Система національних рахунків як міжнародний стандарт макроекономічного рахівництва

Практика макроекономічних розрахунків у будь-якій країні спирається на велику кількість показників, які обчислюються за певними правилами. Але оскільки кожна країна певним чином ін­тегрована в світову економіку, то для забезпечення міжнародних порівнянь необхідно застосовувати єдині підходи до системи та методології обчислення макроекономічних показників.

У своєму розвитку міжнародний стандарт макроекономічного рахівництва пройшов кілька етапів. Першим таким стандартом був документ, прийнятий OOH в 1953 р. під назвою «Система на­ціональних рахунків і допоміжних таблиць». Другий стандарт бу­ло схвалено Статистичною комісією OOH у 1968 р. Останній стан­дарт схвалено цією комісією у 1993 р. На його основі Державний комітет статистики України розробляє національні рахунки й об­числює макроекономічні показники.

Система національних рахунків — це сукупність категорій, які відображують загальні умови та сукупні результати функціо­нування кожної національної економіки. CHP спирається на низ­ку методологічних принципів. До основних можна віднести такі:

1. Продуктивною є будь-яка діяльність, що приносить дохід її суб’єктам. Цей принцип визначає межі виробничої сфери, тобто сукупність видів економічної діяльності, які створюють національ­ний дохід. Економічна практика соціалізму, яка спиралася на ма­рксистську теорію, застосовувала інший критерій. Продуктивною вважалася лише праця у сфері матеріального виробництва. Згідно з CHP національний дохід створюється не лише в галузях матері­ального, а й галузях нематеріального виробництва, до яких нале­жать освіта, культура, охорона здоров’я, державне управління то-

що. Зазначений принцип CHP слугує методологічною базою при обчисленні макроекономічних показників.

2. В основі економічної рівноваги лежить тотожність між ви­робленим продуктом і доходом, одержаним від його реалізації. Згідно з цим принципом вартість продукту, з одного боку, є су­мою вартості факторів виробництва, витрачених на його виготов­лення, з іншого — це сума доходів, отримуваних власниками ви­робничих факторів.

Отже, одна й та сама величина вартості відображує витрати на виробництво продукту і доходи від його реалізації. Тому витрати дорівнюють доходам. Проте тотожність між витратами і дохода­ми досягається не в окремі проміжки часу, а лише як тенденція. Незважаючи на тимчасові відхилення від рівноваги, ринковий механізм постійно працює на врівноваження витрат з доходами.

Принцип тотожності між продуктом і доходом лежить в основі узгодження між окремими стадіями процесу відтворення національ­ного продукту, між виробництвом продукту та його викорис­танням.

3. У процесі відтворення економіка перебуває в постійному кругообігу, котрий являє собою безперервний потік перетворень витрат у доходи, а доходів у витрати. Цей принцип лежить в ос­нові економічної динаміки і свідчить про те, що доходи є функцією витрат, а витрати залежать від розподілу доходів.

CHP спирається на певну систему категорій, за допомогою яких здійснюється облік економічної діяльності в країні. Основні з них — інституційна одиниця, сектор, економічна операція, рахунок.

Інституційні одиниці — це економічні одиниці, які можуть во­лодіти активами і брати на себе певні зобов’язання. Вони можуть займатися всією сукупністю операцій і приймати рішення щодо всіх аспектів економічного життя. Економіка країни являє собою сукуп­ність лише тих інституційних одиниць, які є резидентами даної країни. Інституційна одиниця вважається резидентом країни, якщо її економічні інтереси зосереджені на економічній території даної країни протягом тривалого часу (не менше ніж один рік). Якщо еко­номічні інтереси інституційної одиниці зосереджені на економічній території інших країн, то вона є нерезидентом даної країни.

Економічна територія певної країни — це територія, яка адмі­ністративно управляється урядом цієї країни і в межах якої люди, товари і гроші вільно переміщуються. Вона не охоплює терито­ріальні анклави інших країн (посольства, консульства, військові бази, торговельні представництва тощо), розташовані на геогра­фічній території даної країни, але включає зазначені анклави да­ної країни, розміщені на географічній території інших країн. То­му резидентами країни є передусім юридичні та фізичні особи, зайняті економічною діяльністю на географічній території даної країни, включаючи спільні та змішані підприємства, філіали за­рубіжних фірм тощо. Крім того, до складу резидентів країни вхо­дять територіальні анклави цієї країни, розташовані на географіч­ній території інших країн.

Залежно від головних цілей та функцій всі інституційні оди­ниці, які є резидентами країни, об’єднуються у п’ять секторів:

— нефінансові корпорації;

— фінансові корпорації;

— органи загального державного управління;

— домашні господарства;

— некомерційні організації, що обслуговують домашні госпо­дарства.

Сектор «Нефінансові корпорації» — інституційні одиниці, які займаються виробництвом товарів і нефінансових послуг на рин­кових засадах, тобто з метою їх продажу за цінами, що покрива­ють витрати на виробництва і дають прибуток. До цього сектору входять приватні, державні та спільні підприємства, а також асо­ціації підприємств, торгові палати тощо.

Сектор «Фінансові корпорації» — інституційні одиниці, які на комерційній'основі займаються фінансовим посередництвом або допоміжною фінансовою діяльністю. До них належать комерцій­ні банки, страхові компанії, інвестиційні компанії тощо.

Сектор «Загального державного., управління» — інституційні одиниці, які крім виконання своїх політичних функцій і здійснення регуляторної діяльності в економіці надають і неринкові послуги для індивідуального чи колективного споживання та перерозподі­ляють доходи і багатство.

Сектор «Домашні господарства» — інституційні одиниці, що об’єднують фізичних осіб, основною функцією яких є споживан­ня, а також некорпоративна виробнича діяльність (дрібні ферми, невеликі магазини, майстерні тощо).

Сектор «Некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства» — інституційні одиниці, створені окремими гру­пами домашніх господарств для забезпечення їхніх політичних, релігійних і професійних інтересів, а також для надання соціально- культурних послуг. Основними ресурсами цих установ є добро­вільні внески домашніх господарств.

Для врахування результатів економічних відносин резидентів з нерезидентами в системі національних рахунків виділяється окремий сектор — «Решта світу».

Інституційні одиниці перебувають між собою у певних відно­синах, пов’язаних із виконанням різноманітних економічних дій. В CHP ці економічні дії називаються операціями. За своїм визна­ченням операції являють собою або обмін економічних ціннос­тей, або добровільне передавання (трансферт) певної кількості економічних цінностей без відповідного еквівалента від однієї інституційної одиниці до іншої.

Усі операції в CHP поділяються на чотири групи:

—операції з товарами та послугами;

—розподільчі операції;

—операції з фінансовими інструментами;

— інші операції.

— Операції з товарами та послугами характеризують походжен­ня (внутрішня продукція чи імпорт) і використання (проміжне споживання, кінцеве споживання, капіталоутворення або екс­порт) товарів і послуг. У CHP товари і послуги завжди є резуль­татом виробничої діяльності або всередині країни, або за кордо­ном у поточному чи минулому періодах. При цьому термін «про­дукти» використовується як синонім терміна «товари і послуги».

__ Розподільчі операції складаються, по-перше, з операцій, за допомогою яких додана вартість, створена в процесі виробницт­ва, розподіляється між робочою силою, капіталом та урядом; по- друге, з операцій, пов’язаних з перерозподілом доходів і багатст­ва (трансферти, податки з доходів, майна тощо).

. Операції з фінансовими інструментами (або фінансові опера­ції) характеризують чисте придбання фінансових інструментів (наприклад, позики, кредити, приріст банківських депозитів тощо).

„ Інші операції охоплюють решту економічних потоків, які не були враховані в попередніх операціях і які змінюють кількість або вартість активів і зобов’язань. По-перше, вони включають споживання основного капіталу і придбання за мінусом реалізації невироблених нефінансових активів. По-друге, вони охоплюють такі економічні потоки невироблених активів, як відкриття або вичерпання родовищ корисних копалин, передавання інших при­родних активів для здійснення економічної діяльності. По-третє, вони характеризують економічні наслідки від таких явищ, як сти­хійні лиха і політичні збурення. І нарешті, вони включають збіль­шення або зменшення активів, спричинюване змінами в цінах.

У CHP облік операцій здійснюється за допомогою рахунків. Рахунок — це балансова таблиця, яка складається з двох розділів. Перший — ресурси, або зміна у зобов’язаннях; другий — вико­ристання, або зміна в активах.

Всі рахунки можно класифікувати на окремі групи. В СНР-93 розрізняють такі групи національних рахунків:

— для економіки в цілому (консолідовані рахунки);

— для секторів економіки;

— для галузей економіки;

— для окремих економічних операцій.

Центральне місце в CHP посідають консолідовані рахунки і рахунки секторів економіки. Вони поділяються на поточні ра­хунки і рахунки нагромадження. Поточні рахунки складаються з рахунків виробництва, утворення доходу, первинного розподілу доходу, вторинного розподілу доходу, використання наявного доходу та скоригованого доходу. Як приклад поточного рахунку у таблиці 2.1 наведено рахунок виробництва України.

Рахунок виробництва відображує ресурси, які є результатом ви­робництва в поточному періоді, та їх використання.

Таблиця 2.1

РАХУНОК ВИРОБНИЦТВА УКРАЇНИ

у фактичних цінах, млн грн

Джерело'. Статистичний щорічник України за 2003 рік. K., Техніка, 2004, с. 37.

Рахунки нагромадження включають: рахунок капіталу, фінансо­вий рахунок, рахунок інших змін в активах і пасивах. У таблиці 2.2 наведено рахунок капіталу України. Як видно з таблиці, рахунок капіталу складається з двох розділів: розділу «Зміни в зобов’я­заннях і чистому багатстві», та розділу «Зміни в активах». У пер­шому розділі фіксуються джерела фінансування операцій з капі­талом. Практично єдиним джерелом капіталоутворення є чисті зао­щадження. Капітальні трансферти не є суттєвою величиною. У дру­гому розділі відображується використання заощаджень і чистих капітальних трансфертів. Основними показниками їх використан­ня є валове нагромадження основного капіталу і споживання основ­ного капіталу.

Таблиця 2.2

РАХУНОК КАПІТАЛУ УКРАЇНИ

у фактичних цінах, млн грн

Джерело'. Статистичний щорічник України за 2003 рік. K., Техніка, 2004, с. 39.

2.2.