Законодавство України про зайнятість.

Зайнятість у ринковій економіці не може забезпечуватися винятково через механізм ринку, тому що для робітника продаж робочої сили, її ціна служать єдиним джерелом фізичного існування.

Крім того, ринок може виявити лише поточну потребу в робочій силі. На етапі переваги у виробництві простої праці ринок успішно справляв­ся з визначенням попиту на особистий фактор виробництва, і на шляху пропозиції цього товару не було особливих перешкод. Однак у міру ус­кладнення праці необхідно дедалі більше часу для підготовки кваліфіко­ваної робочої сили, тобто від виявленого на ринку попиту на робочу силу певної якості до її надходження на ринок виникає тимчасовий розрив, що збільшується з розгортанням НТР, підвищенням вимог до робочої сили. Водночас збільшуються і витрати на підготовку робочої сили висо­кої якості, що не під силу власнику робочої сили, і обтяжливо для окре­мого споживача цього фактора виробництва. Останнього часу зрослий динамізм зміни сфери праці призвів до того, що людина не може мати один вид занять і одне місце роботи впродовж трудового життя.

У сучасних умовах актуалізувався регіональний аспект розвитку, по­ставивши питання про економічну і соціальну рівновагу в суспільстві, тому що прискорення темпів розвитку в одних районах, пов'язане зі структурними перетвореннями в економіці, взаємодіє з перетворенням інших — у райони економічного лиха. Розв'язання цієї проблеми не може обмежитися тільки підвищенням географічної мобільності робочої сили, а можливе лише при комплексному підході і вимагає впливу держави.

Інтенсивні зміни ринку робочої сили ускладнюють його функціону­вання і вимагають адекватного розвитку його інфраструктури і переду­сім створення єдиного інформаційного простору, удосконалювання робо­ти центрів зайнятості та бірж праці. У масштабах суспільства це під силу державі.

Інтеграція відтворювальних процесів окремих країн призвела до зрос­тання міграції робочої сили, з одного боку, а з іншого — до вивозу капі­талу і робочих місць, що вимагає вже не тільки державного, а й міждер­жавного регулювання ринку робочої сили.

Інтернаціоналізація господарського життя визначає розвиток міждер­жавних форм регулювання. Держава, розробляючи заходи впливу на ри­нок робочої сили, повинна виходити з принципу рівних можливостей усіх громадян, незалежно від походження, соціального, майнового стано­вища, расової і національної приналежності, статі і віку, у вільному ви­борі виду діяльності і гарантувати кожному пріоритетне право вибору між участю і неучастю в праці. Україна, здійснюючи економічну рефор­му, у Законі України «Про зайнятість населення» проголосила цей прин­цип як найважливіший.

Причина припинення добровільної незайнятості може бути одна: зло­чинне джерело засобів існування. Крім того, держава має гарантувати громадянину самому вирішувати, де і скільки працювати. Йдеться про свободу вибору міри праці, тобто прийнятних для конкретної людини режимів зайнятості і праці; волі вибору професії і сфери праці в кожно­му із секторів економіки, свободи вибору географічного місця додатку праці. Держава повинна гарантувати соціальний захист окремим катего­ріям громадян, найменш конкурентоспроможним на ринку праці (інвалі­дам, особам передпенсійного віку, жінкам, що мають дітей, молоді), і допомогу тимчасово позбавленим роботи.

У державній політиці зайнятості повинен реалізуватися принцип уз­годження інтересів і співробітництва на цій основі профспілок, асоціації підприємців, власників підприємств і органів державного управління.

Держава має будувати політику на ринку праці з огляду на принцип системності господарського розвитку, що припускає координацію діяль­ності в сфері зайнятості з іншими напрямками економічної і соціальної політики на народногосподарському і регіональному рівнях.

30.