу роль ві­діграє реальна процентна ставка. Це пояснюється тим, що багато людей, щоб купити житло, беруть позику, вартість якої визначаєть­ся процентною ставкою. Навіть та частина людей, яка спроможна купити житло за рахунок власних коштів, не використовуючи пози­ки, несе альтернативні витрати у вигляді втраченого процента від вкладання цих коштів в інші активи. Якщо процентна ставка знижу­ється, то витрати, пов’язані з купівлею житла, зменшуються. Це збіль­шує попит, який спричинює зростання цін на житло та інвестиції у житлове будівництво. Отже, між реальною процентною ставкою та інвестиціями у житлове будівництво існує обернена залежність.

У підсумку, функцію інвестицій у житлове будівництво мож­на виразити так:

де У— валовий внутрішній продукт; PO — кількість населення.

Функція інвестицій у запаси

Інвестиції у запаси — це зміна величини запасів. Віднесення зміни величини запасів до інвестицій випливає із загального ви­значення інвестицій як витрат на продукцію, що не використову­ється на споживання в поточному періоді. Запаси можуть збіль­шуватися або зменшуватися. В першому випадку інвестиції зростають, в іншому — скорочуються.

Запаси, що їх тримають підприємства, складаються із сирови­ни, напівфабрикатів і готової продукції. Вони є одним із най­менших компонентів інвестиційних витрат, але наймінливішим. Фірми створюють запаси з метою підтримання запланованих об­сягів виробництва та реалізації продукції. Зі збільшенням обсягів виробництва фірми збільшують свої запаси, оскільки за цих умов зростають потреби в сировині та матеріалах і більша кількість продукції перебуває в процесі незавершеного виробництва. Зі зниженням обсягів виробництва фірми зменшують запаси. Отже, інвестиції у запаси знаходяться в прямій залежності від обсягів виробництва. Це можна подати таким чином:

де Z — інвестиції у запаси; β — граничний коефіцієнт, який по­казує, на скільки одиниць змінюються інвестиції у запаси у разі зміни ВВП на одиницю.

Утримання запасів пов’язано з певними витратами. Вони мо­жуть включати: процентні виплати, страхові виплати, оплату орен­ди залучених складських приміщень або амортизаційні витрати за використання власних приміщень тощо. Найважливішим елемен­том витрат, пов’язаних з утриманням запасів, є процентні випла­ти, які залежать від рівня процентної ставки. Незалежно від того, бере фірма позику чи використовує власні кошти для утримання запасів, вона несе витрати у формі процента. Чим більшими є за­паси, тим більші проценти витрачає фірма. Це означає, що про­центна ставка впливає на рішення фірм щодо інвестицій у запаси.

Якщо процентна ставка підвищується, то витрати на утриман­ня запасів збільшуються, що змушує фірму зменшувати їх обсяг, тобто зменшувати інвестиції у запаси. І навпаки, якщо процентна ставка падає, то витрати на утримання запасів зменшуються, що може стимулювати фірму до збільшення інвестицій у запаси. Отже, між процентною ставкою та інвестиціями в запаси існує обернена залежність. У підсумку, функцію інвестицій в запаси можна подати таким чином:

8.3.