РОЗДІЛ І АКУШЕРСТВО ЯК НАУКА. ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ АКУШЕРСТВА

Акушерство (від франц, accoucher — народжувати) — галузь клінічної медицини, що розглядає фізіологічні та патологічні процеси, пов’язані з вагітністю, пологами та післяпологовим періодом, а також методи діагнос­тики, лікування та профілактики ускладнень вагітності та пологів.

Акушерство — одна з найдавніших медичних дисциплін. У давні часи жінки народжували без допомоги або з допомогою однієї зі старших жінок у родині. На подальших етапах розвитку суспільства з’явились люди, які почали займатись лікуванням хворих професійно. Акушерська допомога перебувала тоді виключно у руках жінок-акушерок (повитух). Медичні знан­ня у них були примітивними, проте деонтологічні принципи — доволі висо­кими: варто лише згадати, що, за біблійними свідченнями, баби-повитухи Шіфра і Пуа відмовилися виконати наказ царя Ірода вбивати усіх новонаро­джених хлопчиків (Кн. Вихід, 1).

В Україні першими лікарями були ворожбити і знахарі-відуни, обавни- ки, потворники і характерники, у яких лікування йшло поруч із закляттями та замовляннями. Лікарське знання стало «книжним», коли Україна увійшла в тісні зв’язки з Візантією. З’явилися вчені-лічителі, або лічці. Перша лікарня була заснована за княгині Ольги при Києво-Печерському монастирі. З Ни- коновського літопису відомо, що князі, діячі церкви, стали фундаторами багатьох закладів, де міг отримувати медичну допомогу простий люд, зо­крема Єфрем, єпископ Переяславський (XI ст.) «...зданія многа воздвиг і будови банні і врачеве і больници всім приходящим безмездне врачування іже не бисть допреже на Русі». Лічці-монахи, найбільш відомі серед яких Агапіт, Алімпій і Дем’ян Пресвітер, володіли «мудрістю книжною», знали властивості лікувальних рослин і безкоштовно лікували кожного, хто звертався за допомогою до монастиря.

Відтоді відомі й жінки-лічці: Февронія-цілителька і донька князя Мсти­слава Володимировича Євпраксія-Добродея (1108-1172), яка стала візан­тійською імператрицею під іменем Зоя.

на Русі медична книга, написана грецькою мовою «Алімма», в якій ви­кладено й систематизовано медичні знання того часу, зокрема з акушерства та гінекології.

Перший український доктор медицини та філософії Георгій Дрогобич (1450-1494), «Георгій з Русі», як його називали, був ректором Болонського і професором Краківського університетів, учителем Коперніка. Він був ві­домим усій Європі своєю просвітницькою діяльністю, а також як видатний філософ та лікар.

У XVI-XVII ст. в Україні з’являються шпиталі та притулки для хворих і немічних, що створювалися міщанськими братствами. Рани січовиків- запорожців гоїли у «козацькому шпиталі» Трахтемирівського монастиря. Братські притулки, шпиталі та школи утримувала разом з міщанами укра­їнська шляхта. Давні грамоти зберегли для нас імена жертводавців — високо­освічених українських жінок: Анастасії Гольнаської, що покрила видатки на переклад українською мовою та друкування Пересопницького Євангелія; сестер Олени і Софії Чарторийських, що заснували при Пересопницькому монастирі шпиталь для недужих убогих та школу для селянських дітей; Гальшки Гулевичівни Лозки, що створила при Київському Богоявленському монастирі братську школу (1615) та шпиталь; Ганни Гойської, яка об­дарувала землями Почаївську Лавру; Раїни Могилянки, княгині Вишнівець- кої, що стала фундаторкою Прилуцького, Ладинського, Лубенсько-Мчарсь- кого монастирів, які були на ті часи осередками національної культури, освіти та медицини.

Визвольна війна українського народу, неминучі на війні поранення та спустошливі епідемії покликали до життя нові медичні структури: аптеки, карантини, шпиталі. У XVIII ст. у Єлисаветграді (нині Кіровоград) відкрито першу в Україні медичну школу.

Одна з перших вищих шкіл Східної Європи — Києво-Могилянська Ака­демія. Її ректор Феофан Прокопович, більш знаний як філософ та богослов, написав дисертацію з «фізіології» про причину нетлінності тіл печорських святих.

Проте здобути вищу медичну освіту у ті часи можна було лише за кор­доном.

Нестор Максимович

Максимович-Амбодик (1744-1812)

Іван Павлович Лазаревич (1829-1902)

російською мовою «Мистецтво сповивання», Олександр Шумлянський (1748— 1795), що захистив у Страсбурзькому університеті дисертацію, присвячену тонкій будові нирки (капсула Шумлянського-Боумена), а далі працював «градським акушером» у Москві і помер у бідності, хоча заслуги його вже визнала вся Європа, а Париж вшанував титулом «члена-кореспондента», відомі лікарі та науковці І. Руцький, М. Тереховський, С. Леонтович. У Лей- дені (1780) захистив дисертацію на акушерську тему «Про переваги симфі- зеотомії перед кесаревим розтином» майбутній славетний епідеміолог, уро­дженець села Янівка Чернігівської губернії Данило Самойлович.

На початку XIX століття відкриваються державні лікарні у Полтаві, Кременчуці та інших губернських та повітових містах. У них поряд з лі­карями працювали фельдшери, до допоміжної роботи залучали жінок, які не мали спеціальної освіти. У 1803 році у Києві відкрито перші пологові ліжка, які обслуговувала освічена акушерка.

У 1805 році відкрився університет у Харкові. Акушерська клініка на 4 ліжка була там створена у 1829 році. Лише 1862 року, коли кафедру акушерства та гінекології очолював Іван Павлович Лазаревич, клініка була розширена до 25 ліжок.

У 1842 році при Кирилівських богодільнях у Києві створено першу фельдшерську школу.

Важливою віхою у розвитку сестринської справи стала Кримська війна (1853-1856). Ідея залучення сестер милосердя до допомоги пораненим належить видатному вченому М. І. Пирогову і ним же була реалізована.

Роль жінок у догляді за хворими одержала незаперечне визнання. Після війни почалась професійна підготовка медичних сестер для догляду за хворими в шпиталях і в мирний час. У 1870 році у Києві відкрито військово- фельдшерську школу, а в 1877 році — курси медичних сестер.

Становлення сестринської справи в Західній Україні відбувалося дещо по-іншому внаслідок особливостей соціально-економічного розвитку Abct- ро-Угорської імперії та впливу Західної Європи.

У 1773 році відкрився Львівський акушерський колегіум, де навчались особи обох статей віком від 2 Ijjo ЗО років. Навчання тривало 1-3 роки. Крім того, при колегіумі існували курси прискореної підготовки акушерок. Навчання в колегіумі було безкоштовним, слухачі перебували на повному утриманні землевласників. Відкриття колегіуму вважають датою започат- кування середньої медичної освіти в західноукраїнських землях.

Одним з найстаріших закладів освіти в Європі був медичний факультет Львівського університету ім. Цісаря Франца Йосифа, відкритий у 1784 році. Кафедра акушерства і гінекології почала функціонувати у 1898 році. Першим її завідувачем був професор Адам Марс. Була розгорнута акушерсько- гінекологічна клініка на 118 ліжок. Науковці кафедри займались вивченням проблем злоякісних пухлин та безплідності. Потім кафедру очолювали професори А. Соловій та К. Божинський. На початкових стадіях становлення медичного факультету до Львова приїхали науковці з Кракова, Відня та інших міст.

У 1870 році на території Західної України організація медичної допо­моги населенню почала здійснюватись крайовою радою здоров’я. У цей період у Львові відкриваються акушерські курси, засновницею яких була поміщиця Яблонська. На курси зараховували неписьменних сільських жінок. Навчання тривало 3 місяці.

У 1895 році при загальній лікарні у Львові була створена школа медич­них сестер. Вона фінансувалась Крайовим відділом здоров’я та Товариством Червоного Хреста. До цього в клініках одного з найстаріших університетів Європи — Львівського — медичними сестрами працювали черниці, рівень медичної підготовки яких був недостатнім. Іноді вони не мали елементарних навичок догляду за хворими.

Серед незаслужено забутих імен — доктор Щасний Сельський. Після закінчення Віденського університету в 1882 році він спеціалізувався у кра­щих гінекологічних клініках Відня, а потім очолив відділ жіночих недуг у Львівській міській лікарні. Працюючи заступником голови математично- природничо-лікарської секції Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка у Льво­ві, яка була створена в 1893 році й прирівнювалася до статусу Національної

академії наук, він започаткував вихід у світ україномовної гінекологічної літератури, завдяки чому українська національна наука піднялася до рівня цивілізованих європейських країн. Його праця «До механіки нормальних і патологічних змін положення материці» була першою, опублікованою укра­їнською мовою у спеціалізованому науковому збірнику. Він написав 11 ста­тей, кожна з яких була вагомою і актуальною.

У цей період більша частина України входила до складу Російської імперії, тому розвиток медицини в Україні був тісно пов’язаний з розвитком медицини в Росії.

У Києві при університеті св. Володимира, створеному 1834 року, ме­дичний факультет відкрили в 1841 році. Кафедра акушерства та гінекології була створена в 1843 році.

Наступник О. П. Матвеева, Георгій Єрмолайович Рейн впроваджував у практику асептику та антисептику, був організатором Київського аку­шерсько-гінекологічного товариства. Академік Г. Є. Рейн, завідувач кафедри акушерства Київського університету, організував 8-місячні курси повиваль­них бабок для села, а після 1900 року Київська акушерська університетська клініка розпочала підготовку повивальних бабок першого та другого роз­рядів при акушерському відділенні Олександрівської лікарні (тепер лікарня № 14) та Товаристві надання допомоги бідним роділлям.

Вагому роботу щодо організації пологових будинків в Україні провів професор Г. Ф. Писемський (1862-1937). З його ініціативи було відкрито перший колгоспний пологовий будинок, першу жіночу консультацію в Києві, створено перші палати патології вагітних.

Значним є внесок українських акушерів-гінекологів у вирішення проб­леми знеболювання пологів. Основи психопрофілактичної підготовки вагіт­них до пологів заклали харківські професори К. І. Платонов і І. 3. Вель- вовський. Цей метод отримав визнання у багатьох країнах світу. Професор Київського медичного інституту О. Ю. Лур’є (1897-1958) почав запрова­джувати масове знеболювання пологів фармакологічними засобами.

Завдяки самовідданій праці лікарів-організаторів медичної допомоги у 50-ті роки в Україні стаціонарною родопоміччю було охоплено майже 100% жінок у містах і 70-80% у селах. Потреба в сільських пологових бу­динках зменшилася, вони поступово почали закриватися, профілактичну

Микола Сергійович Бакшеев

(1911-1974)

Леонід Васильович

Тимошенко (1928-2004)

допомогу перебрали на себе фельдшерсько-акушерські пункти, а стаціо­нарне лікування хворі із сільської місцевості отримували у центральних районних та дільничних лікарнях. Позитивну роль відіграло об’єднання жіночих консультацій з пологовими будинками і гінекологічними стаціо­нарами в єдиний лікувально-профілактичний заклад. Ці заходи сприяли кращій організації обслуговування вагітних, роділей і породілей.

Вагома роль у розвитку акушерства належить провідним науковцям України. Кафедру акушерства і гінекології Київського державного медичного інституту тривалий час очолював всесвітньо відомий учений, член-корес- пондент AMH України, професор М. С. Бакшеєв (1911-1974). Головним напрямом його наукової діяльності були фізіологія і патологія скоротливої діяльності матки, гестози, гіпоксія плода й асфіксія новонароджених, онко- гінекологія, маткові кровотечі.

Чимало зусиль віддавав навчанню лікарів, наданню висококваліфікова­ної допомоги вагітним і хворим жінкам відомий науковець, член-корес- пондент AMH України професор Л. В. Тимошенко. Напрями наукових дос­ліджень різноманітні в усіх галузях акушерства та гінекології: слабкість пологової діяльності, гестози, кровотечі, невиношування та переношуван­ня вагітності, гінекологічна ендокринологія тощо.

У Київському медичному інституті, а потім в Інституті педіатрії, аку­шерства та гінекології AMH України заступником директора з наукової ро­боти працював член-кореспондент AMH України, професор О. Т. Михай­ленко (1933-1995). Це був надзвичайно обдарований науковець із широким колом інтересів, відомий учений-клініцист, безмежно доброзичлива, чуйна людина, яка щедро дарувала свій талант, знання, величезний досвід молодим науковцям. Він займався вивченням фізіології та патології скоротливої функ-

Поняття про акушерство...

11

ції матки під час пологів, патогенезу маткових кровотеч у послідовому та ранньому післяпологовому періодах, перинатально! патології плода при різ­ній акушерській патології. Написав і видав чимало корисних для акушерів- гінекологів підручників і монографій. Омелян Трохимович створив школу, з якої вийшли видатні науковці, що обіймають низку керівних посад у прак­тичній охороні здоров’я, а також працюють на науково-педагогічній ниві.

Вагомий внесок у справу охорони здоров’я матері та дитини робить член- кореспондент AMH України, професор Б. М. Венцківський. Він поєднував роботу завідувача кафедри акушерства та гінекології Національного медич­ного університету ім. О. О. Богомольця з роботою на посаді головного акуше- ра-гінеколога МОЗ України. Завдяки його організаторським здібностям, не­втомній праці вдавалось в скрутних економічних умовах утримувати на належ­ному рівні організацію акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні.

Талановитий науковець, організатор і педагог, академік Національної Академії Наук України, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат ряду державних іменних премій, професор В. І. Грищенко живе і працює в Харкові. Він завідувач кафедри акушерства і гінекології Харківського дер­жавного медичного університету й водночас директор Інституту проблем кріобіології та кріомедицини HAH України.

У Донецькому державному медичному університеті кафедру акушерст­ва та гінекології очолює талановитий організатор, науковець, член-корес- пондент AMH України, професор В. К. Чайка, який є президентом Всеукра­їнської асоціації акушерів-гінекологів.

Вагомий внесок у розвиток акушерсько-гінекологічної науки зробила член-кореспондент AMH України, професор Г. К. Степанківська. Вона ви­дала ряд монографій, підручників, за якими навчаються студенти й лікарі,

опублікувала низку статей у журналах, багато років була головою Республі­канського наукового товариства акушерів-гінекологів України.

В Інституті педіатрії, акушерства та гінекології AMH України працює відомий науковець, академік УАН НІГ, професор Я. П. Сольський, автор численних підручників та монографій. Тривалий період він був головним акушером-гінекологом України і зробив значний внесок у розвиток охорони здоров’я матері та дитини.

В Одеському медичному університеті кафедру акушерства та гінекології очолює талановитий науковець, ректор університету, академік AMH України, лауреат Державної премії, президент Всеукраїнської асоціації лікарів-ендо- скопістів, доктор медичних наук, професор В. М. Запорожан. Він є почесним доктором кількох зарубіжних університетів, автором багатьох монографій з актуальних питань акушерства та гінекології, підручників.

Значний внесок у розвиток акушерства та гінекології зробив член-ко- респондент AMH України, професор, доктор медичних наук, завідувач ка­федри акушерства та гінекології Львівського національного медичного уні­верситету Л. Б. Маркін. Його наукові дослідження мають пріоритетний характер, спрямовані на збереження репродуктивного здоров’я жіночого населення, охорону материства й дитинства. У цьому ж навчальному закладі багато років працює завідувач кафедри акушерства та гінекології, професор, доктор медичних наук, заслужений діяч науки і техніки України В. М. Бе- седін. Він є автором багатьох наукових праць, зробив вагомий внесок у розвиток хірургічних методів лікування в акушерстві та гінекології.

У зв’язку із запровадженням в Україні неперервної вищої освіти чоти­рьох рівнів з’явилися навчальні заклади нового типу — коледжі, почали відкриватися факультети І і II рівнів акредитації в медичних університетах та академіях. Іншим став підхід до суті фаху.