Медична деонтологія

Медична деонтологія — це сукупність етичних норм і принципів по­ведінки медичного працівника під час виконання своїх професійних обо­в’язків. Моральне обличчя медичного працівника, основні принципи його поведінки формувалися й удосконалювалися впродовж багатьох століть залежно від політичного ладу, рівня культури, національних та релігійних традицій, а також соціально-економічних і класових відносин у країні.

Медична деонтологія дуже тісно пов’язана з медичною етикою. Згідно з сучасними позиціями медична етика, мораль — категорії, що визначають принципи поведінки медичного працівника в суспільстві. Медична етика — один із видів професійної та частина загальної етики. Її слід розглядати як історично сформоване зведення моральних вимог, норм поведінки, що випливають із завдань медичного працівника. Медична етика — це вчення про мораль медпрацівників, їхню поведінку, стосунки з хворими, з колегами, із суспільством. Вона теоретично обґрунтовує вчинки середнього медичного працівника у сфері його діяльності. Складовою частиною медичної етики є деонтологія — вчення про обов’язок медичного працівника.

Порушення правил деонтології іноді може призвести до виникнення такої патології, як ятрогенія — психогенний розлад внаслідок неправильних, необережних висловлювань або дій медичного працівника. Тому важливим принципом є дотримання основного деонтологічного правила — не зашко­дити при діагностиці або лікуванні.

Професійна діяльність фельдшера, акушерки, які працюють з вагітними та породіллями, пов’язана з вирішенням складних деонтологічних питань, оскільки ситуації, що виникають під час надання медичної допомоги жінкам

у зв’язку із зачаттям, виношуванням, народженням, вигодовуванням дитини, виникненням захворювань жіночих статевих органів, стосуються інтимних сторін життя жінки та її оточуючих. Це вимагає від середнього медичного персоналу лікувально-профілактичних закладів акушерсько-гінекологічного профілю дотримуватись у своїй роботі певних деонтологічних та морально- етичних правил, норм поведінки.

Процес пологів є фізіологічним, водночас дуже відповідальним пе­ріодом для жінок. Акушерки, які надають медичну допомогу під час вагіт­ності та пологів, повинні пам’ятати про це і своїми діями створювати атмо­сферу спокою, довіри, впевненості в позитивному результаті пологів. Середнім медичним персоналом акушерського закладу вагітна жінка, роділ­ля, породілля має сприйматись не як об’єкт проведення певних медичних маніпуляцій з метою її розродження, а насамперед як особистість і основ­ний учасник у важливому моменті її життя — пологах.

На всіх етапах надання акушерської допомоги жінці забезпечується право на своєчасне отримання від медичних працівників інформації щодо стану її здоров’я та плода (новонародженого), всіх медичних втручань та обстежень, їх необхідності або доцільності, можливих наслідків відповідно до чинного законодавства. Така інформація надається лікарем або, за пого­дження з ним, акушеркою у спокійній обстановці з урахуванням психологіч­ного стану жінки (за її бажанням — конфіденційно). Після отримання ін­формації жінці пропонується дати згоду на проведення їй або її дитині необ­хідних медичних втручань.

З метою уникнення конфліктних ситуацій, ускладнень під час пологів та післяпологового періоду процес надання медичної допомоги вагітним, роділлям, породіллям, новонародженим персоналом родопомічних закладів доцільно здійснювати на засадах взаєморозуміння з пацієнтами, поваги до них, залучення їх до прийняття рішень щодо тактики надання медичної допомоги.

Під час пологів необхідно дотримуватись принципів конфіденційності: в пологовій залі забезпечується перебування однієї роділлі та її (за бажанням) членів родини, завданням яких є психологічна підтримка роділлі, та медичного персоналу, що безпосередньо веде пологи. Жінці також забез­печується право обрати людину для психологічної підтримки в пологах та повага медичного персоналу до її вибору.

Основою діяльності фельдшера, акушерки є спілкування з хворими. Вона повинна виробити навички професійного цілеспрямованого спілкуван­ня, яке є основою її стосунків з пацієнтками. Акушерство — галузь медици­ни, в якій вміння спілкуватися з вагітними, роділлями та породіллями

надзвичайно важливе. Іноді тема розмови зачіпає дуже особисті, інтимні речі (безпліддя, небажана вагітність, захворювання, що передаються стате­вим шляхом, аномалії розвитку статевих органів та їх вплив на вагітність, розлади менструального циклу тощо), тому жінка може з небажанням давати інформацію людині, яка не викликає у неї довіри. Отож, збирати анамнез, обстежувати, проводити маніпуляції та санітарно-освітню роботу з пацієнт­ками акушерської клініки буває непросто. Це вимагає від акушерки високого професіоналізму, вміння викликати до себе довіру, знання психології хворих. Вона повинна вміти швидко і правильно оцінити особливості психіки пацієнтки і вибрати правильний тон спілкування.

У розмові з вагітною важливі такі моменти:

• акушерка повинна підтримувати контакт з вагітною очима, але не диви­тися пильно їй в очі;

• вираз обличчя акушерки повинен виявляти інтерес до того, що каже пацієнтка, можна трохи нахилитися вперед і періодично похитувати головою на знак згоди;

• віддаль між акушеркою і пацієнткою при розмові не повинна переви­щувати 1 м і не бути меншою як 45 см. Що інтимніші сторони життя зачіпає опитування, то ближче потрібно схилитися до хворої і тихіше розмовляти, тоді створюється атмосфера інтимності і відвертості, але слід пам’ятати, що вторгнення в інтимну зону (до 45 см) люди розціню­ють по-різному.

• дуже важливе вміння слухати пацієнтку. Необхідно подумки тримати зворотний зв’язок, оцінюючи інформацію, промовлену вголос, і слухати «між рядками», вловлюючи прихований зміст. Час від часу слід кри­тично оцінювати попередню частину розмови;

• акушерка повинна сконцентрувати всю свою увагу на іншій людині. Всі чинники, які відволікають її від проблем пацієнтки, необхідно на час розмови з хворою усунути. На обличчі акушерки не може бути вира­зу стурбованості власними негараздами, оскільки хвора може оцінити це як загрозу для себе;

• під час опитування пацієнтки неприпустимо займатися сторонніми справами, перекладати папери на столі, заповнювати документацію, що не стосується цієї хворої тощо. Можна й потрібно занотовувати скарги пацієнтки та її проблеми, заповнювати її історію хвороби, лист контролю показників функцій її організму. Це хворі сприймають як вияв

уваги й важливості інформації, яку вони надають акушерці;

• слід виявляти до хворої щиру зацікавленість, повагу і турботу, співпере­живання, намагатися зрозуміти її проблеми;

• не слід поспішати з висновками та інтерпретаціями. Своїми сумнівами потрібно поділитися з лікарем, що лікує хвору, лише він може дати остаточну оцінку її стану та вказати напрямок сестринського догляду. Для ефективного вербального спілкування акушерка повинна викорис­товувати такі прийоми:

• усміхатися пацієнтам;

• звертатися на «Ви», на ім’я або на ім’я та по батькові — залежно від віку;

• тон звертання повинен бути дружнім;

• розмовляти доступною для пацієнтки мовою;

• не зловживати медичними термінами;

• вибирати темп мови, доступний для пацієнтки;

• правильно вибирати час для спілкування;

• стежити за інтонацією, яка повинна відповідати інформації, яку хо­чуть донести до пацієнтки;

• правильно вибрати тембр голосу та силу звуку залежно від теми роз­мови;

• інструкції для пацієнтки повинні бути чіткими та зрозумілими;

• не використовувати натяки;

• не обіцяти неможливого;

• якщо хвора не зрозуміла акушерку, повторити сказане та уточнити, чи є запитання;

• на закінчення розмови слід переконатися, що у хворої не залишилось нерозв’язаних проблем на даний момент.

Під час спілкування з пацієнтами акушерка зустрічається з людьми, що мають різні типи психіки, тому поведінкові реакції можуть бути різ­ними. Хвороба—завжди екстремальний стан для людини, акушерка повин­на це враховувати і бути готовою до того, що не всі пацієнти однаково реагу­ють на ситуацію. Можливі варіанти:

Упевнений індивід. Не лякається проблем, зустрічає їх віч-на-віч, здатна до адекватної оцінки ситуації, до боротьби з хворобою.

Пасивний індивід. Намагається втекти від розв’язання проблеми, дозво­ляє іншим розв’язувати їх, невпевнена в собі.

Агресивний індивід. Розглядає власні права як вищі стосовно прав ото­чуючих, робить вибір за себе і за інших, намагається досягти мети, часто за рахунок інших. Поведінка ворожа, нападає на інших, проте за цим інколи ховається невпевненість у собі, страх зустрітися з проблемою і розв’язати її.

Акушерка повинна знайти підхід до кожної пацієнтки індивідуально, залежно від її реакції. При зустрічі з невпевненою в собі пацієнткою її по­ведінка повинна бути спрямована на соціальну підтримку — вербальну та невербальну. Вербальна підтримка полягає у заохоченні всіх починань пацієнтки, спрямованих на боротьбу з хворобою. За кожне зусилля, за кожен крок до видужання хвору потрібно похвалити. Якщо йдеться про роділлю, найважливішим завданням акушерки є зняття психоемоційного напружен­ня, страху перед пологами. Невербальна підтримка—дотик, усмішка, кивок голови.

Не варто вважати, що впевнений у собі пацієнт спроможний сам дати раду своїм проблемам. Людина, яка не скаржиться і не вимагає до себе особливої уваги, теж потребує підтримки медичного персоналу, заохочення та добрих слів.

Найважче працювати з агресивними пацієнтами. При контакті з такими хворими акушерка повинна пам’ятати, що не слід сприймати агресивність пацієнтки як особисту образу. При виконанні професійних обов’язків навіть неприємні нам особисто люди повинні бути в першу чергу пацієнтами, тобто людьми, які страждають, і через те можуть бути нестриманими, казати слова і чинити дії, неприйнятні для інших. Якщо хвора вас образила, поводилася агресивно, слід заспокоїтися, глибоко вдихнути, порахувати до десяти. Якщо акушерка відчуває, що може не стриматися і сказати щось неприємне у відповідь, краще вийти з кімнати, випити води, розповісти про інцидент колезі, лікареві, з яким ви працюєте. За будь-яких обставин необхідно подо­лати в собі почуття особистої неприязні до пацієнтки, знайти сили спо­кійно, стримано порозмовляти з хворою, запевнити її в тому, що акушерка все одно виконуватиме свої професійні обов’язки щодо неї так само ре­тельно, як і раніше.

Робота середнього медпрацівника на різних ділянках висуває від­повідні вимоги до його кваліфікації і, разом з тим, має певні особливості щодо деонтологічних вимог.