ВНУТРІШНІ СТАТЕВІ ОРГАНИ

До внутрішніх статевих органів належать: піхва, матка, маткові труби та яєчники (рис.5.2).

Рис.

1 — дно матки; 2 — порожнина матки; 3 — власна зв’язка яєчника; 4 — маткова труба; 5 — яєчник; 6 — кругла зв’язка матки; 7 — широка зв’язка матки; 8 — шийка матки;

9 — цервікальний канал шийки матки; 10 — стінка піхви;

11 — маткова артерія; 12 — лійково-тазова зв’язка

Піхва

Піхва (vagina, colpos) — трубчастий м’язово-еластичний орган зав­довжки 8-10 см, що починається від дівочої пліви і закінчується біля місця прикріплення шийки матки (рис. 5.3). Біля шийки матки піхва утворює заглиблення — склепіння піхви: переднє, заднє й бокові. Заднє склепіння межує з дугласовим простором, пунктувавши його можна отримати вміст черевної порожнини, що має важливе діагностичне значення.

Передня стінка піхви у верхньому відділі межує із сечовим міхуром, у нижньому — з уретрою. Задня стінка піхви прилягає до прямої кишки.

Шари піхви:

• адвентиція;

• м’язовий шар, що складається з внутрішнього циркулярного та зовніш­нього поздовжнього;

• слизова оболонка, утворена багатошаровим плоским епітелієм.

Слизова оболонка піхви не містить залоз, вміст піхви утворюється внаслідок пропотівання рідини з лімфатичних та кровоносних судин, а також слизу залоз шийки матки. У здорової жінки в піхві є незначна кількість вмісту білуватого кольору. Цей вміст має кислу реакцію завдяки молочній кислоті, яка утворюється внаслідок життєдіяльності піхвових бацил (пали­чок Додерлейна), що створюють нормальний мікробіоценоз піхви. Молочна кислота, концентрація якої у вагіні здорової жінки досягає 0,4%, знищує патогенні мікроби, що потрапляють у піхву ззовні. Цей процес називають процесом самоочищення піхви.

Рис. 5.3. Сагітальний розріз жіночого таза:

1 — міхурово-маткове заглиблення;

2 — міхур;

3 — лобково-міхурова зв’язка;

4 — лобковий симфіз;

5 — клітор;

6 — присінок піхви;

7 — піхва;

8 — великі статеві губи;

9 — переднє склепіння піхви;

10 — зовнішнє вічко шийки матки;

11 — прямокишково-маткове заглиблення (черевна порожнина);

12 — заднє склепіння піхви

Самоочищення піхви можливе лише за умови нормального функціо­нування яєчників, бо під впливом естрогенних гормонів, що виділяються яєчниками, відбувається дозрівання епітеліальних клітин слизової оболонки й накопичення в них глікогену, яким живляться палички Додерлейна.

Якщо функція яєчників порушується, кількість глікогену зменшується, піхвові бацили виділяють недостатню кількість молочної кислоти й реакція піхви може стати лужною, що сприяє розвиткові патогенних бактерій та грибів. У такому випадку виникає запалення піхви — кольпіт.

Для характеристики стану вагінальної мікрофлори існує поняття чис­тоти піхвового вмісту. Розрізняють чотири ступені чистоти вагінального вмісту:

I ст. — у вмісті піхви виявляють лише палички Додерлейна та епітелі­альні клітини, реакція вмісту кисла;

II ст. — піхвових бацил менше, з’являються поодинокі лейкоцити, реак­ція кисла;

III ст. — піхвових бацил мало, переважає кокова флора, багато лейко­цитів, реакція слабколужна;

IV ст. — піхвових бацил немає, багато патогенних мікроорганізмів (коки, трихомонади, гриби), реакція лужна.

Функції піхви:

• починаючи з періоду статевого дозрівання, через піхву назовні виво­диться менструальна кров;

• участь у здійсненні статевої функції жінки та процесі запліднення;

• під час пологів піхва утворює пологовий канал;

• завдяки самоочищенню перешкоджає проникненню в матку патогенних мікроорганізмів.

Матка

Матка (uterus, s. metra, hystera) — м’язовий порожнистий орган, що за формою нагадує грушу, дещо сплющену у передньо-задньому напрямку.

Наймасивнішу частину матки називають тілом. Частину матки над лінією прикріплення маткових труб називають дном матки (fundus uteri).

Перешийок — частина матки між тілом і шийкою завдовжки близько 1 см (рис. 5.4). Верхньою межею перешийка є місце щільного прикріплення очеревини до матки спереду (це відповідає анатомічному внутрішньому вічку шийки матки), нижньою — гістологічне вічко шийки матки (межа переходу слизової матки в слизову цервікального каналу). У процесі по­логів перешийок разом із шийкою матки утворює нижній сегмент матки, саме у цій ділянці проводиться розріз матки при операції кесаревого розти­ну, саме тут найчастіше трапляються розриви матки.

Рис. 5.4. Топографічні співвідношення між маткою, склепінням піхви та очеревиною при нормальному положенні матки (схема).

І — тіло матки; II — перешийок матки;

III — шийка матки;

1 — очеревина;

2 — анатомічне внутрішнє вічко матки;

3 — гістологічне маткове вічко;

4 — заднє склепіння піхви;

5 — прямокишково-маткова заглибина;

6 — сечовий міхур;

7 — піхва;

8 — переднє склепіння піхви;

9 — зовнішнє вічко каналу шийки;

10 — міхурово-матковий простір

Шийка матки має дві частини — піхвову та надпіхвову. Піхвова ча­стина шийки матки виступає в просвіт піхви і є доступною для огляду вагінальними дзеркалами, вона покрита багатошаровим плоским епіте­лієм. Надпіхвова частина лежить вище від місця прикріплення до шийки стінок піхви.

Усередині шийки матки проходить цервікальний канал, який вистелений циліндричним епітелієм. Він має два вічка: внутрішнє та зовнішнє. Зовнішнє вічко у жінок, що не народжували, круглої форми, після пологів зовнішнє вічко набуває форми поперечної щілини.

Стінка матки складається з трьох шарів: слизової оболонки, м’язо­вої та серозної.

Слизова оболонка матки (endometrium) складається з двох шарів — функціонального, у якому відбуваються циклічні зміни, пов’язані з менстру­альним циклом, і базального, який прилягає безпосередньо до міометрію. Ендометрій містить залози, що виділяють секрет.

М'язова оболонка (myometrium) складається з трьох пластів м’язів, що ідуть у різних напрямках: зовнішній (поздовжній), середній (циркуляр­ний), внутрішній (поздовжній). У тілі матки переважають циркулярні пуч­ки, а в шийці — поздовжні.

Тіло матки має порожнину (cavum uteri). На поздовжньому розрізі по фронтальній площині порожнина матки має форму трикутника, основою якого є дно матки, а вершиною — внутрішнє вічко. Кутами трикутника є: біля основи — внутрішні отвори маткових труб, біля вершини — внутрішнє вічко матки. Передня та задня стінку матки дотикаються одна до одної, тому порожнина матки є практично вузькою щілиною.

Серозна оболонка (perimetrium) утворюється очеревиною, яка з пере­дньої черевної стінки переходить на сечовий міхур, відтак на матку, утво­рюючи міхурово-маткову заглибину (excavatio vesico-uterina). Переходячи з матки на пряму кишку, очеревина утворює прямокишково-матковий, або дугласів простір (excavatio recto-uterina). Бокові поверхні матки не покриті очеревиною. Спереду очеревина переходить на матку в ділянці проекції внутрішнього вічка, а ззаду покриває й шийку матки та заднє склепіння піхви.

Матка розміщується в центрі малого таза. Поздовжня вісь матки нахи­лена допереду (anteversio). Між тілом та шийкою матки існує тупий кут близько 120°, в нормі він відкритий допереду (anteflexio).

Функції матки\

• протягом періоду статевої зрілості матка виконує менструальну функцію;

• упродовж вагітності матка є плодовмістилищем і створює оптимальні умови для розвитку фетоплацентарного комплексу;

• у пологах матка виконує функцію зганяння.

Маткові труби

Маткові труби (tubae Uterinae) відходять від матки в ділянці її кутів і йдуть у верхніх відділах широкої зв’язки матки до бокових стінок таза. Маткові труби мають довжину 10-12 см.

Виділяють 4 частини труби:

• інтерстиціальну (pars interstitialis, pars Intramuralis), що проходить крізь товщу м’яза матки, її діаметр досягає 0,5-1 мм;

• перешийкову (pars isthmica) — одразу після виходу труби з матки;

• ампулярну (pars ampullaris) — найширшу частину, що закінчується лійкою (infundibulum tubae), діаметр труби в цьому відділі — до 5-8 мм. Лійка має численні тонкі вирости, які називають фімбріями (fimbriae tubae).

Стінка труби складається з трьох шарів: слизової оболонки, утвореної циліндричним війчастим епітелієм, м’язового шару і серозної оболонки, що являє собою очеревину.

У дитячому віці труби довгі й звивисті. У період статевого дозрівання вони стають дещо коротшими, ширшими та менш звивистими внаслідок посиленого розвитку м’язового шару.

Скорочення маткової труби залежать від фази менструального циклу. Найбільш інтенсивно труба скорочується в період овуляції, що має сприяти прискоренню транспортування сперматозоїдів в ампулярну частину труби. У лютеїнову фазу циклу під впливом прогестерону розпочинається функці­онування секреторних клітин слизової, труба заповнюється секретом, її перистальтика сповільнюється. Ці чинники разом з рухами війок миготли­вого епітелію сприяють просуванню заплідненої яйцеклітини матковою трубою.

Функції маткових труб:

• в ампулярній частині маткової труби відбувається запліднення;

• по маткових трубах запліднена яйцеклітина потрапляє в матку.

Яєчники

Яєчники (ovaria) — парні жіночі статеві залози (рис. 5.5). Яєчник є органом подвійної функції: внутрішньої секреції (виробляє естрогенні гор­мони, прогестерон) та зовнішньої (продукує яйцеклітини).

Розміри яєчників 4?2?1cm. Ці залози розміщені на задньому листку широкої зв’язки матки так, що його ворота (hylus ovarii), через які проходять судини й нерви, вкриті широкою зв’язкою, а більша частина поверхні не вкрита очеревиною.

Рис. 5.5. Поперечний зріз яєчника дорослої жінки:

1 — зародковий епітелій;

2 — кірковий шар;

3 — фолікули на різних стадіях розвитку;

4 — жовте тіло;

5 — залишок жовтого тіла

(біле тіло);

6 — мозковий шар;

7 — білкова оболонка

Між яєчником та трубою міститься над’яєчниковий придаток (еро- ophoron), нижче від прикріплення брижі яєчника міститься прияєчник (paro­ophoron). Ці утворення мають вигляд тонких канальців, вони є рудимен­тарними утворами, фізіологічного значення не мають, проте з них інколи розвиваються параоваріальні кісти.

Шари яєчника: кірковий шар, в якому власне відбувається розвиток фолікулів та жовтого тіла, і мозковий шар, що складається зі сполучної тканини, у якій містяться судини та нерви. Зовні він вкритий кубічним епі­телієм, під яким розміщена білкова оболонка, що складається з колагенових волокон.

Функції яєчника:

• ендокринна: виробляє жіночі статеві гормони;

• генеративна: в яєчниках відбувається процес дозрівання фолікулів та продукування яйцеклітини;

• упродовж перших місяців гестації в яєчнику функціонує жовте тіло вагітності, що забезпечує нормальний перебіг першого триместру.

Зв’язковий апарат матки та яєчників

Збереження визначених анатомо-топографічних співвідношень у ма­лому тазі забезпечується підвішувальним, фіксувальним та опорним апаратом матки. Завдяки цьому апарату матка рухома, що є однією з умов нормального розвитку вагітності, фізіологічного перебігу пологового акту, функціонування сечового міхура та прямої кишки. Порушення функції зв’язкового апарату є причиною неправильних положень матки, її опущення та випадання.

Підвішувальний апарат утворюють:

• Широкі зв’язки матки (Hg.Iaturn uteri) — подвійні листки очеревини, що йдуть від ребер матки до бокових стінок таза, де переходять у парієтальну очеревину. У верхніх відділах широких зв’язок проходять маткові труби, до задніх — фіксуються яєчники. Між листками широких зв’язок міститься навколоматкова клітковина, де проходять кровоносні та лімфатичні судини та нерви.

• Круглі зв’язки матки (Hg. teres uteri) завдовжки 10-15 см, діаметр яких становить 3-5 мм. Ідуть від кутів матки, відходячи наперед і нижче від місця прикріплення маткових труб до внутрішніх отворів пахових каналів, пройшовши їх, розгалужуються в товщі лобкового горба та великих статевих губ. Функція: забезпечують нахил матки допереду (anteflexio).

Розділ V

I to

• Власні зв ’язки яєчників (Hg. ovarii proprium) ідуть від дна матки, по­чинаючись нижче від місця прикріплення маткових труб, до яєчників. У товщі цих зв’язок проходять яєчникові судини.

Підтримувальна зв’язка яєчника, або лійково-тазова зв’язка (Hg. infun- dibulo-pelvicum), — дистальна частина широкої зв’язки матки, що пе­реходить в очеревину бокової стінки таза. Вона утримує ампулярний кінець труби у підвішеному стані, до яєчника по ній підходять судини (a. et V. ovaricae).

Фіксувальний та закріплювальний апарат матки утворюють:

• Основна, або поперечна, зв ’язка матки (Hg. transversum s. Cardinale), що складається з віялоподібно розміщених сполучнотканинних та гладенько- м’язових елементів, які йдуть від нижнього відділу матки на рівні її внут­рішнього вічка до стінок таза.

• Крижово-маткові зв ’язки (Hg. sacro-uterinum), що складаються з глад­ких м’язових та фіброзних волокон. Вони ідуть від задньої поверхні шийки матки приблизно на рівні внутрішнього вічка, охоплюють з боків

пряму кишку і прикріплюються до передньої поверхні крижів. Функція: утримують шийку матки на місці при фізичному навантаженні та під час пологів.

Опорний (підтримувальний) апарат матки — м’язи тазового дна.

Кровопостачання статевих органів

Кровопостачання зовнішніх статевих органів здійснюється гілка­ми внутрішньої статевої артерії (a., pudenda interna) і частково — стегно­вої. Внутрішня статева артерія (a. pudenda interna) — парна судина, що відходить від a. iliaca interna.

Рис. 5.7. Кровопостачання та венозний відтік матки, піхви та яєчників. Вигляд ззаду:

1 — маткова труба; 2 — ампула; 3 — гілки a. Ovarica до маткової труби; 4 — гілки яєчникової артерії; 5 — яєчник; 6 — сечовід; 7 — маткова артерія; 8 — піхвова артерія і вена; 9 — піхвове сплетення; 10 — піхва; 11 — внутрішня пудентальна артерія;

12 — внутрішня клубова артерія; 13 — зв’язка яєчника; 14 — фімбрії; 15 — лійка труби; 16 — яєчникова артерія та вена; 17 — лезоподібне венозне сплетення,

18 — перешийок; 19 — матка; 20 — маткове сплетення і вена.

Кровопостачання внутрішніх статевих органів (рис. 5.6, 5.7, 5.8). Мат­кова артерія відходить від внутрішньої клубової артерії, іде по ребру матки, на рівні внутрішнього вічка розгалужується на дві гілки, більша з яких (ramus ascendens a. Uterinae) піднімається вгору і живить тіло матки і маткову трубу (ці гілки анастомозують з гілками яєчникової артерії). Менша гілка (ramus des- cendens a. Uterinae) постачає кров’ю шийку матки і верхню третину піхви.

Рис. 5.8. Внутрішня клубова артерія та її гілки:

1 — загальний стовбур клубової артерії;

2 — внутрішня клубова артерія;

3 — зовнішня клубова артерія;

4 — затульна артерія;

5 — обвідна глибока клубова артерія;

6 — серединна пупкова зв’язка (облітерована пупкова артерія);

7 — нижня підчеревна артерія;

8 — верхні сечоміхурові артерії;

9 — сечовий міхур;

10 — піхва;

11 — пряма кишка;

12 — піхвова артерія;

13 — серединна прямокишкова артерія;

14 — внутрішня статева артерія

та статевий нерв;

15 — маткова артерія;

16 — нижня сіднична артерія;

17 — верхня сіднична артерія,

18 — бокова крижова артерія;

19 — клубово-поперекова артерія

Яєчникова артерія (a. ovarica) — парна судина, яка відходить від че­ревної аорти (ліва яєчникова артерія може відходити від ниркової), поста­чає кров’ю яєчник, маткову трубу та частково, завдяки анастомозам, матку.

Венозний відтік здійснюється однойменними венами, які утворюють сплетення в ділянці клітора, в товщі широких зв’язок, навколо сечового міхура, тому травми статевих органів супроводжуються значними кровотечами.

Рис. 5.9. Лімфовідтік від матки та маткових труб:

поперекові;

■ нижні мезентеріальні; загальні клубові;

поверхневі пахові лімфовузли; зовнішні клубові;

внутрішні клубові;

■ глибокі пахвові; крижові; параректальні

Лімфатична система

Лімфатична система являє собою густу мережу лімфатичних судин та вузлів, розміщених за ходом кровоносних судин (рис. 5.9). Основними колекторами лімфи є:

• від зовнішніх статевих органів — пахові лімфатичні вузли;

• від шийки матки — підчеревні, здухвинні й крижові;

• від тіла матки та труб — верхні й нижні поперекові лімфатичні вузли.

Знання з анатомії лімфатичної системи надзвичайно важливі для діаг­ностики стадії злоякісних процесів жіночих статевих органів. При онколо­гічних процесах ракові клітини, що відриваються від первинного вогнища росту, передусім потрапляють у лімфатичні вузли малого таза й затриму­ються ними. При цьому лімфовузли збільшуються в розмірах. Бар’єрна роль лімфовузлів важлива також при запальних захворюваннях органів малого таза та інших патологічних процесах.

Іннервація статевих органів

Іннервація статевих органів здійснюється від нервових сплетень, що локалізуються в черевній порожнині та малому тазі: верхнього та нижнього підчеревного (тазового), матково-піхвового, яєчникового. Тіло матки отри­мує переважно симпатичну іннервацію, шийка матки та піхва іннервуються парасимпатичними волокнами.

Зовнішні статеві органи іннервує статевий нерв (п. pudendus).

Тазова очеревина

Парієтальна очеревина, що вистеляє внутрішню поверхню черевної стінки, опускаючись у малий таз, переходить на верхівку сечового міхура, далі йде по задній його поверхні. На рівні внутрішнього маткового вічка вона переходить на передню поверхню тіла матки й утворює міхурово- маткову заглибину (excavatio vesico-uterina). При фізіологічному положенні матки ця заглибина має вигляд щілини, оскільки нахилене допереду тіло матки щільно прилягає до задньої стінки сечового міхура. Дно цієї заглибини утворює міхурово-маткова складка (plica vesico-uterina). Від міхурово- маткової складки очеревина піднімається вгору, покриває тіло матки, далі опускається в таз, утворюючи позаду матки більш глибоку — матково- прямокишкову заглибину (excavatio recto-uterina), або дугласів простір.

З боків від матки очеревина утворює подвійну складку, що складається з двох листків, — дуплікатуру. Вона являє собою широку зв’язку матки.

Клітковина малого таза

Позаочеревинний простір таза виповнений клітковиною — тканиною, що оточує органи малого таза. Навколо матки, піхви, сечового міхура та прямої кишки клітковина утворює скупчення, які, залежно від місця розмі­щення, мають відповідні назви:

• навколоміхурова (паравезикальна);

• навколоматкова (параметральна) розміщується з боків від матки між листками широкої зв’язки;

• навколопіхвова (паравагінальна);

• навколопрямокишкова (параректальна).

Усі ці скупчення, зливаючись, переходять одне в одне.

За своїми функціями тазова клітковина є м’яким еластичним футляром, що забезпечує рухомість закладених у неї органів; у клітковині проходять кровоносні та лімфатичні судини; нижні відділи клітковини, в яких з’явля­ється значна кількість фіброзних волокон, разом з фіксувальним та підтри- мувальним апаратом беруть участь в утриманні матки та піхви у фізіоло­гічному положенні.