Консерватизм і неоконсерватизм

Консерватизм (від лат. conservo - зберігаю). У якості визначення термін використовується для найменування як ідейно-політичної доктрини, так і політичної практики, що спрямована на захист старих догм і соціальних інститутів.

Ця ідеологія базується на визнанні непорушності сформованого порядку речей. Тому в основі консерватизму лежить традиціоналізм — ідея зберігання традиційних цінностей пов'язаних із сім'єю, релігією, становими розмежуваннями. Політичні принципи варто пристосовувати до звичаїв, національних традицій.

Отже, консеватизм - це політична ідеологія, яка орієнтується на збереження, підтримання існуючих форм економічного, соціального, політичного життя, традиційних духовних цінностей.

Вперше термін “консерватизм” був вжитий французським письменником Ф.Р.Шатобріаном для позначення ідеології аристократичних прошарків населення під час Великої Французської революції. Оформлення ідей консерватизму в цілісну систему поглядів здійснили англійський політичний діяч Е.Берк, французські дослідники Ж.Местр та Л.Бональд. Праця Е.Берка “Роздуми про Французську революцію” (1710 р.) - одне з

найфундаментальніших досліджень про ідеологію консерватизму. Саме в цій праці виведено систему цінностей консерватизму, до яких автор відносить: релігійні та духовні цілі політичної діяльності; культ моралі; культ традицій, національної культури, патріотизму; авторитет церкви, сім’ї, школи; пріоритет інтересів держави над інтересами індивіда; сильна ієрархічна держава; прагматизм, здоровий глузд, скептицизм; поступовість і обережність процесу соціальних змін; спадковість розвитку; історична єдність минулого, сьогодення і майбутнього; свобода і відповідальність.

Основними ідеями класичного консерватизму є: визнання обмежених можливостей людського розуму у пізнанні суспільства та недосконалість людської природи; в економічній сфері акцент робиться на розвиток приватного підприємства, недоторканість, святість приватної власності; в політичній сфері основним завданням державної влади є підтримка законності та правопорядку в суспільстві; ставлення до Конституції (а спочатку до монархії) як до Богом даного порядку; переконаність про вроджену нерівність людей та первінність держави щодо громадянського суспільства; функціонування суспільства регулюють не тільки закони, а й звичаї; існування аристократії, еліти є запорукою розумного суспільного устрою; політика підпорядкована релігійній моралі.

Дж.Берклі, Д.Юм підкреслювали, що не революційні перетворення, а лише еволюція добре налагоджених соціальних інститутів може досягнути примірення нерівних інтересів і спрямувати суперечливі індивідуальні дії на досягнення соціальних цілей. Всі представники консервативної думки вказували, що існує певна система цінностей і в спробах реформувати політичний лад треба діяти в межах цієї системи.

На відмінність від лібералів консерватори є захисникками держави, для них інтереси спільноти вище, ніж права окремої людини. Вони є рішучими противниками соціальної рівності людей.

З індустріальним розвитком суспільства зміст ідеології змінюється. Спочатку консерватизм частково становиться на позиції раннього лібералізму в сфері недоторканості економічних і майнових інтересів людини з боку держави. Після світової війни консерватизм перетерпів ряд істотних змін. Як і ліберали, вони починають боротись за свободу ринку, конкуренції, потребували обмежити втручання держави в економіку. У 70-х рр. ХХ століття виникає неоконсерватизм. Неоконсерватизм є потужною ідеологією в багатьох державах: до нього належать республіканці у США, торі у Великобританії, голісти у Франції, християнські демократи у Італії, ФРН. Він сформувався на базі протистояння неоліберализму і соціалізму - їх цінностям вони противопоставили свої - авторітет влади, необхідність громадянської стабільності, соціальний контракт та солідарність, сусідську взаємодопомогу. Неоконсерватизм сприйняв ідею про можливість раціонального аналізу суспільства. Він поєднує в собі дві основні риси: повагу до ідей класичного лібералізму з його ідеєю вільного індивіду і традиційну для консерватизму ідею цінності релігії, сім’ї, закону, традицій тощо. Признаючи в принципі необхідність втручання держави в економіку, консерватори потребують обмеження такого втручання. Антиэтатизм є визначальною рисою ідейно- політичних установлень неоконсерватизму.

Основні ідеї неоконсерваторів: збереження в суспільстві сильної позиції держави при вільному розвитку великого бізнесу; допуск до політичної влади лише представників елітних прошарків суспільства; сила державної влади - в її професіоналізмі та моральності; у міжнародних відносинах на першому плані повинні домінувати національні інтереси, насамперед, економічна зацікавленість. Головною соціальною опорою неоконсерватизму став шгвидкозростаючий середній клас. Соціальна політика спрямована на звертання широких соціальних програм допомоги малозабезпеченим прошаркам. Кожен повинен заробляти сам і не брати на забезпечення невдах та гультяїв - така риторика принесла успіх на певному етапі.

В цілому, консерватизм не суперечить ідеї розвитку, а лише прагне, щоб розвиток був органічним і майбутне не знищувало минуле. Російський вчений М.Бердяєв писав: “Нещасна доля тієї країни, в якій немає здорового консерватизму, закладеного в самому народі, нема вірності, нема зв’язку з пращурами”.

4.